Справа № 537/2186/23 Номер провадження 11-кп/814/1024/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
19 березня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ
Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора представника потерпілої захисника обвинуваченого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 березня 2023 року за №12023170500000604, за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_10 і захисника ОСОБА_8 , у інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на вирок Крюківського районного суду м. Кременчук від 21 листопада 2025 року,
Цим вироком
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчук Полтавської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст.286 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік 6 місяців і покладено на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Позовні вимоги ОСОБА_11 до відповідача ТДВ «СК «Оберіг» щодо відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди залишено без розгляду.
Позовні вимоги ОСОБА_11 до ОСОБА_9 про вішкодування завданної кримінальним правопорушенням шкоди задоволено частково й стягнуто з нього на користь ОСОБА_11 60 000 гривень моральної шкоди та 2 500 гривень майнової шкоди.
Стягнуто зі ОСОБА_9 на користь: ОСОБА_11 - 10 000 гривень витрат на правову допомогу; держави - 32 298 гривень 24 копійки витрат, пов'язаних із залученням експертів.
Вирішено питання щодо арешту майна та речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
07 березня 2023 року приблизно о 07 годині 50 хвилин ОСОБА_9 , керуючи автомобілем «Dacia Logan», н.з. НОМЕР_1 , по вул. Республіканській біля ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» зі сторони вул. Космічної в напрямку вул. О. Білаша в м. Кременчук Полтавської обл., в порушення вимог п.13.3 ПДР України, виконуючи маневр повороту праворуч на вул. О. Білаша, не вибрав безпечний інтервал при виконанні маневру випередження велосипеда та вчинив зіткнення з велосипедом «Салют», під керуванням ОСОБА_11 , яка рухалась у попутному напрямку, в результаті чого ОСОБА_11 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В апеляційних скаргах:
прокурор ОСОБА_10 (зі змінами) просить змінити вирок Крюківського районного суду м. Кременчук від 21 листопада 2025 року та звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання на підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України у зв'язку із закінченням строків давності;
захисник ОСОБА_8 просив скасувати вирок Крюківського районного суду м. Кременчук від 21 листопада 2025 року та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
Під час провадження в суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_9 заявив клопотання, в якому просить звільнити його від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.286 КК України у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст.49 КК України та закрити кримінальне провадження у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали клопотання ОСОБА_9 про звільнення від кримінальної відповідальності й закриття кримінального провадження, міркування прокурора, який вважав, що апеляційна скарга прокурора з урахуванням унесених змін підлягає частковому задоволенню та вказане вище клопотання обвинуваченого - задоволенню, думку представника потерпілої, який не погодився з клопотанням обвинуваченого та підтримав апеляційну скаргу зі змінами прокурора, вивчила матеріали кримінального провадження та дійшла висновку про таке.
Статтею 417 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст.284 КПК України, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.
Виходячи з положень п.1 ч.2 ст.284, ч.3 ст.285, ч.4 ст.286, ч.3 ст.288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання й, у випадку встановлення визначених у ст.49 КК України підстав та наявності згоди з боку обвинуваченого, закрити кримінальне провадження, звільнивши останнього від кримінальної відповідальності.
Тобто суд повинен звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності за цією підставою незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження, але до набрання вироком суду законної сили.
За змістом абз.2 п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України, та за наявності визначених у законі правових підстав.
Так, ст.284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Усі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. Реабілітуючими є ті підстави, які пов'язані з констатацією факту того, що обвинувачений не вчиняв кримінального правопорушення. На противагу цьому нереабілітуючими є ті, що вирішують питання про вчинення особою кримінального правопорушення.
Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що щодо особи зібрано достатньо доказів, які підтверджують вчинення нею кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин подальше провадження виключається.
Однією з таких нереабілітуючих підстав для закриття кримінального провадження є звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, яка регламентована ст.49 КК України.
Закриття кримінального провадження за ст.49 КК України є нереабілітуючою підставою, оскільки може бути застосована лише щодо тієї особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, про що міститься правова позиція в постанові Касаційного кримінального суду Верховного суду від 08 жовтня 2024 року (справа №711/4218/15-к, провадження №51-6349км19).
Звільнення від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України можливе лише за згоди обвинуваченого. Завершення кримінального провадження у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності на цій підставі відбувається без використання обвинуваченим своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
При цьому, у випадку звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України не виключається можливість настання інших видів юридичної відповідальності.
Якщо обвинувачений впевнений у своїй невинуватості й переконаний, що проведення розгляду апеляційної скарги по суті в межах наведених у них доводів і вимог приведе до закриття кримінального провадження за реабілітуючою підставою, він має право не висловлювати (не надавати згоду) позицію про закриття кримінального провадження на підставі ст.49 КК України.
Сплив строку, передбаченого ст.49 КК України, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті в межах наведених у ній доводів і вимог у випадку, якщо обвинувачений наполягає на закритті кримінального провадження з реабілітуючої підстави та надав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності.
Висловити позицію про звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючої підстави є правом обвинуваченого, яке також передбачає і право не висловлювати таку позицію та наголягати на задоволенні вимог апеляційної скарги. Тобто вказана позиція в цій частині залежить виключно від волевиявлення обвинуваченого.
Норми щодо давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені ст.49 КК України, за своєю юридичною природою є складовою інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Ці норми не пов'язані з дискреційними повноваженнями суду, оскільки визначення строків давності та особливості їх обчислення ґрунтуються на формалізованих нормативних орієнтирах, які від правосвідомості конкретного суду не залежать.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, згідно з ч.4 ст.12 КК України є нетяжким злочином, санкцією якого передбачено найбільш суворе покарання у вигляді обмеження волі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років, минуло 3 роки.
Під час провадження в суді апеляційної інстанції ОСОБА_9 подав письмове клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючої підстави. У судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачений підтримав це клопотання, підтвердив розуміння ним нереабілітуючого характеру вказаної вище підстави закриття кримінального провадження, те, що вона не виключає, зокрема, цивільно-правової відповідальності.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_9 учинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, 07 березня 2023 року.
Строки давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності не зупинялись, не переривались і закінчились.
На підставі викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуваний вирок належить скасувати та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України зі звільненням його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, визначених у п.2 ч.1 ст.49 КК України, що є нереабілітучою підставою звільнення від кримінальної відповідальності, правові ознаки й елементи якої викладено вище.
Оскільки кримінальним процесуальним законом установлено імперативну вимогу з приводу невідкладності розгляду наведеного вище клопотання та у зв'язку з його задоволенням, що передбачає звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності й закриття кримінального провадження щодо нього на підставі закінчення строків давності (за наявності відповідного волевиявлення та позиції обвинуваченого), то доводи апеляційної скарги сторони захисту не аналізуються.
При цьому, за змістом ст.129 КПК України суд наділений правом розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні лише при ухваленні вироку або постановленні ухвали про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, а тому відповідно до положень КПК України суд позбавлений можливості вирішити цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 про відшкодування майнової та моральної шкоди при постановленні ухвали про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття провадження.
Разом з цим, колегія суддів роз'яснює, що ця обставина не перешкоджає потерпілій ОСОБА_11 , її представнику звернутися з відповідним цивільним позовом у порядку цивільного судочинства, так як закриття справи на нереабілітуючій підставі у зв'язку із закінченням строків давності не звільняє ОСОБА_9 від обов'язку відшкодувати завдані його діями збитки та шкоду.
Водночас, що стосується питання про відшкодування витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.
Положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК України. Натомість, положення щодо цивільного позову визначені в главі 9 КПК України. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.
Процесуальні витрати виникають та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження. Натомість шкода в кримінальному провадженні пов'язана не з процесуальними відносинами, а й із матеріально-правовими - вчиненням кримінального правопорушення чи іншого суспільно-небезпечного діяння.
Компенсація процесуальних витрат особам, які залучаються в кримінальне провадження, перш за все є важливою гарантією повноти встановлення обставин справи, забезпечує реалізацію принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів, захищає права осіб, що здійснюють у кримінальному судочинстві покладені на них процесуальні обов'язки.
В основі механізму відшкодування процесуальних витрат лежать правовідносини між суб'єктами, що в різних процесуальних статусах залучаються у провадження та несуть у зв'язку із цим витрати, і посадовими особами та органами, які зобов'язані компенсувати зазначені витрати за рахунок публічних або приватних коштів.
При цьому, питання про розподіл таких витрат повинно вирішуватися індивідуально в кожному кримінальному провадженні з урахуванням усіх обставин їх виникнення, підстав завершення кримінального провадження та судового розгляду.
Згідно з ч.1 ст.126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Пунктом п.1 ч.1 ст.118 КПК України унормовано, що процесуальні витрати складаються, зокрема, з витрат на правову допомогу.
21 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду (справа №462/6473/16-ц) вирішила, що питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду в кримінальному провадженні вирішується в тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України. Такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства. Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
17 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду (справа №598/1781/17) дійшла висновку, зокрема, про те, що потерпілий від кримінального правопорушення має право клопотати перед судом про визначення грошового розміру процесуальних витрат, які повинні бути йому компенсовані. Таке право залишається у потерпілого незалежно від того, чи розгляд кримінального провадження завершено ухваленням обвинувального вироку або ж ухвали про закриття кримінального провадження. КПК України не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком. Вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову у стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами в розумінні КПК України.
Згідно з правовим висновком, який містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 02 грудня 2024 року (справа №686/1699/20), якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України, процесуальні витрати потерпілого можуть бути стягнені з такої особи в порядку, передбаченому ч.1 ст.124 КПК України. При цьому, суд касаційної інстанції наголосив, що зміна статусу обвинуваченої особи на інший її статус не завжди перешкоджає стягненню з неї процесуальних витрат, наприклад, коли при залишенні в силі обвинувального вироку апеляційним судом обвинувачений стає засудженим. Аналогічно, зміна обвинуваченим статусу в разі звільнення його від кримінальної відповідальності також не має бути перешкодою для стягнення процесуальних витрат.
Ураховуючи наведене вище, колегія суддів уважає за необхідне стягнути зі ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11 10 000 гривень у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, які були стягнуті місцевим судом та розумність, співмірність і доведеність яких підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Отже, як наслідок, клопотання належить задовольнити, а апеляційні скарги - задовольнити частково.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційні скарги прокурора ОСОБА_10 і захисника ОСОБА_8 , у інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , задовольнити частково.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Крюківського районного суду м. Кременчук від 21 листопада 2025 року щодо ОСОБА_9 скасувати, звільнити ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.286 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрити на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, залишити без розгляду.
Стягнути зі ОСОБА_9 на користь ОСОБА_11 10 000 гривень витрат на правову допомогу.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів, у розмірі 32 776 гривень 24 копійок віднести на рахунок держави.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4