Справа № 526/3654/25 Номер провадження 22-ц/814/1486/26Головуючий у 1-й інстанції Киричок С. А. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
25 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» на ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 листопада 2025 року (час ухвалення судового рішення і дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначені) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, списаних з карти.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
Ухвалою Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 листопада 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено повністю.
Заборонено АТ КБ «ПриватБанк» списувати грошові кошти з будь-яких розрахункових рахунків, у тому числі, карткових, зарплатних карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1 , в рахунок погашення відсотків за використання кредитного ліміту по рахунку НОМЕР_1 , до набрання рішенням законної сили.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що оскаржувана ухвала не містить посилання на докази заявника ОСОБА_1 , якими він обгрунтовує заяву про забезпечення позову, у тому числі, що АТ КБ “ПриватБанк» здійснює списання саме власних коштів ОСОБА_1 на погашення заборгованості UA363052990000026201663390078 картка № 4149629334028917, та не містить аргументованих висновків по те, що заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ “ПриватБанк» виникла внаслідок шахрайських дій третіх осіб.
В оскаржуваній ухвалі суду не наведено жодних аргументів про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Зауважує, що позивач не надав разом з позовом банківську виписку по рахунку НОМЕР_2 за період з 03.06.2025 по 06.06.2025, з якої б можна було встановити, які саме платіжні операції на рахунку у зазначений період були вчинені, натомість з наданої позивачем виписки по картці/рахунку НОМЕР_3 ( НОМЕР_1 ) за період з 01.08.2025-10.11.2025 не вбачається, що Банк здійснює реальне списання саме власних коштів позивача на погашення боргу, який виник у період з 03.06.2025 по 06.06.2025. У наданій позивачем виписці відсутні дані про залишок коштів після здійснених операцій, а тому твердження ОСОБА_1 та висновок суду про те, що заява про забезпечення позову спрямована на збереження його власних коштів не є обгрунтованими та базуються виключно на припущеннях.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Вважає, що вимога позивача про забезпечення позову шляхом заборони АТ КБ «ПриватБанк» списувати грошові кошти з будь-яких розрахункових рахунків, у тому числі, карткових, зарплатних карткових рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_1 , в рахунок погашення відсотків за використання кредитного ліміту по рахунку НОМЕР_1 , до набрання рішенням законної сили, - є, по своїй суті, тотожними задоволенню заявлених позовних вимог і забезпечення позову у спосіб, що вказано позивачем є по суті вирішенням спору, що суперечить ч.10 ст. 150 ЦПК України, а тому такий захід не є можливим.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
У підтвердження заперечень проти апеляційної скарги вказує, що між сторонами наявний реальний спір, відповідач продовжує списувати кошти з його рахунків і таке списання створює ризик ускладнення або фактичної неможливості виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
У даному випадку мова йде виключно про збереження існуючого стану речей та запобігання подальшого порушення його прав як споживача фінансових послуг.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, списаних з картки.
В обґрунтування позову зазначав, що у період з 03 червня 2025 року по 06 червня 2025 року невідома особа шляхом вільного доступу без його відома здійснила незаконні операції та маніпуляції з використанням електронно-обчислювальної техніки та отримала доступ до його облікового запису в мобільному додатку «Приват 24», де здійснила крадіжку коштів в загальній сумі 133 200 грн з його зарплатної банківської картки банку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_4 , кредитної банківської картки банку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_5 , а також інших двох створених невідомою особою карток на його ім'я у цьому ж банку № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7 .
Про зазначені обставини він невідкладно повідомив банк шляхом усного звернення до відділення АТ КБ «ПриватБанк» у м.Гадячі та звернувся із заявою до Гадяцького ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, за якою відкрито кримінальне провадження № 12025170560000310 від 09 червня 2025 року.
Незважаючи на його звернення з його банківської картки № НОМЕР_5 ( НОМЕР_8 ) були списані кошти за використання кредитного ліміту: 01.08.2025 - 4 539,53 грн; 01.09.2025 - 2 453,09 грн - 2 453,09 грн; 01.10.2025 - 2 246,75 грн; 01.11.2025 - 2 262,32 грн.
У серпні 2025 року він звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просив призупинити нарахування відсотків, штрафних санкцій та вимогу сплати обов'язкових платежів за використання кредитного ліміту до завершення розслідування та встановлення фактичних обставин; внести відповідні відмітки у внутрішні облікові системи банку про те, що кредит отримано шахрайським шляхом; провести внутрішнє розслідування незаконних списань з моєї картки та повернути безпідставно списані кошти.
У відповідь на заяву щодо припинення нарахування відсотків та обов'язкових платежів він отримав повідомлення від АТ КБ «ПриватБанк» від 08.09.2025 за № 20.1.0.0.0/7-250825/77138, зі змісту якого вбачається, що Банк не може повернути списані кошти та призупинити нарахування відсотків за кредитом, посилаючись на те, що норми банківського законодавства, зокрема Закону України «Про банки і банківську діяльність», забороняють банкам встановлювати окремій особі більш сприятливі умови, ніж іншим клієнтам банку за аналогічними договорами.
АТ КБ «ПриватБанк» продовжує нараховувати і списувати з належних йому карткових рахунків відсотки за використання кредитного ліміту, який фактично не був використаний.
На підтвердження позовних вимог надано: витяг з ЄДРДР про відкриття кримінального провадження № № 12025170560000310 від 09 червня 2025 року; заява - звернення до АТ КБ «ПриватБанк»; лист АТ КБ «ПриватБанк»; виписка про рух коштів.
Ухвалою Галяцького районного суду Полтавської області від 27 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, списаних з картки.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи заявника про можливе утруднення чи неможливість виконання можливого рішення суду є обґрунтованими, оскільки невжиття таких заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пункті 2 якої передбачено, що позов може забезпечуватись, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Також заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим або ж ускладниться ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог чи перешкодить ефективному захисту або поновленню порушених прав позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 посилався на пряму загрозу вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на нарахування відсотків, списування грошових коштів з будь-яких його розрахункових рахунків, що, в свою чергу, може перешкодити ефективному захисту або поновленню порушених прав позивача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову за своїм змістом відповідає вимогам статті 151 ЦПК України і відповідає суті інституту забезпечення позову, як гарантії дотримання прав майбутнього позивача у разі ухвалення судом рішення на його користь.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, банк посилався на те, що суд не встановив, що існує реальна загроза невиконання рішення суду, у разі задоволення позову, проте такі доводи не можуть бути прийняті до уваги.
Судом встановлено, що предметом спору між сторонами є списання банком грошових коштів із рахунку ОСОБА_1 без його відома. Звертаючись до суду із позовом, позивач вказував, що з його картки невідомими особами було списано кредитні кошти, за фактом вчинення якого він звернувся з повідомленням до відповідача та органів поліції.
Як вказує позивач та підтверджує в апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», банк постійно нараховує та списує з рахунків ОСОБА_1 відсотки за користування кредитом на оспорювану ним заборгованість.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Врахувавши обґрунтованість ризиків невиконання можливого рішення суду, та те, що вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку виступає як спосіб гарантування обов'язкового виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог і не створює невиправданих обмежень іншим особам в їх правах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову.
Суд апеляційної інстанції вважає, що вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти дії відповідає вимогам співмірності, розумності та збалансованості інтересів сторін.
Обраний захід забезпечення позову у вигляді тимчасової заборони Банку здійснювати будь-які нарахування та стягнення за зобов'язаннями через відсутність волевиявлення позичальника на виникнення таких є тимчасовим, на період вирішення спору по суті, з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Встановивши, що між сторонами дійсно виник спір, беручи до уваги зміст позовних вимог ОСОБА_1 та оскільки між заходом забезпечення позову і предметом позову існує безпосередній зв'язок, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для забезпечення позову в обраний заявником спосіб.
Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для забезпечення позову у цій справі, безпідставність застосування заходів забезпечення позову є необґрунтованими.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо тлумачення норм процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки місцевого суду, який їх обґрунтовано спростував.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, банком не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб заявник надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що оскаржувана ухвала постановлена з дотриманням вимог процесуального права та не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» залишити без задоволення.
Ухвалу Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 листопада 2025 року у залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 25 березня 2026 року.
Головуючий суддя О.А. Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов