Справа № 331/1890/26
Провадження № 1-кс/331/489/2026
26 березня 2026 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Олександрівського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю: секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі клопотання слідчого СВ ВП № 2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 62024080100005572, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.08.2024 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, відносно підозрюваного:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Стара Буда Бородянького району Київської області, не одруженого, на утриманні має малолітню дитину, з середньо-спеціальною освітою, який проходить військову службу на посаді водія 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 01.07.2024 Володимирецьким районним судом Рівненської області за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 680 грн.;
- 20.09.2024 Володимирецьким районним судом Рівненської області за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.,
06 березня 2026 року до слідчого судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя, в порядку ч. 1 ст. 191 КПК України, в рамках кримінального провадження № 62024080100005572, внесеного до ЄРДР 01.08.2024 року, доставлено ОСОБА_6 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, для вирішення питання щодо застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання обґрунтовано тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що 08.11.2023 наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) №593-РС ОСОБА_6 призначено на посаду водія 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат».19.11.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 343 ОСОБА_6 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому воєнний стан продовжено та діє до цього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до вимог ст. ст. 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов'язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Разом з цим, солдат ОСОБА_6 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин:
23 червня 2024 року солдат ОСОБА_6 , реалізуючи свій умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилитися від проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , в порушення статутних вимог, в умовах воєнного стану, без поважних причин самовільно залишив місце несення служби, з метою ухилитись від проходження військової служби, а саме місце тимчасової дислокації НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , розташованого у АДРЕСА_2
Так, в період з 23 червня 2024 року по теперішній час солдат ОСОБА_6 без поважних причин обов'язки військової служби не виконував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину для подальшого проходження військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього.
Таким чином, ОСОБА_6 , за викладених вище обставин, обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
«20» січня 2026 року у кримінальному провадженні військовослужбовцю ОСОБА_6 за допомоги Укрпошти було вручено письмове повідомлення про підозру та повістки про виклик за адресою його мешкання, на які останній не прибув та не повідомив про причину не прибуття.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: повідомленням про вчинення кримінального правопорушення; матеріалами службового розслідування; протоколами допитів свідків та іншими матеріалами кримінального провадження.
Статтею 183 ч. 1 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Метою обрання запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спроб: переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:
- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 12 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваноговинним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.
Таким чином, ОСОБА_6 під час дії на території України воєнного стану, з метою створення перешкод досудовому слідству, може виїхати за межі території України, у зв'язку з цим, у правоохоронних органів фактично не буде можливості затримати підозрюваного та як наслідок, притягнути останнього до кримінальної відповідальності, існують ризики переховування останнього у такий спосіб від органів досудового розслідування та суду.
Отже існує ризик того, що ОСОБА_6 у разі не застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може переховуватись від органів досудового розслідування, та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі.
Також слід зазначити, що у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, самостійно або через інших осіб може перешкоджати встановленню істини у справі, узгоджувати свої показання з показанням інших осіб, які визнані свідками у справі, надавати цим особам поради з урахуванням відомих йому обставин справи, схиляти їх до дачі завідомо неправдивих показань в ході досудового розслідування, з метою створення собі «алібі» щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому правопорушення, тим самим перешкодити встановленню істини в кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно забезпечити виконання запланованих процесуальних рішень у кримінальному провадженні. У випадку не застосування до підозрюваного запобіжного заходу, існує вірогідність незаконного впливу на свідків. Вказані дії можуть протиправно перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню всіх обставин події, зокрема перешкоджати їх прибуттю до слідчого, прокурора або суду, іншим чином вплинути на своїх знайомих по службі тощо.
Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що підозрюваний розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування.
- вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_6 , в період воєнного стану вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення) зокрема самовільно залишив місце служби, обов'язки військової служби не виконував, до військової частини безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
Окрім цього, з матеріалів кримінального провадження та показань свідків можна зробити висновок про недбале ставлення ОСОБА_6 до військової служби та покладених на нього обов'язків. Своїми противоправними діями ОСОБА_6 підриває бойовий дух військовослужбовців військової частини НОМЕР_3 демонструє негативний приклад поведінки військовослужбовця Збройних Сил України.
Вказані факти свідчать про наявність ризику повторного вчинення інших кримінальних правопорушень в т.ч. проти встановлено порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення) та інші злочини. Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_6 , у вигляді особистого зобов'язання пов'язана з тим, що особисте зобов'язання є найбільш м'яким запобіжним заходом та відповідно до п. 2 ст. 179 КПК України - однією з ознак виконання особистого зобов'язання є те, що підозрюваний зобов'язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду, та його застосування не достатнє для забезпечення виконання підозрюваним його обов'язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки у вказаному випадку ОСОБА_6 повинен повернутися до місця мешкання, реєстрації або місця служби, тобто до підрозділу військової частини НОМЕР_1 , яка в будь-який час може змінити своє місце розтушування, що створить умови та змогу ОСОБА_6 здійснювати вплив на свідків та переховуватися від органу досудового розслідування. З огляду на вище викладене буде неможливо ефективно забезпечити необхідну міру контролю за поведінкою підозрюваного, що дасть останньому можливість переховуватись від правосуддя, надасть останньому можливість переховуватись від органу досудового розслідування та суду та здійснювати тиск на свідків, щоб останні відмовились від свої показань.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_6 , у вигляді домашнього арешту пов'язана з тим, що органом досудового розслідування встановлено, що вказаний запобіжний захід в умовах воєнного стану, позбавляє військовослужбовця виконувати свій конституційний обов'язок, що не кореспондується із ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, в свою чергу обрання відносно підозрюваного іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, створить передумови для переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та/або суду. Більше того, за таких обставин ОСОБА_6 отримає можливість незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні будь-яким чином.
Крім, цього суд при розгляді питання про застосування запобіжного заходу у виді домашній арешт, повинен з'ясувати технічні можливості реалізації вказаного виду запобіжного заходу та наявність електронних засобів контролю, які передбачені для виконання даного виду запобіжного заходу, з метою забезпечення своєчасного запобігання можливим спробам підозрюваного невиконання вимог обраного відносно нього запобіжного заходу.
Водночас, необхідно брати до уваги і саму особистість підозрюваного, враховуючи його репутацію, соціальні зв'язки тощо.
Крім того, можливість незаконного впливу на свідків, спрямованих на зміну їх показань в суді, наданих ними органу досудового розслідування, з метою перешкоджання доказуванню стороною обвинувачення перед судом усіх фактичних даних, які встановлені у ході досудового розслідування, порушує принцип змагальності кримінального провадження, визначений ст. 22 КК України. З огляду на це, орган досудового розслідування вважає, що такий вид запобіжного заходу як домашній арешт не є достатнім і не виправдовує, настання ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, сторона обвинувачення акцентує увагу, що у зв'язку із внесеними змінами до КПК України, які набрали чинності, поточна редакція - редакція від 10.09.2022, підстава - 2531-IX, відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України (тримання під вартою) - Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України. (Частину четверту статті 183 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом № 2198-IX від 14.04.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2531-IX від 16.08.2022).
Відповідно до п. 7 ст. 176 КПК України - під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Неможливість застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_6 , у вигляді особистої поруки пов'язана з тим, що до органу досудового розслідування та суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Разом з тим, поручителі з числа цивільних осіб не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов'язків щодо не здійснення впливу на свідків, які до теперішнього часу проходять військову службу, крім того ОСОБА_6 являється військовослужбовцем і повинен проходити військову службу за місцем дислокації військової частини, що фактично унеможливить поручителем з числа цивільних осіб забезпечити належне виконання покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 КПК України. Водночас, поручителі з числа командування військової частини та інших військових формувань не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов'язків щодо не здійснення впливу на свідків, які до теперішнього часу проходять військову службу в одній із підозрюваним військовій частині, у зв'язку з виконанням безпосередніх бойових завдань на лінії зіткнення з ворогом.
За таких обставин застосування більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України; що підозрюваний ОСОБА_6 має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, посаду, репутацію, стан здоров'я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій ОСОБА_6 ,для запобігання вказаним ризикам об'єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років.
В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування виключного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Крім того, бажання ОСОБА_6 уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного. Таким чином, констатовані ризики є обґрунтованими та доведеними.
Не утворює підстав для звільнення підозрюваного і участь останнього у бойових діях пов'язаних з захистом суверенітету та незалежності України, оскільки ці обставини мали місце і на час вчинення злочину, а отже вони не утворюють для ОСОБА_6 жодних моральних запобіжників при обранні ним моделі поведінки.
Розглядаючи можливість застосування до підозрюваного будь-якого альтернативного запобіжного заходу, прокурор звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно підозрюваного під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання підозрюваного під вартою.
Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом взяття під варту ОСОБА_6 .
Такий висновок прокурора не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.), також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_6 під вартою, немає, відсутні інші дані, які б переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, також враховуючи вкрай напружену ситуацію пов'язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі
ОСОБА_6 , може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення,перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується вчиненням ОСОБА_6 особливотяжкого злочину, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом обрання застосування більш м'якого запобіжного заходу, непов'язаного з триманням під вартою та свідчить про відсутність підстав для визначення мінімального розміру застави.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, може переховується від органу досудового розслідування та суду, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Ухвалою слідчого судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 06 березня 2026 року органу, в провадженні якого перебуває кримінальне провадження, було дозволено затримати підозрюваного ОСОБА_6 з метою його приводу для розгляду клопотання про обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно протоколу затримання особи від 25 березня 2026 року, ОСОБА_6 , на підставі ухвали слідчого судді від 06 березня 2026 року, в цей же день, а саме 25 березня 2026 року о 09 годині 00 хвилин, було затримано.
25 березня 2026 року о 22 годині 30 хвилин ОСОБА_6 у присутності його захисника вручено клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та додані до нього матеріали.
26 березня 2026 року о 13 годині 30 хвилин підозрюваного ОСОБА_6 доставлено до слідчого судді для розгляду клопотання про обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив його задовольнити на підставах, які викладені у клопотанні.
Захисник ОСОБА_4 в суді проти задоволення клопотання заперечував, та просив обрати запобіжний захід відносно ОСОБА_6 не пов'язаний з позбавленням волі.
Підозрюваний ОСОБА_6 в суді підтримав позицію свого захисника.
Слідчий суддя, вислухавши пояснення прокурора, слідчого, підозрюваного, думку захисника, дослідивши доводи клопотання, долучені до нього копії документів, дійшов наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що в провадженні Відділу поліції № 2 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області перебуває кримінальне провадження № 62024080100005572 від 01.08.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Клопотання слідчого узгоджено з прокурором Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_7 , оформлено відповідно до вимог ст. 184 КПК України. Копію клопотання та матеріали, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, отримані підозрюваним завчасно до судового розгляду.
Обґрунтованість підозри підтверджується зібраними в ході досудового розслідування матеріалами: зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: повідомленням про вчинення кримінального правопорушення; матеріалами службового розслідування; протоколами допитів свідків та іншими матеріалами кримінального провадження.
Згідно з положень ст. ст. 131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Вирішуючи питання про наявність підстав обрання запобіжного заходу тримання під вартою, слідчий суддя враховує вимоги ст.177 КПК України.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагають від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У рішенні по справі «Феррарі-Браво проти Італії» Європейський суд з прав людини вказує, що затримання і тримання особи під вартою допустимі не лише у випадку доведеності факту скоєння злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою попереднього розслідування, досягненню мети якого і є тримання під вартою. Факти, що викликають підозру, не обов'язково повинні бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Відповідно до п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, п.32, Series A, №182).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК України слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов'язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, що підтверджується насамперед, повідомленням про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення; матеріалами службового розслідування; протоколами допиту свідків; іншими матеріалами кримінального провадження в сукупності.
При цьому слідчий суддя звертає увагу, що обґрунтована підозра - це стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення. Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку.
На стадії досудового розслідування слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
При цьому стандарт доказування «обґрунтованої підозри» є нижчим, ніж доведеність «поза розумним сумнівом», яким керується суд під час судового розгляду кримінального провадження по суті та ухвалення вироку.
На переконання слідчого судді, незалежно від подальшої доведеності підозри чи правової кваліфікації інкримінованого ОСОБА_6 діяння сукупність досліджених в судовому засіданні доказів свідчить, що він може бути причетним до цього злочину.
Вирішуючи питання про доведеність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя виходить з наступного.
В ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
З огляду на тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 та суворість можливого покарання, яке може бути призначено у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, такі обставини, як за національним законодавством, так і за судовою практикою Європейського суду з прав людини, визнаються вагомими факторами при оцінці даного ризику, підозрювана особа може переховуватись від органу досудового розслідування.
Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте як за національним законодавством (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України), так і за практикою Європейського суду з прав людини, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 року).
Слідчий суддя приймає до уваги, що в даному випадку суворість покарання, передбаченого за злочин, в якому підозрюють ОСОБА_6 в сукупності з даними про особу підозрюваного та іншими обставинами кримінального правопорушення, яке вчинено в умовах воєнного стану, є достатньо суттєвим елементом при оцінюванні ризику його переховування.
Також, існує ризик, що ОСОБА_6 матиме можливість незаконно впливати на свідків, оскільки може здійснювати тиск на них, які враховуючи початковий етап досудового розслідування ще не були допитані у кримінальному провадженні, однак підлягають обов'язковому допиту в якості свідків, що суттєво вплине на можливість уникнення ОСОБА_6 кримінальної відповідальності та сприятиме перешкоджанню здійсненню досудового розслідування даного кримінального провадження.
Крім того, підозрюваний ОСОБА_6 вчинив військовий злочин в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце розташування підрозділу військової частини та жодних заходів щодо повернення на службу протягом тривалого часу не вживав. Зазначене свідчить про відсутність у останнього бажання до проходження подальшої військової служби та, як наслідок, може призвести до вчинення ним нових, в тому числі і більш тяжких військових злочинів в умовах воєнного стану. Вказаний факт свідчить про те, що підозрюваний ОСОБА_6 може продовжити свою злочинну діяльність та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також слідчим суддею враховано дані про особу підозрюваного, який є військовослужбовцем, має постійне місце реєстрації, неодружений, раніше судимий, його стан здоров'я, а також те, що матеріали клопотання не містять будь-яких даних, що поточний стан його здоров'я перешкоджає перебуванню в ізоляції від суспільства.
Відповідно до ч. 7 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Таким чином, слідчий суддя, із врахуванням всіх обставин справи, наявних доказів та того, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, дійшов висновку про доведеність існування ризиків, зазначених у клопотанні слідчого, неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки тільки запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в період воєнного стану в Україні, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та дотримання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Слідчий суддя зазначає, що для досягнення мети застосування запобіжних заходів, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, на початковій стадії досудового розслідування, що зумовлює необхідність в проведенні низки слідчих та процесуальних дій, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необхідним та доцільним.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Оскільки відповідно до змісту вказаної норми це є правом, а не обов'язком слідчого судді або суду, кожний такий випадок слід розглядати окремо крізь призму конкретних обставин, викладених в повідомлення про підозру в сукупності з даними про особу підозрюваного.
В даному випадку слідчий суддя дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено необхідність та доцільність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без альтернативи у вигляді застави, оскільки слідчий в клопотанні тільки послалася на відповідні положення законодавства, однак не наведено конкретних підстав й не підтверджено їх доказами. Не доведено такої необхідності й прокурором під час розгляду клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним,обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховуючи всі обставини справи, дані, що характеризують особу підозрюваного, а також враховуючи інші фактичні обставини даного конкретного кримінального провадження, матеріальне забезпечення військовослужбовця ОСОБА_6 , вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 266 240,00 грн., оскільки застава в такому розмірі зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, та не є завідомо непомірним.
Окрім цього, застосовуючи щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, слідчий суддя вважає за необхідне покласти на ОСОБА_6 обов'язки відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України.
Контроль за виконанням підозрюваним обов'язків, в разі внесення застави, покласти на слідчого, який здійснює досудове розслідування даного кримінального провадження.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 194 КПК України, -
Клопотання слідчого СВ ВП № 2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_5 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню № 62024080100005572, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.08.2024 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60 (шістдесят) днів в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок.
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу, яку необхідно внести за наступними реквізитами: отримувач: ТУ ДСА України в Запорізькій області, ЄДРПОУ: 26316700, р/р № UA378201720355249002000001205, Банк: Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО: 820172; Призначення платежу: застава за підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , провадження по справі № 1-кс/331/489/2026, ЄУН 331/1890/26 від 26 березня 2026 року.
Підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1)прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду,
2)не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду,
3)повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.
Роз'яснити підозрюваній особі наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, без поважних причин, не повідомив про причину своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується в порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Виконання ухвали доручити співробітникам ВП № 2 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області.
Термін дії ухвали закінчується 23 травня 2026 року о 09 годині 00 хвилин.
Строк тримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою відраховувати з 25 березня 2026 року - 09 години 00 хвилин.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали проголошено 27 березня 2026 року.
Слідчий суддя: ОСОБА_1