25 березня 2026 р. Справа № 440/15187/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ральченка І.М.
суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В.
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління БЕБ у м. Києві на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 (суддя Р.І. Молодецький, повний текст складено 25.12.25) по справі № 440/15187/24
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління БЕБ у м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду у порядку, встановленому статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, із заявою, в якій просить постановити окрему ухвалу, якою:
- визнати протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі № 440/15187/25 в частині виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 13,4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у м. Києві на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі 440/15187/24, у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі 440/15187/24 в частині здійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби обчисленого відповідно до грошового забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні.
Надіслано окрему ухвалу Територіальному управлінню Бюро економічної безпеки у м. Києві для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки у м. Києві.
Відповідач, не погодившись з окремою ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану окрему ухвалу та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання дій протиправними.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що на виконання рішення рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі № 440/15187/24 та з урахуванням наданих заявником банківських реквізитів ТУ БЕБ у м. Києві 27.08.2025 у точності до резолютивної частини рішення суду, а саме відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» було нараховано та виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
На переконання відповідача, суд першої інстанції безпідставно визнав дії Територіального БЕБ у м. Києві неправомірними під час виконання судового рішення, оскільки ґрунтувався виключно на доводах заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, без дослідження меж предмета такого провадження та без урахування змісту резолютивної частини рішення, що підлягало виконанню.
На переконання представника відповідача, суд першої інстанції вийшов за межі предмета судового розгляду та фактично вирішив питання, які відповідно до імперативних приписів статті 383 КАС України можуть вирішуватися виключно в межах окремого позовного провадження.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість окремої ухвали суду першої інстанції, просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а окрему ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, окрему ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Визнаючи протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві та постановляючи окрему ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що Територіальним управлінням БЕБ у місті Києві, в порушення вимог ч. 3 ст. 31 Закону України № 1150-ІХ, протиправно на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі 440/15187/24 здійснено нарахування та виплата на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби обчисленого відповідно до грошового забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому в положеннях частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України наголошується на тому, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року в справі Горнсбі проти Греції суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будьяких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільноправових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень (п. 40).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Отже, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених нормами КАС України.
Відповідно до приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.
До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.
Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Таким чином, вказаними нормами визначено особливий порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, який здійснюється судом в процесі контролю за виконанням судових рішень.
При цьому, суд при вирішенні спору повинен встановити природу спірних правовідносин, а саме: які рішення, дії чи бездіяльність відповідача призвели до порушення прав позивача, чи такі пов'язані з виконанням рішення суду, чи вчинені відповідачем у зв'язку з виникненням нових правовідносин.
Вказана позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 12.11.2018 у справі №806/3099/17 (№К/9901/50917/18).
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу, що стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами застосування цієї статті є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням судового рішення в цій справі.
Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі №440/15187/24 адміністративний ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві про визнання бездіяльністю протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Зобов'язано Територіальне управління Бюро економічної безпеки у м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Рішення набрало законної сили 12.06.2025.
11.08.2025 ОСОБА_1 звернулась із заявою до Відповідача щодо нарахування та виплати на її користь одноразову грошової допомоги відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв'язку із набранням законної сили постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі № 440/15187/24, якою апеляційного скаргу Територіального управління БЕБ у м. Києві залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі № 440/15187/24 (копіялиста міститься в матеріалах справи).
На виконання вищезазначеного рішення суду та з урахуванням наданих Заявником банківських реквізитів ТУ БЕБ у м. Києві 27.08.2025, відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» було нараховано та виплачено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Крім того, з матеріалів справи встановлено, що 15.11.2024 наказом № 207-к/ДСК ТУ БЕБ у м. Києві ОСОБА_1 звільнено зі служби в Бюро економічної безпеки України з посади начальника Управління Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві (код посади 2.004) за власним бажанням.
ТУ БЕБ у м. Києві, при нарахуванні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені, виходило з місячного грошового забезпечення, яке встановлено на дату настання події - 15.11.2024 року.
А саме: посадовий оклад начальника Управління ТУ БЕБ у м. Києві (код посади 2.004); 51 499,00 грн, встановлений діючим та не скасованим на момент виконання рішення суду нормативно правовим актом, а саме штатним розписом ТУ БЕБ у м. Києві на 2024 рік, який затверджений в. о. директором БЕБ України 30.01.2024 та введений в дію наказом ТУ БЕБ у м. Києві від 31.01.2024 № 10; доплата за спеціальне звання - лейтенанта Бюро економічної безпеки України в сумі 1 400,00 грн, встановлена наказом БЕБ України від 29.06.2024 №278к/ДСК; надбавка за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу в сумі 25 749,50 грн, встановлена наказом ТУ БЕБ у м. Києві від 09.07.2024 № 144-к/ДСК; доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці у розмірі 10% від посадового окладу в сумі 5 149,90 грн, встановлена наказом ТУ БЕБ у м. Києві від 09.07.2024 № 44ДСК/РСО.
Таким чином, місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 станом на 15.11.2024 року на дату звільнення складало 83 798,40 грн. Отже, одноразова грошова допомога при звільнені ОСОБА_1 в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 32 повних календарних роки становить: (83 798,40 грн*25%) * 32 роки = 670 387,20 грн
Із одноразової грошової допомоги при звільненні утримано податок з доходів фізичних осіб 18% (120 669,70грн) та військовий збір 5% (33 519,36 грн) передбачений Податковим кодексом України.
Отже, Територіальне управління на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду по даній справі 27.08.2025 було здійснення нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 32 повних календарних роки в сумі 516 198,14 грн. з урахуванням утриманих податків та зборів.
Відтак ТУ БЕБ м. Києві під час виконання рішення суду відновило стан особи до порушення його права на отримання одноразової грошової допомоги, на дату звільнення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем рішення суду у справі №440/15187/24 було виконано, що підтверджується відповідними платіжними документами.
Натомість, суд першої інстанції, помилково визнав протиправними дії Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі 440/15187/24 в частині здійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби обчисленого відповідно до грошового забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні.
Проте, судом не досліджувалось та не наводились висновки щодо застосування відповідачем під час розрахунку одноразової грошової допомоги прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн. Зокрема, в судом першої інстанції у рішенні від 21.02.2025 не досліджувався порядок обчислення одноразової грошової допомоги, а лише констатувалось, що позивач, як особа, яка звільнена зі служби в Бюро економічної безпеки України «за власним бажанням» за наявності календарної вислуги років 32 роки 02 місяці 01 днів (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену частиною 2 статті 9 Закону № 2262-ХІІ.
З наведеного вбачається, що заявивши вимоги про обчислення одноразової грошової допомоги із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн., заявник фактично порушила новий судовий спір із вимогами позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду фактично виконано відповідачем, та позивач не погоджується із обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи і щодо яких судовим рішенням при зобов'язанні суб'єкта владних повноважень до вчинення дій, не наводились відповідні висновки, суд вважає, що вирішення порушених питань можливе шляхом ухвалення рішення суду за наслідком розгляду вимог у порядку позовного провадження, а не шляхом постановлення ухвали в порядку статті 249 КАС України.
Протилежний підхід призведе до переоцінки обставин у справі та змісту судового рішення, що є неприпустимим.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не позбавлений права та можливості захисту власних інтересів шляхом пред'явлення позовної заяви із визначеними способами захисту, які передбачені статтею 5 КАС України та кореспондують із повноваженнями суду, що регламентовані статтею 245 КАС України.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Територіального управління Бюро економічної безпеки у м. Києві щодо виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі 440/15187/24 в частині здійснення нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби обчисленого відповідно до грошового забезпечення, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 у справі № 440/15187/24, а, отже для постановлення ухвали в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Тому колегія суддів вважає, що заяву позивача, яка подана в порядку статті 383 КАС України необхідно залишити без задоволення.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального та процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, передбачені статтею 383 КАС України, оскільки, не встановлював підстав для постановлення ухвали в порядку, передбаченому статтею 383 цього Кодексу. Це порушення призвело до неправильного вирішення заяви, яка подана відповідно до статті 383 КАС України та прийняття окремої ухвали.
Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги Територіального управління Бюра економічної безпеки у місті Києві такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому її необхідно задовольнити, скасувати окрему ухвалу першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні заяви позивача, яка подана в порядку статті 383 КАС України.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Територіального управління БЕБ у м. Києві - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 по справі № 440/15187/24 - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання дій протиправними - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов
Постанова складена в повному обсязі 26.03.26.