24 лютого 2026 року м.Дніпросправа № 160/32035/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі №160/32035/25 (суддя Рябчук О.С.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), третя особа: Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 про скасування арешту на майно та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) через свого представника - адвоката звернувся до суду з позовом до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі відповідач), в якому просив:
- скасувати арешт на майно, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Тернівського МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 09.11.2017 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні № 55086173 з виконання виконавчого листа № 194/873/15к, виданого 19.10.2017 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровській області;
- зобов'язати Павлоградський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття арешту з усього майна, що належить ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця Тернівського МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 09.11.2017 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, номер запису про обтяження 25797609, дата, час державної реєстрації: 09.11.2017 13:44:16.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач, діючи через свого представника адвоката, подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції у своєму рішенні не спростував доводів позивача з приводу відсутності законних підстав протягом тривалого часу існування не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном та не врахував правові висновки Верховного Суду.
05.07.2018 року виконавче провадження № 55086173 завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», заходи примусового виконання рішень не скасовувались, постанова про зняття арешту з майна боржника не виносилась. Виконавчий документ направлено на адресу Павлоградського міськрайонного суду. Станом на 29.07.2025 року виконавчий лист № 194/873/15к від 19.10.2017 року Павлоградського міськрайонного суду про конфіскацію у засудженого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 усього належного йому майна на користь держави на виконанні не перебуває та повторно до відділу не надходив.
Позивач, як учасник виконавчого провадження, на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, так як вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси.
Відповідач своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача не скористався.
Третьою особою у справі було подано письмовий відзив, у якому зазначено, що станом на поточну дату ГУ ДФС не є органом, що виконує функції та повноваження з реалізації державної податкової політики. На даний час ГУ ДФС перебуває у стадії ліквідації (здійснюється ліквідаційна процедура). Згідно із п. 18 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого Постановою КМУ від 20.10.2011 № 1074, до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами виключно у частині забезпечення здійснення заходів, пов'язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу. З огляду на наведене, позивачем не зазначено, на які саме права, свободи, інтереси або обов'язки ГУ ДФС може вплинути рішення у даній справі, а отже, не доведено, що ГУ ДФС є належною третьою особою у даній справі.
ОСОБА_2 своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу не скористалася.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві спільної приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину /ВЕР 189597 р 20В3/07.06.2007/ за законом належить 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до розпорядження Тернівського міського голови від 30.01.2024 року № 19/0/3-24 “Про перейменування вулиць, провулків в місті Тернівка Тернівської міської територіальної громади, назви яких пов'язані з державою-агресором» вулицю Лермонтова перейменовано на вул. Григорія Сковороди.
Отже, ОСОБА_1 належить на праві приватної спільної власності 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
10.06.2016 року позивача визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком сім років, з конфіскацією усього належного йому майна.
06.11.2017 року до Тернівського МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов виконавчий лист від 19.10.2017 року № 194/873/15к, відповідно до якого підлягало конфіскації у засудженого ОСОБА_1 усе належне йому майно на користь держави.
08.11.2017 року державним виконавцем Тернівського МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області (надалі - державний виконавець Тернівського МВ) на підставі Закону України “Про виконавче провадження» 1404-VII від 02.06.2016 року (надалі - Закон України 1404-VII) відкрито виконавче провадження № 55086173.
09.11.2017 року державним виконавцем Тернівського МВ винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить позивачу.
Таким чином, після виявлення у спільній власності позивача нерухомого майна, а саме, 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , Дніпропетровській області державним виконавцем Тернівського МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області на вказану квартиру накладено арешт.
05.07.2018 року державному виконавцю Тернівського МВ надійшов лист № 203-01-46 від 25.04.2018 року з Тернівської міської ради Дніпропетровської області, яким Тернівському МВ ДВС ГТУЮ відмовлено у надані дозволу на реалізацію нерухомого майна, яке належить позивачу, в зв'язку з тим, що в квартирі зареєстрована малолітня ОСОБА_3 2008 року народження.
05.07.2018 року державним виконавцем Тернівського МВ винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України 1404-VII в редакції від 06.02.2018 року, яку разом з виконавчим листом від 19.10.2017 року № 194/873/15к відправлено до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Відповідно до довідки про звільнення серії ДНП № 05175 від 03.03.2020 року позивач, засуджений 10.06.2016 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ст.307 ч.2 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений 03.03.2020 року по відбуттю строку покарання.
Відповідно до інформаційної довідки № 436279940 від 21.07.2025 року:
- ОСОБА_4 прийняла в спадщину 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_1 прийняв в спадщину 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 ;
- ОСОБА_5 отримав відповідно до договору дарування 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав № 362040904 від 16.01.2024 року ОСОБА_2 , РНКОПП НОМЕР_2 (далі третя особа 2) відповідно до договору дарування серія та номер 56 виданого 16.01.2024 року подаровано 1/3 квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав № 410789996 від 31.01.2025 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, серія та номер: 207, виданого 31.01.2025 року придбала 1/3 квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до Інформаційної довідки № 436244463 від 21.07.2025 року:
- право власності ОСОБА_4 на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 погашено 31.01.2025 року;
- право власності ОСОБА_5 на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 запис про право власності в Реєстрі прав на нерухоме майно погашено 31.01.2025 року;
- право власності ОСОБА_1 на 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 .
Отже, позивач є власником 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - є власником 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
22.07.2025 року представником позивача до Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) направлено адвокатський запит з метою отримання інформації стосовно арешту нерухомого майна позивача та стану виконавчого провадження.
29.07.2025 року представнику позивача надійшла відповідь про те, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що у відділі перебувало виконавче провадження № 55086173 з примусового виконання виконавчого листа № 194/873/15к від 19.10.2017 року Павлоградського міськрайонного суду про конфіскацію у засудженого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 усього належного йому майна на користь держави.
У зазначеній відповіді повідомлено, що 09.11.2017 року державним виконавцем Тернівського ВМ винесено постанову про арешт майна боржника та відповідні відомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, номер запису про обтяження № 25797609 зареєстрованого 09.11.2017 року. 05.07.2018 року виконавче провадження № 55086173 завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження», заходи примусового виконання рішень не скасовувались, постанова про зняття арешту з майна боржника не виносилась. Виконавчий документ направлено на адресу Павлоградського міськрайонного суду.
16.08.2025 року представником позивача відповідачу направлено заяву з вимогами зняти арешт, накладений на майно позивача та виключити відомості з Єдиного реєстру боржників, щодо арешту на нерухоме майно.
02.10.2025 року представнику позивача від відповідача надійшла відповідь на заяву, про те що у відповідності до вимог ст. 9 Закону України “Про виконавче провадження» відомості про боржника ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 внесено до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.
Вважаючи протиправним існування накладеного арешту на майно на даний час, позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо зняття арешту майна позивача.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вказав, що законні підстави для скасування арешту майна позивача відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 1 Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом приписів п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 1 ч.4 ст.26 Закону №1404-VІІІ визначено, що під час пред'явлення виконавчого документа до виконання подаються: у разі виконання рішення про конфіскацію майна у кримінальному провадженні - копії опису майна і відповідного судового рішення. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опис майна не проводився.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст.56 Закону №1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У розумінні приписів ч.1 ст.59 Кримінального кодексу України (далі - КК України) конфіскація майна - різновид додаткового кримінального покарання і полягає в примусовому безплатному вилученні майна, яке є власністю засудженого, у власність держави. Цей вид покарання застосовується тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним.
Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у порядку, визначеного кримінально-процесуальним законодавством, накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальні відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт.
Статтею 48 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) визначено порядок виконання покарання у виді конфіскації майна та встановлено, що суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України “Про виконавче провадження».
Наведеній нормі кореспондують приписи ч.ч. 1-2 ст.62 Закону №1404-VІІІ, якими передбачено, що виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом. Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.
Водночас, ст. 49 КВК України визначено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.
У спірному випадку виконавче провадження здійснювалося з метою забезпечення виконання судового рішення, що передбачало конфіскацію майна, яке є власністю засудженого, як додаткового покарання, визначеного статтею 59 КК України.
Як встановлено з матеріалів справи, після виявлення у спільній власності позивача нерухомого майна, а саме 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , державним виконавцем Тернівського МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області на майно позивача накладено арешт.
05.07.2018 року державному виконавцю Тернівського МВ було відмовлено у надані дозволу на реалізацію нерухомого майна, яке належить позивачу, в зв'язку з тим, що в квартирі зареєстрована малолітня ОСОБА_3 , 2008 року народження.
Таким чином, стягнення майна (конфіскація) на підставі вироку суду не було завершене.
Наведені обставини призвели до того, що вирок суду в повному обсязі у 2017 році в частині конфіскації майна засудженого ОСОБА_1 виконано не було. Накладення ж арешту на майно позивача забезпечило можливість виконання вироку суду в подальшому.
На момент розгляду справи вирок, який набрав законної сили та є обов'язковим до виконання, в частині конфіскації майна не виконаний. При цьому, обставини, які перешкоджали виконанню вироку, перестали існувати.
Характеризуючи взаємозв'язок забезпечення виконання покарання і виконавчого провадження, можна констатувати, що якщо підставою першого є потреба забезпечити виконання майбутнього вироку в частині конфіскації майна, то підставою виконавчого провадження є необхідність примусової реалізації винесеного вироку. Способи забезпечення можливої конфіскації майна вичерпно визначені в законі і не можуть бути розширені, як і визначені законом заходи примусового виконання.
Особливістю процесу забезпечення можливої конфіскації є те, що способи забезпечення можливого призначення даного покарання подібні до тих, що має право застосовувати державний виконавець до боржника, забезпечуючи виконання судових рішень. До цих способів належать накладення арешту на майно, його опис і передача на зберігання. Найбільш істотні відмінності між способами забезпечення можливої конфіскації майна і примусовими заходами, які реалізуються в процесі виконавчого провадження, полягають в тому, що способами забезпечення можливої конфіскації майна створюються гарантії можливого виконання, а примусовими заходами державного виконавця досягається саме виконання.
Таким чином, є правильними висновки суду першої інстанції про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог позивача та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо зняття арешту з майна позивача.
Доводи позивача щодо спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання судом слушно відхилено з огляду на те, що такі строки можуть бути поновлені за судовим рішенням.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильних висновків суду, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 160/32035/25 залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак