Іменем України
25 березня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/1050/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У проваджені суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУПФУ в Дніпропетровській області), з такими вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо виплати до Дня Незалежності України щорічної разової грошової виплати у 2024 році ОСОБА_1 у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону №367-ХІV від 25.12.1998 року, яка передбачає розмір разової грошової виплати для учасників бойових дій - 5 (п'ять) мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році, передбаченої ст. 12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону № 367-XIV від 25.12.1998 року для учасників бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплаченої суми разової грошової виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
У 2024 році позивачу, як ветерану війни-учаснику бойових дій частиною 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) була передбачена для виплати щорічна разова грошова виплата, в редакції Закону України № 2983-IX від 20.03.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закон № 2983-IX), який набрав чинності з 15.04.2023, та яким частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції наступного змісту: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Відповідно до Порядку № 1396, у 2024 році Управлінням Держспецзв'язку в Луганській області надіслано на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через електронний портал Пенсійного фонду заяву за № 2000018361 від 08.07.2024, в додатку до якої також була додана Інформація щодо осіб (за категоріями), які мають право на отримання разової грошової виплати до Дня Незалежності України (крім пенсіонерів) відповідно до пункту 2 постанови КМУ від 27 грудня 2023 р. № 1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах», куди було також включена інформація і про позивача, як військовослужбовця - учасника бойових дій, що не перебуває на обліку в Пенсійному фонді України та проходить військову службу в Управлінні Держспецзв'язку в Луганській області.
Як стверджує позивач, за результатом поданої Управлінням інформації, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у 2024 році до Дня Незалежності України позивачу, як ветерану війни-учаснику бойових дій перерахувало кошти для виплати допомоги у розмірі 1000,00 грн. на небюджетний рахунок Управління за моїм місцем служби, відповідно до Закону № 3551-XII у редакції Закону № 2983-IX згідно до Постанови № 369, що також підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ "Приватбанк" № 14/08/2024 від 15.08.2024.
Доказом перерахунку та виплати допомоги відповідачем позивачу у розмірі 1000,00 грн (15.08.2024) підтверджується платіжною інструкцією від 14.08.2024 № 328 про перерахунок коштів, відомістю розподілу витрат від 14.08.2024 та випискою по моєму картковому рахунку від 16.05.2025 відкритому в АТ КБ «Приватбанк», що містить виписку по надходженню по картці коштів 15.08.2024.
Позивач зазначає, що не отримавши більшої суми щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік, ніж була нарахована, позивач звернувся через особистий кабінет зареєстрований на веб порталі Пенсійного фонду із заявою за № ВЕБ-04001-Ф-С-25-050560 від 19.03.2025 з відповідним аргументованим обґрунтуванням та з метою досудового врегулювання до Головного управління, щодо перерахунку та виплати різниці щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік у відповідності зі статтею 12 Закону №3551-XII в редакції Закону №367-ХІV від 25.12.1998, яка передбачала виплату учасникам бойових дій разової щорічної грошової допомоги у розмірі - п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Після розгляду клопотання позивач отримав через веб-портал Пенсійного фонду лист від 10.04.2025 № 17157-10777/Т-01/8-0400/25, в якому відповідач відмовив у такому перерахунку та виплаті оспорюваного розміру грошової допомоги мотивуючи тим, що Головне управління здійснювало означену виплату відповідно до Порядку № 1396, згідно до якого грошова допомога виплачується до 24 серпня щороку в розмірах, визначених законодавством.
Враховуючи раніше виплачену суму разової грошової виплати до Дня Незалежності України в 2024 році та дотримуючись встановленого порядку обрахування суми щорічної разової грошової виплати у розмірі 5 (п'яти) мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 12 Закону №3551-XII в редакції Закону №367-ХІV від 25.12.1998, відповідачем не була нарахована та виплачена щорічна разова грошова виплата до 24 серпня у 2024 році в розмірі: 10805,00грн, тобто 11805,00 грн - 1000,00грн.
Позивач вважає, що вказаними діями відповідач мені протиправно фактично зменшив виплату, як учаснику бойових дій належної разової щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності України передбаченої у 2024 році, у розмірі визначеному Законом № 3551-ХІІ в редакції Закону №367-ХІV від 25.12.1998, чим порушив його право на законне отримання відповідної грошової допомоги, яка передбачає розмір допомоги для учасників бойових дій - 5 (п'ять) мінімальних пенсій за віком.
17.06.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі у зв'язку із необґрунтованістю та безпідставністю, виходячи з такого.
Позивачу на підставі Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ№Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплачено разову грошову разової грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі 1000 грн.
Суми грошової допомоги, не виплаченої станом на 1 грудня поточного року, що надійшли до Пенсійного фонду України від уповноважених банків та АТ «Укрпошта», повертаються Пенсійним фондом України на рахунок Мінсоцполітики, відкритий у Казначействі. Пенсійний фонд України щокварталу до 10 числа інформує Мінсоцполітики про обсяг використаних бюджетних коштів.
З наведеного слідує, що: розмір грошової допомоги визначено не Головним управлінням, а Постановою № 369; дії Головного управління щодо виплати грошової допомоги у 2024 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою № 369 розмірі до відомості (списку) на виплату пенсій; головним розпорядником коштів на виплату грошової допомоги та відповідальним виконавцем такої бюджетної програми є Мінсоцполітики, на рахунок якого Пенсійним фондом України повертаються невиплачені суми грошової допомоги (незалежно від причин такої невиплати); повноважень на вчинення дій, не передбачених Постановою № 369, органам Пенсійного фонду України не надано.
Постанова № 369 вичерпно врегульовує порядок дій державних органів у процедурі виплати грошової допомоги.
Органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать вищенаведеним законодавчим актам або не відповідають їм.
Відповідно до п.п. 1 - 3 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відповідно до п. 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Бездіяльність - певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу покладених на неї посадових обов'язків і згідно з чинним законодавством України.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Постановою № 369 встановлено чіткі повноваження Головного управління у процедурі виплати грошової допомоги. Бездіяльності, протиправних дій чи дій, які б свідчили про перевищення повноважень, Головним управлінням не допущено.
Як стверджує представник позивача, на підставі вище викладеного здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2024 рік відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі п'яти мінімальних пенсії за віком підстав немає.
Судом по справі вчинено наступні процесуальні дії:
- ухвалою суду від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні);
- ухвалою суду від 27.05.2025 зупинено провадження до набрання чинності рішенням Верховного Суду від 05.03.2024 у зразковій справі № 440/14216/23;
- ухвалою суду від 25.03.2026 року поновлено провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, про що свідчить відповідне посвідчення серії НОМЕР_2 від 22.09.2023.
Відповідно до довідки Управління Держспецзв'язку в Луганській області від 18.03.2025 № 38/08-1-65, позивач проходить службу з 11.07.2022.
15.08.2024 на картковий рахунок позивача надійшла виплата у розмірі 1000,00 грн. до Дня Незалежності України, що підтверджується довідкою (випискою) АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 16.05.2025.
Судом встановлено, що позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою від 19.03.2025 № ВЕБ-04001-Ф-С-25-050560, в якій просив нарахувати та виплатити, як ветерану війни-учаснику бойових дій, недоплачену різницю разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік, яка мала становити розмір 5 (п'ять) мінімальних пенсій за віком станом на 01.01.2024 року, а саме в сумі 10805грн з урахуванням попередньо перерахованої та виплаченої суми цієї виплати.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листом від 10.04.2025 № 17157-10777/Т-01/8-0400/25 було повідомлено позивача про те, що з метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551 та Закону України від 23 березня 2000 року № 1584-ІІІ «Про жертви нацистських переслідувань», прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2024 року № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 369). Відповідно до Постанови № 369 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України складає, зокрема, учасникам бойових дій - 1000 гривень. З урахуванням зазначеного, на серпень 2024 року нарахована та виплачена разова грошова допомога як учаснику бойових дій в розмірі 1000,00 грн. Органи Пенсійного фонду України в своїй діяльності керуються нормами чинного законодавства.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до статті 2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до статті 5 Закону №3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них особам, передбачені статтею 12 Закону №3551-XII.
Частина п'ята статті 12 Закону №3551-XII передбачає, щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Ці норми неконституційними не визнавалися та є чинними на момент розгляду цієї справи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2023 р. № 1396 відповідно до частини сьомої статті 20 Бюджетного кодексу України, затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань».
Згідно пункту 3 вказаного Порядку грошова допомога виплачується до 24 серпня щороку в розмірах, визначених законодавством.
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році" № 369.
Вказаною постановою встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах:
I групи - 3100 гривень;
ІI групи - 2900 гривень;
III групи - 2700 гривень;
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень;
членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з п.1 ст.10 Закону № 3551-ХІІ, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень;
учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
При цьому, вирішуючи цей спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування ЗСУ та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету».
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551-ХІІ), викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування ЗСУ та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що державі належить зосередити увагу на визначенні постійних ефективних гарантій соціального захисту, зокрема й для осіб, які постраждали від війни. Такі гарантії повинні мати економічне обґрунтування, що забезпечить їх постійний, а не тимчасовий характер.
Щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни має допоміжний та стимулюючий характер і не є основним джерелом для існування громадян. Виплата цієї державної допомоги встановлена законом та не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на наявні фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Відтак, Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що передбачена ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є додатковою державною допомогою, має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
У цій справі, предметом позову є виплата грошової допомоги учаснику бойових дій, а не особі з інвалідністю внаслідок війни. Однак, сутність таких виплат та порядок їх нарахування є ідентичними, що свідчить про можливість врахування при розгляді цієї справи висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23.
Таким чином, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, у цій справі суд констатує про правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області в частині виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги в 2024 році до Дня Незалежності у розмірі 1000 грн, як учаснику бойових дій у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №369.
Оскільки в межах встановлених обставин відповідач діяв з дотриманням встановленого зазначеними нормами права, порядку та способу дій, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Розглянувши клопотання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria, заява № 36760/06, п. 230). Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права
Тож позиція ЄСПЛ свідчить, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 27 червня 2000 року у справі «Ілхан проти Туреччини» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
ЄСПЛ також у справі «Корня проти Республіки Молдова» (Cornea v. the Republic of Moldova, заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар'єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції» (Tsalkitzis v. Greece, заява № 11801/04, пункт 44).
Зважаючи на наведені представником позивача обставини та на невеликий термін пропуску строку звернення до суду, з метою забезпечення права доступу до правосуддя, суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску строку та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду.
Підстави для розподілу судових витрат по справі у суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.О. Кисельова