20 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23254/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 ( суддя Ільков В.В.) в адміністративній справі №160/23254/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.06.2024 року №047150026352 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 05.01.2024 року.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 29.10.2024 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 частково. Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком від 01.06.2024 року №047150026352. Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву від 26.05.2024 року ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу роботи період його роботи з 01.07.2000 року по 05.06.2001 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. У іншій частині позовних вимог - відмовив.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.03.2025 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 в адміністративній справі № 160/23254/24 - залишено без змін.
01.10.2025 року від позивача надійшла заява, в якій заявник просить:
здійснити судовий контроль за виконанням судового рішення від 29 жовтня 2024 року у справі № 160/23254/24;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у 11-денний строк звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі №160/23254/24.
07.10.2025 року відповідачем 2 подані письмові заперечення на вказану заяву позивача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області протягом 90 днів з дня отримання даної ухвали подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 року у справі №160/23254/24.
07.01.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшов звіт, у якому Пенсійний орган просить суд прийняти та затвердити вказаний звіт. У вказаному звіті від 07.01.2026 року Пенсійний орган зазначив про повне виконання вказаного вище рішення суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 року прийнято та затверджено звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 07.01.2026 року про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 року по справі №160/23254/24.
Завершено процедуру судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 року по справі №160/23254/24.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно прийняв звіт відповідача, оскільки останнім рішення суду не виконано, відповідачем.
У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Апеляційним судом справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за №4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі також - Закон №4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 382-3 КАС України).
Отже, судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, може встановити суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення.
Колегія суддів зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню рішення суду та відновленню порушених прав особи - позивача.
З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб'єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
Слід зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому, після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили, суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що невиконанням рішення суду, яке набрало законної сили, підривається як авторитет судової гілки влади, так і авторитет демократичної держави в цілому.
Рішення суду, яке набрало законної сили - має бути виконане. Виконання рішення суду забезпечує довіру суспільства до суду, оскільки довіра людини до суду формується не тільки через призму справедливого судового рішення, а й зокрема через виконання цього рішення.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №539/3406/17, від 10.02.2022 у справі №160/13013/19, що враховуються судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Колегія суддів зауважує, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Матеріалами справи встановлено, що поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області звіт свідчить про виконання постанови суду від 29.10.2024 року по справі. Так, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 року у справі № 160/23254/24 Головним управлінням повторно розглянуто заяву позивача від 26.05.2024 та винесено рішення № 047150026352 від 28.04.2025 яким призначено ОСОБА_1 пенсію за віком та зараховано до його страхового стажу період роботи з 01.07.2000 року по 05.06.2001 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Головним управлінням в Дніпропетровській області належні пенсійні кошти за період з 26.05.2024 по 30.04.2025 у сумі 125767,69 грн разом з пенсією за травень 2025 року перераховані на поточний рахунок ОСОБА_1 в банківській установі АТ КБ “Приватбанк» у травні 2025 року.
З 01.03.2025 проведено перерахунок пенсії та встановлено розмір пенсії 11494,15 грн. Кошти по перерахунку пенсії з 01.03.2025 по 31.05.2025 у сумі 775,26 грн. виплачені у червні 2025 року.
З червня 2025 року пенсія щомісячно перераховується на поточний рахунок ОСОБА_1 в банківській установі. Повернення коштів з банківської установи відсутні.
Враховуючи вищенаведене Головним управлінням відповідно до вимог чинного законодавства та згідно із покладених обов'язків, в повному обсязі вжито всіх можливих (конкретних) заходів щодо виконання рішення та в добровільному порядку виконано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №160/23254/24.
Так, позивач фактично не погоджується із датою з якою йому призначено пенсію.
Колегія суддів зауважує, що незгода позивача із результатом дій вчинених відповідачем на виконання рішення, не може бути вирішена шляхом встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у відповідності до положень ст.382 КАС України, оскільки в межах встановлених цією процесуальною нормою процедур не може бути визнано протиправним та скасовано рішення відповідача, яке прийнято на виконання рішення суду.
Незгода позивача із рішеннями, діями або бездіяльністю відповідача, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, є підставою для звернення до суду із заявою в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, колегія суддів вважає доречними доводи позивача про те, що звіт на виконання ухвали суду не був вручений позивачу, тоді як приписами пункту 2 частини 3 статті 382-2 КАС України до звіту додаються: докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
Такі недоліки залишились поза увагою суду першої інстанції.
Разом з тим, з огляду на вищенаведені висновки суду щодо меж перевірки звіту, поданого в порядку ст. 382 КАС України, не отримання позивачем такого звіту не може слугувати самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду, оскільки відповідач, виконуючи вимоги ухвали суду від 07.10.2025, подав докази про виконання постанови суду від 29.10.2024 по справі.
З цих підстав колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 в адміністративній справі №160/23254/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 20 березня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 24 березня 2026 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко