П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1752/26
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року про відмову у забезпеченні позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити певні дії,
20 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заяво, в якій просить:
- визнати протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяттяйого на військовий облік військовозобов'язаних;
- визнати протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у не внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку військовозобов'язаних, як особу, виключену з військового обліку по досягненню граничного віку перебування в запасі;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію стосовно нього, а саме: про виключення його з військового обліку як особу, що досягла граничного віку перебування в запасі.
Того ж дня ОСОБА_1 подав до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та будь-яким іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки розглядати питання за здійснювати будь-які дії спрямовані на призов ОСОБА_1 на військову службу до прийняття остаточного судового рішення по даній адміністративній справі.
В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що протиправне взяття ОСОБА_1 на військовий облік може мати наслідком протиправний призов його на військову службу, що ускладнить виконання рішення суду, в разі задоволення позовних вимог, та може зробити судовий захист неефективним.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначену ухвалу скасувати та прийняти постанову якою забезпечити позов. Зокрема, апелянт зазначає, що взяття його на військовий облік є практичним заходом з боку відповідача, спрямованим на призов на військову службу по мобілізації. Іншої мети взяття позивача на військовий облік чине законодавство не передбачає. Призов позивача на військову службу не ускладнить та абсолютно унеможливить виконання прийнятого на користь позивача рішення суду в разі задоволення його позову, оскільки після протиправного призову на військову службу і отримання у зв'язку з цим статусу військовослужбовця, відновлення позивачем статусу особи, виключеної з військового обліку, стане абсолютно неможливим.
Відповідно п.1 ч. 1 ст. 311, ст.312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору в межах даної справи є внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про включення ОСОБА_1 на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Натомість, позивач просить суд, як захід забезпечення позову, заборонити вчиняти дії щодо його призову на військову службу. Суд дійшов висновку, що спосіб забезпечення позову, обраний позивачем, є фактично вирішенням справи по суті на період перебування справи у провадженні суду та вирішення справи судом, що є неприпустимим.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини першої статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Верховний Суд у рішеннях неодноразово зазначав, що забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та в подальшому підтримані у постановах від 01.06.2022 у справі №580/5656/21, від 18.05.2023 у справі №500/4200/22, від 21.02.2024 у справі №420/11311/23.
За обставинами справи представник ОСОБА_1 наполягає на протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов'язаних.
В заяві про забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, а саме заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та будь-яким іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки розглядати питання за здійснювати будь-які дії спрямовані на призов ОСОБА_1 на військову службу до прийняття остаточного судового рішення по даній адміністративній справи, зазначено, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач вважає себе виключеним з військового обліку на підставі ч.2 ст.28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції станом на 03.06.2012 року, у зв'язку із чим, на його переконання, віднесення його відповідачем до категорії військовозобов'язаних є протиправним та таким, що змінює його статус із виключеного з обліку на військовозобов'язаного.
Разом із тим, з долучених позивачем копій сторінок військового квитка вбачається відсутність факту виключення його з військового обліку, зокрема і у 2012 році.
У зв'язку із викладеним, із долучених позивачем до матеріалів справи документів колегія суддів не вбачає зміни категорії позивача, що виключає ознаку очевидної протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, на даному етапі розгляду справи суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності дій відповідача, зокрема щодо законності перебування позивача на військовому обліку. Встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову.
Крім того, заходи забезпечення позову, які позивач просить суд вжити, фактично стосуються можливого призову позивача на військову службу, натомість спір, який виник між сторонами у цій справі, стосується протиправності дій щодо постановлення позивача на військовий облік.
Судова колегія наголошує, що покликання позивача на те, що його може бути призвано на військову службу, базуються виключно на припущеннях, які наразі не підтверджено жодними доказами, зокрема повісткою про виклик чи проходження ВЛК тощо.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на час подання та розгляду заяви про забезпечення позову не підтверджено існування обставин, які б безумовно вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 238, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко