26 березня 2026 року Чернігів Справа № 620/1487/26
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі судді Дубіної М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
11.02.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 12.02.2026), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно, на яке він набув право під час проходження військової служби.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні зі служби йому протиправно не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 23.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на цю позовну заяву.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні «молодший сержант» на посаді командира 2 відділення забезпечення навчального процесу 1 взводу забезпечення навчального процесу роти забезпечення навчального процесу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 № 17 молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 з 16.01.2026 та направлено на постановку на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Перед звільненням, 05.01.2026 позивачем було подано рапорт по команді з проханням, щодо звільнення його з військової служби та одночасно позивач просив виплатити компенсацію за неотримане речове майно та інші виплати згідно чинного законодавства.
На дату звільнення 16.01.2026 і по час подання позовної заяви 11.02.2026 позивач не отримав грошової компенсації за належне до видачі речове майно
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював низку юридичних позицій, згідно із якими: «З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України»; «припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей»; «виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; «заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України» [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022].
Статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За змістом частини другої статті 1-2 Закону № 2011-XII, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
На підставі частин 2, 3 вказаної норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за № 768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період.
Пунктом 4 розділу І Інструкції № 232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.
Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна
Згідно п. 6 розділу ІІІ Інструкції №232 особи офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, які перебували в запасі та вступили на військову службу в установленому законодавством порядку, у тому числі на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, набувають права на отримання речового майна в день прийняття їх на військову службу. Видача речового майна цим військовослужбовцям проводиться після прибуття їх до місця проходження служби. Наступна видача речового майна проводиться за встановленими нормами в разі продовження строку служби. Предмети речового майна, отримані понад 12 місяців до звільнення в запас, в забезпечення не враховуються.
Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Інструкції №232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.
Відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції № 232, з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.
Пунктом 28 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.
Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.
Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за нормами мирного часу.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 № 17 молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 з 16.01.2026 та направлено на постановку на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В свою чергу пунктом 29 розділу V Інструкції № 232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються, а згідно пункту 17 розділу ІІІ Інструкції №232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються.
Отже, приписи Інструкції № 232 спрямовані саме на збереження в наявності у військової частини предметів речового майна для передачі їх за потреби новопризначеним військовослужбовцям і жодним чином не обмежує право військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке встановлено статтею 9-1 Закону № 2011-XII.
До того ж варто зауважити, що визначення порядку виплати компенсації за неотримане речове майно, яке покладено Законом на Кабінет Міністрів України, ніяким чином не дає право Кабінету Міністрів України обмежувати право військовослужбовця на компенсацію за неотримане речове майно, яке прямо визначено Законом.
З викладеного вище вбачається, що пункт 29 розділу V Інструкції № 232, не може бути підставою для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, як на тому наполягає відповідач, відмовляючи позивачу у нарахуванні спірної компенсації.
Враховуючи вказане, суд вважає, що позивач, звільнений з військової служби у відставку, має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки, відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178.
Аналізуючи всі доводи відповідача, суд також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до частин першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 20.02.2026 № 8558-3879-1850-7186 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064, 96 грн, у зв'язку із чим відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають судові витрати у розмірі 1064, 96 грн.
Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, на яке він набув право під час проходження військової служби.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064, 96 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 20.02.2026 № 8558-3879-1850-7186.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 ).
Суддя Марія ДУБІНА