26 березня 2026 року
м. Київ
справа №990/88/26
адміністративне провадження № П/990/88/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Рибачука А.І.,
суддів: Бучик А.Ю., Кравчука В.М., Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення,-
24.03.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ВРП, в якій позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 03.03.2026 №321/0/15-26 «Про відмову в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Давидович І.І. за скаргою ОСОБА_1 ».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, ВРП визначені у статті 266 КАС України.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Зі змісту позовної заяви видно, що ОСОБА_1 оскаржує рішення ВРП від 03.03.2026 №321/0/15-26 «Про відмову в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя Давидович І.І. за скаргою ОСОБА_1 », ухвалене за його скаргою, яке, на його думку, є необґрунтованим, протиправним та таким, що порушує його право на належний розгляд поданої ОСОБА_2 дисциплінарної скарги від 07.06.2021 №М-3006/23/7-21 стосовно голови Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 та заступника голови Господарського суду міста Києва Босого В.П., оскільки ВРП не врахувала наведені у скарзі доводи, не надала їм належної правової оцінки й не дослідила всі обставини справи, що, на переконання позивача, свідчить про протиправність цього рішення, унаслідок чого воно підлягає скасуванню.
З огляду на такі доводи та вимоги позовної заяви, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Порядок створення, фінансування, взаємодії служби дисциплінарних інспекторів ВРП з іншими органами ВРП та процедури її діяльності визначаються Законом України від 21.12.2016 № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» та Положенням про службу дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 19.12.2024 №3713/0/15-24 (далі - Положення).
Згідно з пунктами 5.1-5.3 Положення правовий статус дисциплінарних інспекторів визначається Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) з урахуванням особливостей, визначених Законом № 1798-VIII. Особливості діяльності дисциплінарних інспекторів визначаються Законом № 1798-VIII та Положенням. Дисциплінарний інспектор призначається на посаду ВРП строком на п'ять років за результатами відкритого конкурсу, який проводиться в порядку, встановленому законодавством про державну службу, з урахуванням особливостей, визначених Законом № 1798-VIII та Положенням.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон № 889-VIII.
Статтею 64 Закону № 889-VIII визначено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення (частина перша статті 65 Закону № 889-VIII).
Відповідно до частини першої статті 68 Закону № 889-VIII дисциплінарне провадження порушується шляхом видання відповідного наказу (розпорядження): міністром - стосовно державного секретаря відповідного міністерства; суб'єктом призначення - стосовно інших державних службовців.
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закон № 889-VIII особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.
Згідно із частиною третьою статті 29-2 Закону № 1798-VIII дисциплінарний інспектор призначається на посаду Вищою радою правосуддя строком на п'ять років за результатами відкритого конкурсу, який проводиться в порядку, встановленому законодавством про державну службу, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та Положенням про службу дисциплінарних інспекторів.
Пунктом 5.12 Положення визначено, що застосування до дисциплінарних інспекторів заходів заохочення, дисциплінарного впливу, а також присвоєння дисциплінарним інспекторам рангів державних службовців здійснює ВРП згідно із законодавством про державну службу за поданням керівника Служби.
Відповідно до пункту 7.6 Положення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника Служби, заступника керівника Служби, дисциплінарного інспектора, про закриття дисциплінарного провадження вирішує ВРП відповідно до Регламенту Вищої ради правосуддя (далі - Регламент).
Пунктом 26.2-1 Регламенту Ради, затвердженого рішенням ВРП від 24.01.2017 №52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП) передбачено, що дисциплінарне провадження стосовно дисциплінарного інспектора Ради, заступника керівника служби дисциплінарних інспекторів Ради, здійснюється відповідно до Закону № 889-VIII з урахуванням особливостей, визначених Законом № 1798-VIII та Порядком здійснення дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарних інспекторів, заступника керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя.
Отже, питання порушення дисциплінарного провадження щодо дисциплінарних інспекторів Ради здійснюється відповідно до Закону № 889-VIII, з урахуванням особливостей, визначених Законом № 1798-VIII, Порядком здійснення дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарних інспекторів, заступника керівника служби дисциплінарних інспекторів ВРП, а також актами Ради, що регулюють організацію діяльності цієї служби і враховуючи, що суб'єктом призначення дисциплінарного інспектора Ради є ВРП, саме остання є уповноваженим органом щодо вирішення питання про порушення дисциплінарного провадження стосовно зазначеної посадової особи.
Наведена вище теза знайшла своє відображення в пункті 26.1. Регламенту ВРП, відповідно до якого призначення осіб, суб'єктом призначення яких є Рада, їх переведення, оцінювання, присвоєння їм рангу державного службовця, порушення або відмова в порушенні дисциплінарного провадження стосовно них, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності або закриття дисциплінарного провадження, а також їх звільнення здійснюються за рішенням Ради.
Згідно пунктом 26.3. Регламенту ВРП заява особи/подання відповідних посадових осіб про призначення, переведення, звільнення особи, подання про присвоєння рангу державного службовця, скарга (заява, звернення) на дії осіб, суб'єктом призначення яких є Рада, пропозиція Комісії з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя передаються члену Ради, визначеному автоматизованою системою розподілу справ або Головою Ради, для підготовки відповідного проєкту рішення Ради протягом десяти днів із моменту надходження до Ради заяви/подання, скарги, звернення, пропозиції.
Питання про призначення, переведення, оцінювання, присвоєння рангу державного службовця, порушення дисциплінарного провадження або відмову в порушенні дисциплінарного провадження, притягнення до дисциплінарної відповідальності або закриття дисциплінарного провадження, звільнення розглядаються Радою на засіданні у пленарному складі в порядку, визначеному пунктом 10.4 Регламенту (пункт 26.4. Регламенту ВРП).
Пунктом 26.9. Регламенту ВРП встановлено, що у рішенні Ради про порушення або відмову в порушенні дисциплінарного провадження зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові особи; назва посади особи; підстава або про відсутність підстав для порушення дисциплінарного провадження з відображенням конкретних фактів або із зазначенням про відсутність фактів, які свідчать про наявність або відсутність у діях особи ознак дисциплінарного проступку; строк здійснення дисциплінарного провадження у разі порушення дисциплінарного провадження. Строк здійснення дисциплінарного провадження визначається з урахуванням встановленого законодавством строку притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У цій справі, предметом спору є рішення ВРП про відмову в порушенні дисциплінарного провадження за скаргою позивача стосовно дисциплінарного інспектора ВРП.
З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що положенням частини першої статті 78 Закону № 889-VIII визначено, що рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено державними службовцями до суду.
Тобто Законом № 889-VIII передбачено право на судове оскарження виключно для державних службовців щодо прийнятих стосовно них рішень про накладення дисциплінарного стягнення, а не для скаржників, які ініціювали розгляд дисциплінарної справи.
За такого правового регулювання колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії або бездіяльність дисциплінарного інспектора Ради та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення зазначеної посадової особи до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії дисциплінарного інспектора Ради під час виконання посадових обов'язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні його до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки саме для цієї посадової особи, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій/рішень ВРП в рамках розгляду дисциплінарної скарги, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
Подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту прав скаржника в інших правовідносинах, факт притягнення чи непритягнення дисциплінарного інспектора Ради до дисциплінарної відповідальності не призводить до зміни обсягу прав і обов'язків скаржника в матеріальних чи процесуальних правовідносинах, учасником яких є скаржник. По суті, роль скаржника у поданні дисциплінарної скарги до Вищої ради правосуддя зводиться до інформування компетентного органу про можливі факти неналежного виконання службових обов'язків посадовою особою системи правосуддя, призначення якої віднесено до повноважень ВРП, натомість саме ВРП самостійно вирішує питання як про наявність чи відсутність підстав для порушення дисциплінарного провадження, так і про наявність чи відсутність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності такої особи.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Також у вищезгаданому рішенні Конституційного Суду України зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Тобто правовий акт індивідуальної дії ухвалюється суб'єктом владних повноважень у межах визначеної законодавством компетенції щодо здійснення владних управлінських функцій і його дія поширюється на вирішення конкретного питання або стосується конкретної особи (фізичної, юридичної чи суб'єкта владних повноважень).
Право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Отже, Верховний Суд зазначає, що держава законами встановлює критерії, за якими право на доступ до суду не є абсолютним.
Таким чином, відсутність у ОСОБА_1 прав чи обов'язків у зв'язку із оскарженим рішенням Вищої ради правосуддя не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Крім того, законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема як у цій справі. І така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.
Наведений висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2023 у справі № 990/73/23 щодо відсутності у осіб, які подали дисциплінарні скарги, права на оскарження рішень ВРП, прийнятих за результатами їх розгляду.
З огляду на наведене, колегія суддів констатує, що оскаржуване позивачем рішення ВРП від 03.03.2026 №321/0/15-26, яким відмовлено в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 є актом індивідуальної дії, який стосується виключно прав та обов'язків учасників дисциплінарного провадження і ніяким чином не впливає на права свободи та охоронювані законом інтереси позивача.
Таким чином, оспорюване в цій справі рішення ВРП не породжує, не змінює і не припиняє прав чи обов'язків позивача, зазначене рішення щодо позивача не застосоване, позивач не є учасником правовідносин, в яких зазначене рішення застосовується, що унеможливлює оскарження в судовому порядку зазначеного рішення ВРП позивачем.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів зауважує, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб'єктного складу, у зв'язку з чим Верховний Суд не зазначає, до юрисдикції якого суду належить вирішення заявлених у цій справі позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 22, 170, 266, 294 КАС України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження та може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.
Суддя-доповідач А.І. Рибачук
судді А.Ю. Бучик
В.М. Кравчук
О.П. Стародуб
В.М. Шарапа