Справа № 199/3670/26
(1-кс/199/295/26)
іменем України
26.03.2026 місто Дніпро
Слідчий суддя Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі дистанційного судового провадження клопотання слідчого СВ відділу поліції № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_2 , погодженого прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 від 25.03.2026 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню №62025170030005437 від 15.04.2025 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, із неповною середньою освітою, одруженого, немаючого на утриманні неповнолітніх та непрацездатних осіб, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, який проходив військову службу на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону (1 навчального взводу 1 навчальної роти 6 зведеного навчального батальйону) школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , має військове звання «солдат»,
за участю:
прокурора - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_4
26.03.2026 до суду надійшло клопотання слідчого від 25.03.2026, погодженого прокурором про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави ОСОБА_4 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В обґрунтування даного клопотання слідчий зазначає, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме: самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, за наступних обставин.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.
З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який неодноразово продовжений, а востаннє - Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.01.2026 р. № 40/2026, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 № 4757-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року до 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 12 від 10.01.2025, солдата ОСОБА_4 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлений на всі види забезпечення, прийняв справи та посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 13 від 11.01.2025, солдата ОСОБА_4 курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що 11.01.2025 самовільно залишив військову частину та виключено з усіх видів забезпечення.
Таким чином, солдат ОСОБА_4 , в розумінні вимог ст. ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст.407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану.
Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучі військовослужбовцем військової служби за мобілізацією,
ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно ст. 14 Статуту - із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
За ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями тощо.
Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає відповідальність солдата (матроса) у мирний і воєнний час за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стан, збереження виданого йому майна. Стаття 128 Статуту, зокрема, покладає на солдата обов'язок сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням, додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
За приписами ст.ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, встановлені зазначеними нормами законодавства, що визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини та регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
Так, солдат ОСОБА_4 підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, який перебуває на посаді курсанта навчальної роти 6 зведеного навчального взводу навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та, не одержавши відповідних дозволів (наказів) начальників (командирів), які за законодавством уповноважені надавати такі дозволи (накази), 11.01.2025 року приблизно о 08:00 годині, самовільно залишив місце служби - розташування навчальної роти військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_3 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби, та був незаконно відсутній на службі до 24.03.2026.
24 березня 2026 року солдата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було встановлено працівниками ВП № 1 Дніпровського РУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області (Амур-Нижньодніпровський район м. Дніпра), у зв'язку з чим злочин було припинено.
Умисні дії ОСОБА_4 , які виразились у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України.
Слідчий зазначає, що підозра ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, є обґрунтованою, оскільки підтверджується долученими до клопотання про обрання запобіжного заходу доказами.
Обґрунтовуючи застосування ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий зазначив, що підозрюваний ОСОБА_4 знаючи про тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів і за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі від 5 до 10 років, з метою уникнення відповідальності за вчинений ним злочин, може переховуватись від правоохоронних органів та суду. Окрім цього ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки дані свідки є його співслужбовцями та командирами підрозділів, а також вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення у якому підозрюється, з підстав того, що протягом тривалого часу ОСОБА_4 не вживав заходів щодо самостійного повернення до військової частини, що на думку слідчого свідчить про умисне продовження вчиненого злочину у якому ОСОБА_4 підозрюється.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про застосування підозрюваному ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
В судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 пояснив, що свою вину у даному злочині він не визнає. Дійсно, у 2025 році він був призваний на військову службу за мобілізацією та перебуваючи у військовій частині самовільно залишив місце своєї служби, пояснюючи тим, що має незадовільний стан здоров'я, а саме: болить спина. Наразі вказує, що він не може проходити військову службу, оскільки має на утриманні батьків поважного віку, які потребують його допомоги, неповнолітню дитину, а також скрутне матеріальне становище, у зв'язку з чим вимушений робити. Де робив він пояснити не може, як і не може на час розгляду клопотання надати суду відповідні документи, які б вказували на наявність хвороби, звернення з цих підстав до лікарів, як і не може надати документи, які б підтверджували, що на його утриманні є батьки поважного віку, котрі потребують його допомоги. З приводу дитини він вказав, що дійсно він є біологічним батьком, однак в свідоцтві про народження дитини вказано тільки по батькові, прізвище - матері. Просить суд з урахуванням його релігійних поглядів відмовити у клопотанні сторони обвинувачення та обрати йому запобіжний захід, який не пов'язаний з триманням під вартою, в тому числі і визначити мінімальну заставу.
Захисник ОСОБА_5 просила суд відмовити у клопотанні сторони обвинувачення та просила суд визначити підозрюваному ОСОБА_4 заставу в мінімальному розмірі, а саме: 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Слідчий суддя, вислухавши думки учасників судового засідання, дослідивши клопотання слідчого, вважає його таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 п. 4) ч. 2 ст. 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 196 КПК в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про: 1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа; 2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; 3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу; 4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини; 5) запобіжний захід, який застосовується.
З клопотання та додатків до нього убачається, що ОСОБА_4 підозрюється в тому, що він будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, перебуваючи на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону (1 навчального взводу 1 навчальної роти 6 зведеного навчального батальйону) школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи настання їх, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів і начальників, 11.01.2025 приблизно о 08:00 годині самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), та з того дня, тобто 11.01.2025, незаконно ухилився від несення обов'язків військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням обов'язків з військової служби, ввірених йому за посадою, до 24.03.2026, коли ОСОБА_4 було встановлено працівниками поліції, тим самим припинив вчиняти зазначене кримінальне правопорушення.
24.03.2026 ОСОБА_4 в порядку ст.ст. 208-211, 213, 615 КПК України було затримано та 25.03.2026було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Слідчий вважає, що клопотання слідчого та додані до нього матеріали в достатній мірі свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчинені ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, що також підтверджується: копією військового квитка на ім'я ОСОБА_4 , копією повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України по відношенню ОСОБА_4 , копією акту службового розслідування від 24.01.2025, копіями витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_1 № 592 від 25.01.2025, № 12 від 10.01.2025, № 13 від 11.01.2025, №363 від 14.01.2025.
Так, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, який згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, санкція якого передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, а тому у відношенні ОСОБА_4 можливо вирішувати питання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою згідно п. 4) ч. 2 ст. 183 КПК України.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, слідчий суддя вважає, що доводи поданого клопотання є обґрунтованими, а заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання, необхідно застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що клопотання та матеріали, надані слідчим, свідчать про наявність існування ризиків, передбачених п. 1), 3), 5) ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_4 перебуваючи на свободі, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки підозрюється у вчиненні тяжкого умисного кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років. Враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному ОСОБА_4 у разі визнання останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, йому може бути призначено покарання відповідно до санкції ч. 5 ст. 407 КК України, у зв'язку з чим останній, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, може переховуватися від органу досудового слідства, суду. При цьому слідчий суддя зазначає, що наразі в Україні продовжено воєнний стан через агресію російської федерації проти України, який суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Крім того, ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, оскільки йому відомі анкетні данні останніх, встановлених в ході досудового розслідування, котрі є його співслужбовцями, тому підозрюваний, у випадку обрання йому запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, може незаконно впливати на них з метою зміни їх показань.
Також суд зазначає, що ОСОБА_4 може продовжити вчиняти дане кримінальне правопорушення, оскільки не вживав заходів щодо самостійного повернення до військової частини. Крім того в ході судового засідання ОСОБА_4 підтвердив, що він не має наміру надалі продовжувати військову службу, підтвердивши це тим, що свою провину в даному злочині він не визнає, а тому на переконання слідчого судді існує ризик того, що ОСОБА_4 може продовжити вчиняти дане кримінально каране діяння.
Враховуючи вищевикладене слідчий суддя вважає, що вказані відомості про особу ОСОБА_4 в сукупності із обсягом пред'явленої йому підозри та встановленими ризиками, передбаченими п.п. 1), 3), 5) ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчать про те, що підстав для застосування підозрюваному більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою не убачається.
Щодо посилання підозрюваного ОСОБА_4 на стан його здоров'я, слідчий суддя зазначає наступне.
Відповідно до копії довідки військово-лікарської комісії від 10.01.22025 № 150 пр. № 8, ОСОБА_4 визнано придатним до військової служби (а.с. 27).
Інших документів, які би вказували на непридатність або обмежену непридатність ОСОБА_4 до військової служби матеріали клопотання не містять. Саме рішення медичної комісії від 10.01.2025 № 150, щодо придатності підозрюваного ОСОБА_4 , останній на час розгляду клопотання не оскаржував, як і не вчиняла такі дії сторона захисту.
Слідчий суддя констатує, що навіть після призову ОСОБА_4 на військову службу, останній не ініціював проходження повторної ВЛК для визначення ступеня його придатності до військової служби, за наслідками проведення якої йому був би наданий відповідний висновок про неможливість проходження військової служби.
З огляду на вищезазначене, слідчий суддя вважає, що навіть у випадку наявності у військовослужбовця, призваного на військову службу під час мобілізації, будь-яких проблем зі здоров'ям під час проходження ним військової служби в умовах воєнного стану, це не надає йому права самовільно залишати місце служби всупереч встановленому порядку проходження та несення військової служби, оскільки подібні дії підривають боєздатність підрозділів Збройних Сил України та інших формувань, залучених до захисту держави від збройної агресії російської федерації, а також викликають у інших військовослужбовців виникнення відчуття вседозволеності та безкарності за вчинені всупереч інтересам служби діяння, які полягають, зокрема, у самовільному залишенні місця служби.
Таким чином твердження підозрюваного ОСОБА_4 щодо незадовільного його стану здоров'я, слідчий суддя розцінює надуманими та такими, що не знайшли своїх підтверджень в ході розгляду клопотання, як і не знайшли своїх підтверджень посилання адвоката та підозрюваного, що останній має на утриманні батьків поважного віку та неповнолітню доньку.
Слідчий суддя не вдається до аналізу в контексті ОСОБА_4 про його релігійні переконання, оскільки дане є вибором кожної людини.
Слідчий суддя враховує, вік та задовільний стан здоров'я підозрюваного, відомості про його соціальні зв'язки, репутацію підозрюваного, його майновий стан, вважає, що вказані відомості про особу ОСОБА_4 в сукупності із обсягом пред'явленої йому підозри та встановленими ризиками, передбаченими п.п. 1), 3), 5) ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчать про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою буде доцільно в даному кримінальному провадженню, а тому застосування більш м'яких запобіжних заходів для ОСОБА_4 судом не вбачається.
Слідчий суддя констатує, що обрання підозрюваному ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрвюаного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання слідчого судді обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що підозрюваному ОСОБА_4 необхідно обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів.
Згідно ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою), тому слідчий суддя з урахуванням вищевказаного та ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_4 під час дії воєнного стану підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у зв'язку з чим клопотання захисника ОСОБА_5 та підозрюваного ОСОБА_4 про обрання останньому запобіжного заходу, який не пов'язаний з триманням під вартою, в тому числі застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197 КПК України, слідчий суддя
Клопотання слідчого СВ відділу поліції № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_2 , погодженого прокурором Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 від 25.03.2026 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню №62025170030005437 від 15.04.2025 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відносно ОСОБА_4 - задовольнити.
Застосувати підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4», строком на 60 днів, тобто до 22 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
У клопотанні захисника ОСОБА_5 та підозрюваного ОСОБА_4 про обрання запобіжного заходу, який не пов'язаний з триманням під вартою - відмовити.
Копію ухвали негайно вручити слідчому, прокурору, підозрюваному та направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4».
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - з моменту вручення їй копії ухвали.
Повний текст ухвали оголошено 26.03.2026 о 16:00 годині.
Слідчий суддя: ОСОБА_1