26 березня 2026 р. Справа № 953/11317/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.
суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В.
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова (головуючий суддя І інстанції Шаренко С.Л.) від 13.11.2025 по справі № 953/11317/25
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції
про визнання незаконними дій працівників поліції,
ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії працівника поліції Косиненка А.О., що виразилася у безпідставній зупинці транспортного засобу CHEVROLET AVEO, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії працівника поліції Косиненка А.О., що виразилася у свідомій фальсифікації фактичних обставин щодо відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння; упередженому ставленні; невстановленні, невиявленні ознак наркотичного сп'яніння відповідно до вимог закону, порушенні порядку проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, тобто порушенні вимог ст. 266 КУпАП, вимог Інструкціїї про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1452/735 від 09.11.2015;
- визнати протиправною бездіяльність працівника поліції Косиненка А.О., що виразилася у невиконанні працівником поліції обов'язку щодо роз'яснення водієві ОСОБА_1 його прав, передбачених статтею 268 КУпАП, статтею 63 Конституції України.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13.11.2025 відмовлено в задоволенні адміністративного позову представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Апазіді Костянтина Юрійовича до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про визнання незаконними дій працівників поліції.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, обмежився виключно формальним прийняттям доводів відповідача, не надавши повноцінної та вмотивованої оцінки тим доказам і фактичним обставинам, які були наведені позивачем. Зокрема, суд не дослідив у повному обсязі матеріали, що підтверджували відсутність законної підстави для зупинки транспортного засобу та численні процесуальні порушення з боку працівника поліції. Таке поверхове дослідження матеріалів суперечить ст. 2, ст. 6, ст. 9, ст. 77 КАС України, які зобов'язують суд повно, всебічно та неупереджено дослідити всі обставини справи, а також перевірити законність дій суб'єкта владних повноважень.
Вказує, що матеріали справи однозначно підтверджують, що після встановлення інформації про перебування пасажира у розшуку працівник поліції змінив тон спілкування та почав демонструвати явну упередженість, висловлюючи необґрунтовані припущення про те, що водій “перебуває у стані наркотичного сп'яніння», не маючи для цього жодної об'єктивної підстави. Особливо показовим є фрагмент відеозапису, зафіксований о 16:53:59, де водій тричі чітко заявляє про свою згоду пройти огляд на стан сп'яніння, тоді як поліцейський тричі неправдиво стверджує зворотне - нібито водій “відмовляється». Такі дії становлять не просто процесуальне порушення, а свідчать про свідоме перекручення фактичних обставин та навмисне формування неправдивої підстави для складання протоколу за ст. 130 КУпАП. Фактично поліцейський намагався створити штучні докази “відмови», хоча на відео зафіксована пряма, недвозначна та послідовна згода водія пройти огляд. Додатково наголошує, що суд першої інстанції допустив істотне порушення процесуальних норм, оскільки фактично вийшов за межі предмета позову, неправомірно змістивши фокус розгляду на матеріали та обставини справи про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП, яка взагалі не була предметом оскарження в цьому процесі.
Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції подало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечувало та просило відмовити. Доводи апеляційної скарги фактично тотожні аргументам позовної заяві, які вже були предметом дослідження та належної правової оцінки судом першої інстанції. Судом першої інстанції вірно встановлено, що розгляд питання правомірності зупинки транспортного засобу в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.
У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Представник позивача подав заяву, в якій просить суд розглядати справу за відсутності позивача та його представника.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 17.08.2025 інспектором 1 взводу 6 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Косиненко А.О. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 425960 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якого, 17.08.2025 о 16.11 год. ОСОБА_1 за адресою: м. Харків, пров. Л. Глібова, буд. 48 керував транспортним засобом Chevrolet Aveo, д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме з тремтінням пальців рук, поведінкою, що не відповідає обстановці, підвищеною жвавістю рухів та мови. На вимогу пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в установленому законом порядку в медичному закладі КНП ХОР ОКНЛ водій відмовився.
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 19.09.2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гр. та позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Позивач, вважаючи, що інспектором 1 взводу 6 роти 2 батальйону УПП в Харківській області лейтенантом поліції Косиненком А.О. порушені права ОСОБА_1 порушені його права, подав скаргу від 25.08.2025 начальнику Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції щодо проведення службової перевірки дій працівника поліції Косиненка Андрія Олександровича.
22.09.2025 представник позивача отримав відповідь на скаргу від Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, що строк розгляду скарги продовжено на 15 днів.
08.10.2025 за результатами розгляду скарги відповідач повідомив, що відсутні підстави для призначення службового розслідування.
Позивач, вважаючи що його права порушені звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд питання правомірності зупинки транспортного засобу в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства. Оскільки дії відповідачів щодо зупинення транспортного засобу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права, то вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, зокрема, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Зазначене узгоджується з положеннями ст. ст. 2, 4, 19 КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Положеннями п. п. 2, 3 ст. 23 Закону України “Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень, припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За приписами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлений причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 КУпАП порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Положеннями ст. 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно з приписами ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою. яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також, працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
В той же час, дані, що містяться в протоколі, в силу вимог статті 251 КУпАП, є доказами, які підлягають оцінці судом у порядку ст. 252 цього ж кодексу при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Відповідність та законність дій щодо складання протоколу та долучення до матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності інших доказів має оцінюватись судом (суддею), в провадженні якого знаходиться матеріал про притягнення особи до адміністративної відповідальності, у сукупності з іншими доказами відповідно до процесуального закону.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, поліцейські складають протоколи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені частинами четвертою і сьомою статті 121, частинами третьою і четвертою статті 122, статтями 122-2, 122-4, 122-5, частинами другою і третьою статті 123, статтею 124, частиною четвертою статті 127, статтями 127-1, 130, 139, частиною четвертою статті 140, 188-28 КУпАП.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачені, зокрема, ст. 130 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (ст. 221 КУпАП).
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що виконання інспектором поліції своїх повноважень відповідно до вимог Інструкції про порядок виявлення у водії транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 за № 1452/735, є предметом розгляду судом у справі про адміністративне правопорушення при притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП.
При цьому, колегія суддів зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не встановлює права і обов'язки для учасників спірних правовідносин, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, а є лише підставою для подальшого вирішення питання щодо притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Правильність складання протоколів, а також дії поліцейських, які передували його складенню, в тому числі: правомірність підстав зупинки транспортного засобу, дотримання інспектором поліції вимог ст. 266 КУпАП; виконанні працівником поліції вимог ст. 268 КУпАП, зобов'язаний перевіряти орган, до компетенції якого віднесено розгляд справи про адміністративне правопорушення, в якій протокол є доказом, а не шляхом подання окремого позову.
Згідно з ч. 2 ст. 246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст. 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтею 130 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, відповідність та законність всіх дій, які передували складанню протоколу інспектором патрульної поліції має оцінюватись судом (суддею), в провадженні якого знаходиться матеріал про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у сукупності з іншими доказами відповідно до процесуального закону. Питання щодо законності складання протоколу про адміністративне правопорушення вирішується судом, який розглядає справу про адміністративне правопорушення у порядку, визначеному КУпАП.
В контексті наведеного слід додатково звернути увагу, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також установити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Отже, підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. Водночас обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
В контексті спірних правовідносин слід наголосити, що дії щодо зупинки транспортного засобу, пропонування водієві пройти огляд на стан сп'яніння та власне складення самого протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Водночас, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Разом із тим розгляд питання щодо правомірності дій поліцейських, які передували складанню протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року, що прийнята за результатами розгляду справи № 712/7385/17, про визнання протиправними дій щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення, вказала на те, що оскільки дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права, то вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.
Подібні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18. Зокрема, суд касаційної інстанції у цій постанові виснував, що розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства. При цьому, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 року по справі № 643/8023/20, в пункті 23 зазначив, що існує практика Великої Палати Верховного Суду у спорах щодо оскарження дій при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та/або такого протоколу. Зокрема правова позиція про те, що такі спори не є адміністративними, оскільки відповідач при складанні протоколу здійснював не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким має бути надана під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року в справі № 712/7385/17, від 19 червня 2019 року в справі № 638/3490/18, від 22 січня 2020 року в справі № 2-а/489/7/2016 та інших.
Також подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 640/6550/15-а та підтримані Верховним Судом у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що процесуальні дії суб'єкта владних повноважень (в цьому випадку - інспекторів патрульної поліції), такі як правомірність зупинки транспортного засобу та пропозиція пройти медичний огляд на стан сп'яніння, мають бути предметом оцінки суду, в якості доказу вчинення правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, однак питання правомірності таких дій не можуть бути предметом окремого спору.
Колегія суддів також зазначає, що тлумачення поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» наведене у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18 та від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, де Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Враховуючи те, що перевірка правомірності дій (рішень, вимог) посадових осіб під час оформлення матеріалів у справах про адміністративні правопорушення визначається нормами КУпАП, а не КАС України, колегія суддів дійшла до висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю.
При цьому, закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції не роз'яснює позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, оскільки, за наведеними вище висноками суду, заявлені вимоги не можуть бути предметом окремого спору, а тому такий спір не підлягає судовому розгляду.
Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Приписами ч. 1 ст. 319 КАС України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного вище, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 317, 319, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13.11.2025 по справі № 953/11317/25 скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 - адвоката Апазіді Костянтина Юрійовича до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про визнання незаконними дій працівників поліції закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов
Повний текст постанови складений 26.03.2026 року