Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 березня 2026 р. № 520/20481/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та скасування наказів,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Наказ Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації;
- визнати протиправним та скасувати Наказ Командира Військової частини НОМЕР_3 , яким зараховано до списків особового складу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Від відповідача - Військової частини НОМЕР_3 до суду надійшо відзив на адміністративний позов, в якому відповідач зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем реєстрації проживання.
В адміністративному позові позивач посилається на те, що з підліткового віку має захворювання, зокрема варикозну хворобу нижніх кінцівок, у зв'язку з чим перебуває на медичному обліку та проходив лікування, що підтверджується медичними документами, наданими до позовної заяви, зокрема консультативним висновком ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева НАМН України» від 14.02.2024 та результатами медичних обстежень.
У жовтні 2024 року позивачу було видано направлення на проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби, після чого він проходив медичні обстеження та лікування, у тому числі оперативне втручання 21.10.2024 року, що підтверджується наданими медичними документами.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №240/10 ВЛК №10 від 05.12.2024 позивач був визнаний таким, що потребує лікування з переоглядом через три місяці, а відповідно до довідки №25/2 ВЛК від 05.02.2025 - таким, що потребує лікування з повторним оглядом через два місяці.
Позивач у позові посилається на те, що 09.04.2025 він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для проходження повторного огляду військово-лікарською комісією, однак, як зазначає позивач, фактичного медичного огляду він не проходив, до лікарів не направлявся та жодних документів не підписував.
Разом з тим, відповідно до довідки військово-лікарської комісії №2025-0409-1715-3873-3 від 09.04.2025, позивача визнано придатним до військової служби.
На підставі рішення про придатність до військової служби ІНФОРМАЦІЯ_4 було видано наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації, що підтверджується витягом з наказу та поіменним списком.
На підставі поіменних списків, направлених територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 10.04.2025 №103 позивача було зараховано до списків особового складу військової частини.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому зазначає, що його було призвано на військову службу під час мобілізації з порушенням вимог законодавства, оскільки він фактично не проходив військово-лікарську комісію, а також вважає, що наявні у нього захворювання виключають можливість визнання його придатним до військової служби, у зв'язку з чим просить визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_5 про його призов та наказ командира військової частини НОМЕР_3 про зарахування до списків особового складу.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що позивач був призваний на військову службу під час мобілізації у встановленому законом порядку, на підставі відповідних рішень військово-лікарської комісії та поіменних списків, а наказ про зарахування до списків особового складу військової частини видано на підставі документів, отриманих від територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у зв'язку з чим підстав для його скасування немає.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-ХІІ).
Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направленням) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Верховний Суд в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 вказав, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Таким чином, навіть при наявності порушення територіальним центром комплектування та соціальної підтримки процедури призову, визнання протиправними дій або бездіяльності не призводить до відновлення прав особи та повернення до статусу військовозобов'язаного, оскільки з початком проходження військової служби статус військовозобов'язаного змінюється на статус військовослужбовця.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-ХІІ.
Відповідно до п. 4 ч. 1 та абз. 1 ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Інструкція №280).
Відповідно до пунктів 1, 3 Розділу XII Інструкції №280 облік особового складу в особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації або з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, ведеться у порядку, установленому на мирний час, та з урахуванням особливостей, викладених у цьому розділі.
Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції.
Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів відмобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення.
Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції №280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
З урахуванням положень зазначених норм права, організація обліку та призову громадян в особливий період, покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до пункту 1.3. глави 1 розділу ІІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, особовий склад, який прибув по мобілізації, зараховується в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 2.7, 2.8 глави 2 розділу ІІ. Призначення (переміщення) офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу проводиться наказом по стройовій частині після закінчення відмобілізування командирами цих частин відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом незалежно від номенклатури посад для призначення на мирний час. Ці накази є підставою для визначення посадового становища офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, запису відомостей про них до облікових документів, виписки та видачі їм документів, що посвідчують особу.
Зазначені накази не дублюються наказами по особовому складу.
Тобто, встановлено правові підстави для видання наказу про зарахування позивача до списків особового складу.
Таким чином, з дня відправлення позивача до Військової частини НОМЕР_3 він проходить військову службу та набув правового статусу "військовослужбовець".
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що на підставі направлених територіальним центром комплектування та соціальної підтримки поіменних списків, наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 10.04.2025 №103 позивача зараховано до списків особового складу військової частини, що відповідає вимогам Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280.
Судом встановлено, що підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини є іменні списки команд, приписи та документи, що посвідчують особу військовослужбовця, а відповідне зарахування здійснюється військовою частиною не на власний розсуд, а на підставі документів, отриманих від територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, наказ командира військової частини про зарахування позивача до списків особового складу є похідним від рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов, та виданий у межах наданих законом повноважень.
Посилання позивача на те, що він фактично не проходив військово-лікарську комісію та не підписував відповідні документи, суд вважає необґрунтованим, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 72- 77 КАС України.
Натомість матеріали справи містять довідку військово-лікарської комісії №2025-0409-1715-3873-3 від 09.04.2025, відповідно до якої позивача визнано придатним до військової служби, що стало підставою для його призову на військову службу під час мобілізації.
Суд зазначає, що незгода позивача з висновком військово-лікарської комісії не свідчить про протиправність рішення про призов, оскільки оцінка стану здоров'я та визначення придатності до військової служби віднесені законом до повноважень військово-лікарських комісій, а суд не наділений повноваженнями підміняти відповідний спеціальний орган та самостійно визначати ступінь придатності особи до військової служби.
Крім того, суд враховує, що з дня відправлення позивача до військової частини він набув статусу військовослужбовця, що відповідає положенням пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до яких початком проходження військової служби є день відправлення у військову частину з відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 зазначив, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Згідно з абзацом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, серед яких: під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Отже, Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування судовим рішенням наказу про призов.
При цьому, доказів того, що позивач звертався до відповідача із рапортом про звільнення, із зазначенням підстав звільнення, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, матеріали справи не містять та про такі сторона позивача не зазначає.
При цьому суд звертає увагу, якщо позивач на теперішній час не може проходити військову службу з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, то він має право у встановленому порядку ініціювати питання про звільнення з військової служби.
Крім того, суд звертає увагу, що доводи позивача фактично зводяться до незгоди з висновком військово-лікарської комісії щодо його придатності до військової служби та тверджень про порушення порядку проходження медичного огляду.
Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття рішення про призов позивача на військову службу під час мобілізації була довідка військово-лікарської комісії №2025-0409-1715-3873-3 від 09.04.2025, відповідно до якої позивача визнано придатним до військової служби, а зазначений висновок є чинним та не скасованим у встановленому законом порядку.
Суд зазначає, що питання щодо придатності громадянина до військової служби за станом здоров'я належить до компетенції військово-лікарських комісій, діяльність яких регулюється Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, а суд не наділений повноваженнями самостійно визначати ступінь придатності особи до військової служби або підміняти відповідний спеціальний орган.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що позивач у встановленому законом порядку оскаржував постанову (довідку) військово-лікарської комісії, у тому числі шляхом звернення до вищої військово-лікарської комісії або до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування відповідного висновку ВЛК, а також не надано доказів визнання зазначеного висновку недійсним чи таким, що втратив чинність.
За відсутності доказів скасування або визнання незаконним рішення військово-лікарської комісії, посилання позивача на наявність захворювань або на порушення процедури проходження медичного огляду не може бути підставою для визнання протиправним наказу про призов на військову службу під час мобілізації, оскільки такі накази є похідними від висновку ВЛК та приймаються на його підставі.
Крім того, суд враховує, що після відправлення позивача до військової частини та зарахування його до списків особового складу він набув статусу військовослужбовця, а тому спірні правовідносини регулюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням №1153/2008.
При цьому чинним законодавством не передбачено припинення проходження військової служби шляхом скасування судом наказу про призов або наказу про зарахування до списків особового складу, а звільнення військовослужбовців під час дії особливого періоду можливе виключно з підстав, визначених статтею 26 Закону №2232-ХІІ.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до командування військової частини або до інших уповноважених органів із рапортом про звільнення з військової служби з підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-ХІІ, або що йому було відмовлено у звільненні з підстав, визначених законом.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання протиправними та скасування наказу про призов і наказу про зарахування до списків особового складу не є ефективним способом захисту права, не призведе до відновлення попереднього правового становища позивача та не усуне правових наслідків проходження ним військової служби.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачі діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом, підстав для визнання протиправними та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 про призов позивача на військову службу під час мобілізації та наказу командира Військової частини НОМЕР_3 про зарахування його до списків особового складу не встановлено, у зв'язку з чим адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та скасування наказів - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 26 березня 2026 року.
Суддя Н.А. Полях