П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/9182/25
Перша інстанція: суддя Дерев'янко Л.Л.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
26 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 18.06.2025 року № 0654626- 2410-1408-UA48080010000048763, № 0654627-2410-1408
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірними податковими повідомленнями-рішеннями нараховано податкові зобов'язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. В той же час, ОСОБА_1 є засновником та головою фермерського господарства, яке використовує у своїй діяльності належні позивачу об'єкти нерухомого майна. Отже позивач є сільськогосподарським товаровиробникам, тому належні йому нежитлові будівлі, які використовуються у діяльності, не оподатковуються податком на майно згідно з приписами пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Головне управління Державної податкової служби у Миколаївській області заперечувало проти задоволення позову, зазначаючи, що належна позивачу нежитлова будівля складу, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , за своїми технічними характеристиками не відноситься до будівель сільськогосподарського призначення. Крім того, позивачем не надано технічної документації на об'єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , отже неможливо встановити вид та призначення об'єкту.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року позов задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги наведені доводи, які за суттю та змістом повторюють відзив на позовну заяву.
Позивач у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не подав. Про розгляд справи повідомлений шляхом направлення судової кореспонденції на вказану в позовній заяві електронну адресу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.
Впродовж податкового періоду 2024 року, а саме 01.01.2024 по 19.03.2024 позивачу на праві власності належало нерухоме майно:
- нежитлова будівля “Телятник», розташована за адресою: АДРЕСА_2 (на підставі договору дарування нерухомого майна від 09.07.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Грицаєнко Л.М., зареєстровано в реєстрі за № 568);
- нежитлова будівля “Склад», розташована за адресою: АДРЕСА_1 (на підставі договору дарування нерухомого майна від 25.01.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Грицаєнко Л.М., зареєстровано в реєстрі за № 199).
19.03.2024 відбулась державна реєстрація переходу права власності на назначені будівлі від позивача до фермерського господарства «Мамалиженко В.М.».
Підставою для такої реєстрації став нотаріально посвідчений акт прийому-передачі та грошової оцінки майна від 25.01.2024 року до статутного капіталу фермерського господарства «МАМАЛИЖЕНКО В.М».
Головним управлінням ДПС У Миколаївській області 18.06.2025 прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 0654626-2410-1408-UA48080010000048763, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, селище. Арбузинка, провулок Широкий, 23-Б), за 2024 рік, в сумі 13353,33 грн;
№ 0654627-2410-1408, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, селище. Арбузинка, провулок Широкий, 23-В), за 2024 рік, в сумі 10580,78 грн.
З податкових повідомлень-рішень вбачається, що відповідач визначив податкові зобов'язання позивача з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період з 01.01.2024 по 22.03.2024.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що об'єкти нерухомості за наступними адресами у с. Берізки Первомайського району Миколаївської області: АДРЕСА_3 віднесені до будівель класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271), що підтверджується висновками експерта з технічної інвентаризації будівель та споруд. Отже, винесені ППР стосовно вказаних об'єктів нерухомого майна є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо інших об'єктів нерухомого майна, суд вказав на відсутність належного підтвердження щодо їх віднесення до будівель класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271), тому відмовив у задоволенні відповідної частини позовних вимог.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявних підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.
Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015 року) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Кодексу належить до місцевих податків.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Положеннями пп. «ж» пп.266.2.2. п. 266.2. ст.266.2.2 ПК України (у редакції чинній у базовому податковому періоді - 2023 році) передбачено, що не є об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Правовий аналіз наведеної норми дає обґрунтовані підстави вважати, що її застосуванню передує обов'язкова сукупність трьох умов:
1) власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;
2) об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;
3) об'єкт нерухомості не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
При цьому доведенню підлягає саме наявність фактичного використання спеціальних об'єктів нерухомості у власній сільськогосподарській діяльності суб'єкта оподаткування.
Щодо першої умови, то позивач є співзасновником, керівником та кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства «Мамалиженко В.М.», яке є сільськогосподарським виробником, основними видами діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, допоміжна діяльність у рослинництві, після урожайна діяльність, що підтверджується витягом з ЄДР (а.с.5-8).
Фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
У рішенні Конституційного Суду України № 12-р(II)/2024 від 18 грудня 2024 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців) Конституційний Суд України вказав, що дотримання конституційних гарантій вільного розвитку підприємництва є значущим не лише для ефективного розвитку ринкової економіки, самозайнятості осіб і наповнення Державного бюджету України, а й для зміцнення таких основоположних цінностей конституційного порядку України, як демократія та правовладдя (верховенство права). Відносини держави і підприємництва мають втілювати європейську ідентичність Українського народу, незворотність європейського та євроатлантичного курсу України (абзац п'ятий преамбули Конституції України).
Конституційний Суд України зазначив, що свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, законодавець визначив як одну із загальних засад цивільного законодавства (пункт 4 статті 3 Кодексу). Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, є загальними принципами господарювання в Україні (абзаци другий, третій статті 6 Господарського кодексу України). Отже, свобода особи, втілена у праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, гарантованому кожному частиною першою статті 42 Основного Закону України, сприяє реалізації низки інших конституційних прав, зокрема права власності (стаття 41 Конституції України).
Конституційний Суд України звернув увагу на те, що основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця. Водночас юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач, як співзасновник фермерського господарства, у випадку підтвердження призначення належного йому на праві власності нерухомого майна для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та визначення сільськогосподарської діяльності, яка здійснюється цим фермерським господарством, не може бути позбавлений можливості звільненення від сплати податку на нерухоме майно на підставі підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Стосовно дотримання другої умови (об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності), колегія суддів у своїх висновках керується наступним.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності.
Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що нежитлові будівлі, належні позивачу і розташовані за адресою: АДРЕСА_4 (склад), з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення, використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Крім того колегія суддів не може погодитись з доводами відповідача про відсутність доказів використання об'єктів нерухомого майна в сільськогосподарській діяльності, обов'язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень положеннями частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідача. Перекладення обов'язку доведення на позивача нівелює основні принципи адміністративного судочинства.
В той же час, матеріали справи містять докази, що об'єкти нерухомого майна, які належать позивачу використовуються в господарській діяльності фермерського господарства з 2023 року для зберігання виробленої сільськогосподарської продукції, техніки та інвентарю, на підтвердження чого матеріали справи містять довідки ФГ «Мамалиженко В.М.».
Отже, наведене вище також доводить наявність третьої умови для застосування податкової пільги, пердбаченої положеннями пп. «ж» пп.266.2.2. п. 266.2. ст.266.2.2 ПК України - об'єкти нерухомості використовуються у власній господарській діяльності ОСОБА_1 .
На противагу зазначеному, податковий орган, в межах спірних правовідносин не довів, що будівлі нерухомості, які належать позивачу на праві власності, не є будівлями сільськогосподарського призначення.
Здійснюючи донарахування податку контролюючий орган не довів наступне: чим він керувався при визначенні позивачу розміру податкового зобов'язання, який документ щодо класифікації будівель і споруд використав, чому на стадії податкового адміністрування (контролю) не отримав інформацію щодо класифікації будівель від компетентної установи, що вказує на не дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень пунктів 1, 2, 3, 5, 6, 8 частини другої статті 2 КАС України при прийнятті рішень.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 01 вересня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.9, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко