25 березня 2026 р.Справа №160/7018/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/7018/26 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
23 березня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 06.03.2026 року № 36, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) надати відстрочку ОСОБА_1 від призову за мобілізацією на підставі пункту 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на умовах і в порядку чинного Законодавства України.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/7018/26 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення (відмови) ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) від 06.03.2026 року, протокол № 36, щодо відмови у наданні ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на військову службу під час мобілізації та направлення до військових частин до набрання судовим рішенням законної сили у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Заява про забезпечення позову обґрунтована посиланнями на те, що позивач є онуком та єдиною особою, яка фактично здійснює постійний сторонній догляд за бабусею - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи та за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду (витяг з рішення додається). З грудня 2023 року Позивач офіційно отримує від держави компенсацію за надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі. Мобілізація Позивача до вирішення спору по суті залишить непрацездатну особу з інвалідністю І групи без належного догляду, що створить реальну загрозу її життю та здоров'ю.
Відповідач мотивує відмову наявністю доньки хворої - ОСОБА_3 . Проте остання має вік 59 років, проживає в іншому населеному пункті та офіційно працює у ветеринарній лікарні. Вказані обставини (передпенсійний вік, територіальна віддаленість та професійна зайнятість) роблять надання нею постійного догляду фізично неможливим. Факт відсутності інших осіб, які здійснюють догляд, вже був встановлений органом соцзахисту при призначенні виплат Позивачу у 2023 році.
Призов Позивача до набрання рішенням суду законної сили унеможливить захист його прав, оскільки правовий статус військовослужбовця не передбачає можливості звільнення на підставі п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII. Таким чином, без вжиття заходів забезпечення, судове рішення у разі задоволення позову не зможе бути реально виконане.
У разі мобілізації Позивача до винесення рішення суду, захист його права на відстрочку, передбаченого п. 14 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII, стане ілюзорним, оскільки правовий статус військовослужбовця суттєво відрізняється від статусу військовозобов'язаного, а процедура звільнення зі служби є окремим складним процесом. Відповідач проігнорував наявні докази (довідку про соціальні виплати) та факт проживання єдиної доньки хворої - ОСОБА_3 (59 років, ветеринарний лікар) в іншому населеному пункті, що свідчить про ознаки очевидної протиправності рішення ТЦК.
Згідно ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб - позивачів (майбутніх позивачів) в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (майбутнього позивача) до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Із наведеного слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 року у справі №640/16003/22.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими (репутаційними, службовими, іншими) наслідками.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.09.2023 року у справі №580/244/23.
Підстави для забезпечення позову є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 року у справі №160/8773/23.
Позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.02.2023 року у справі №640/32519/21.
Згідно повідомлення №20260302-548838, яке міститься у військово-обліковому документі позивача в електронній формі, позивачу відмовлено у наданні відстрочки: наявність невійськовозобов'язаних родичів, які можуть здійснювати такий догляд
Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.10.2024 у справі №440/3038/24.
Суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
В даній справі предметом спору є правомірність відмови позивачу у наданні відстрочи від призову на військову службу за мобілізацією. Позиція позивача полягає в тому, що правові підстави для надання відстрочки наявні. Водночас, позивач просить заборонити відповідачу вчиняти дії щодо призову позивача на військову службу. Таким чином, позивач фактично ототожнює відмову у наданні відстрочки з призовом на військову службу, хоча сама по собі така відмова таким рішенням не є.
В свою чергу вимоги зупинити дію рішення про відмову у наданні відстрочки не стосуються сфери прав та обов'язків відповідача, оскільки нових прав та обов'язків не породжують, позивач перебуває в тому ж правовому становищі, що й до подання такої заяви.
Тобто, відсутні підстави вважати, що без застосування заходів забезпечення позову для позивача настануть саме такі і виключно такі наслідки, про які стверджено у заяві про забезпечення позову.
Слід критично оцінює і реальність стверджуваних ризиків, адже мобілізація в Україні оголошена 24.02.2022 року, в той час як спірні правовідносини мають місце в березні 2026 року і з матеріалів справи не вбачається, що за цей проміжок часу для позивача відповідні ризики мали принаймні якийсь рівень реальності, відповідні докази відсутні.
Наведені позивачем обґрунтування зводяться до незгоди з рішенням відповідача про відмову у наданні відстрочки, що належить оцінювати в межах змагального судового провадження.
Щодо іншої підстави для забезпечення позову у вигляді очевидних ознак протиправності дій відповідачів суд зазначає наступне.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 11.10.2023 року у справі №300/5005/22.
В цій справі наявні обставини не вказують на очевидну протиправність поведінки відповідачів, а перевірка відповідних доводів потребує встановлення фактичних обставин справи та доведення на підставі відповідних доказів, що не може характеризувати оскаржуване рішення, як очевидно протиправне.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 31.08.2023 року у справі №640/6523/21.
Наявність очевидної протиправності спірного правового акту підлягає доказуванню в межах адміністративного процесу під час розгляду адміністративної справи по суті з дотриманням вимог процесуального закону стосовно оцінки доказів, а саме належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їхній сукупності з наданням можливості реалізації прав та виконання обов'язків усіх його учасників.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 13.07.2023 року у справі №640/16003/22, від 24.05.2023 року у справі №640/10883/22, від 10.10.2023 року у справі №120/2284/23.
Наявні обставини справи не дають підстав вважати існуючими підстави для забезпечення позову згідно п. 2 ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки наразі доводи позивача про дійсне настання подій, якими обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, не підтверджені жодним чином.
Отже, судом констатується відсутність підстав для забезпечення позову як за п. 1, так і за п. 2 ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд зазначає, що задоволення заяви в спосіб, який пропонує позивач, фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Відтак, правомірність та оцінка рішення відповідача підлягає з'ясуванню під час розгляду справи по суті та буде надана судом за результатами розгляду справи.
За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень актів національного законодавства, суд дійшов висновку, що наразі підстави, передбачені ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України для забезпечення даного позову - відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко