25 березня 2026 рокусправа № 380/25328/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Реклинець» заборгованості.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - позивач, ГУ ПФУ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реклинець» (далі - відповідач, ТОВ «Реклинець»), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, за період з грудня 2024 року по листопад 2025 року включно у загальному розмірі 9 615,15 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що ТОВ «Реклинець» зареєстроване як юридична особа, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду та набуло статусу платника збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Позивач вказує, що колишнім працівникам підприємства відповідача (а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) було призначено дострокові пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «ж» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (як жінкам, які працювали в сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей).
Позивач наголошує, що згідно з чинним законодавством (зокрема, пунктом 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV та Законом № 400/97-ВР), підприємства зобов'язані у повному обсязі відшкодовувати Пенсійному фонду фактичні витрати на виплату та доставку таких дострокових пенсій. Позивач вказує, що на адресу відповідача своєчасно та належним чином направлялися відповідні розрахунки фактичних витрат. Однак за спірний період (з грудня 2024 по листопад 2025 року) відповідач свій імперативний обов'язок не виконав, жодних заперечень на розрахунки не надав, кошти до бюджету Фонду не перерахував. У зв'язку з такою бездіяльністю у підприємства виникла заборгованість у заявленому розмірі (9 615,15 грн), яка підлягає стягненню у судовому порядку.
Ухвалою від 31 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Враховуючи категорію спору, характер заявлених вимог та невеликий обсяг доказів, судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Вказаною ухвалою суду відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також роз'яснено наслідки неподання заяв по суті справи.
На виконання вимог процесуального закону, копія ухвали про відкриття провадження разом із копією позовної заяви та доданими матеріалами надсилалася відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за його офіційним місцезнаходженням, яке внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (80078, Львівська область, Шептицький район, с. Реклинець; трек-номер поштового відправлення 067078652672).
Як встановлено з матеріалів справи та офіційних даних системи відстеження поштових відправлень АТ «Укрпошта», вказане поштове відправлення прибуло до відділення поштового зв'язку за місцем знаходження відповідача 15.01.2026. Однак, уповноважені представники підприємства за отриманням судової кореспонденції не звернулися.
Після закінчення встановленого терміну зберігання, 22.01.2026 відправлення повернуто на адресу суду з відміткою поштового відділення «Одержувач відсутній за вказаною адресою» (фактично вручено суду після повернення 27.01.2026).
Надаючи оцінку факту повернення поштової кореспонденції з такою відміткою, суд враховує положення пункту 4 частини 6 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з якими днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, відповідно до частини 11 статті 126 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Суд акцентує увагу на тому, що направлення кореспонденції за офіційною юридичною адресою, внесеною до ЄДРПОУ, є належним виконанням судом свого обов'язку щодо повідомлення учасника справи. Юридична особа зобов'язана забезпечити отримання поштової кореспонденції за своїм зареєстрованим місцезнаходженням.
Неотримання поштової кореспонденції за належною адресою та, як наслідок, її повернення до суду з відміткою «одержувач відсутній» є наслідком бездіяльності самого відповідача, що свідчить про його ухилення від отримання судових рішень. Ризики настання негативних наслідків від неотримання кореспонденції за офіційною адресою несе сама юридична особа.
За таких обставин суд констатує, що відповідач (ТОВ «Реклинець») вважається таким, що належним чином, офіційно та своєчасно повідомлений про розгляд даної адміністративної справи.
Незважаючи на належне повідомлення, правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався. Жодних пояснень, заперечень щодо суми боргу, власного контррозрахунку чи доказів добровільного погашення заборгованості ТОВ «Реклинець» до суду не надало. Клопотань про продовження процесуальних строків від відповідача також не надходило.
Згідно з частиною 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відтак, суд переходить до розгляду справи по суті на підставі письмових доказів, поданих позивачем.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача, об'єктивно оцінивши письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Реклинець» (ідентифікаційний код юридичної особи 03760705; зареєстроване місцезнаходження: 80078, Львівська область, Шептицький район, с. Реклинець) зареєстроване як юридична особа.
Відповідач перебуває на офіційному обліку в органах Пенсійного фонду України, має статус страхувальника, а відтак є платником збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Судом з'ясовано та підтверджується матеріалами пенсійних справ, що колишнім працівницям підприємства відповідача управліннями Пенсійного фонду України було призначено дострокові пенсії за віком на пільгових умовах, а саме:
ОСОБА_1 (пенсію призначено згідно з протоколом № 119 від 04.03.2010);
ОСОБА_2 (пенсію призначено згідно з протоколом № 20319 від 14.12.2012).
Пенсії вказаним особам були призначені відповідно до спеціальної норми - пункту «ж» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній на момент їх призначення. Згідно з цією нормою, право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, мають жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей.
Факт безпосередньої зайнятості вказаних багатодітних матерів у сільськогосподарському виробництві ТОВ «Реклинець» (а також у його правопопередниках - місцевому колгоспі та Сільськогосподарському виробничому кооперативі «Реклинець») беззаперечно підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.
Зокрема, довідками про роботу (від 24.11.2005 та від 19.07.2012), які були видані та засвідчені підписами керівника і головного бухгалтера самого підприємства, а також скріплені його печаткою.
Суд акцентує увагу на тому, що підприємство добровільно та самостійно підтвердило факт роботи цих жінок у сільськогосподарському виробництві, що і стало законною підставою для реалізації ними права на пільгову пенсію.
Відповідно, саме цей факт породжує для ТОВ «Реклинець» імперативний, передбачений законом обов'язок з відшкодування Пенсійному фонду України понесених витрат на виплату та доставку таких дострокових пенсій до досягнення цими жінками загальновстановленого пенсійного віку.
На виконання норм законодавства, територіальним органом Пенсійного фонду України було сформовано відповідні Розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, що підлягають відшкодуванню (за формою згідно з Додатком 6 до Інструкції № 21-1).
Як вбачається з матеріалів справи, вказані розрахунки щороку своєчасно направлялися на офіційну юридичну адресу ТОВ «Реклинець» супровідними листами з повідомленнями про вручення.
Однак, згідно з долученими поштовими конвертами та довідками відділення зв'язку (форми 20), надіслана кореспонденція неодноразово поверталася позивачу не врученою, із відмітками поштової установи «за закінченням терміну зберігання» або «одержувач відсутній за вказаною адресою».
Суд зазначає, що неотримання підприємством кореспонденції за своєю офіційною адресою, внесеною до ЄДРПОУ, є виключно наслідком його власної бездіяльності щодо організації діловодства. Небажання чи неможливість відповідача своєчасно отримувати поштові відправлення не звільняє його від обов'язку відшкодовувати витрати на виплату пільгових пенсій. До того ж, надіслані позивачем розрахунки Відповідач в адміністративному чи судовому порядку не оскаржував, жодних заперечень щодо правильності обчислення сум чи розміру часток підприємства до органів Пенсійного фонду не подавав. Відтак, ці розрахунки є узгодженими та чинними.
Згідно з наданим позивачем зведеним розрахунком суми позовних вимог та витягами з карток особового рахунку платника, сума невідшкодованих ТОВ «Реклинець» фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за спірний період з грудня 2024 року по листопад 2025 року включно становить 9 615,15 грн.
Вказана сума заборгованості підтверджена документально та складається з наступних щомісячних нарахувань (за пенсіонерами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сумарно):
за грудень 2024 року - 737,64 грн;
за січень 2025 року - 737,64 грн;
за лютий 2025 року - 737,64 грн;
за березень 2025 року - 822,47 грн;
за квітень 2025 року - 822,47 грн;
за травень 2025 року - 822,47 грн;
за червень 2025 року - 822,47 грн;
за липень 2025 року - 822,47 грн;
за серпень 2025 року - 822,47 грн;
за вересень 2025 року - 822,47 грн;
за жовтень 2025 року - 822,47 грн;
за листопад 2025 року - 822,47 грн.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідач вказану суму заборгованості у встановлені законодавством строки (щомісяця до 25-го числа) в добровільному порядку не сплатив.
Жодних доказів повного або часткового погашення боргу станом на день розгляду справи суду не представив та правильність розрахунків позивача не спростував.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у контексті встановлених фактичних обставин справи, суд керується наступними нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це конституційне право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно з пунктом 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди зазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Законодавець чітко розмежував джерела фінансування та поклав фінансовий тягар виплати дострокових пенсій саме на роботодавців. Покриття витрат Пенсійного фонду на виплату і доставку пенсій за віком, призначених на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється у такому порядку: підприємства та організації вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 цього Закону - до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону за раніше діючим порядком.
Спеціальною нормою, яка регулює підстави призначення пільгових пенсій у даній справі, є пункт «ж» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на момент призначення пенсій).
Відповідно до цієї норми, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п'ятеро і більше дітей, - незалежно від віку і трудового стажу, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР встановлює, що для підприємств об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» (куди входить і пункт «ж») частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Ставка збору становить 100 відсотків від об'єкта оподаткування.
Суд акцентує увагу на тому, що правова природа вказаних платежів має компенсаційний характер. Оскільки підприємство свого часу використовувало працю жінок у сільськогосподарському виробництві (що дало їм право на соціальну пільгу з боку держави), саме на це підприємство закон покладає обов'язок повністю компенсувати Пенсійному фонду витрати, понесені на виплату таких дострокових пенсій.
Механізм та процедура адміністрування і відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України регламентовані Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління ПФУ від 19.12.2003 № 21-1 (далі - Інструкція № 21-1).
Згідно з підпунктом 6.2 пункту 6 Інструкції № 21-1, витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах особам, які мають стаж, що дає право на призначення цих пенсій на декількох підприємствах, покриваються цими підприємствами пропорційно стажу роботи.
Згідно з підпунктом 6.4 пункту 6 Інструкції № 21-1, розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається органами Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, які надсилаються підприємствам.
Підпунктом 6.7 пункту 6 Інструкції № 21-1 імперативно визначено, що підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.
Суд наголошує, що обов'язок з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій виникає у підприємства-страхувальника в силу прямої вказівки закону. Цей обов'язок носить безумовний характер і покладається на роботодавця незалежно від його поточного фінансового стану, наявності коштів на банківських рахунках, рентабельності чи загальних результатів господарської діяльності.
Жодні обставини, пов'язані з фінансово-економічними труднощами підприємства, не звільняють юридичну особу від виконання встановленого державою соціально значимого обов'язку.
Як встановлено судом з письмових доказів, територіальні органи Пенсійного фонду України належним чином та у повному обсязі виконали свої обов'язки щодо формування та направлення ТОВ «Реклинець» розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій. Направлення таких розрахунків здійснювалося за єдиною офіційною адресою місцезнаходження відповідача, внесеною до ЄДРПОУ.
Оцінюючи той факт, що підприємство не отримувало поштову кореспонденцію за своїм офіційним місцезнаходженням (про що свідчать відмітки пошти «одержувач відсутній»), суд підкреслює, що юридична особа зобов'язана організувати належне ведення діловодства та забезпечити отримання поштових відправлень за адресою своєї реєстрації.
Ризик настання негативних наслідків від неотримання кореспонденції несе сама юридична особа. Ухилення від отримання розрахунків Пенсійного фонду не є підставою для звільнення від обов'язку сплачувати визначені законом суми.
До того ж, у встановленому законодавством (адміністративному чи судовому) порядку Відповідач вказані розрахунки Пенсійного фонду не оскаржував, доказів їх арифметичної чи методологічної недостовірності суду не надав.
Відтак, суми, зазначені в розрахунках, є узгодженими.
Відповідно до принципу змагальності сторін, закріпленого в статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд справи, обрав пасивну процесуальну позицію. Він не скористався своїм правом на подання відзиву, не надав жодних пояснень, не спростував доводів позовної заяви та не надав суду жодних первинних бухгалтерських документів (платіжних доручень, банківських виписок тощо), які б свідчили про повне чи часткове погашення заявленої суми заборгованості у розмірі 9 615,15 грн станом на день ухвалення судового рішення.
Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає факт наявності у ТОВ «Реклинець» заборгованості з відшкодування пільгових пенсій доведеним.
Враховуючи, що сума боргу (9 615,15 грн) підтверджена належними документальними доказами (розрахунками витрат, картками особового рахунку платника) та жодним чином не спростована відповідачем, суд доходить беззаперечного висновку, що позовні вимоги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом стягнення з ТОВ «Реклинець» вказаної суми заборгованості.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у даній адміністративній справі, суд виходить із такого.
Загальні правила, принципи та порядок розподілу судових витрат чітко визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, частиною другою статті 139 КАС України імперативно встановлено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Зазначена норма права є спеціальною та вичерпно обмежує перелік судових витрат, які можуть бути стягнуті на користь державного органу (суб'єкта владних повноважень) за рахунок іншої сторони у разі ухвалення рішення на його користь.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області (суб'єктом владних повноважень) при зверненні до суду з даним адміністративним позовом було сплачено судовий збір, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією, наявною у матеріалах справи.
Однак, зважаючи на те, що позивачем у цій справі виступає суб'єкт владних повноважень, а жодних витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз у ході розгляду справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області не понесено, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченої суми судового збору відсутні.
Відтак, судові витрати зі сплати судового збору за подання цього позову покладаються на позивача та стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Реклинець» не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Реклинець» (місцезнаходження: 80078, Львівська область, Шептицький район, с. Реклинець; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 03760705) на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 13814885) заборгованість з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, за період з грудня 2024 року по листопад 2025 року включно у загальному розмірі 9615 (дев'ять тисяч шістсот п'ятнадцять) гривень 15 копійок.
3. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням положень статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 25 березня 2026 року.
Суддя Коморний О.І.