25 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/25603/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Прудник С.В.) в адміністративній справі №160/25603/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
08.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №045750033853 від 13.08.2025 року про відмову в призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди навчання з 01.09.1982 року по 24.06.1985 року та з 29.05.1987 року по 30.06.1989 року та періоди роботи з 01.01.1992 року 28.05.1992 року, з 22.07.1993 року по 01.04.1995 року, з 11.04.1995 року по 28.06.1996 року, з 17.02.1998 року по 26.06.1998 року, з 03.12.1998 року по 31.08.2001 року, з 01.09.2001 року по 08.04.2004 року, з 11.01.2005 року по 24.05.2005 року, з 26.07.2005 року по 14.02.2006 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 06.08.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків щодо включення періодів навчання з 01.09.1982 року по 24.06.1985 року та з 29.05.1987 року по 30.06.1989 року та періоди роботи з 01.01.1992 року 28.05.1992 року, з 22.07.1993 року по 01.04.1995 року, з 11.04.1995 року по 28.06.1996 року, з 17.02.1998 року по 26.06.1998 року, з 03.12.1998 року по 31.08.2001 року, з 01.09.2001 року по 08.04.2004 року, з 11.01.2005 року по 24.05.2005 року, з 26.07.2005 року по 14.02.2006 року.
Означені позовні вимоги вмотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №045750033853 від 13.08.2025 року про відмову в призначенні пенсії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року позов задоволено.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі пенсійний орган зазначає про правомірність відмови у призначенні позивачу пенсії за віком. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про можливість зарахування до страхового стажу періодів навчання з 01.09.1982 по 24.06.1985 та з 29.05.1987 по 30.06.1989, оскільки під час звернення за призначенням пенсії позивач не надав диплома, а отже ці обставини не були предметом оцінки пенсійного органу. Також скаржник не погоджується із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи позивача у 1992-2006 роках, посилаючись на припинення з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді від 13.03.1992, що, на його думку, виключає можливість врахування відповідних періодів.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 06.08.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, який уповноважений розглянути подану заяву ОСОБА_1 .
Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні пенсії від 13.08.2025 року №045750033853 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 років.
Відмова аргументована тим, що страховий стаж позивача становить 22 роки 11 місяців 2 днів.
До страхового стажу не зараховані періоди: з 01.01.1992 року 28.05.1992 року, з 22.07.1993 року по 01.04.1995 року, з 11.04.1995 року по 28.06.1996 року, з 17.02.1998 року по 26.06.1998 року, з 03.12.1998 року по 31.08.2001 року, з 01.09. 2001 року по 08.04.2004 року, з 11.01.2005 року по 24.05.2005 року, з 26.07.2005 року по 14.02.2006 року, оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено.
Окрім того не було зараховано періоди навчання з 01.09.1982 року по 24.06.1985 року та з 29.05.1987 року по 30.06.1989 року.
Вважаючи спірне рішення протиправним та безпідставним, позивач, з метою захисту своїх порушених прав, звернувся із даною позовною заявою до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.
Переглядаючи судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом «а, д» частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів (пункт 8 Порядку № 637).
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивач оскаржує відмову у призначенні пенсії за віком, оформлену рішенням від 13.08.2025, а також незарахування до страхового стажу періодів навчання та трудової діяльності на території російської федерації.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки від 20.08.2013 №231 позивач проходив військову службу з 25.06.1985 по 28.05.1987. Згідно з дипломом серії НОМЕР_2 від 30.06.1989 він навчався у 1982-1989 роках у Шахтинському технологічному інституті побутового обслуговування.
Також, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 30.08.1989, позивач у 1992-2006 роках здійснював трудову діяльність на території російської федерації.
При цьому відповідачем не наведено зауважень щодо належності чи достовірності поданих позивачем документів ані у спірному рішенні, ані в апеляційній скарзі.
Зі змісту оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії визначено відсутність необхідного страхового стажу (32 роки), зокрема у зв'язку з незарахуванням періодів роботи позивача після 01.01.1992 за межами України.
Колегія суддів критично оцінює таку позицію пенсійного органу, оскільки вона не узгоджується з вимогами законодавства та принципом верховенства права.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Частинами другою та третьою статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та на час спірних відносин і розгляду справи не припинений та не скасований.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Разом з цим, в силу положень частини другої статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З аналізу наведених норм вбачається, що припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу, набутого особою до ухвалення відповідних рішень.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що право позивача на зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутого на території держави-учасниці Угоди, не може ставитися у залежність від припинення дипломатичних відносин чи участі такої держави в Угоді після набуття відповідного стажу. На момент здійснення позивачем трудової діяльності в російській федерації Угода була чинною та гарантувала врахування стажу, набутого на території будь-якої з держав-учасниць. Відтак позивач не може зазнавати негативних наслідків у вигляді відмови у зарахуванні таких періодів.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на території російської федерації.
Щодо доводів скаржника про неможливість зарахування позивачу періодів навчання у зв'язку з ненаданням диплома при зверненні за призначенням пенсії, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 4.7 розділу IV Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Абзацом четвертим пункту 1.8 розділу I Порядку №22-1 визначено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
За приписами п. 4.2 розділу IV Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію зокрема: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про повідомлення пенсійним органом позивача про необхідність надання додаткових документів до його заяви про призначення пенсії, зокрема копії диплому.
Як вже зазначалось вище, наявними у справі доказами підтверджується, що позивач навчався у 1982-1989 роках, а також проходив військову службу у 1985-1987 роках, при цьому періоди навчання, які підлягають зарахуванню, не перетинаються з періодом служби.
За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновк суду першої інстанції, що період навчання, який не перетинається з періодами проходження ним військової служби з 01.09.1982 по 24.06.1985 та з 29.05.1987 по 30.06.1989 також підлягає до зарахування страхового стажу позивача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №045750033853 від 13.08.2025 прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак є протиправним і підлягає скасуванню, у зв'язку з чим ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є зобов'язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу позивача періоди його навчання та роботи на території російської федерації та повторно розглянути заяву позивача від 06.08.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року в адміністративній справі №160/25603/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 25 березня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак