26 березня 2026 року справа №200/3635/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Гайдара А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Костянтинівської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 р. у справі № 200/3635/25 (головуючий І інстанції Лазарєв В.В. ) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Костянтинівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії ,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціальної та ветеранської політики Костянтинівської міської ради (далі - відповідач, УС та ВП), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 01-20-425-06 від 20 лютого 2025 року, щодо відмови у видачі посвідчення члена сім'ї загиблого;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області, встановити ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та видати “Посвідчення члена сім'ї загиблого» відповідно постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 р.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року позовні вимоги задоволено частково, а саме суд:
Визнав протиправними дії Управління соціальної та ветеранської політики Костянтинівської міської ради щодо відмови у видачі ОСОБА_1 посвідчення “Член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни» встановленого зразка та встановлені статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язав Управління соціальної та ветеранської політики Костянтинівської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи на яку поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення “Член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни» встановленого зразка.
В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування скарги зазначено, що відповідачем листом позивачці відмовлено у видачі посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана війни через відсутність правових підстав для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Чоловік позивачки виконував обов'язки по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в подальшому отримав статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1 та відповідно був прирівняний до осіб з інвалідністю внаслідок війни 2 групи.
Відповідно до статті 10 Закону до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать, зокрема, сім'ї осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Тобто, підстави для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, зазначені у статті 7 Закону, значно ширше ніж підстави для надання статусу члена сім'ї загиблого (померлого), які передбачені ст. 10 Закону і звужені до умови отримання захворювання виключно на фронті або проходження військової служби під час воєнних дій і конфліктів.
З аналізу даної правової норми вбачається, що до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать не усі сім'ї осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, а лише сім'ї тільки тих осіб, які померли внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Чоловік позивачки помер внаслідок захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідними документами, наданими самим позивачем до суду першої інстанції.
Компенсації та пільги для цієї категорії осіб визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що вказує на відсутність негативних наслідків для позички в частині збереження/надання їй соціальних гарантій.
Позивачці видано посвідчення як дружині померлого з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС із встановленням пільг та компенсацій, передбачених статтями 20 п. 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23, 27 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Управлінням було отримано лист управління з питань ветеранської політики Донецької обласної державної адміністрації від 22.05.2024 № 143/0/371-24, в якому надані роз'яснення щодо встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, а саме доведено, що захворювання, яке призвело до смерті особи, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не є підставою для встановлення дружині статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з абзацом першим пункту 1 частини першої статті 10 Закону.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 була дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 був особою з інвалідністю 2 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 21.10.2024 № 2079 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач звернулася до відповідача із заявою про надання їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Листом № 01-20-425-06 від 20 лютого 2025 року позивачу відмовлено у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, оскільки захворювання, яке призвело до смерті її чоловіка, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не є підставою для встановлення, як його дружині, статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з абзацом першим пункту 1 частини першої статті 10 Закону.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В преамбулі до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII зазначено, що Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Статтею 4 Закону № 3551 визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 5 Закону № 3551-ХІІ встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону № 3551, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 1, 2, 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551 передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:
1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України № 20-РП/04 від 1 грудня 2004 року ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
З огляду на зазначені правові норми обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Згідно з п. 1 ч.1 ст. 10 Закону № 3551, до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать, зокрема, сім'ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва), одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Дія абзацу четвертого цього пункту не поширюється на сім'ї працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з подіями Революції Гідності.
До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія;
Отже, зі змісту вищезазначеної норми слідує, що чинність Закону № 3151 поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.
Частиною першою статті 18 Закону № 3551-XII передбачено, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни регулюються Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302).
Відповідно до п. 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Відповідно до пункту 4 Положення № 302, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім'ї загиблого», а членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видаються посвідчення з написом “Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України».
З огляду на викладене, Закон № 3551-ХІІ поширюється на дружин померлих учасників бойових дій, які за життя були визнані інвалідами, в разі якщо дружина не одружилась вдруге. При цьому, для набуття статусу особи, на яку поширюється чинність Закону № 3551-XII відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 10 цього Закону, повинні бути наявні сукупно три умови: померлий чоловік дружини повинен мати статус учасника бойових дій; померлий чоловік дружини повинен бути визнаний за життя інвалідом; дружина померлого учасника бойових дій не повинна одружитись вдруге.
Для встановлення позивачу статусу дружини померлого Член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни є наявність наступних обставин: наявність у померлого чоловіка статусу, зокрема, інвалід війни; визнання померлого чоловіка за життя інвалідом від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин пов'язаних з проходження військової служби чи участі у бойових діях, які не одружилися вдруге.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 520/2798/19.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 був особою з інвалідністю 2 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 21.10.2024 № 2079 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Оскільки ОСОБА_2 визнаний за життя особою з інвалідністю другої групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог пункту 2 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» позивач має право на встановлення статусу члена сім'ї померлого ветерана війни та отримання відповідного посвідчення.
Позивач перебувала у шлюбі із померлим ОСОБА_2 з 03.09.2008 року по день смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Доказів протилежного відповідачем не надано та судом не встановлено.
Як вже було встановлено судом, чоловік позивача за життя був визнаний інвалідом війни 2 групи, помер внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, тобто встановлені обставини дають обґрунтування суду для висновку, що позивач є членом сім'ї військовослужбовця, у розумінні п. 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і на неї поширюється чинність цього Закону, мала право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) інваліда війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про встановлення такого статусу.
Щодо посилання скаржника на лист-роз'яснення управління з питань ветеранської політики Донецької обласної державної адміністрації від 22.05.2024 № 143/0/371-24, колегія суддів зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18 липня 2019 року справа №826/2426/16, листи - це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
За таких обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги Конституції України та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Доводи апеляційної скарги є безпідставними і не впливають на правильне по суті рішення суду.
Відповідно частині 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Костянтинівської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 р. у справі № 200/3635/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 р. у справі № 200/3635/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складене та підписане колегією суддів 26 березня 2026 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді: А.В. Гайдар
І.В. Геращенко