Справа № 156/303/26
Провадження № 2/156/323/26
про залишення позовної заяви без руху
25 березня 2026 року сел. Іваничі
Суддя Іваничівського районного суду Волинської області Комзюк Н.Н., дослідивши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Павлівської сільської ради та ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, -
ОСОБА_1 звернувся до Іваничівського районного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Павлівської сільської ради та ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач самостійно утримує та виховує свою доньку ОСОБА_3 , мати якої ОСОБА_2 самоусунулась від її утримання та виховання. Впродовж 2025 року йому була надана відстрочка від мобілізації на підставі п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто у зв'язку з тим, що він самостійно виховує та утримує дитину. Однак, після повторного звернення до районного ТЦК та СП йому було відмовлено у наданні відстрочки, оскільки надані документи не підтверджують право на відстрочку, згідно п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Саме через відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач змушений звернутись до суду з даним позовом з метою захисту прав та інтересів дитини. При цьому позивач вказує, що він не ухиляється від свого військового обов'язку, однак у випадку його мобілізації малолітня дитина залишиться без батьківської опіки.
Суд, перевіривши позовну заяву й додані до неї матеріали, дійшов висновку про те, що вона не відповідає вимогам статей 175 ЦПК України з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява, серед іншого, повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Позивачем заявлена вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі, умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена ч.1 ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Наведений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Отже, спираючись на наведений правовий висновок суду касаційної інстанції, який, у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є обов'язковим для врахування при розгляді даної цивільної справи, суд дійшов висновку, що позивачем у цивільній справі заявлено позовну вимогу про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, яка не може бути належним та ефективним способом захисту, оскільки не може утворювати самостійний предмет доказування у справі, а, навпаки, може бути лише складовою іншого предмета доказування, певною фактичною обставиною, одним із обґрунтувань позовних вимог у спорі між сторонами щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Крім того, у постанові від 22.09.2022 року у справі № 462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому, воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.
Так, документами (доказами), що підтверджують самостійне виховання батьком дитини можуть бути: довідки, листи, акти, інша інформація установ та організацій, рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, рішення суду про визнання матері дитини безвісно відсутньою, рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком, нотаріально посвідчений договір між батьками, яким визначене місце проживання дитини з батьком, тощо.
При цьому слід зауважити, що як докази до позову долучено рішення суду від 14.06.2022 про розірвання шлюбу між сторонами, у якому також ухвалено залишити проживати малолітню доньку ОСОБА_3 разом з батьком. Окрім цього, позивачем долучено до позову рішення суду від 11.02.2025 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 .
Також, чинним законодавством передбачена можливість звернення до державних органів та інших закладів чи установ від імені та в інтересах дитини одним із батьків, зокрема, з тим, з ким вона проживає, при цьому, додатково рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини не вимагається.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини наявністю рішення суду про встановлення факту, який просить заявник.
Крім цього, слід зазначити, що норми чинного законодавства України не передбачають права суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. У разі відмови заявнику в прийнятті певних документів, якими він підтверджує наявність відповідних обставин чи в прийнятті певного рішення, заявник має право оскаржити такі дії чи рішення до суду. А суд може, за наявності достатніх правових підстав, визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Тобто, вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями тощо, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, що є підставою для надання йому відстрочки від призову на військову службу, однак приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц зазначив про недопустимість ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні в порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.
Отже, правовідносини заявника з системою управління мобілізаційною підготовкою є публічними та вирішуються в позасудовому порядку, а у випадку порушень зі сторони суб'єктів владних повноважень - в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, згідно з ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватись про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто, від встановлення вказаного факту не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з дитиною. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, мати (батько) має право звернутись до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухилення його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду, виключно, в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з невиконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто, самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху та надання позивачеві часу, необхідного для усунення зазначених недоліків, для уточнення заявлених вимог та подання до суду уточненої позовної заяви. Позивачу необхідно уточнити позовні вимоги в частині способу захисту прав або інтересів, який був би передбачений законом та призвів до ефективного результату.
Керуючись ст.ст.175, 177, 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Павлівської сільської ради та ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Н. Комзюк