25 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/276/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛМІТ» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,
Адвокат Багіров Рустам Алігейдарович звернувся з позовом в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛМІТ» (далі - ТОВ «МЕЛМІТ») до Волинської митниці (надалі - митниця , митний орган, відповідач) в якому заявлені наступні вимоги:
1) Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товару № UA205140/2025/000236/2 від 11.08.2025.
2) Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2025/002089.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.08.2025 Волинською митницею були прийняте рішення про коригування митної вартості товарів № UA205140/2025/000236/2 та визначено вартість товарів за резервним методом та видана картка відмови № UA205140/2025/002089 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Позивач не погоджується із вказаним рішенням та карткою відмови, оскільки надані декларантом документи є достатніми для визначення митної вартості товару за ціною договору та в повній мірі підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару; в рішенні про коригування митної вартості товарів митним органом не було наведено належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Ухвалою суду від 13.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на позовну заяву від 28.01.2026 представник відповідача позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказав, що під час перевірки документів, поданих декларантом в митних цілях, встановлено розбіжності та неточності, відтак у митного органу виникли сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару. Оскільки позивачем не було надано достатніх документів на запит митного органу, які б підтверджували або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості. У зв'язку з цим декларанта повідомлено про намір прийняття рішення про коригування митної вартості товару та після проведення консультацій із декларантом, зважаючи на неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта відповідної інформації, митну вартість згідно зі статтею 64 Митного кодексу України визначено за резервним методом.
З наведених підстав відповідач вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості є законним та обґрунтованим.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Інших заяв по суті справи не надходило. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
01.08.2024 між ТОВ «МЕЛМІТ» (Покупець) та компанією Danish Crown Fleisch GmbH, (Продавець) було укладено контракт № 6/2024/DE, згідно з п. 1.1. якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити охолоджене та заморожене свиняче, яловиче м'ясо, сало, субпродукти, кістки та інші частини свині, яловичини, шкіра згідно інвойсу, який є невід'ємною частиною цього контракту, і підписується на кожну партію товару.
Пунктами 2.2 та 2.3. Контракту встановлено, що валютою є євро, ціни згідно інвойсу.
Пунктом 3.4. Контракту встановлено, що вартість упаковки, маркування, завантаження на ТЗ входить у вартість товару.
Пунктом 4.1. Контракту передбачено, що оплата здійснюється шляхом перерахування суми на розрахунковий рахунок Продавця на основі 100% передоплати на підставі проформи - інвойс за день до завантаження товару або по факту поставки товару.
Відповідно до пункту 5.1. Контракту встановлено, що поставка товару може здійснюватися автотранспортом із рефрижератором на територію України на умовах згідно з Правилами Інкотермс-2010, а саме FCA, EXW, CIF, CPT або DDU зазначених в інвойсі.
На підставі проформи № 5201145023 від 12.08.2025 сторони узгодили поставку асортименту товару: 1. Щоковина заморожена свиняча у кількості 1 000,00 кг за ціною 1,15 євро / 1 кг та вартістю 1 150,00 євро; 2. Сало свиняче заморожене у кількості 20 000 кг за ціною 0,72 євро / 1 кг на загальну суму 14 400 євро. Загальна сума проформи склала 15 550,00 євро.
Як зауважив представник позивача у позовній заяві у проформі продавцем було допущено описку в даті, зокрема замість «02.08.2025» зазначено «12.08.2025». Така проформа була оплачена позивачем у повному обсязі згідно свіфт повідомлення № P2507310924005 від 31.07.2025 року та платіжної інструкції № P2507310924005 від 31.07.2025 року, а у призначені платежу вказано пряме посилання на вищезазначені контракт та проформу, у якій було узгоджено вартість товару із зазначенням помилки в даті проформи 12.08.2025.
Товар постачався згідно інвойсу № 5201145497 від 07.08.2025.
Оплата позивача здійснена у повному обсязі згідно свіфт повідомлення від 28.03.2023 року, а у призначені платежу вказано пряме посилання на вищезазначені контракт та проформу, у яких було узгоджено вартість товару.
11.08.2025 позивачем було подано через декларанта на митний пост «Луцьк» Волинської митниці для митного оформлення вищезазначену партію товару із описом: Товар-1 «М'ясо свійських свиней морожене, обвалене без спецій, солі та інших харчових приправ, без теплової кулінарної обробки, без консервування - щоковина без шкіри 1019,50кг., дата виробництва: 19/09/2024, термін придатності: 20/03/2026, Виробник: DE NI 11906 EG Danish Crown Fleisch GmbH, DE»; Товар-2 «Сало свійських свиней бокове, морожене, обвалене, без шкіри, представлене у вигляді обрізків, без будь-якої теплової кулінарної обробки, без вмісту харчових добавок, спецій, солі, приправ та інших домішок, не консервоване, в поліблоках, вага нетто-20038кг, дата виробництва- 13.01.2025-24.02.2025, термін придатності-14.07.2026-25.08.2026, Виробник- DE NI 11906 EG Danish Crown Fleisch GmbH, DE».
Для митного оформлення товару митному органу було подано ряд документів, перелічених в гр. 44 МД № 25UA205140049890U9, серед яких:
Сертифікат якості від 07.08.2025 року;
Інвойс № 5201145497 від 07.08.2025;
Міжнародну товарно - транспортну накладну CMR від 07.08.2025;
Міжнародний ветеринарний сертифікат № 98503505 від 07.08.2025;
Свіфт повідомлення про оплату товару № Р2508060924002 від 06.08.2025;
Довідку про транспортні витрати від 08.08.2025;
Прайс - лист виробника товару від 04.08.2025;
Контракт № 6/2024/DE від 01.08.2024;
Експортну декларацію № 25DE53556621801B1 від 07.08.2025.
Позивачем була визначена митна вартість товару-1 в розмірі 60 368,85 грн. за ціною контракту з урахуванням витрат на перевезення товару до кордону України розподілену пропорційно обсягу товару в порядку, передбаченому ст. 58 Митного кодексу України, а товару-2 - 771 445,87 грн., з яких 76 135,12 грн.- транспортні витрати до кордону України. Загальний розмір заявленої за митною декларацією митної вартості становить 831 814,72 грн., з яких 80 000,00 грн. транспортні витрати.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом в електронному повідомленні декларанту запропоновано подати такі документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
В подальшому митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA205140/2025/000236/2 від 11.08.2025 та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2025/002089.
У графі 33 оскаржуваного рішення № UA205140/2025/000236/2 від 11.08.2025 зазначено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме:
- Відповідно п.3.4 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 01.08.2025 № 6/2024/DE вартість упаковки, маркування, завантаження на транспортний засіб входять у вартість товару, проте відомостей для перевірки зазначеного, числового розрахунку не надано. З огляду на умови поставки FCA ESSEN (Німеччина) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваного товару, пов'язану з його транспортуванням до місця ввезення на митну територію України, повинен нести клієнт. При цьому, вартість таких витрат не зазначено у графі 21 декларації митної вартості ДМВ, що свідчить про не включення декларантом таких витрат до заявленої митної вартості.
- Платіжна інструкція іноземній валюті від 06.08.2025 № Р2508060924002 не відповідає нормам Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положенню про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216, оскільки платіжний документ не містить належних відомостей про надавача платіжних послуг чи його 1D ключа, які б підтверджували виконання операції за такою платіжною інструкцією. Також, в графі 70 документу (призначення платежу) наявне посилання на проформу-інвойс від 12.08.2025 N05201145023, який не поданий до митного оформлення. Даний платіжний документ не можливо ідентифікувати до даної поставки, адже невідомо за яку поставку здійснений платіж.
- Копія митної декларації країни відправлення від 07.08.2025 № 25DE535566218018B1 дає можливість ідентифікувати товар, однак не може бути документом, наданим для підтвердження заявленої митної вартості, оскільки в ній відсутні вартісні значення.
- Довідка про транспортні витрати від 08.08.2025 6/н засвідчує надання послуги з перевезення вантажу ПП «ТРАНС КОМ Альянс» згідно договору про перевезення від 01.01.2024 №0212024, однак договір не поданий до митного оформлення. які б підтверджували виконання операцій за такою платіжною інструкцією
Зважаючи на неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, у зв'язку із неможливістю застосування наступних методів визначення митної вартості (методу 2а та методу 2б - з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари; методу 2в та методу 2г - з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу та декларанта), митну вартість товару визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 МК України на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС, рівень митної вартості - товар № 2 на рівні - 1,10 дол. США/кг (згідно курсу валют на день подання митної декларації - 0,9447 Євро/кг) за ЕМД № UA205030/2025/011627 від 04.08.2025.
Також, Волинська митниця видала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2025/002089.
Товар випущено у вільний обіг з наданням гарантій, передбачених ч.7 ст. 55 Митного кодексу України, про що свідчить митна декларація № 25UA205140050143U1 від 11.08.2025.
17.10.2025 позивач надав відповідачу додаткові документи та пояснення на підтвердження заявленої митної вартості товару. Зокрема, було додатково надано проформу № 5201145023, платіжну інструкцію № P2508060924002.0 від 06.08.2025 про оплату товару, Контракт на перевезення № 02/2024 від 01.01.2024, Акт надання послуг (з перевезення) № 5025 від 11.08.2025, Рахунок № 5025 від 11.08.2025 на оплату послуг з перевезення та платіжну інструкцію № 821 від 15.09.2025 про їх оплату. Також митному органу були надані рахунки на оплату послуг з перевезення вантажів № 4677, 4679 та 4816, які не пов'язані із даною партією товару, однак їх оплата здійснювалась згідно вищезгаданої платіжної інструкції № 821.
Однак листом від 23.10.2025 №7.3-2/15-02/14/12339 Волинська митниця відмовила у скасуванні спірного рішення про коригування митної вартості товару.
Позивач, не погоджуючись із рішенням про коригування митної вартості товару та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.
Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.
Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Як встановлено частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як визначено частиною п'ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості.
У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 МК України).
Із наведених положень випливає, що митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору (контракту)).
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Наведені норми зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.
Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).
Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У розглядуваному випадку спірне рішення прийняте відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.
Як визначено частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).
У розумінні частини п'ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.
Надаючи оцінку доводам сторін у справі, зокрема, щодо наявності у митного органу підстав для витребування додаткових документів, суд зазначає, що для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) позивач подав разом із МД документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України.
Так, декларант позивача подав наступні документи: Сертифікат якості від 07.08.2025 року; Інвойс № 5201145497 від 07.08.2025; Міжнародну товарно - транспортну накладну CMR від 07.08.2025; Міжнародний ветеринарний сертифікат № 98503505 від 07.08.2025; Свіфт повідомлення про оплату товару № Р2508060924002 від 06.08.2025; Довідку про транспортні витрати від 08.08.2025; Прайс - лист виробника товару від 04.08.2025; Контракт № 6/2024/DE від 01.08.2024; Експортну декларацію № 25DE53556621801B1 від 07.08.2025.
На думку суду, подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Так як уже було встановлено судом 01.08.2024 між ТОВ «МЕЛМІТ» (Покупець) та компанією Danish Crown Fleisch GmbH, (Продавець) було укладено контракт № 6/2024/DE, згідно з п. 1.1. якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити охолоджене та заморожене свиняче, яловиче м'ясо, сало, субпродукти, кістки та інші частини свині, яловичини, шкіра згідно інвойсу, який є невід'ємною частиною цього контракту, і підписується на кожну партію товару.
Пунктами 2.2 та 2.3. Контракту встановлено, що валютою є євро, ціни згідно інвойсу.
Пунктом 3.4. Контракту встановлено, що вартість упаковки, маркування, завантаження на ТЗ входить у вартість товару.
Пунктом 4.1. Контракту передбачено, що оплата здійснюється шляхом перерахування суми на розрахунковий рахунок Продавця на основі 100% передоплати на підставі проформи - інвойс за день до завантаження товару або по факту поставки товару.
Відповідно до пункту 5.1. Контракту встановлено, що поставка товару може здійснюватися автотранспортом із рефрижератором на територію України на умовах згідно з Правилами Інкотермс-2010, а саме FCA, EXW, CIF, CPT або DDU зазначених в інвойсі.
На підставі проформи № 5201145023 від 12.08.2025 сторони узгодили поставку асортименту товару: 1. Щоковина заморожена свиняча у кількості 1 000,00 кг за ціною 1,15 євро / 1 кг та вартістю 1 150,00 євро; 2. Сало свиняче заморожене у кількості 20 000 кг за ціною 0,72 євро / 1 кг на загальну суму 14 400 євро. Загальна сума проформи склала 15 550,00 євро.
Така проформа була оплачена позивачем у повному обсязі згідно свіфт повідомлення № P2507310924005 від 31.07.2025 року та платіжної інструкції № P2507310924005 від 31.07.2025 року, а у призначені платежу вказано пряме посилання на вищезазначені контракт та проформу, у якій було узгоджено вартість товару із врахуванням помилки в даті проформи 12.08.2025.
Товар постачався згідно інвойсу № 5201145497 від 07.08.2025.
Оплата позивача здійснена у повному обсязі згідно свіфт повідомлення від 28.03.2023 року, а у призначені платежу вказано пряме посилання на вищезазначені контракт та проформу, у яких було узгоджено вартість товару.
Суд наголошує, що ціна продажу імпортованих товарів це ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах. Лише рахунок-фактура (інвойс) згідно з частиною другою статті 53 МК України є документом, який підтверджує митну вартість товару. Вказана в МД № 25UA205140049890U9 від 11.08.2025 фактурна вартість товару відповідає тій, що зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі) від № 5201145497 від 07.08.2025. Жодних розбіжностей чи суперечностей щодо ціни товару подані позивачем документи не містять.
Щодо аргументів відповідача у спірному рішенні про те, що відповідно п.3.4 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 01.08.2025 № 6/2024/DE вартість упаковки, маркування, завантаження на транспортний засіб входять у вартість товару, проте відомостей для перевірки зазначеного, числового розрахунку не надано. З огляду на умови поставки FCA ESSEN (Німеччина) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваного товару, пов'язану з його транспортуванням до місця ввезення на митну територію України, повинен нести клієнт. При цьому, вартість таких витрат не зазначено у графі 21 декларації митної вартості ДМВ, що свідчить про не включення декларантом таких витрат до заявленої митної вартості.
Слід зауважити, що термін - FCA «франко-перевізник» означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження.
Як вбачається із товаросупровідних документів, зокрема графи 4 CMR від 07.08.2025 року, завантаження товару відбувалась у місті знаходження продавця товару - Essen / Oldenburg Німеччина. У зв'язку із цим продавець (відправник товару) відповідає за завантаження товару на транспортний засіб. Так, п. 3.4 Контракту чітко врегульовано, що вартість упаковки, маркування, завантаження на транспортний засіб входять у вартість товару.
Отже, доводи митного органу про те, що з огляду на умови поставки FCA ESSEN (Німеччина) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваного товару, пов'язану з його транспортуванням до місця ввезення на митну територію України, повинен нести клієнт є хибними та безпідставними.
Як визначено частинами 4, 5 статті 58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/ або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до частини 10 статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Оскільки, перелічені у п.п. 1, 6 ч. 10 ст. 58 МК України складові митної вартості товару згідно умов п. 3.4 Контракту від 01.08.2024 № 6/2024/DE включені до ціни товару, то у відповідності до цієї норми МК України такі витрати не повинні додатково включатись до митної вартості товару та відповідно відображатись у ДМВ як її окремі складові.
Відтак у декларанта відсутній обов'язок надавати митному органу відомості для перевірки включення продавцем до ціни товару витрат, зазначених у п. 3.4. Договору, оскільки на це є пряма вказівка в контракті, а також це випливає із заявлених умов Поставки (FCA).
Крім того відповідач визнав заявлену позивачем митну вартість товару 1, який разом із товаром-2 на підставі одних і тих же товаросупровідних документах. При цьому, до митної вартості товару - 1 окрім його ціни включалась частина витрат на його транспортування до кордону України, що була розподілена між товаром 1 та 2 пропорційно їх обсягу. Тобто, додаткові складові митної вартості товару-1 та товару-2 є однаковими, але лише пропорційно розподіленими.
Таким чином, доводи митниці про неповне включення зазначених витрат є необґрунтованими та суперечливими, що в свою чергу підтверджує правомірність заявленої ТОВ «МЕЛМІТ» митної вартості товару - 2.
Більше того, у заяві від 17.10.2025 яка подавалась представником позивача в порядку ч. 8 ст. 55 МК України, останній звертав увагу відповідача на такі обставини, у т.ч. й на непослідовність висновків щодо визнання та невизнання митної вартості товарів, що слідували за однією митною декларацією на підставі одних і тих же самих товаросупровідних документів. Проте у листі від 23.10.2025 № 7.3-2/15-02/14/12339 митний орган не навів жодного контраргументу щодо непослідовності власних висновків.
В заяві імпортера зазначено, що витрати на завантаження не вказані, так як поставка здійснювалась на площах продавця і продавець відповідає за завантаження. В митного органу наявна інформація тільки про те, що завантаження відбувалось в м. Ессен. Чи належить площа продавцеві - невідомо, тому що декларантом не надано точної адреси завантаження. Однак, такі доводи відповідача не відповідають дійсності, оскільки ще під час митного оформлення позивачем були надані документи, у яких містилась інформація про точну адресу завантаження товару, що є площами продавця товару. Зокрема, в п. 1.13 міжнародного сертифікату для ввезення товару на митну територію України (ветеринарний сертифікат) № 98503505 від 07.08.2025 року чітко зазначено місце відвантаження - площі ТОВ ДЕНІШ КРАУН ФЛЯЙШ (продавець товару) за адресою: Вальдерштрасе 7 49632 Ессен / Ольденбруг. Така ж адреса виробника та продавця товару зазначена в зовнішньоекономічному Контракті № 6/2024/DE від 01.08.2024 року та в інших товаросупровідних документах. Відтак, у цій частині доводи відповідача є безпідставними, поставка товару відбувалась з площ Продавця товару, а всі необхідні складові були включені до заявленої Позивачем митної вартості товару.
Також у спірному рішенні зазначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті від 06.08.2025 № Р2508060924002 не відповідає нормам Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції», Положенню про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 № 2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216, оскільки платіжний документ не містить належних відомостей про надавача платіжних послуг чи його 1D ключа, які б підтверджували виконання операції за такою платіжною інструкцією. Також, в графі 70 документу (призначення платежу) наявне посилання на проформу-інвойс від 12.08.2025 № 5201145023, який не поданий до митного оформлення. Даний платіжний документ не можливо ідентифікувати до даної поставки, адже невідомо за яку поставку здійснений платіж.
Суд звертає увагу, що до митного оформлення надавалася не платіжна інструкція, а SWIFT повідомлення, яке містить відмітки банку (номерний та датований штамп) як надавача платіжних послуг та підтверджує факт перерахування (списання) грошових коштів від декларанта на користь продавця товару згідно з Контрактом № 6/2024/DE та проформою-інвойсом № 5201145023. Відтак, SWIFT-повідомлення містить усі необхідні реквізити надавача платіжних послуг і є належним доказом фактичного виконання платіжної операції.
Ба більше, разом із заявою від 17.10.2025 відповідачу додатково було надано латіжну інструкцію в іноземній валюті від 06.08.2025 № P2508060924002.0, яка містить штамп банку як надавача платіжних послуг, а у призначенні платежу наявне пряме посилання на Контракт № 6/2024/DE та проформу-інвойс № 5201145023. У такому документі наявна дату виконання платіжної операції банком - 06.08.2025.
Суд зауважує, що відповідач не висловлював жодних зауважень щодо оплати товару-1, митна вартість якого була визнана, хоча його оплата здійснювалася на підставі тих самих платіжних документів, що й оплата товару-2, та також без подання проформи-інвойсу на момент митного оформлення.
Така непослідовність у висновках відповідача, свідчить про неправомірність та необґрунтованість його сумнівів.
Також суд звертає увагу, що разом із заявою від 17.10.2025 представником позивача було надано відповідачу проформу-інвойс № 5201145023 від 12.08.2025, на підставі якої здійснювалась оплата товару, що, в свою чергу дає можливість однозначно ідентифікувати відповідний платіж із конкретною партією товару.
Проте у листі від 23.10.2025 № 7.3-2/15-02/14/12339 відповідач зазначив, що має місце суперечність між датою платіжного документу (06.08.2025 року) та датою проформи-інвойсу (12.08.2025 року), оскільки пунктом 4 Контракту № 6/2024/DE передбачено, що оплата здійснюється на підставі проформи-інвойсу за день до завантаження товару або по факту його поставки.
Суд зауважує, що як зазначив позивач, продавцем товару у проформі-інвойсі № 5201145023 була допущена технічна описка - замість фактичної дати її складання 02.08.2025 року було помилково зазначено 12.08.2025 року. Більше того, у листі від 17.12.2025 продавець товару підтвердив факт наявності технічної помилки у даті проформи-інвойсу № 5201145023 та зазначив, що вона була фактично видана 02.08.2025. При цьому продавець підтвердив, що така помилка має суто технічний характер і не впливає на ціну, кількість, асортимент товарів, валюту розрахунків або умови поставки, а також не змінює фактичних обставин оплати та поставки товару за Контрактом № 6/2024/DE від 01.08.2024. Про технічний характер зазначеної описки також свідчать обставини, які відповідач мав можливість перевірити під час митного оформлення.
Суд зауважує, що вищезазначене підтверджує факт наявності технічної помилки у даті проформи-інвойсу, яка жодним чином не впливає на реальність господарської операції, не спростовує факт здійснення оплати та не може бути підставою для сумнівів у правильності заявленої позивачем митної вартості товару. Відтак зауваження митного органу щодо цього питання є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.
Також, у спірному рішенні вказано, що копія митної декларації країни відправлення від 07.08.2025 № 25DE535566218018B1 дає можливість ідентифікувати товар, однак не може бути документом, наданим для підтвердження заявленої митної вартості, оскільки в ній відсутні вартісні значення.
На думку суду такі доводи відповідача є необґрунтованими, з огляду на наступне.
Митна декларація країни відправлення (експорту) є документом, що оформлюється у країні, з якої товар вивозиться, та підтверджує факт експорту товару за межі відповідної митної території. Така декларація містить відомості про товар, його кількість, характеристики, а також інформацію про відправника та отримувача.
При цьому, митна декларація країни відправлення не є первинним документом, призначеним для підтвердження ціни товару за договором, а слугує виключно доказом здійснення експортного митного оформлення товару в країні відправлення. Вона не встановлює та не формує митну вартість товару для цілей митного оформлення в Україні.
Оформлення експортної митної декларації є виключним обов'язком продавця товару, що прямо передбачено пунктом 5.4 зовнішньоекономічного контракту № 6/2024/DE від 01.08.2024. Декларант не бере участі у формуванні або заповненні такої декларації та не має можливості впливати на перелік чи зміст відомостей, зазначених у ній. У зв'язку з цим можливі недоліки, формальні неточності або відсутність окремих реквізитів у митній декларації країни відправлення не можуть покладатися в провину декларанту та не можуть впливати на його право визначати митну вартість товару за основним методом за наявності належних і допустимих документів, що підтверджують ціну товару та пов'язані з його придбанням витрати.
Крім того, митний орган у порядку міжнародної адміністративної взаємодії має можливість отримати необхідну інформацію від митних органів Федеративної Республіки Німеччина щодо експорту відповідного товару з митної території Європейського Союзу, у тому числі інформацію про задекларовану вартість товару. Наявність такої можливості додатково підтверджує відкритість, добросовісність та достовірність відомостей, поданих декларантом.
Слід також звернути увагу на те, що відсутність вартісних показників у митній декларації країни відправлення не перешкодила відповідачу визнати митну вартість товару - 1, що оформлювався за ідентичних умов та на підставі аналогічного пакета документів.
Водночас щодо товару-2 митний орган дійшов протилежних висновків. Така вибірковість у підході до оцінки ідентичних документів свідчить про непослідовність, суперечливість та необґрунтованість дій відповідача.
Щодо сумніву відповідачу у спірному рішенні про те, що довідка про транспортні витрати від 08.08.2025 б/н засвідчує надання послуги з перевезення вантажу ПП «ТРАНС КОМ Альянс» згідно договору про перевезення від 01.01.2024 №02/2024, однак договір не поданий до митного оформлення, суд зазначає таке.
Як слідує з матеріалів справи представник позивача разом із заявою від 17.10.2025 надав митному органу Контракт № 02/2024 від 01.01.2024, укладений між ТОВ «МЕЛМІТ» та ПП «ТРАНСКОМ АЛЬЯНС» на перевезення товару, а також Акт приймання-передачі наданих послуг № 5025 від 11.08.2025, Рахунок № 5025 від 11.08.2025 на оплату транспортних послуг, Платіжну інструкцію № 821 від 15.09.2025 як доказ оплати транспортних послуг. Поряд з цим, у листі від 23.10.2025 № 7.3-2/15-02/14/12339 відповідач зазначив, що згідно п.1.2 такого договору, умови транспортування, вид вантажу, вартість перевезення узгоджуються сторонами в заявках встановленої форми в письмовій формі. Однак, заявки, для перевірки переліку та сум узгоджених послуг Замовника з Перевізником, не надано.
У даному випадку відповідач у спірному рішенні зауважив про ненадання Контракту № 02/2024 від 01.01.2024, проте вже у листі відповіді митний орган стверджує про недотриманні його умов, що в свою чергу свідчить про упередженість, а також передчасність а відтак не заслуговують на увагу.
З урахуванням наведеного висновок у спірному рішенні про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними.
При цьому відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах. Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019 у справі №826/2313/16, від 13.06.2019 у справі №820/6315/15, суд зауважує, що вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
При вирішенні спору суд враховує, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митним органом митних вартостях.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
За змістом пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21195), у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17.
Між тим у спірному рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим. На думку суду, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Також не наведено достатніх підстав правомірності проведеного відповідачем розрахунку митної вартості без врахування технічного стану транспортного засобу внаслідок пошкоджень автомобіля, що безумовно впливає на митну вартість вказаного товару.
За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16) навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
На думку суду, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення у даному випадку не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Також суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, доки протилежне не буде доведено контролюючим органом.
На думку суду, відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості спірного товару, оскільки позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу, а тому оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA205140/2025/000236/2 від 11.08.2025 є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, у зв'язку із чим з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення належить задовольнити.
Відповідно до частин першої, другої статті 256 МК України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Отже, враховуючи, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від №UA205140/2025/002089 винесена з причини невизнання митної вартості товару за вартістю, визначеною декларантом, та прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів № UA205140/2025/000236/2 від 11.08.2025, яке судом визнано протиправним та скасовано, тому така картка відмови також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Відтак позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою та третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в загальній сумі 5 324,80 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №12 від 07.01.2025.
Отже, на користь ТОВ «МЕЛМІТ» необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 5 324,80 грн.
При вирішенні питання щодо стягнення решти судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги від 17.11.2021, укладений із адвокатським об'єднанням «АФК», додаток №10 від 22.09.2025 до вказаного договору, рахунок №3 від 07.01.2026, платіжну інструкцію №13 від 07.01.2026, акт прийому передачі наданих послуг від 07.01.2026.
Згідно із пунктом 1.2 договору про надання правничої допомоги від 17.11.2021 правнича допомога за даним договором надається у справах за участю клієнта щодо оскарження рішень дій та бездіяльності Державної митної служби України та її територіальних підрозділів.
Додатком №10 від 22.09.2025 до договору про надання правничої допомоги від 17.11.2021 визначено вартість послуг адвокатського об'єднання у справі про оскарження рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товару № UA205140/2025/000236/2 від 11.08.2025 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205140/2025/002089.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 07.01.2026 на виконання договору про надання правничої допомоги від 17.11.2024, додатку №10 від 22.09.2025 до вказаного договору, адвокатським об'єднанням було надано наступну правничу допомогу: підготовчі дії, підготовка та подання до Волинського окружного адміністративного суду позовної заяви та подальший супровід справи в суді першої інстанції, що включає в себе: повний аналіз документів, наданих клієнтом, формування правової позиції щодо форм та способу захисту інтересів клієнта; проведення переговорів та консультацій з клієнтом на предмет необхідності надання додаткових документів, узгодження позиції щодо обраних форм та способів захисту інтересів клієнта; підготовка та подання адвокатського запиту; підготовка заяви на Волинську митницю в порядку частини 8 статті 55 МК України; сканування документів, які долучаються до позовної заяви; підготовка позовної заяви та її подача до суду в електронному вигляді. Загальна вартість 5 000,00 грн.
На підставі виставленого рахунка №3 від 07.01.2026, позивач сплатив на користь адвокатського об'єднання 5 000,00 грн, про що свідчить платіжна інструкція № 13 від 07.01.2026.
При цьому у постанові від 20.06.2023 у справі №280/5922/21 Верховний Суд вказав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву не погодилася із заявленою до стягнення сумою витрат на правничу допомогу. Вказала, що послуги по вивченню і аналізу документів, підготовка матеріалів до оскарження, наданню консультацій та роз'яснень законодавства, узгодження з Клієнтом правової позиції охоплюються загальною діяльністю адвоката та повинні входити до складу послуги «підготовка позову» або «складання процесуальних документів», а отже не можуть бути самостійною складовою витрат на правову допомогу; предметом позову є лише одне рішення про коригування митної вартості, що не потребувало значних затрат часу для вивчення обставин справи та документів. Крім того, на даний час існує стала судова практика розгляду вказаної категорії справ щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів, що спрощувало роботу адвоката та не потребувало значних затрат часу для підготовки позовної заяви.
Суд зазначає, що за загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, спірні правовідносини регулюється нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, а також заперечення відповідача, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу в даній справі, до 3 000,00 грн, відтак решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач.
Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 5 324,80 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 134, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Митного кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛМІТ» (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект Перемоги, будинок 15, код ЄДРПОУ 39035748) до Волинської митниці (44350, Волинська область, Ковельський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, будинок 13, код ЄДРПОУ ВП 43958385) про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2025/000236/2 від 11.08.2025.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Волинської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2025/002089.
Стягнути з Волинської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕЛМІТ» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5 324,80 грн (п'ять тисяч триста двадцять чотири гривні 80 копійок) та витрати на правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський