Справа № 420/41807/25
24 березня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Інформаційні судові системи» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Інформаційні судові системи», в якому позивач просить:
визнати неправомірними діями Державного підприємства "Інформаційні судові системи" щодо відбору кандидата на призначення арбітражного керуючого в Господарському суді Донецької області у справі № 5/160б, протокол від 07.11.2025 про призначення арбітражного керуючого Матвійчук Наталії Євгеніївни та скасувати відбір на призначення арбітражного керуючого у зазначеній справі про банкрутство;
визнати неправомірними діями Державного підприємства "Інформаційні судові системи" щодо відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого в усіх справах про банкрутство, в яких проведено автоматизований розподіл в період, протягом якого у арбітражного керуючого ОСОБА_1 в Автоматизованій системі була зазначена кількість справ - 1 та скасувати відбір на призначення арбітражних керуючих у цих справах про банкрутство;
зобов'язати Державне підприємство "Інформаційні судові системи" здійснити повторне автоматичне визначення кандидатури арбітражного керуючого в усіх справах про банкрутство в період, протягом якого у арбітражного керуючого ОСОБА_1 в Автоматизованій системі була зазначена кількість справ - 1, з дотриманням принципів черговості, рівної кількості справ про банкрутство, з урахуванням навантаження кожного арбітражного керуючого.
Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач - арбітражний керуючий, якого з 31.07.2025 включено до системи автоматичного визначення кандидатури арбітражного керуючого в усіх господарських судах України. Фактична кількість справ, які перебувають на виконанні позивача - 0. Однак з 07.11.2025 позивачу неправомірно визначено кількість справ - 1, чим порушено право позивача на першочергове призначення з урахуванням принципів черговості, рівної кількості справ про банкрутство. Порушення права позивача на першочергове призначення є порушенням конституційного права на отримання винагороди за працю.
Разом з тим, позивач зазначає, що відповідачем не здійснено належних заходів щодо належного формування особової картки позивача в Автоматизованій системі. Також відповідачем сформовано довідку щодо кандидатури позивача у справі №5/160б на підставі протоколу від 07.11.2025, в якому зазначена спеціалізація за організаційно-правовою формою господарювання - державне підприємство. Не маючи інформації про право позивача призначатися господарським судом на державні підприємства, відповідач не мав права формувати відповідну довідку та призначати позивача арбітражним керуючим у справі №5/160б. В результаті таких дій відповідача у позивача створено додаткове навантаження у вигляді однієї справи №5/160б, хоча фактично жодної справи на виконанні у позивача немає. Створення додаткового невиправданого навантаження автоматично позбавило права позивача бути першочергово призначеним на інші справи, адже відбір кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство здійснюється автоматизованою системою з додержанням принципів черговості, вірогідності, рівної кількості справ про банкрутство. Тобто кандидата, у якого кількість справ - 0 мають пріоритет перед кандидатами, у яких кількість справ 1 та більше. Це стосується усіх справ в усіх господарських судах України, в який автоматизоване визначення арбітражного керуючого відбувалось після 07.11.2025, і в протоколах автоматизованого розподілу яких у позивача кількість справ зазначено - 1.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача зазначив, що Підприємством здійснюється автоматизований розподіл судових справ згідно спеціалізації арбітражного керуючого, зазначеної судом у запиті на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство (далі - Запит). При формуванні Запиту від 07.11.2025 на автоматизований розподіл судової справи №5/160б Господарського суду Донецької області, поряд з основною спеціалізацією арбітражного керуючого, а саме, «спеціалізація за видами економічної діяльності» - «наукові дослідження та розробки» та «спеціалізація за організаційно-правовою формою господарювання» - «державне підприємство», судом не було вказано жодної додаткової спеціалізації («правовий статус відповідача - страховик», «професійний учасник ринку цінних паперів», «особа, що може надавати послуги щодо державних підприємств»), у випадку зазначення якої коло кандидатів на призначення господарським судом арбітражного керуючого у зазначеній справі про банкрутство було би обмеженим лише особами, які склали іспит за програмою підготовки арбітражних керуючих у справах про банкрутство страхових організацій, або володільцями сертифікату на право здійснення професійної діяльності з цінними паперами в Україні, або тими, щодо яких в Автоматизованій Системі наявна інформація про включення арбітражного керуючого державним органом з питань банкрутства до Переліку осіб, які можуть надавати послуги щодо державних підприємств та підприємств з часткою державної власності, що перевищує 50%. Підприємство здійснює лише автоматизований розподіл справ в судах відповідно до спеціалізації, зазначеній судом у Запитах та не наділене повноваженнями коригування змісту Запитів. Також Підприємство не наділене повноваженнями скасування результатів автоматизованого розподілу справ (протоколів).
Представник відповідача вказує, що Підприємство в межах повноважень технічного адміністратора автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення господарським судом арбітражного керуючого у справах про банкрутство надав Позивачу всю інформацію, та зазначив, що Підприємство не наділене повноваженнями коригування змісту Запитів та скасування результатів автоматизованого розподілу справ.
Щодо, зобов'язання державного підприємства «Інформаційні судові системи» здійснити повторне автоматичне визначення кандидатури арбітражного керуючого в усіх справах про банкрутство в період, протягом якого у арбітражного керуючого Матвійчук Наталії Євгеніївни в Автоматизованій системі була зазначена кількість справ - 1, з дотриманням принципів черговості, рівної кількості справ про банкрутство, з урахуванням навантаження кожного арбітражного керуючого, представник відповідача зазначив, що відповідно до методичних рекомендацій саме суд робить повторний розподіл арбітражних керуючих. Підприємство не наділене повноваженням скасування результатів автоматизованого розподілу справ (протоколів).
Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Приписами ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства названо справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
У силу п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом публічно-владних управлінських функцій, тобто реалізація ним законодавчо наданих повноважень владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (суб'єктів), який, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. При цьому, публічно-владні управлінські функції повинні здійснюватися суб'єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 28 Кодексу України з процедур банкрутства кандидатура арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією визначається судом шляхом автоматизованого відбору із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з числа арбітражних керуючих, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, за принципом випадкового вибору.
Згідно з п. 2-1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи призначення арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією у разі відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) здійснюється з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом.
Заява ініціюючого кредитора або боржника - фізичної особи про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім відомостей, передбачених частиною першою статті 34, частиною другою статті 116 цього Кодексу, повинна містити пропозицію щодо кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією.
Ініціюючий кредитор або боржник - фізична особа додає до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) заяву арбітражного керуючого, зазначеного в абзаці другому цього пункту, про участь у справі, яка повинна відповідати вимогам, встановленим частиною третьою статті 28 цього Кодексу.
Господарський суд, відкриваючи провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), призначає арбітражного керуючого, зазначеного в абзаці другому цього пункту, розпорядником майна або керуючим реструктуризацією.
У разі якщо заява ініціюючого кредитора або боржника - фізичної особи про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не містить пропозиції щодо кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією або до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) не додано заяви цього арбітражного керуючого про участь у справі, або з підстав, визначених частиною третьою статті 28 цього Кодексу, цього арбітражного керуючого не може бути призначено розпорядником майна або керуючим реструктуризацією, або заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство подано боржником - юридичною особою, призначення арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією здійснюється господарським судом самостійно з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, у порядку, що діяв до дня введення цього Кодексу в дію, шляхом застосування автоматизованої системи.
Частиною 3 ст. 28 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що розпорядником майна, керуючим реструктуризацією, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реалізацією не можуть бути призначені арбітражні керуючі, а призначені арбітражні керуючі підлягають відстороненню: 1) які є заінтересованими особами у цій справі; 2) які здійснювали раніше управління цим боржником - юридичною особою, крім випадків, коли з дня відсторонення від управління зазначеним боржником минуло не менше трьох років; 3) яким відмовлено в допуску до державної таємниці, якщо такий допуск є необхідним для виконання обов'язків, визначених цим Кодексом; 4) які мають реальний чи потенційний конфлікт інтересів; 5) виключено; 6) які є близькими особами боржника - фізичної особи; 7) щодо яких відкрито провадження у справі про неплатоспроможність або з дня закриття провадження у справі про неплатоспроможність минуло менше трьох років; 8) за наявності підстав, визначених статтею 26 цього Кодексу.
Як вже зазначено судом, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначено, що її як арбітражного керуючого включено відповідачем до системи автоматичного визначення кандидатури арбітражного керуючого в усіх господарських судах України та за усіма видами КВЕД без обмеження, а також усіма організаційно-правовими формами господарювання боржників. Позивач вважає дії відповідача протиправними, такими, що порушують право позивача на прийняття першочергової участі у автоматизованому відборі на призначення арбітражного керуючого.
Статтею 376-1 КК України визначено, що за умисне внесення неправдивих відомостей чи несвоєчасне внесення відомостей до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, іншої автоматизованої системи, що функціонує в суді, Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів, Державній судовій адміністрації України, їх органах, несанкціоновані дії з інформацією, що міститься в таких системах, чи інше втручання в роботу таких систем, вчинене службовою особою, яка має право доступу до цієї системи, або іншою особою шляхом несанкціонованого доступу до таких систем, - караються штрафом від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років.
З матеріалів справи слідує, що звернення позивача до адміністративного суду із даним позовом викликано процесуальними діями Господарського суду Одеської області під час розгляду конкретних господарських справ, а законність таких процесуальних дій не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Той факт, що Державне підприємство "Інформаційні судові системи" в силу своїх функціональних задач здійснює адміністрування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка використовується при визначенні судом кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна або керуючого реструктуризацією у конкретній господарській справі про банкрутство, не наділяє це підприємство владними-управлінськими функціями.
Фактично позивач звертаючись до суду з даним адміністративним позовом підміняє предмет спору, надаючи йому вигляд адміністративного, тоді як у дійсності це є спір про незаконне втручання до автоматизованої системи розподілу.
Суд зауважує, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.
Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що адміністративне судочинство не може використовуватися як альтернативний або попередній механізм кримінального переслідування, а також як спосіб ініціювання досудового розслідування поза межами процедур, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України.
У зв'язку із викладеним суд робить висновок, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, перевіривши матеріали справи, суд вважає що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Суд роз'яснює позивачу, що у разі наявності відомостей про можливе вчинення кримінального правопорушення, зокрема передбаченого статтею 376-1 Кримінального кодексу України, він має право звернутися із заявою про кримінальне правопорушення до відповідного органу досудового розслідування в порядку, визначеному статтями 214, 216 Кримінального процесуального кодексу України.
Таке звернення підлягає внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань та подальшому розслідуванню слідчим із здійсненням процесуального керівництва прокурором.
Крім того, позивач має право у разі невнесення відповідних відомостей до ЄРДР оскаржити бездіяльність слідчого або прокурора в порядку, передбаченому статтею 303 Кримінального процесуального кодексу України, до слідчого судді відповідного місцевого суду.
Суд вважає, оскільки розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає.
У постанові від 10 червня 2021 року у справі №380/1854/20 Верховний Суд зазначив, що вжите в законі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.
Крім того, Верховний Суд в таких спорах вказував, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Подібну за змістом правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 03 квітня 2018 року №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18 та від 16.10.2019 у справі №1340/4052/18.
Керуючись ст.ст. 12, 19, 44, 48, 238, 241-245, 248, 256, 295 КАС України, суд
Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Інформаційні судові системи» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Роз'яснити сторонам, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку визначеному ст. 295 КАС України.
Ухвала набирає законної сили відповідно до приписів ст. 256 КАС України.
Суддя П.П.Марин
.