26 березня 2026 року Справа 160/6765/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ількова В.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
19.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 28 серпня 2023 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 серпня 2023 року в загальній сумі 258 170,61 три., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Разом із позовом подана заява про поновлення строків звернення до суду, в обґрунтування чого наводить цитування чинного законодавства та практику Верховного Суду.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, суд приходить до висновку, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
У зазначеній постанові Судова палата, серед іншого, сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, і виснувала, що до позовних вимог, які стосуються періоду, який починається з 19 липня 2022 року застосуванню підлягають положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.
Судова палата зазначила, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.
Чинне законодавство не передбачає форми документа, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, а також способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальне законодавство не встановлює обов'язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов'язок.
Положення статті 110 Кодексу законів про працю України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Обумовлений приписами цієї статті обов'язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.
Таким чином, для встановлення дат, з якими частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України пов'язує початок обчислення строку звернення до суду з відповідним позовом, суд повинен з'ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 Кодексу законів про працю України обов'язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України строку звернення до суду, суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12 грудня 2025 року у справі № 460/7194/24 та від 22 січня 2026 року у справі №420/26951/24.
Вирішуючи питання щодо строків звернення до адміністративного суду суд зазначає, що позивачем додано до позовної заяви довідку про нараховані та перераховані суми основних та додаткових видів грошового забезпечення від 02.08.2025 року, зі змісту яких вбачається зазначення сум всіх виплат, які були нараховані позивачу (з детальним розрахунком по кожній виплаті). Отже саме з дати отримання цих довідок починається перебіг строку звернення до адміністративного суду.
Водночас отримання позивачем листа відповідача від 31.12.2025 року у відповідь на адвокатський запит представника позивача від 29.12.2025 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Позовна заява надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 17.03.2026 року, про що свідчить відбиток штемпелю вхідної кореспонденції суду, отже, з пропуском строку звернення.
У зв'язку з викладеним, вказані позивачем в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду представником позивача не наведено та не підтверджено жодним належним доказом.
З огляду на зазначене, заява позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню в частині позовних вимог з 19.07.2022 року по 28.08.2023 року не підлягає, а підстави, зазначені позивачем в заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними.
Суд зазначає, що в цьому випадку реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення залежало виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача.
Позивач не навів та не надав суду доказів об'єктивних та переконливих причин, які завадили позивачу надіслати позовну заяву до суду у строк встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, жодних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій позивачем не наведено, як і не було надано жодного належного доказу існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів щодо нарахування грошового забезпечення.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу слід вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог з 19.07.2022 року по 28.08.2023 року.
Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху.
Керуючись статтями 160-161,169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме вказати інші підстави та надати докази поважності причин пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог з 19.07.2022 року по 28.08.2023 року.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити особі, що звернулася із адміністративним позовом.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Ільков