26 березня 2026 року справа №200/6399/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 р. у справі № 200/6399/25 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії,-
ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУПФУ), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 04.07.2025 року № 052530004945 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу наступні періоди: з 27.08.1982 по 14.08.1984; з 01.09.1984 по 27.07.1985 (період навчання); з 31.07.1985 по 04.10.1988; з 01.02.1989 по 10.11.1993; з 24.01.1995 по 01.11.1995; з 01.11.1995 по 07.06.1997; періоди підприємницької діяльності з 07.05.1998 по 31.12.2003;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду по даній справі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року задоволено позовні вимоги, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) від 04.07.2025 року № 052530004945 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу наступні періоди: з 27.08.1982 року по 14.08.1984 року; з 01.09.1984 року по 27.07.1985 року (період навчання); з 31.07.1985 року по 04.10.1988 року; з 01.02.1989 року по 10.11.1993 року; з 24.01.1995 року по 01.11.1995 року; з 01.11.1995 року по 07.06.1997 року; періоди підприємницької діяльності з 07.05.1998 року по 31.12.2003 року.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії з урахуванням висновків суду по даній справі.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп. та витрати на сплату судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
В обґрунтування скарги зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення про відмову в розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058, в зв'язку з відсутністю документу, що засвідчує реєстрацію місця проживання особи.
Вік Позивача на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком - 60 років. Необхідний страховий стаж відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 становить 32 роки.
За положення законодавства на момент призначення пенсії передбачено, що відповідно до ч. 1 ст. 24-1 Закону № 1058 періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
Також, аналізуючи норми чинного законодавства скаржник зазначає, що для підтвердження наявності у особи страхового стажу (підприємницька діяльність) необхідно надати до органів Пенсійного фонду України:
-за періоди роботи до впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (до 01.07.2000) - належним чином оформлену трудову книжку, а за її відсутності або коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, приймаються інші документи, що містять відомості про періоди роботи особи;
-за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (після 01.07.2000) - індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб, за встановленою формою.
Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 по справі №643/20104/15-а.
Також скаржник посилається на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023.
Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/ договорів.
На сьогодні двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та росією не укладено.
Отже, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РФСР по 31.12.1991.
Судом не враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 № 639 дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14.01.1993, припинено. У зв'язку з чим, періоди роботи на території російської федерації, починаючи з 01.01.1992 року не зараховуються до страхового стажу.
Крім того скаржник зазначає, що за результатом розгляду документів, доданих позивачем до заяви, поданої через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України встановлено: в наданому Позивачем паспорті серії НОМЕР_2 , виданому Дмитровським МВ УМВС України в Донецькій області 23.07.1999, відсутні скановані копії сторінок паспорту починаючи з 10 сторінки. Тобто, відсутні дані про реєстрацію місця проживання; інформація про місце проживання на час звернення за призначенням пенсії за віком, відсутня. Витяг з реєстру територіальної громади про місце проживання, не надано.
Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення , а рішення суду без змін.
В обґрунтування зазначено, зокрема, що матеріали справи містять належні докази в підтвердження спірних періодів роботи.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
25 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась через веб портал електронних послуг до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV“Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
04 липня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 052530004945 про відмову в розгляді заяви ОСОБА_1 від 25.06.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058, в зв'язку з відсутністю документу, що засвідчує реєстрацію місця проживання особи.
Зі змісту рішення убачається, що за результатом розгляду документів, доданих позивачем до заяви, поданої через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України встановлено: в наданому позивачем паспорті серії НОМЕР_2 , виданому Дмитровським МВ УМВС України в Донецькій області 23.07.1999, відсутні скановані копії сторінок паспорту починаючи з 10 сторінки. Тобто, відсутні дані про реєстрацію місця проживання; інформація про місце проживання на час звернення за призначенням пенсії за віком, відсутня. Витяг з реєстру територіальної громади про місце проживання, не надано.
До страхового стажу позивача, згідно наданих документів до заяви про призначення пенсії за віком від 25.06.2025 не зараховано періоди роботи протягом серпня 1982 року - червня 1997 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 27.08.1982 року, оскільки на титульному аркуші відсутня печатка установи, яка заповнювала трудову книжку, що є порушенням вимог п. 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року № 162.
Крім того, також не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди роботи:
з 01.02.1989 року по 31.12.1991 року, оскільки позивачем не надано документів, виданих органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в російській федерації, які підтверджують факт неотримання пенсійних виплат (Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 року № 562 “Деякі питання обчислення страхового стажу»);
з 01.01.1992 року по 10.11.1993 року на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. В зв'язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року.
До страхового стажу позивача також не враховано періоди ведення підприємницької діяльності протягом травня 1998 року - грудня 2003 року, оскільки відсутні дані про систему оподаткування, сплату страхових внесків або документи, передбачені п. 4 Порядку № 637.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За частиною 2 вказаної статті, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Для осіб, стосовно яких згідно із Законом України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей" встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, період позбавлення особистої свободи зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до страхового стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Також, відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 17, 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п.23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Стаж позивача у спірний період підтверджується записами у трудовій книжці.
Так, як вбачається із запису трудової книжки серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 з 27.08.1982 року по 14.08.1984 року працювала працівницею саду совхозу “Красноармеец» (записи №№ 1, 2), з 31.07.1985 року по 04.10.1988 року молодшим продавцем та продавцем в магазині № 100 (записи №№ 4, 5, 6), з 01.02.1989 року по 10.11.993 року працювала отримувачем заказів в Белогорському заводі “Битрадіотехніка» (записи №№ 7,8); з 24.01.1995 року по 01.11.1995 року працювала прибиральницею в Димтрівській загальноосвітній школі - інтернаті І-ІІ ступенів (записи №№ 9,10); з 01.11.1995 року по 07.06.1997 року працювала продавцем роздрібної торгівлі а АП кафе “Молодіжне» (записи №№ 11,12).
Отже, записи в трудовій книжці позивача містять достатні відомості про спірний період.
Щодо посилання скаржника, як підставу не врахування спірного періоду до стажу на те, що трудова книжка заповнена з порушенням законодавства (на титульному аркуші трудової книжки відсутня печатка установи), суд зазначає наступне.
Пунктом 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням, із змінами, яка діяла до 29.07.1993 (далі - Інструкція №162), визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.
Відповідно до п.1 Порядку № 656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 18 Порядку № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Також, суд враховує, що відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затверджену Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58) визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Враховуючи положення п.2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону
Згідно з п.2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з абз. 2 п. 6.1 Інструкції № 58, у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301 визначено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів.
Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, та її ведення. Вказані відповідачем обставини, не можу бути підставою для неврахування записів у трудовій книжці та виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів.
Будь яких доказів щодо неналежності трудової книжки позивачеві або відомостей зазначених в ній відповідачем не надано.
Тобто, трудова книжка позивача містить всі належні записи про роботу, що дають право на зарахування всього спірного періоду роботи.
Щодо посилання скаржника, як підставу не зарахування періоду роботи позивача на припинення Україною та росією участі в Угоді, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ч.2 ст.4 Закону №1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із статтею 11 зазначеної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року №290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Так, положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Отже, Постанова від 29.11.2022 № 1328 набрала чинності 02.12.2022, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 04 лютого 2023 року № 107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Також, 30 червня 2022 року набув чинності Федеральний закон від 11 червня 2022 року №175-ФЗ “Про денонсацію Російською Федерацією з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення», яким була денонсована Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, підписану в місті Москва 13 березня 1992 року.
Крім того, з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі “Мельниченко проти України» від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо.
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах “Пічкур проти України», “Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
За наявності чинних положень Угоди, у період роботи позивача, що гарантували відповідне пенсійне право та соціальний захист, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу для призначення пенсії.
Окрім того, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Колегія суддів зазначає, що денонсація Угоди від 13.03.1992 російською федерацією означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань російської федерації у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Отже, відмова відповідача не ґрунтується на чинному законодавстві України.
Щодо посилання скаржника на частину 2 статті 24-1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV та необхідність надати заяву про отримання (неотримання) пенсійних виплат за цей період, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом частини 2 статті 24-1 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Разом з тим, на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії та прийняття відповідачем спірного рішення про відмову у призначенні пенсії, Кабінетом Міністрів України не було визначено порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.
Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 року № 562.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Так, право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б встановити факт виплати або невиплати пенсії іншою державою.
Отже, відмова відповідача не ґрунтується на чинному законодавстві України.
Щодо позовних вимог в частині зарахування до страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності з 07.05.1998 по 31.12.2003, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 22 Закону №1058-ІV визначено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду; обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди:
1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);
2) проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно;
3) перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно;
4) перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
5) перебування у довготерміновому відрядженні працівників дипломатичної служби у період з 1 січня 2004 року по 30 квітня 2016 року, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
Відповідно до п. 2.23 Порядку, при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
За п. 2.1 Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема:
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення).
За п.4 Порядку № 637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Згідно з пунктом 2 Указу Президента від 03.07.1998 №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (який був чинний на момент здійснення позивачем підприємницької діяльності та втратив чинність 01.01.2012) суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Державний Комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у листі від 26.04.2006 N 3158 з питання сплати внесків на пенсійне страхування платниками єдиного податку, зазначив, що
Указом Президента України від 03.07.98 р. N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (в редакції Указу від 28.06.99 р. N 746 передбачено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженою Постановою Пенсійного фонду України від 10 червня 1994 року № 5-5 (далі Інструкція № 5-5) встановлювалися такі внески до Пенсійного фонду, зокрема, для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів - 9 відсотків суми доходу (пункт 5.2.2 вказаної Інструкції).
Відповідно до пункту 18 Інструкції № 5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий доход, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що беспосередньо пов'язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій.
Зазначені вище норми втратили чинність на підставі Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів від 06 вересня 1996 року № 11-1 (далі - Інструкція № 11-1), згідно з якою платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси (пункт 2.7 Інструкції № 11-1); такі платники зобов'язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за постійним місцем проживання (пункт 2.9 Інструкції № 11-1).
Отже, за змістом пунктів 2.1, 2.2, 2.7 Інструкції від 06.09.1996 № 11-1 платниками зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування є як фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, такі і ті, які її не використовують.
Згідно із пунктом 4.3 Розділу 4 Інструкції № 11-1 для платників збору, визначених у підпунктах 2.2, 2.4, ставка збору складає 32 відсотки фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплату доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4.7 Інструкції № 11-1 для платників, визначених у пункті 2.7 Інструкції, було встановлено ставку збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Збори громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, адвокатів, їх помічників, приватних нотаріусів та інших громадян, діяльність яких заснована на приватній власності фізичної особи та виключно на її праці, нараховуються на чистий доход, що підлягає оподаткуванню, тобто на різницю між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що пов'язані з одержанням доходу, на підставі витягів з податкових декларацій. При цьому не враховуються суми акцизного збору і податку на добавлену вартість. Такі витяги, завірені податковою інспекцією, подаються платником до Пенсійного фонду в 15-денний строк після закінчення кварталу. При визначенні чистого доходу громадянина-підприємця не включаються суми винагород, одержані ним за працю по угодах цивільно-правового характеру, так як нарахування страхових зборів на них повинно здійснювати підприємство, що виплачує винагороду, крім випадків, коли суми винагород виплачені підприємством (фірмою), що являється іноземною юридичною особою (пункт 7.1 Інструкції № 11-1).
Відповідно до пункту 7.2 Розділу 7 Інструкції №11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.
Пунктом 7.7 Інструкції № 11-1 було встановлено, що орган Пенсійного фонду видає довідку про сплату страхових зборів (додаток N 4 цієї Інструкції) платникам, що припинили підприємницьку діяльність або змінили місце проживання, а також для подання її до органів соціального захисту населення при призначенні або перерахунку пенсії.
У подальшому прийнято Інструкцію про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постанову правління ПФ України від 03.06.1999 року за № 4-6.
Відповідно до пунктів 2.1.1 та 2.1.3 Інструкції № 4-6, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують праці найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу.
Згідно із підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 03.06.1999 за № 4-6 встановлено ставки збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.1.3, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1.1. пункту 2.1 цієї Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Пунктом 3.3 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за № 16-6, ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі 32.
Зважаючи на вказані вище положення Інструкцій за № 5-5, № 11-1, № 4-6 і № 16-6, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності був наявний обов'язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Суд також звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте, зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію. Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди.
Отже, у 1993 - 1999 роках на законодавчому рівні було передбачено зарахування для обчислення пенсій заробітку, одержаного громадянами від здійснення підприємницької діяльності у разі сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України, оскільки такі громадяни підлягали державному соціальному страхуванню, провадили трудову діяльність, як самозайняті особи і підлягали реєстрації як платники внесків в органах ПФУ у містах і районах.
З огляду на викладене, до 1 січня 2004 року платники сплачували страхові внески до Пенсійного фонду України у складі єдиного податку (42% від суми податку). З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 р. N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким передбачено перехід від системи пенсійного забезпечення до системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і встановлення прямої залежності розмірів пенсій від страхового стажу й заробітку, з якого були фактично обчислені та сплачені внески до Пенсійного фонду та загального порядку сплати страхових внесків для всіх роботодавців за найманих працівників, незалежно від обраного способу оподаткування. Фактично одночасно діяли різні порядки сплати страхових внесків для суб'єктів спрощеного оподаткування.
Так, за положенням вищезазначених нормативних актів на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії встановлено, що Закон № 1058 визначає право на зарахування до стажу періоду ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Порядок № 22-1 визначає право на зарахування до стажу період здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Порядок № 637 визначає право на зарахування до стажу період провадження фізичною особою підприємницької діяльності за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків, а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Цей принцип також неодноразово був застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час вирішення спорів у соціальній сфері, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 580/122/17, від 20.02.2018 у справі № 576/1724/17, від 20.02.2018 у справі № 679/761/15-а, від 27.02.2018 у справі № 642/3284/17, від 27.02.2018 у справі № 227/2360/17, від 17.12.2018 у справі № 344/12315/16-а, від 23 січня 2024 року у справі №160/17347/22 від 20 березня 2024 року у справі № 560/8994/21.
Верховний Суд у постанові від 27.05.2021 у справі №343/659/17 зробив висновок, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, суд констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду 14 лютого 2023 року у справі №263/9178/17, від 17 січня 2020 року у справі №240/466/19.
Отже, як зазначалось у період з 1993 р. по 01.07.2000 р. на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов'язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду.
Також, колегія суддів вважає, що у даному випадку підлягає застосуванню Закон № 1058, як нормативний акт, який визначає порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій визначено право особи на зарахування до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування у тому числі із застосуванням фіксованого податку з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р., та який вимагає подання у такому випадку довідку про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Проте, така вимога встановлена саме до суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, у інших випадках вимагає подання документального підтвердження сплати страхових внесків.
Так, ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець 07.05.1998 року, номер запису в ЄДР 1954. Здійснювала підприємницьку діяльність з 07.05.1998 року по 24.12.2012 року.
16 червня 2025 року представник позивача звернулася до Головного управління ДПС в Донецькій області із заявою щодо надання інформації стосовно періоду здійснення підприємницької діяльності, системи оподаткування та сплати податків і зборів.
ГУ ДПС України у Донецькій області розглянуло вказану заяву від 16.06.2025 року, за результатами розгляду повідомило представника позивача про наступне: Згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України (далі - ІКС “Податковий блок») Вишневська Ірина Анатоліївна (РНОКПП НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа - підприємець 07.05.1998, номер запису в ЄДР 1954.
Взято на податковий облік у Головному управлінні ДПС у Донецькій області Мирноградської державної податкової інспекції (м. Мирноград), як платника податків за основним місцем обліку 18.05.1998, номер взяття на облік 370.
На підставі відомостей отриманих з ЄДР 24.12.2012 року було здійснено проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
За даними ІКС “Податковий блок» 28.12.2012 знято з податкового обліку фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), як платника податків ГУ ДПС у Донецькій області Мирноградської державної податкової інспекції (м. Мирноград).
Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 24.12.2012 № 1197 “Про введення в експлуатацію інформаційної системи “Податковий блок» починаючи з 01.01.2013 в органах державної податкової служби введено в експлуатацію ІКС “Податковий блок».
Інформація щодо системи оподаткування до 2012 року відсутня, у зв'язку з тим, що інформаційні системи, які використовувалися органами податкової служби до 2013 року, велися на локальних серверах. Стан платника 16 - припинено (ліквідовано, закрито)… Враховуючи вище зазначене, надання інформації стосовно сплати податків ОСОБА_1 (РНОК1111 НОМЕР_1 ) за період з 18.05.1998 року по 28.12.2012 року не передбачається можливим.
Також представником позивача до Головного управління ДПС у Донецькій області було подано адвокатський запит № 1362 від 28.07.2025 з проханням надати копії: документів про сплату страхових внесків ОСОБА_1 за період з 07.05.1998 по 01.01.2004; документів на підтвердження здійснення ОСОБА_1 діяльності за спрощеною системою оподаткування за вказаний період (свідоцтво про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, довідки про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою тощо).
04 серпня 2025 року на електронну пошту представника позивача надійшла відповідь ГУ ДПС у Донецькій області на зазначений адвокатський запит, у якій повідомлено, що ФОП ОСОБА_1 була зареєстрована 07.05.1998, припинила діяльність 24.12.2012 та знята з податкового обліку 28.12.2012. Надання запитуваної інформації та документів за період з 07.05.1998 по 01.01.2004 є неможливим, оскільки адміністрування єдиного соціального внеску до 30.09.2013 здійснював Пенсійний фонд України, строк зберігання відповідних документів (5 років) закінчився, а облікова справа платника відсутня.
Отже, зважаючи на вищезазначене правове регулювання спірний період має бути зарахований відповідачем до загального страхового стажу.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей щодо періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності, які викликали в нього сумнів під час розгляду поданої до заяви про призначення пенсії за віком документів.
З огляду на встановлені судом обставини та докази, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні спірного періоду до стажу позивача.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 р. у справі № 200/6399/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 р. у справі № 200/6399/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 26 березня 2026 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.Д. Компанієць
Т.Г. Гаврищук