Номер провадження 22-ц/821/792/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №704/1406/25 Категорія: 311030000 Дьяченко Д.О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
24 березня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіКарпенко О. В., Сіренко Ю. В.
секретар Широкова Г.К.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Дорожній науково-технічний центр»- Передерія Ростислава Віталійовича на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11.02.2026 (суддя в суді першої інстанції Дьяченко Д. О.) у цивільній справі за позовом Державного підприємства «Дорожній науково-технічний центр» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,
в жовтні 2025 року ДП «Дорожній науково-технічний центр» звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 217 779,82 грн. та судовий збір в сумі 3 266,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 13.02.2025 о 21:30 год. на трасі Н-11, 36 кілометр в с. Любимівка, Криворізького р-ну, Дніпропетровської обл. сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault Sandero», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 та автомобіля КРАЗ 4320 д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_2 .
Постановою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 05.03.2025 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 16.04.2025 залишено без змін постанову Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 05.03.2025, тому вина відповідача у скоєнні ДТП встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Автомобіль «Renault Sandero», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 належить позивачу, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
Згідно Звіту № 27/6/25 про оцінку транспортного засобу автомобіля марки «Renault Sandero», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 шкода, заподіяна відповідачем позивачу в наслідок пошкодження автомобіля у результаті ДТП, станом на 05.06.2025, яка складається з вартості відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу запасних частин, становить 217 779,82 грн.
ОСОБА_1 є працівником позивача та станом на момент ДТП 13.02.2025 перебував у відрядженні.
Оскільки ДТП сталося 13.02.2025 о 21:30 год., тобто у не робочий час і не при виконанні відповідачем трудових обов'язків, останній зобов'язаний відшкодувати позивачу заподіяну шкоду в повному обсязі.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 11.02.2025 в задоволенні позовних вимог ДП «Дорожній науково-технічний центр» відмовлено з тих підстав, що позивачем не надано доказів, що відповідач неправомірно заволодів транспортним засобом. Натомість суд визнав доведеними та врахував доводи відповідача, що станом на момент ДТП 13.02.2025 о 21.30 год. він дійсно перебував у відрядженні та виконував на закріпленому за ним службовому автомобілі покладені на нього позивачем обов'язки. З цих же підстав визнані необґрунтованими доводи позивача про те, що ДТП сталося у неробочий час і не при виконанні трудових відносин. Встановивши, що між сторонами не було укладено договору про повну матеріальну відповідальність, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
В апеляційній скарзі ДП «Дорожній науково-технічний центр» просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне, ухвалене без надання належної оцінки доказам у справі та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказано, що позивач не міг укласти з ОСОБА_1 договір про повну матеріальну відповідальність, оскільки його посада та роботи, які він виконує не входить до переліку посад та робіт з якими підприємство може укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність.
Оскільки робочий день відповідача закінчився о 17.15 год., а ДТП сталася о 21.30 год., тобто поза робочим часом, тому шкода, завдана не при виконанні трудових обов'язків ОСОБА_1 та має бути відшкодована в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_1 - адвоката Кизенка Д. О. вказано, що рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11.02.2026 є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставною, а її доводи суперечать обставинам справи та не дають підстав для скасування рішення суду. Зазначено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач неправомірно заволодів автомобілем позивача, що ним завдано шкоду не під час виконання трудових обов'язків та що він використовував належний позивачу автомобіль у власних цілях.
Крім того, вказано, що весь період перебування у відрядженні (в тому числі період перебування у дорозі) є робочим часом працівника і протягом такого часу працівник перебуває при виконанні трудових обов'язків із роботодавцем. Також зазначено, що посада відповідача віднесена до посад з ненормованим робочим днем у відповідності до колективного договору ДП «Дорожній науково-технічний центр».
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, доказ понесення яких буде надано на протязі 5-ти днів після ухвалення рішення.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з позивачем.
Відповідно до розпорядження про відрядження № 34-В від 11.02.2025 (а.с. 70 т.1) відповідача було направлено у службове відрядження на строк з 12.02.2025 по 13.02.2025.
Матеріали справи не містять доказів, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
Також судом встановлено, що за ОСОБА_1 згідно наказу позивача № 46 від 09.09.2024 (а.с. 66 т.1) було на закріплено автомобіль «Renault Sandero» д.н.з. НОМЕР_1 .
Постановою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 05.03.2025 (а.с. 11-12 т.1) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн. Зі змісту постанови вбачається, що 13.02.2025 о 21:30 год. в с. Любимівка траса Н-11 36 кілометр ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Renault Sandero» д.н.з. НОМЕР_1 був неуважним та не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, під час виникнення перешкоди не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом КРАЗ 4320 д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків, чим порушив п.п. 2.36, 12.3.12.1,13.1 ПДР України.
Вказано постанова суду залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 16.04.2025 (а.с. 13-15 т.1) та набрала законної сили.
Відповідно до звіту № 27/6/25 про оцінку транспортного засобу від 05.06.2025 (а.с. 18-230, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Sandero» д.н.з. НОМЕР_1 складає 217 779,82 грн.
Такими є фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За змістом частин 1, 2 та 4 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.
У ст. 131 КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
Відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Стаття 134 КЗпП України передбачає випадки повної матеріальної відповідальності.
Згідно з пунктами 1, 7 ч. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.
Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
При розгляді справ про матеріальну відповідальність за письмовим договором про повну матеріальну відповідальність суд зобов'язаний перевірити, чи належить працівник до категорії осіб, з якими відповідно до ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір, та чи був він укладений.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 264/2076/17.
Згідно з переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженим постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28.12.1977 № 477/24, посада ОСОБА_1 , яку він обіймав на момент ДТП (завідувач відділу сертифікації) не входить до цього Переліку.
Оскільки посада відповідача та роботи, які він виконує відсутня у вищевказаному Переліку від 28.12.1977 № 477/24, тому позивач не укладав відповідного договору про повну матеріальну відповідальність з відповідачем, про що сторони не заперечуали під час розгляду справи.
При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Згідно Наказу ДП «Дорожній науково-технічний центр» від 30.11.2022 № 78-к (а.с. 63 т.1) переведено ОСОБА_1 , заступника завідувача відділу сертифікації, за його згодою, з 01.12.2022 на посаду завідувача відділу сертифікації.
Відповідно до розпорядження про відрядження, яке має силу наказу № 34-В від 11.02.2025 (а.с. 70 т.1) ОСОБА_1 відряджено у Дніпропетровську область з метою виконання договору № 33 від 11.09.2024 (а.с. 72-76 т.1), а саме проведення поточного огляду, сезонного (детального) та спеціального обстеження автомобільних доріг загального користування державного значення, обстеження та випробування транспортних споруд. Термін відрядження - 2 дні з 12.02.2025 по 13.02.2025.
Зі змісту постанови Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 05.03.2025 про адміністративне правопорушення від підтверджено і дану обставину сторони не заперечують, що дорожньо-транспортна пригода сталася 13.02.2025 о 21.30 год.
Згідно пояснень свідків ОСОБА_3 (а.с. 102 т. 1) та ОСОБА_4 (а.с. 108 т. 1) підтверджено ту обставину, що вони разом з відповідачем перебували у «Renault Sandero» д.н.з. НОМЕР_1 під час скоєння ДТП та поверталися у місце їхнього проживання, вже після виконання покладених на них у відрядженні завдань.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на момент ДТП ОСОБА_1 виконував на закріпленому за ним автомобілі покладені на нього позивачем обов'язки та враховує, весь період перебування у відрядженні (у тому числі - період перебування у дорозі) є робочим часом працівника і протягом такого часу перебування у відрядженні працівник перебуває при виконанні трудових обов'язків з роботодавцем.
Матеріали справи не містять також доказів того, що на момент скоєння ДТП відповідач неправомірно заволодів транспортним засобом та використовував належний позивачеві автомобіль у власних цілях.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для покладення на ОСОБА_1 повної матеріальної відповідальності на підставі пунктів статті 134 КЗпП України.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується .
Однак, вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що взагалі відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення шкоди з відповідача.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду та вважає, що судом не було враховано, що в даному випадку шкода завдана роботодавцю пов'язана з виконанням відповідачем трудових обов'язків, тому він не звільняється від відшкодування шкоди, а повинен нести матеріальну відповідальність згідно ст. 132 КЗпП України у розмірі прямої дійсної шкоди, однак не більше свого середньомісячного заробітку, виходячи з наступних міркувань.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч.2 ст.130 КЗпП).
Згідно з ч.2 ст.130 КЗпП умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
КЗпП передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену (ст.ст.132, 133 КЗпП) й повну (ст.134 КЗпП). Основним видом є обмежена матеріальна відповідальність. Обсяг цієї відповідальності зумовлений розміром заподіяної шкоди, але обмежується середньомісячним заробітком працівника.
У абз.1 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (із змінами) зазначено, що за правилами ст.132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту.
Зі змісту ст.132 КЗпП та вказаної постанови Пленуму ВС №14 вбачається, що при заподіянні працівником прямої дійсної шкоди в розмірі, що менше середнього місячного заробітку, працівник зобов'язаний відшкодувати пряму дійсну шкоду повністю. Якщо ж пряма дійсна шкода, що заподіяна працівником підприємству, перевищує середній місячний заробіток працівника, з останнього стягується лише сума, що дорівнює середньому місячному заробітку, а решта шкоди працівником не покривається.
Також відповідно до абз. 3 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14 при матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 Порядку, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працював останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).
Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 , наданої роботодавцем на виконання ухвали суду, вбачається, що його середньомісячна заробітна плата складає 33 278 грн. 49 коп., тому апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ДП «Дорожній науково-технічний центр» та стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі середньомісячного заробітку ОСОБА_1 в сумі 33 278 грн. 49 коп., який визначений відповідно до затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 Порядку із врахуванням постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками».
У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу позовної заяви ДП «Дорожній науково-технічний центр» сплатило 3 266 грн. 70 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 2194 (а.с. 77 т. 1), за подачу апеляційної скарги сплачено 3 920 грн. 04 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 136 (а.с. 6 т. 2), тобто за розгляд справи позивачем сплачено 7 186 грн. 74 коп.
За наслідком розгляду справи позовні вимоги позивача задоволено на 15,28 % від заявлених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 098 грн. 13 коп. у відповідності до принципу пропорційності частки задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 11.02.2026 - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Державного підприємства «Дорожній науково-технічний центр» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Дорожній науково-технічний центр» завдану матеріальну шкоду в розмірі 33 278 грн. 49 коп.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Дорожній науково-технічний центр» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в розмірі 1 098 грн. 13 коп.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 25.03.2026.
Суддя-доповідач
Судді