26 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/1944/26
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
17.02.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 23.02.2026), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні йому пенсії за віком, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області) від 13.01.2026 № 253750005344;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області) та ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до його страхового стажу період роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1979: з 13.07.1979 по 30.10.1979; з 09.11.1981 по 01.08.1985; з 01.08.1985 по 16.04.1990; з 04.05.1990 по 11.11.1990; з 12.11.1990 по 01.12.1990; з 01.12.1990 по 15.05.1992; з 16.05.1992 по 27.06.2000, та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком від 05.01.2026.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на протиправність оспорюваного рішення ГУ ПФУ в Одеській області, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 21, через незарахування йому періодів роботи згідно із трудовою книжкою, оскільки вона містить виправлення, а дату народження дописано іншими чорнилами, не зважаючи на те, що ці періоди роботи підтверджуються записами в трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а наявність певних недоліків заповнення трудової книжки роботодавцем, не може бути підставою для незарахування страхового стажу та відмови у призначенні пенсії.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 24.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ в Одеській області заперечуючи проти заявлених позовних вимог, посилається на те, що його рішення про відмову в призначенні позивачці пенсії є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу позивачу правомірно не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 25.07.1979 серії НОМЕР_1 , оскільки дата народження заявника дописана, що суперечить Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162).
ГУ ПФУ в Одеській області у відзиві на позовну заяву вказує на безпідставність заявлених вимог до нього, оскільки ним прийнято законне рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, за відсутністю страхового стажу 21 рік, а позовна вимога в частині зобов'язання відповідачів зарахувати до страхового стажу позивача окремі періоди його роботи та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 05.01.2026 не підлягає задоволенню з тих підстав, що судом не може прийматися відповідне рішення, оскільки це є втручанням в дискреційні повноваження суб'єкта влади.
ГУ ПФУ в Чернігівській області не скористалось своїм правом на подання відзиву на вказану позовну заяву.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, 05.01.2026 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, яка була розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Одеській області та прийнято рішення від 13.01.2026 №253750005344 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю страхового стажу 21 рік.
У цьому рішенні зазначено: пенсійний вік визначений статтею 26 Закону 1058-IV становить 60 років; вік заявника 64 роки 10 місяців; необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону №1058-IV становить 28 років; страховий стаж заявника становить 6 років 5 місяців 22 дні; результати розгляду документів, доданих до заяви: не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 25.07.1979 серії НОМЕР_1 , оскільки дата народження заявника дописана, що суперечить Інструкції № 162.
Згідно із формою РС-право (від 30.01.2026) позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 13.07.1979 по 27.06.2000, а зараховано лише навчання у навчальному закладі (01.09.1976 - 01.07.1979), військову службу (25.11.1979 - 15.10.1981) та період роботи з 01.06.2011 по 28.02.2013.
Судом встановлено, що на першій сторінці трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 в рядку «дата рождения» вказано «1961 г. 12.02.». При цьому, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Гаврилівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області 03.03.1961 та паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим Московським РУГУ МВС України в місті Києві 23.04.1998.
Згідно із записами в цій трудовій книжці серії НОМЕР_1 , судом встановлено, зокрема, таке:
1) 13.07.1979 - про прийняття на роботу в будівельне управління Київської ТЕЦ №5; 2) 30.10.1979 - про звільнення з роботи у зв'язку з уходом до армії з посиланням на відповідні накази про прийняття та звільнення з роботи;
4) 09.11.1981 - прийняття на роботу; 5) 01.08.1985 - про звільнення з роботи у зв'язку з ліквідацією управління і переведення з посиланням на відповідні накази про прийняття та звільнення з роботи;
6) 01.08.1985 - про прийняття на роботу в будівельне управління Київської ТЕЦ №6; 11) 16.04.1990 - про звільнення з роботи за власним бажанням з посиланням на відповідні накази про прийняття та звільнення з роботи;
12) 04.05.1990 - про прийняття на роботу на роботу в НПК «Кулон»; 13) 11.11.1990 - про звільнення з роботи за власним бажанням з посиланням на відповідні накази про прийняття та звільнення з роботи;
14) 12.11.1990 - про прийняття на роботу в УПТК треста «Юженергомонтаж»; 15) 01.12.1990 - про звільнення мене з роботи по переводу з посиланням на відповідні накази про прийняття та переведення;
16) 01.12.1990 - про прийняття на роботу в мале підприємство «Монтаж-Сервіс»; 17) 15.05.1992 - про звільнення з роботи за власним бажанням з посиланням на відповідні накази про прийняття та звільнення з роботи;
18) 16.05.1992 - про прийняття на роботу водієм по транспортному обслуговуванню громадян в автокооперативі «Каштан»; 19) 27.06.2000 року - про звільнення з роботи за власним бажанням з посиланням на відповідні накази про прийняття та звільнення з роботи.
ОСОБА_1 , вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову в призначенні йому пенсії за віком, звернулась до суду з цим позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За загальним правилом, визначеним у статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи ·за наявності страхового стажу: з l січня 2024 року по 31 грудня 2024 року від 21 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Згідно із частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, із зазначеного вище вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) до встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затверджено Порядок №637.
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судом встановлено, що ГУ ПФУ в Одеській області не зарахувало у страховий стаж позивача періоди його роботи згідно із його трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 25.07.1979: з 13.07.1979 по 30.10.1979; з 09.11.1981 по 01.08.1985; з 01.08.1985 по 16.04.1990; з 04.05.1990 по 11.11.1990; з 12.11.1990 по 01.12.1990; з 01.12.1990 по 15.05.1992; з 16.05.1992 по 27.06.2000 з мотивів того, що дата народження заявника дописана, що суперечить Інструкції № 162.
Водночас, судом встановлено, що на першій сторінці трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 в рядку «дата рождения» вказано «1961 г. 12.02.». При цьому, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Гаврилівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області 03.03.1961 та паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим Московським РУГУ МВС України в місті Києві 23.04.1998, що безумовно підтверджує дату народження позивача.
Надаючи оцінку таким обставинам, суд зазначає, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Так, згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5.Інструкції № 162).
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2.12. Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я та по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) із посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному листі) трудової книжки. Закреслюються однією рискою, наприклад попереднє прізвище, ім'я або по батькові, дата народження та записуються нові відомості. Посилання на відповідні документи записуються з внутрішнього боку обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або уповноваженою особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У відповідності до пункту 2.13 Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника, зокрема щодо кольору чорнил, покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Суд зауважує, що всі записи у трудовій книжці позивача за періоди його роботи: з 13.07.1979 по 30.10.1979; з 09.11.1981 по 01.08.1985; з 01.08.1985 по 16.04.1990; з 04.05.1990 по 11.11.1990; з 12.11.1990 по 01.12.1990; з 01.12.1990 по 15.05.1992; з 16.05.1992 по 27.06.2000 наявні, виконані послідовно (дати вчинення записів про прийняття на роботу узгоджуються із датами записів при звільнення з попередніх місць роботи), не місять суперечливих відомостей про періоди страхового стажу та узгоджуються між собою.
Також суд враховує, що відповідач не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивача, а вказує на окремі недоліки під час заповнення трудової книжки.
ГУ ПФУ в Одеській області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним для вирішення питання про призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а.
Таким чином, зазначені відповідачем недоліки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.
Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, в розрізі цієї справи періоди роботи позивача мають бути зараховані до його страхового стажу відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1979: з 13.07.1979 по 30.10.1979; з 09.11.1981 по 01.08.1985; з 01.08.1985 по 16.04.1990; з 04.05.1990 по 11.11.1990; з 12.11.1990 по 01.12.1990; з 01.12.1990 по 15.05.1992; з 16.05.1992 по 27.06.2000, оскільки позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 31.03.2020 у справі №446/656/17.
Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 Рішення у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в цьому випадку є порушення конституційних прав позивачки на отримання належного пенсійного забезпечення.
З урахуванням наведеного, рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову в призначенні пенсії від 13.01.2026 № 253750005344 не відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв'язку із чим є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зобов'язальної частини позовних вимог, суд враховує таке.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Визначаючись щодо органу, який має приймати рішення про призначення пенсії, суд зазначає, що Порядок №22-1, передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так, згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відповідно до матеріалів справи, заява позивача про призначення пенсії від 28.01.2025 розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Одеській області і рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме вказаними територіальними органами Пенсійного фонду України.
Тому, в частині вимог позивача про зобов'язання територіального органу ПФУ зарахувати до його страхового стажу період роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1979: з 13.07.1979 по 30.10.1979; з 09.11.1981 по 01.08.1985; з 01.08.1985 по 16.04.1990; з 04.05.1990 по 11.11.1990; з 12.11.1990 по 01.12.1990; з 01.12.1990 по 15.05.1992; з 16.05.1992 по 27.06.2000, та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком від 05.01.2026, суд зазначає, що відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, заява позивача про призначення пенсії від 05.01.2026 розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Одеській області й протиправне рішення про відмову в такому призначенні прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України, тому саме цей орган має зарахувати позивачу відповідні періоди роботи до його страхового стажу та повторно розглянути заяву про призначення пенсії, відтак суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1979: з 13.07.1979 по 30.10.1979; з 09.11.1981 по 01.08.1985; з 01.08.1985 по 16.04.1990; з 04.05.1990 по 11.11.1990; з 12.11.1990 по 01.12.1990; з 01.12.1990 по 15.05.1992; з 16.05.1992 по 27.06.2000, та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком від 05.01.2026. У задоволенні позовних вимог до ГУ ПФУ в Чернігівській області належить відмовити.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх часткового задоволення у спосіб, визначений судом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 13.02.2026 № 75 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331, 50 грн.
За наслідками розгляду справи судом задоволено всі заявлені позовні вимоги, хоча і частково, що носить кількісний показник.
Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації позивачу судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених / не задоволених позовних вимог, а саме, повернення позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень (ГУ ПФУ в Одеській області) судові витрати у розмірі 1331, 50 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково у визначений судом спосіб.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.01.2026 № 253750005344.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.07.1979: з 13.07.1979 по 30.10.1979; з 09.11.1981 по 01.08.1985; з 01.08.1985 по 16.04.1990; з 04.05.1990 по 11.11.1990; з 12.11.1990 по 01.12.1990; з 01.12.1990 по 15.05.1992; з 16.05.1992 по 27.06.2000, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 05.01.2026.
У задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1331, 50 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 13.02.2026 № 75.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження юридичної особи: Одеська область, місто Одеса, вул. Канатна, 83, 65012 (для листування 65609); унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 20987385)
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місцезнаходження юридичної особи: вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21390940).
Суддя Марія ДУБІНА