1Справа № 335/2452/26 1-кп/335/703/2026
27 березня 2026 року Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 107Б, кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42023082370000640 від 11 грудня 2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який має середньо-спеціальну освіту, не одруженого, не маючого на утриманні малолітніх дітей, уродженця с. Хильчиці Золочівського району Львівської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який проходив службу на посаді стрільця-санітара 2-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) 1-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат», раніше не судимого,
у вчиненні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України,
ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення за таких обставин.
ОСОБА_4 , проходячи військову службу за мобілізацією на посаді навідника-оператора 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від військової служби, 22.08.2023 самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, розташоване у АДРЕСА_2 , після чого, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 07.12.2024, а саме до моменту його повернення до військової частини.
Умисні дії ОСОБА_4 виразилися у самовільному залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, тому кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України.
Крім того, ОСОБА_4 , проходячи військову службу за мобілізацією, перебуваючи на посаді стрільця-санітара 2-го взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бойових машинах піхоти) НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, 07.06.2025 не з'явився на службу з лікувального закладу, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, розташованому у АДРЕСА_2 , після чого, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не вживав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 25.01.2026, а саме до моменту встановлення його місцезнаходження працівниками правоохоронного органу.
Отже умисні дії ОСОБА_4 виразилися у дезертирстві, тобто у нез'явленні з метою ухилитися від військової служби на службу з лікувального закладу, вчинені в умовах воєнного стану, тому кваліфікуються за ч. 4 ст. 408 КК України.
Допитаний обвинувачений ОСОБА_4 не оспорюючи час, місце, спосіб, мотив і мету, форму вини за інкримінованими кримінальними правопорушеннями, визнав себе винним у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень в повному обсязі, надавши наступні пояснення по суті пред'явленого обвинувачення. Так, він є військовослужбовцем та з початку мобілізації проходив військову службу на посаді навідника-оператора 3 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ. Приблизно у наприкінці серпня 2023 через моральне виснаження залишив військову частину та час проводив на власний розсуд. Однак, в подальшому усвідомив свій вчинок та повернувся до військової частини. За другим епізодом пояснив, що приблизно через пів року після повернення до військової частини, перебував у госпіталі, однак через нестійкий психоемоційний стан, втоми від війни, стан здоров'я він не витримав все навколо та самовільно залишив госпіталь. В розташування своєї частини не повертався також. Проводив час на власний розсуд. У свої вчинках щиро розкаюється, готовий далі продовжувати військову службу, просив його суворо не карати.
Захисник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні при визначенні міри покарання просить суд взяти до уваги визнання винуватості його підзахисним та обрати йому найменшу міру покарання, передбачену інкримінованими частинами статей. А також просить взяти до уваги те, що його ОСОБА_4 має намір, бажає продовжити нести військову службу.
Суд з'ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз'яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст.394 КПК України.
З урахуванням думки всіх учасників процесу, на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються особи останнього.
Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч.5 ст.407 та ч.4 ст.408 КК України.
Аналізуючи показання обвинуваченого, суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень в ході судового розгляду кримінального провадження доведена в повному об'ємі, оскільки ОСОБА_4 за першим епізодом: в період з 22.08.2023 до 07.12.2024, зазначеними вище діями вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України; за другим епізодом, 07.06.2025, в умовах воєнного стану, не з'явився з метою ухилитися від військової служби на службу з лікувального закладу, чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 408 КК України, тобто дезертирство.
Таким чином, суд вважає доведеним факт вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а саме: ч.5 ст.407 КК України та ч.4 ст.408 КК України.
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Обставинами, що пом'якшують покарання, на думку суду є: визнання обвинуваченим вини, добровільне співпрацювання зі слідством, враховуючи особу обвинуваченого, а саме його молодий вік, який не одружений, на утриманні малолітніх дітей не має, є несудимим, позитивно характеризується, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, отримав поранення, його відношення до скоєного, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його бажання надалі нести військову службу.
Обставин, що обтяжують покарання, передбачених ст.67 КК України, судом не встановлено.
При призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами ст.ст.65 67 КК України та роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує суспільну небезпеку вчинених ним кримінальних правопорушень, ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК України є тяжким (ч.5 ст.407 КК України) та особливо тяжким (ч.4 ст.408 КК України) злочинами, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини їх вчинення, особу винуватого, поведінку до вчинення кримінальних правопорушень і після їх вчинення, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим. А тому, суд дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що покарання засудженого має на меті його виправлення, перевиховання та соціальну реабілітацію, запобігання вчиненню нових злочинів.
З урахуванням наведеного, а також обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, аналізуючи особу обвинуваченого, як в загально - соціальному плані, так і в плані потенційної суспільної небезпеки, оцінки поведінки обвинуваченого після вчинення кримінальних правопорушень, молодий вік, беззаперечно визнав свою вину, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкції ч.5 ст.407 та ч.4 ст.408 КК України у виді позбавлення волі ближче до найнижчої межі, що є необхідним для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів у майбутньому.
Крім цього, при визначенні обвинуваченому до відбування остаточної міри покарання слід застосувати положення ч.1 ст.70 КК України.
При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Обвинуваченому на стадії досудового розслідування ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 03 лютого 2026 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави в розмірі 266 240 гривень, який надалі продовжувався. Тримається під вартою з 02.02.2026.
За положеннями ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, речові докази та процесуальні витрати відсутні.
Відповідно до п. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 368 - 371, 373, 374, 376, 615 КПК України суд
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання:
- ч. 5 ст. 407 КК України 5 (п'ять) років позбавлення волі;
- ч. 4 ст. 408 КК України 5 (п'ять) років 2 (два) місяці позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 остаточне покарання у виді 5 (п'ять) років 2 (два) місяці позбавлення волі.
Строк відбуття покарання рахувати з моменту його фактичногозатримання, а саме з 2 лютого 2026 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в строк відбування покарання термін попереднього ув'язнення з 2 лютого 2026 року по день набрання цим вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» до набрання вироком законної сили - залишити без змін.
Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України, до Запорізького апеляційного суду через Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою з моменту вручення копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1