Житомирський апеляційний суд
Справа №296/9007/25 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.
Категорія 69 Доповідач Григорусь Н. Й.
24 березня 2026 року м. Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Григорусь Н.Й.
суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) у місті Житомирі цивільну справу № 296/9007/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Корольовського районного суду м. Житомира 22 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Адамовича О.Й. у м. Житомирі,
У серпні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Соломонюк С.А. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позову зазначено, що сторони уклали шлюб 26.07.1997 у Новоборівській селищній раді Володарсько-Волинського району Житомирської області за актовим записом №26. Від шлюбу дітей не мають. На даний час подружні стосунки між ними фактично припинені: спільне життя не складається, спільне господарство не ведеться. Відсутність взаєморозуміння, несумісність характерів, різні погляди на сімейне життя та розподіл обов'язків призвели до емоційного віддалення подружжя. Водночас відповідач не поділяє позицію позивачки, не бажає добровільно звертатися до органів державної реєстрації актів цивільного стану для розірвання шлюбу, категорично заперечує проти його припинення, попри припинення сімейних відносин. Подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим і суперечитиме її інтересам, а тому просила суд розірвати між нею та відповідачем шлюб, після розірвання шлюбу залишити їй прізвище ОСОБА_3 .
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 грудня 2025 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким шлюб розірвати, зазначивши у мотивувальній та резолютивній частинах рішення достовірні відомості про наявність у сторін спільної дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує на те, що суд першої інстанції не з'ясував та не встановив фактичну наявність у сторін спільної неповнолітньої дитини, що є істотною обставиною у справі про розірвання шлюбу. Так, у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4 , який постійно проживає зі своєю матір'ю ОСОБА_1 .
Зазначає, що наявність у сторін неповнолітньої дитини прямо впливає на обсяг обставин, які суд зобов'язаний встановити, зокрема:
- з ким із батьків після розірвання шлюбу буде проживати дитина;
- чи досягли сторони домовленості щодо участі у вихованні та утриманні дитини;
- чи не порушуються права та інтереси дитини внаслідок розірвання шлюбу.
Суд першої інстанції цих обставин не з'ясував і не встановив, чим порушив норми матеріального права.
Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подавав.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, апеляційний суд доходить наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірні правовідносини врегульовані ст. 112 Сімейного кодексу України, якою визначено підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя.
За приписами даного закону суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що 26 липня 1997 року у Новоборівській селищній раді Володарсько-Волинського району, Житомирської області ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) уклали шлюб, актовий запис №26 (а.с. 12).
Звертаючись до суду із позовом про розірвання шлюбу, адвокат Соломонюк С.А., який діяв в інтересах позивача ОСОБА_1 , зазначив недостовірні відомості про відсутність у сторін спільних дітей (а.с. 2 зворот).
03.12.2025 відповідач ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву в якій погоджувався на розірвання шлюбу та просив справу розглянути у його відсутності (а.с. 28). Інших клопотань, заяв, в тому числі і щодо наявності у сторін спільної дитини, не подавав.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та фактично змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції, зазначивши відомості про наявність у сторін спільної дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та долучає при цьому копію свідоцтва про народження, згідно якої сторони по справі значаться батьками цієї дитини (а.с. 43).
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив, що шлюб між сторонами фактично існує формально, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим і це суперечило б інтересам позивачки.
Відповідач, в свою чергу, не спростовує факт припинення шлюбних відносин з позивачкою та погоджується на розірвання шлюбу.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання шлюбу.
Разом з тим, внаслідок недобросовісного виконання сторонами своїх процесуальних обов'язків щодо подання повної і достовірної інформації про наявність у них спільної неповнолітньої дитини, суд першої інстанції не зазначив дану обставину в тексті судового рішення. Вказаний недолік може бути виправлений шляхом зміни судового рішення, а саме доповнення його мотивувальної частини відповідною інформацією.
Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не досліджено та не вирішено питання місця проживання дитини, участь батьків в її утриманні і вихованні і таке інше, є неприйнятними, оскільки відповідні позовні вимоги сторонами не заявлялись.
Так, у частинах першій та другій статті 161 Сімейного кодексу України зазначається, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про призначення місця проживання дитини.
Під час вирішення питання про призначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов'язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов'язково враховується стан здоров'я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.
Що стосується даної справи, то місцевий суд під час її розгляду не вирішував питання ні про визначення місця проживання дитини, ні про стягнення аліментів на її утримання.
Апеляційний суд акцентує увагу на тій обставині, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання та утримання їхнього сина і такий позов сторони не пред'являли.
Більше того, відповідач подав до суду заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі та на час подання цієї заяви також не порушував відповідні питання.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона, згідно з вимогами частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не спростував за допомогою належних та допустимих доказів факту проживання дитини разом із матір'ю, як і не подав жодного доказу на підтвердження проживання дитини разом із ним, чи наявності між сторонами спору про місце проживання дитини.
За наведених обставин та відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК оскаржуване рішення підлягає зміні, шляхом доповнення його мотивувальної частині інформацією щодо наявності у сторін неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м.Житомира 22 грудня 2025 року змінити, доповнивши мотивувальну частину судового рішення реченням: «Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складено 24 березня 2025 року.