Справа № 320/27902/25 Головуючий у 1 інстанції: Шевченко А.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
24 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Безименної Н.В. Кузьмишиної О.М.
За участю секретаря Данилюк Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Міністерства освіти і науки України та Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство освіти і науки України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта в частині,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), третя особа - Міністерство освіти і науки України (далі - МОН), в якому просив визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 08.04.2025 № 426 «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» в частині внесених змін до пункту 21 Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 р. № 261 (Офіційний вісник України, 2016 р., № 29, ст. 1164; 2023 р., № 53, ст. 2970; 2024 р., № 44, ст. 2698).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною та нечинною постанову Кабінетів Міністрів України від 08.04.2025 № 426 «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» в частині внесених змін до пункту 21 Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 261.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Міністерство освіти і науки України звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що Міністерство освіти і науки України, з метою розв'язання проблем підвищення якості освіти та удосконалення законодавства з питань підготовки здобувачів ступеня доктора філософії на підставі аналізу практики його застосування, в межах компетенції було розроблено порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах) та, в подальшому, подано його на затвердження Кабінету Міністрів України. При цьому, апелянт зазначає, що оскаржувану постанову від 08.04.2025 № 426 Кабінетом Міністрів України прийнято в межах компетенції у відповідності до приписів Закону України «Про Кабінет Міністрів України» з дотриманням вимог Регламенту та процедури прийняття.
Так, апелянт зазначає, що, згідно висновку Секретаріату Кабінету Міністрів України, зауваження Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій не враховано, а проект акта 01 серпня 2024 року повторно розглянуто на засіданні Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров'я, захисту довкілля та природних ресурсів, національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей; прийнято рішення подати проект постанови для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів у запропонованій редакції; відзначено, що головою Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій не висловлено зауважень до проекту акта під час його обговорення; зауваження Секретаріату Кабінету Міністрів взято до відома.
Крім того, апелянт посилається на положення пункту 2 § 55-1 глави 7 Регламенту КМУ та зазначає, що акт Кабінету Міністрів може бути прийнятий з доопрацюванням, якщо до нього висловлені зауваження, врахування яких не призведе до суттєвих змін основних положень проекту акта. У такому разі Кабінет Міністрів приймає рішення про прийняття акта з доопрацюванням із зазначенням конкретних результатів обговорення та шляхів його доопрацювання. Відтак, апелянт зазначає, що 08.04.2025 на засіданні Кабінету Міністрів України було прийнято оскаржувану постанову з умовою доопрацювання.
Також, не погодившись із рішенням суду, відповідач - Кабінет Міністрів України звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що наказом Міносвіти від 31.07.2023 № 924 «Про затвердження стандарту вищої освіти зі спеціальності 081 Право для третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти» затверджено відповідний стандарт освіти, за яким навчається позивач. Із змісту розділу VI даного наказу вбачається, що випускник третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти зобов'язаний вільно презентувати та обговорювати з фахівцями і нефахівцями результати досліджень, наукові та прикладні проблеми права державною та іноземною мовами, оприлюднювати результати досліджень у наукових публікаціях у провідних наукових виданнях. Таким чином, апелянт зазначає, що впровадження норм спірного акту Кабінету Міністрів України цілком узгоджується із згаданим стандартом. Крім того, апелянт вказує, що позивачем не доведено порушення його права на здобуття третього рівня освіти.
08 січня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з протоколу від 28.04.2023 № 4 засідання Вченої ради Київського університету права НАН України, ОСОБА_1 з 01.05.2023 зараховано до аспірантури на очну форму навчання за спеціальністю 081- Право. Термін навчання в аспірантурі - з 01.05.2023 по 30.04.2027.
Міністерство освіти і науки України листом від 03.04.2025 № 1/6595-25 подало на розгляд Кабінету Міністрів України проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)», підготовлений відповідно до підпункту 1 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630.
До листа від 03.04.2025 № 1/6595-25 МОН України було додано: проєкт акта на 2 арк.; пояснювальну записку на 3 арк.; довідку про погодження на 1 арк.; протокол узгодження пропозицій на 3 арк.; висновок Мін'юсту на 6 арк.; порівняльну таблицю на 2 арк.; інформаційно-довідкові матеріали на 22 арк.
Вказаний лист та додатки до нього зареєстровані в Департаменті забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України 04.04.2025 за вхідним № 10802/0/1- 25.
Проєкт акта (в частині змін, що вносяться до Порядку) був викладений у наступній редакції:« …
1. В абзаці другому пункту 17 слова «з іноземної мови» виключити.
2. Абзац п'ятий пункту 17 виключити.
3. Пункт 21 після абзацу п'ятого доповнити новим абзацом такого змісту:
«До індивідуального навчального плану аспіранта (ад'юнкта) третього року підготовки включається єдиний державний залік з української та іноземної мов для академічних цілей як обов'язковий підсумковий контроль з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання, який проводиться в порядку, визначеному МОН.»
У зв'язку з цим абзаци шостий-десятий вважати відповідно абзацами сьомим - одинадцятим».
07 квітня 2025 року Секретаріатом Кабінету Міністрів України складено висновок до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» та матеріалів до нього, відповідно до якого запропоновано розглянути проєкт акта в установленому Регламентом Кабінету Міністрів порядку.
Зі змісту вказаного висновку слідує, що його прийняттю передували такі обставини.
05 липня 2024 року на засіданні Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров'я, захисту довкілля та природних ресурсів, національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей розглянутий Проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)», внесений МОН листом від 27.06.2024 № 1/11385-24.
За результатом вказаного розгляду прийнято рішення повторно подати проєкт постанови для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів України, зокрема, після доопрацювання матеріалів МОН разом з Мінфіном, а також для додаткового опрацювання проєкту акта з Науковим комітетом Національної ради з питань розвитку науки і технологій.
Листом від 19 липня 2024 року № 1/12969-24 МОН подано доопрацьовані матеріали до проєкту акта. МОН, додатково опрацювавши проєкт акта з Науковим комітетом Національної ради з питань розвитку науки і технологій, повідомлено про неврахування зауважень зазначеного Комітету. При цьому, як вбачається із тексту висновку до проєкту постанови від 07.04.2025, Науковим комітетом Національної ради з питань розвитку науки і технологій було висловлено низку зауважень до проєкту.
Оскільки зауваження Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій МОН не враховано, проєкт акта 1 серпня 2024 року повторно розглянуто на засіданні Урядового комітету з питань цифрової трансформації, інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, охорони здоров?я, захисту довкілля та природних ресурсів, національної безпеки і оборони, азартних ігор та лотерей та прийнято рішення подати проєкт постанови для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів у запропонованій редакції.
На засіданні Кабінету Міністрів України погоджено пропозицію Міністра Кабінету Міністрів Немчінова О.М. щодо повернення головним розробникам проєктів актів, у тому числі, і спірного для їх доопрацювання, актуальності, внесення змін з урахуванням положень вже прийнятих нормативно-правових актів та доручено Секретаріату Кабінету Міністрів забезпечити повернення проєкту, після чого останній було повернуто МОН 17.09.2024.
При цьому, у вказаному висновку від 07.04.2025 до проєкту оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України, зазначено, що за інформацією МОН, проєкт акта не стосується соціально-трудової сфери, сфери наукової та науково-технічної діяльності, питань функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, прав осіб з інвалідністю. За результатами пропонується розглянути його в установленому Регламентом Кабінету Міністрів порядку.
Відповідно до протоколу засідання Кабінету Міністрів України від 08.04.2025 № 39, на засіданні Кабінету Міністрів України від 08.04.2025 прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)», доручивши МОН доопрацювати її в одноденний строк із урахуванням пропозиції Міністра освіти і науки Лісового О.В.
11 квітня 2025 року МОН скеровано до Кабінету Міністрів України лист № 1/7182-25, до якого додано доопрацьований проєкт акта та порівняльну таблицю.
17 квітня 2025 року в газеті «Урядовий кур'єр» (№ 79) опубліковано постанову від 08.04.2025 № 426 «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)», у такій редакції, що була подана МОН листом від 11.04.2025 № 1/7182-25, а саме:
«ЗМІНИ, що вносяться до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)
1. У пункті 17:
1) в абзаці другому слова «з іноземної мови» виключити;
2) абзац п'ятий виключити.
2. Пункт 21 після абзацу п'ятого доповнити новими абзацами такого змісту:
«Протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні до індивідуального навчального плану аспіранта (ад'юнкта) третього року підготовки денної форми здобуття освіти включається єдиний державний залік з української та іноземної мов для академічних цілей як обов'язковий підсумковий контроль з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання, який проводиться в порядку, визначеному МОН.
Порядок проведення єдиного державного заліку для ад'юнктів визначається державними органами, до сфери управління яких належать заклади освіти (наукові установи), які здійснюють відповідну підготовку.».
У зв'язку з цим абзаци шостий - десятий вважати відповідно абзацами восьмим - дванадцятим».
Не погоджуючись із внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2025 № 426 змінами, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Статтею 113 закріплено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, відповідно до Конституції України, визначає Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII.
Частиною 2 статті 1 вищевказаного Закону визначено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Згідно статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:
1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;
3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;
5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;
6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій виконує такі повноваження, зокрема: забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; виступає стороною соціального діалогу на національному рівні, сприяє його розвитку, відповідно до закону проводить консультації з іншими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин; забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій.
Отже, Кабінет Міністрів України є вищим колегіальним органом у системі органів виконавчої влади, до повноважень якого належить, серед іншого, забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти.
За приписами частин 1-2 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини 8 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.
Таким чином, відповідач, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент КМУ), який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України (далі - Кабінет Міністрів), підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності у мирний час і в умовах правового режиму воєнного стану.
Згідно § 29 глави 1 розділу 4 Регламенту КМУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, акти Кабінету Міністрів нормативного характеру видаються у формі постанов.
Постанови Кабінету Міністрів видаються, зокрема, з питань затвердження положення, статуту, порядку, регламенту, правил, методики та в інших випадках, коли суспільні відносини потребують нормативно-правового врегулювання.
Відповідно до § 48 глави 5 розділу 4 Регламенту КМУ, проекти актів Кабінету Міністрів вносяться на розгляд Кабінету Міністрів головними розробниками - міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (крім тих органів, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів), державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.
За приписами частини 1 статті 13 Закону України «Про вищу освіту», центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, зокрема: розробляє стратегію та програми розвитку вищої освіти і подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України; бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері вищої освіти, науки, підготовки фахівців з вищою освітою; видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630, передбачено, що Міністерство освіти і науки України (далі - МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Пунктом 3 Положення установлено, що основними завданнями МОН є:
1) забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності та інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій;
2) забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Отже, зі змісту наведених норм слідує, що МОН, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, наділено повноваженнями щодо розроблення проектів нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.
При цьому, прийняття актів Уряду передбачає багатостадійний процес, в якому проект відповідного акта готує міністерство, що визначається головним розробником та надає його на розгляд Уряду.
Як вбачається з матеріалів справи, Міністерство освіти і науки України листом від 03.04.2025 № 1/6595-25 подало на розгляд Кабінету Міністрів України проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)», підготовлений відповідно до підпункту 1 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (Т. 1 а.с. 46).
До листа від 03.04.2025 № 1/6595-25 МОН України було додано: проєкт акта на 2 арк.; пояснювальну записку на 3 арк.; довідку про погодження на 1 арк.; протокол узгодження пропозицій на 3 арк.; висновок Мін'юсту на 6 арк.; порівняльну таблицю на 2 арк.; інформаційно-довідкові матеріали на 22 арк.
Так, в якості підстави позову позивач посилається на те, що відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови було допущено низку процедурних порушень, зокрема, під час внесення її на розгляд.
Згідно частини першої § 49 глави 5 Регламенту КМУ, проєкт акта Кабінету Міністрів разом з додатками до нього, підготовлений з дотриманням вимог цього Регламенту, візується керівником органу, який є головним розробником, або особою, що його заміщує, та вноситься до Кабінету Міністрів разом із супровідним листом (додаток 3).
Отже, з наведеної норми вбачається, що проект акту одразу подається з додатками та супровідним листом, форма та вимоги до якого закріплені додатком 3 до Регламенту КМУ.
Відповідно до додатку 3 до Регламенту КМУ, супровідний лист має бути здійснений на бланку листа органу виконавчої влади, в своїй описовій частині має містити інформацію про: найменування органу виконавчої влади, який подає проєкт акта, назву проєкту акта, підставу та розділ порядку денного засідання Кабінету Міністрів до якого пропонується включити проект акта, посаду керівника органу виконавчої влади, прізвище та ім'я, дату, а також до супровідного листа додаються: проєкт акта, пояснювальна записка, довідка про погодження, протокол узгодження позицій, висновок Мін'юсту, порівняльна таблиця, інформаційно-довідкові матеріали.
Слід зазначити, що супровідний лист від 03.04.2025 № 1/6595-25 не відповідає вимогам додатку 3 до Регламенту КМУ, оскільки він не містить інформації про підставу та розділ порядку денного засідання Кабінету Міністрів до якого пропонується включити проект акта.
Крім того, відповідно до частини першої § 50 глави 5 Регламенту КМУ, що має назву «Обов'язкові додатки», до проекту акта Кабінету Міністрів додаються:
1) пояснювальна записка (додаток 4),
2) довідка про погодження проєкта акта (додаток 5);
3) протокол узгодження позицій згідно з додатком б (у разі потреби);
3-1) висновки Мінфіну, Мінекономіки та Мінцифри;
4) висновок Мін'юсту;
4-1) довідка, зазначена у пункті 3 § 35 цього Регламенту (до проектів актів, зазначених у пункті 1 § 35 цього Регламенту);
4-2) висновок Європейської Комісії (у разі наявності);
5) порівняльна таблиця, оформлена згідно з додатком 7 (якщо проєктом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).
До проєкту нормативно-правового акта, що стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності, додаються рекомендації Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій (за наявності).
Вказана норма узгоджується із положеннями пункту 7 § 33 глави 3 Регламенту КМУ, відповідно до якої, під час підготовки проекту нормативно-правового акта Кабінету Міністрів з питань, що стосуються сфери наукової та науково-технічної діяльності, такий проект акта в обов'язковому порядку надсилається Науковому комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій для проведення його експертизи та підготовки відповідних рекомендацій.
Разом з тим, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, в порушення вищенаведених норм, до проєкту оскаржуваної постанови не було долучено рекомендацій Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій.
При цьому, згідно Висновку Секретаріату Кабінету Міністрів до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» та матеріалів до нього від 07.04.2025 (далі - Висновок Секретаріату КМУ), проєкт постанови неодноразово повертався розробнику на доопрацювання, у тому числі, задля додаткового опрацювання саме Науковим комітетом Національної ради з питань розвитку науки і технологій (Т. 1 а.с. 39 звор-41).
Разом з тим, остаточна редакція проєкту постанови на розгляд до вказаного комітету на подавалася, а попередні його зауваження враховані не були, до листа від 03.04.2025 № 1/6595-25 для подачі на розгляд Кабінету Міністрів України не долучалися, а Пояснювальна записка від 03.04.2025 № 1/6595-25 до проєкту взагалі не містить викладу підстав та мотивів неврахування висновків вказаного комітету.
Доводи апелянта - Кабінету Міністрів України щодо відсутності обов'язку врахування зауважень Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій є необґрунтованими, оскільки, відповідно до вимог Регламенту КМУ, такий проєкт підлягав обов'язковому направленню на експертизу до зазначеного органу, а отримані за результатами розгляду рекомендації мали бути або враховані, або належним чином вмотивовано відхилені, чого зроблено не було.
Посилання апелянта - відповідча на те, що зауваження Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій могли бути не враховані, не спростовують встановлених порушень, оскільки предметом оцінки, у даному випадку, є не сам факт їх врахування, а дотримання процедури їх розгляду. Регламент Кабінету Міністрів України прямо передбачає обов'язковість направлення проєкту акта на експертизу до зазначеного Комітету та належного відображення результатів такого розгляду. Відсутність у матеріалах, поданих разом із проєктом акта, відповідних рекомендацій або мотивованого обґрунтування їх відхилення свідчить про порушення встановленої процедури, що має істотний характер.
Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта - КМУ на те, що повторний розгляд проєкту акта на засіданні урядового комітету та відсутність зауважень під час його обговорення не впливають на правову оцінку спірних правовідносин, оскільки, така обставина не замінює та не скасовує обов'язкових процедур, прямо передбачених Регламентом Кабінету Міністрів України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в пункті 6 «Позиція заінтересованих сторін» Пояснювальної записки до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)» від 03.04.2025 № 1/6595-25 вказано: «Проєкт акта не стосується соціально-трудової сфери, сфери наукової та науково-технічної діяльності, питань функціонування місцевого самоврядування, прав та інтересів територіальних громад, прав осіб з інвалідністю» (Т. 1 а.с. 203-205).
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Статтею 2 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про вищу освіту», підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо - науковий / освітньо - творчий) рівень.
Третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності розв'язувати комплексні проблеми в галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності.
За визначенням частини 6 статті 5 Закону України «Про вищу освіту», доктор філософії - це освітній і водночас науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Ступінь доктора філософії присуджується разовою спеціалізованою вченою радою закладу вищої освіти або наукової установи за результатами успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у разовій спеціалізованій вченій раді.
Відповідно до визначення статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.
Таким чином, третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень безпосередньо пов'язаний із науковою діяльністю здобувача вказаного рівня.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова безпосередньо стосується регулювання відносин у сфері наукової діяльності.
Разом з тим, МОН у Пояснювальній записці від 03.04.2025 № 1/6595-25 не обґрунтовало, чому проєкт спірної постанови не стосується наукової діяльності.
При цьому, слід зауважити, що зміни, внесені до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), за своєю правовою природою безпосередньо регулюють суспільні відносини у сфері наукової діяльності, впливають на умови реалізації освітньо-наукових програм, визначають зміст індивідуальних навчальних планів аспірантів (ад'юнктів) та запроваджують додаткові форми підсумкового контролю.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 996 затверджено Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, пунктом 3 якого передбачено, що консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.
Колегія суддів зазначає, що проєкт спірної постанови за своїм предметом правового регулювання стосується реалізації права на освіту, яке належить до соціально-культурних прав, а також безпосередньо впливає на умови здійснення наукової діяльності здобувачами третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти.
За таких обставин, відповідний проєкт акта підпадав під сферу дії пункту 3 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 996, що зумовлювало обов'язок відповідача забезпечити проведення консультацій з громадськістю як із заінтересованими суб'єктами, на яких поширюється дія такого акта, зокрема, здобувачами освіти, закладами вищої освіти та науковими установами.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано належних доказів проведення таких консультацій, а також відсутні відомості щодо врахування або мотивованого відхилення пропозицій заінтересованих сторін, що свідчить про недотримання встановленої процедури підготовки проєкту нормативно-правового акта.
Крім того, наведене у пункті 6 Пояснювальної записки твердження про те, що проєкт акта не стосується відповідних сфер, фактично виключило застосування передбачених законодавством процедур залучення заінтересованих сторін.
Відповідно до пункту 2 § 55-1 глави 7 Регламенту КМУ, акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні проект такого акта підтримано більшістю голосів посадового складу Кабінету Міністрів або за нього проголосувало половина посадового складу Кабінету Міністрів, включаючи Прем'єр-міністра.
Акт Кабінету Міністрів може бути прийнятий з доопрацюванням, якщо до нього висловлені зауваження, врахування яких не призведе до суттєвих змін основних положень проекту акта. У такому разі Кабінет Міністрів приймає рішення про прийняття акта з доопрацюванням із зазначенням конкретних результатів обговорення та шляхів його доопрацювання. Доопрацьований головним розробником проект акта у визначений Кабінетом Міністрів строк подається на підпис Прем'єр-міністрові після його оформлення Секретаріатом Кабінету Міністрів. Експертиза такого проекту акта Секретаріатом Кабінету Міністрів не проводиться. Якщо строк не визначено, доопрацьований проект подається на підпис Прем'єр-міністрові не пізніше ніж у тижневий строк після його розгляду на засіданні.
Згідно пункту 3 § 55-1 глави 7 Регламенту КМУ, якщо за результатами обговорення члени Кабінету Міністрів зробили висновок щодо необхідності суттєвого доопрацювання проекту акта Кабінету Міністрів, такий проект акта разом з матеріалами до нього повертається головному розробнику для доопрацювання та повторного внесення для розгляду на засіданні Кабінету Міністрів у визначений ним строк. Якщо строк не визначено, проект вноситься не пізніше ніж через десять днів після його розгляду на засіданні.
Так, 08 квітня 2025 року на засіданні Кабінету Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах)», доручивши МОН доопрацювати її в одноденний строк із урахуванням пропозиції Міністра освіти і науки Лісового О.В., що підтверджується протоколом засідання Кабінету Міністрів України від 08.04.2025 (Т. 1 а.с. 43 зв.).
Слід зауважити, що після доопрацювання прийнятого акта, редакція постанови зазнала суттєвих змін, оскільки дія прийнятої норми обмежена періодом дії воєнного стану.
Разом з тим, у Пояснювальній записці необхідність таких змін саме під час дії воєнного стану належним чином не обґрунтована, відсутні будь-які мотиви, які б свідчили про існування об'єктивної потреби у запровадженні відповідного регулювання саме в цей період, а також не наведено причинно-наслідкового зв'язку між умовами правового режиму воєнного стану та змістом запропонованих змін.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у Пояснювальній записці відсутнє обґрунтування вибору саме третього року підготовки, як етапу запровадження обов'язкового підсумкового контролю у формі єдиного державного заліку.
Водночас, слід врахувати, що запровадження нових обов'язкових елементів освітнього процесу на певному етапі підготовки здобувачів вищої освіти має супроводжуватися аналізом їх впливу на вже сформовані індивідуальні навчальні плани, академічне навантаження та строки підготовки, чого, у даному випадку, здійснено не було.
Посилання апелянта - МОН на відповідність спірних змін стандарту вищої освіти, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 31.07.2023 № 924, не є належним обґрунтуванням правомірності оскаржуваної постанови, оскільки відповідність змісту нормативно-правового акта певному освітньому стандарту не звільняє суб'єкта владних повноважень від обов'язку дотримання процедури його прийняття.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваними змінами встановлено обов'язковість складання єдиного державного заліку виключно для аспірантів (ад'юнктів) денної форми здобуття освіти, тоді, як щодо інших форм навчання (вечірньої, заочної) аналогічні вимоги не передбачені. При цьому, у Пояснювальній записці до проєкту акта та інших матеріалах відсутнє будь-яке належне обґрунтування причин такого диференційованого підходу.
Щодо доводів апелянта - МОН про те, що позивачем не доведено порушення його права на здобуття третього рівня освіти, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частин 1-3 статті 3 Закону України «Про освіту», кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.
У відповідності до частини 1 статті 4 Закону України «Про вищу освіту», кожен має право на вищу освіту.
Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти на конкурсній основі, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і освітньої програми.
Згідно матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 навчається в аспірантурі Київського університету права НАН України на очній формі навчання за спеціальністю 081- Право. Термін навчання в аспірантурі - з 01.05.2023 по 30.04.2027.
Беручи до уваги викладене, доводи апелянта про відсутність порушення прав ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки, позивач, будучи аспірантом третього року підготовки денної форми здобуття освіти, підпадає під безпосередню дію оскаржуваних змін, які покладають на нього додатковий обов'язок у вигляді складання єдиного державного заліку, що впливає на умови реалізації його права на освіту.
При цьому, відсутність у проєкті постанови визначеного строку набрання чинності відповідними змінами та відсутність належного врегулювання порядку їх застосування до осіб, які вже розпочали навчання, зумовлює стан правової невизначеності та ускладнює належну реалізацію індивідуальних навчальних планів, що свідчить про безпосередній вплив таких змін на права та законні інтереси позивача.
Враховуючи наведене в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недотримання встановленої процедури розгляду та прийняття проєкту акта Кабінету Міністрів України, порушення вимог Регламенту КМУ та зазначає, що такі порушення не мають формального характеру, оскільки вплинули як на зміст спірного нормативно-правового акта, так і на процедуру його ухвалення, у зв'язку з чим, є достатніми та самостійними підставами для визнання постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2025 № 426 в оскаржуваній частині протиправною та нечинною.
Решта доводів та заперечень апелянтів висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Також, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Крім того, згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги Міністерства освіти і науки України та Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Безименна Н.В.
Кузьмишина О.М.
Повне судове рішення складено 25.03.2026 р.