25 березня 2026 року Справа №320/59709/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Оболонського районного управління Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати неправомірними дії Оболонського управління Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо не зарахування періоду з 01.01.1991 року до 01.03.1992 року та з 01.03.1992 до 16.10.1993 року до загального страхового стажу ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Оболонське управління Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати період з 01.01.1991 року до 01.03.1992 року та з 01.03.1992 до 16.10.1993 року до загального страхового стажу ОСОБА_1 ;
- здійснити перерахунок та виплату пенсію ОСОБА_1 з урахуванням нового терміну загального страхового стажу, починаючи з 22.06.2024 (з урахуванням раніше виплачених сум).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу для визначення розміру пенсії вказаного періоду роботи, а саме: не зараховано період трудової діяльності на території російської федерації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що у вказаний період позивачка працювала на території російської федерації, а тому пенсійний орган не може його зарахувати до страхового стажу.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, з 22 червня 2024 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV.
Позивач звернулася до відповідача із заявою щодо отримання пояснення, чому загальний страховий стаж є значно нижчий, ніж той, що є по документації.
Листом відповідача ГУ ПФУ в м. Києві позивача повідомлено, що пенсію за віком їй призначено з урахуванням страхового стажу - 36 років 08 місяці 05 днів. До страхового стажу зараховано період роботи в російській федерації (місто Новосібірськ) з 01.01.1991 по 01.03.1992 та з 01.03.1992 по 16.10.1993.
Підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1991 по 01.03.1992 та з 01.03.1992 по 16.10.1993, відповідно до записів трудової книжки немає, оскільки періоди роботи на території російської федерації враховуються до страхового стажу лише до 31.12.1991.
Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі також - Угода від 13.03.1992).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу та призначення позивачу пенсії.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
Отже, Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при призначенні пенсії, а також заробіток за відповідний період, який підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Згідно записів трудової книжки судом встановлено, що в період з 01.01.1991 по 01.03.1992 та з 01.03.1992 по 16.10.1993 позивач працювала на території російської федерації.
Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаних товариств та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Таким чином, позивачем подано документи для підтвердження стажу його роботи на території іншої держави - російської федерації, тому такий стаж підлягає визнанню на території України.
При цьому, доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в російській федерації з 01.01.1991 по 01.03.1992 та з 01.03.1992 по 16.10.1993 з огляду на те, що російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд вважає необґрунтованими, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Отже, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періоду роботи з 01.01.1991 по 01.03.1992 та з 01.03.1992 по 16.10.1993 позивача до страхового стажу на території російській федерації є безпідставними.
Як наслідок, слід зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи на території російської федерації з 01.01.1991 по 01.03.1992 та з 01.03.1992 по 16.10.1993, та здійснити перерахунок і виплату пенсії позивача з 22.06.2024 (дати її призначення), з урахуванням проведених виплат.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. В той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в наступній редакції: визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 періоду з 01.01.1991 року до 01.03.1992 року та з 01.03.1992 до 16.10.1993 року до загального страхового стажу ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на території російської федерації з 01.01.1991 по 01.03.1992 та з 01.03.1992 по 16.10.1993, та здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з 22.06.2024 (дати її призначення), з урахуванням проведених виплат.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією, копія якої долучена до матеріалів справи.
Враховуючи задоволення позову 1211,20 грн судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 періоду з 01.01.1991 року до 01.03.1992 року та з 01.03.1992 до 16.10.1993 року до загального страхового стажу ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи на території російської федерації з 01.01.1991 по 01.03.1992 та з 01.03.1992 по 16.10.1993, та здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 22.06.2024 (дати її призначення), з урахуванням проведених виплат.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.