25 березня 2026 року
м. Київ
справа №380/10027/25
адміністративне провадження № К/990/12661/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі № 380/10027/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 26 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01 січня 2023 року по 03 квітня 2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року по 03 квітня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2021 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням зазначених вимог та провести її виплату з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням зазначених вимог та провести її виплату з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за 2021, 2022 і 2023 роки, а також грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022 і 2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2023 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити відповідний перерахунок та провести виплати з урахуванням уже виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 26 березня 2020 року по 03 квітня 2023 року (включно) грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 за період з 26 березня 2020 року по 03 квітня 2023 року (включно) грошового забезпечення, а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше проведених виплат.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу разом із клопотанням про звільнення від сплати судового збору враховуючи майновий стан сторони.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема у зв'язку з несплатою судового збору та ненаданням доказів направлення апеляційної скарги з додатками позивачу у справі в паперовій формі листом з описом вкладення.
До суду апеляційної інстанції надійшла заява Військової частини НОМЕР_1 про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, обґрунтована тим, що станом на день подання апеляційної скарги та цієї заяви кошти для фінансування витрат на сплату судового збору у апелянта відсутні.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року відмовлено у задоволенні зазначеної заяви, а апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Не погодившись із ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року, Військова частина НОМЕР_1 подала касаційну скаргу.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до таких висновків.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, зводяться виключно до незгоди з ухвалою суду апеляційної інстанції.
Як зазначено вище та встановлено зі змісту оскаржуваного судового рішення, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору та ненаданням доказів направлення апеляційної скарги з додатками позивачу у справі в паперовій формі листом з описом вкладення. Скаржнику надано строк у п'ять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору, виходив із положень статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 8 Закону України «Про судовий збір» і дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки скаржник не є суб'єктом, на якого поширюється дія зазначеної норми.
До суду апеляційної інстанції надійшла заява Військової частини НОМЕР_1 про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, обґрунтована тим, що станом на день подання апеляційної скарги та цієї заяви кошти для фінансування витрат на сплату судового збору у апелянта відсутні.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року відмовлено у задоволенні зазначеної заяви, апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Проаналізувавши матеріали справи та вказану заяву, суд апеляційної інстанції виходив із того, що скаржник є державним органом, який утримується за рахунок Державного бюджету України, та має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом. Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти всі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону щодо форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо оплати судового збору.
Окрім того, суд апеляційної інстанції наголосив, що скаржник, діючи як суб'єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи й, до того ж, є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України. Тому відсутність коштів на сплату судового збору не повинна впливати на можливість неухильного виконання покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов'язків щодо оформлення апеляційної скарги.
Стосовно покликання апелянта на введення воєнного стану на території України, суд апеляційної інстанції зазначив, що саме по собі посилання на введення воєнного стану не може бути поважною причиною для продовження відповідного строку для суб'єкта владних повноважень без зазначення конкретних обставин та без надання доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого суб'єкта, що, в свою чергу, обумовило необхідність продовження встановленого судом строку для усунення недоліку апеляційної скарги.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх обґрунтованими й такими, що відповідають вимогам процесуального закону.
Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України апеляційна скарга повертається скаржнику, якщо останній не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Верховний Суду наголошує, що статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків.
Суд також зазначає, що чинне законодавство передбачає обов'язок учасників справи вчинити процесуальні дії у відповідь на ухвалу про без руху.
Проте Військовою частиною НОМЕР_1 наданий апеляційним судом строк недоліки апеляційної скарги, що стали підставою для її залишення без руху, не усунуто та вимоги ухвали суду апеляційної інстанції від 23 лютого 2026 року не виконано, що свідчить про невиконання відповідачем процесуальних обов'язків.
Отже, Суд вважає, що повертаючи апеляційну скаргу з підстав неусунення недоліків апеляційної скарги, апеляційним судом вірно застосовано положення частини другої статті 298 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, правильне їх застосування є очевидним, застосування та тлумачення зазначених норм процесуального права не викликають сумніву, а доводи касаційної скарги не спростовують мотивів суду апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги.
Крім того, доводи касаційної скарги зводяться лише до причин несплати судового збору, а тому не спростовують і не ставлять під сумнів ухвалу суду про повернення апеляційної скарги.
Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, установленому законом.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на оскарження відповідачем ухвали про повернення апеляційної скарги та з урахуванням положень статті 333 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі № 380/10027/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов