25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 120/11659/24
адміністративне провадження № К/990/10048/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі №120/11659/24 за позовом Вінницького окружного адміністративного суду до Північного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказів,
Вінницький окружний адміністративний суд звернувся до суду з позовом до Північного офісу Держаудитслужби, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 06 листопада 2024 року №260208-14/3316-2024 та вимогу про усунення порушень від 06 листопада 2024 року №260208-14/3323-2024.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року, позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 06 листопада 2024 року за №260208-14/3316-2024 та вимогу про усунення порушень від 06 листопада 2024 року №260208-14/3323-2024.
05 березня 2026 року Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області засобами поштового зв'язку звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі №120/11659/24. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Зі змісту поданої касаційної скарги вбачається, що скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів частини другої статті 146, статті 147, частин першої-третьої статті 148 Закону України від 02 червня 2016 року№ 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402) у системному зв'язку із пунктом 12 частини першої статті 2, частини другої статті 26 Бюджетного кодексу України (далі - БКУ), статтями 1, 7 Закону України від 02 липня 2015 року № 576-VІІІ «Про Рахункову палату» (далі - Закон № 576) та статтею 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939) щодо надання тлумачення в частині того, чи віднесені суди як бюджетні установи до підконтрольних установ в розумінні зазначених норм матеріального права, у відношенні яких орган державного фінансового контролю наділений повноваженнями щодо здійснення державного фінансового контролю за використанням судами бюджетних коштів станом - до набрання чинності Законом України від 30 жовтня 2024 року № 4042-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Рахункову палату» та деяких інших законодавчих актів України», тобто до 19 грудня 2024 року.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Як убачається, у тому числі зі змісту оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, питання правомірності здійснення заходів державного фінансового контролю щодо судів вже було предметом судового розгляду, зокрема у справі №804/902/16, у якій Верховний Суд у постанові від 30 січня 2020 року сформулював правовий висновок, відповідно до якого зі змісту статті 2 Закону №2939-ХІІ вбачається вичерпний перелік підконтрольних установ, серед яких суди відсутні.
Зокрема, у пункті 37 зазначеної постанови Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що суди як суб'єкти публічного права не підпадають під суб'єктний склад Закону №2939-ХІІ, що свідчить про відсутність правових підстав для здійснення ревізій фінансово-господарської діяльності в судах органами державного фінансового контролю.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, врахував наведений правовий висновок Верховного Суду та зазначив, що як на момент виникнення правовідносин у справі №804/902/16, так і на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, положення статті 2 Закону №2939-ХІІ в частині визначення підконтрольних установ не зазнали змін, так само як і положення пункту 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України щодо визначення бюджетних установ.
Отже, спірне питання правозастосування не є новим та вже отримало вирішення у практиці Верховного Суду.
Водночас скаржник, посилаючись на необхідність системного тлумачення норм Закону №1402, Бюджетного кодексу України, Закону №576 та Закону №2939, фактично не формулює нового питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а наводить власне тлумачення зазначених норм та висловлює незгоду з правовими висновками судів попередніх інстанцій.
Скаржник фактично не ставить питання про відсутність висновку Верховного Суду, а заперечує вже сформований правовий висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №804/902/16.
Саме по собі посилання на необхідність додаткового тлумачення норм права або на інше бачення їх співвідношення не свідчить про відсутність правового висновку Верховного Суду, а фактично є доводом щодо неправильного застосування норм матеріального права, що не охоплюється підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
За таких обставин наведені доводи є формальними, не містять належного правового обґрунтування та не дають підстав для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, Суд вважає недоведеними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.
Доводи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
Зважаючи на те, що касаційну скаргу повернуто, Суд не вирішує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі №120/11659/24 за позовом Вінницького окружного адміністративного суду до Північного офісу Держаудитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказів - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур