25 березня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/13573/25
провадження номер № 22-ц/824/5469/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Поліщука Олександра Сергійовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2025 року у складі судді Маркєлової В.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання,
У червні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання.
Позовна заява мотивована тим, що з 11 лютого 2006 року сторони перебували у шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Позивачка вказувала, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 вересня 2010 року шлюб між сторонами розірвано, яке набрало законної сили 20 вересня 2010 року.
Зазначала, що відповідно до постанови головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 07 липня 2015 року з відповідача стягуються аліменти на користь позивачки на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини, починаючи з 24 лютого 2015 року.
Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 сину ОСОБА_4 виповнилося 18 років, який з 01 вересня 2024 року продовжує навчання, є здобувачем 1-го курсу денної форми навчання у Навчально-науковому інституті права Київського національного університету імені Тараса Шевченка та потребує матеріальної допомоги. Термін навчання з 01 вересня 2024 року до 30 червня 2028 року.
Зазначала, що на даний вона час проходить військову службу та її середній дохід складає близько 40 000 грн 00 коп., без врахування податкових платежів. Відповідач є працездатним, стан його здоров'я задовільний, інших утриманців немає, займає керівну посаду в одному із столичних управлінь поліції, має постійний дохід у розмірі приблизно 40 000 грн 00 коп. на місяць і може сплачувати аліменти на повнолітнього сина у зв'язку з його навчанням, яке вимагає значних витрат, а саме, проїзд, вартість підручників, харчування.
Вказувала, що вона одна не може забезпечити належний рівень проживання сина, а тому відповідач, який є здоровим та працездатним, зможе сплачувати аліменти на рівні 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , який продовжує навчання в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 червня 2025 року до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 річного віку.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на повнолітню дитину, що продовжує навчання - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягувати з моменту подання позовної заяви - 23 червня 2025 року та до закінчення дитиною навчання, але не більше як до досягнення нею 23-х років.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Поліщук О.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір аліментів, стягнутих за рішенням суду на утримання сина ОСОБА_3 з 1/4 частини до 1/6 частини всіх видів заробітку ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом не було враховано зміну сімейного стану відповідача, а саме: наявності іншої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свідоцтво про народження якого додано до апеляційної скарги. Вказує, що про наявність ще однієї дитини у відповідача позивачці було достеменно відомо, проте зі змісту позовної заяви вбачається, що вона навмисно приховала відому їй обставину, що могло вплинути на прийняття судом рішення в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню.
Зазначає, що при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я. Однак суд першої інстанції, задовольняючи позов, не врахував сімейного стану відповідача, а саме наявності ще однієї дитини від іншого шлюбу та відповідно наявності обов'язку по її утриманню. Також вказує, що судом не було враховано, що відповідач ніколи не відмовлявся брати участь у будь-яких додаткових витратах на дитину, зумовлених його хворобами та розвитком творчих здібностей. Вважає, що визначення аліментів в розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача на утримання кожної дитини повною мірою буде враховано його сімейний стан.
Зазначає, що аналіз ст.192 СК України дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Руднєв О.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказує, що сторона відповідача ставить перед судом апеляційної інстанції питання про скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про зменшення розміру аліментів, посилаючись на ст.192 СК України, як на спеціальну норму, що регулює такі правовідносини. Проте сторона відповідача не пред'являла позов до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, не заперечувала проти пред'явленого нею позову про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, в будь-який спосіб, і лише отримавши рішення суду про стягнення таких аліментів, всупереч положенням ч.1 ст.13 ЦПК України заявила про це в апеляційній скарзі. Зазначає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення є законним та обгрунтованим. Щодо аргументів сторони відповідача про те, що останній ніколи не відмовлявся брати участь у будь-яких додаткових витратах на дитину, зумовлених його хворобою та розвитком творчих здібностей, то сторона позивача не погоджується з ними, враховуючи те, що жодного доказу на це стороною відповідача не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. Позивачка категорично стверджує, що відповідач із своїм сином ОСОБА_3 не бачився і не спілкується протягом останніх трьох років, ніяких додаткових витрат не здійснював, крім присуджених раніше аліментів.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно з вимогами ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 ст.6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 11 лютого 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Дарницького районного суму міста Києва від 09 вересня 2010 року.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 07 липня 2015 року Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини, починаючи з 24 лютого 2015 року.
З 01 вересня 2024 року ОСОБА_3 є здобувачем першого курсу денної форми здобуття освіти першого (бакалаврського) рівня вищої освіти освітньої програми «Право» спеціальності 081 «Право» Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка та закінчує навчання 30 червня 2028 року, що підтверджується довідкою Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 30 травня 2025 року №042/907.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що син сторін у справі ОСОБА_3 є повнолітнім та навчається на денній формі навчання, відповідач працевлаштований та має середній дохід на місяць у розмірі 46 866 грн 99 коп. Перевіривши матеріальний стан відповідача, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна відповідач не повідомив, а також враховуючи обов'язок відповідача утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку з усіх його видів доходів, щомісячно, починаючи з 23 червня 2025 року до досягнення дитиною 23-х років або закінчення дитиною навчання.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.
Так, ч.1 ст.198 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Відповідно до положень ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно з ч.1 ст.200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню ст.199 СК України, який полягає в тому, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв'язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як установлено вище, повнолітній ОСОБА_3 є здобувачем першого курсу денної форми здобуття освіти першого (бакалаврського) рівня вищої освіти освітньої програми «Право» спеціальності 081 «Право» Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 01 вересня 2024 року і закінчує навчання 30 червня 2028 року. Син сторін перебуває на утриманні позивачки.
Указані обставини свідчать про те, що повнолітній ОСОБА_3 у зв'язку з продовженням навчання потребує матеріальної допомоги.
ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, №31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Отже, встановивши наведені вище обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
Частинами 1-2 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Визначаючи розмір аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку сукупності наявних у справі доказів та врахував, що батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати відповідно до вимог ст.198 СК України, покладено на обох батьків в рівних частинах.
Зокрема, судом першої інстанції враховано матеріальний стан відповідача, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна відповідач не повідомив.
Отже, враховуючи засади цивільного законодавства щодо розумності і справедливості, та приймаючи до уваги наведені вище встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини заробітку з усіх його видів доходів, щомісячно, починаючи з 23 червня 2025 року до досягнення дитиною 23-х років або закінчення дитиною навчання.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_1 вказував, що судом не було враховано, що відповідач, ніколи не відмовлявся брати участь у будь-яких додаткових витратах на дитину, зумовлених його хворобами та розвитком творчих здібностей.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що надання дитині матеріальної допомоги у добровільному порядку є правом батька та не звільняє його від обов'язку утримувати дитину.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 травня 2020 року у справі №712/4702/19 (провадження №61-929св20).
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ніколи не відмовлявся брати участь у будь-яких додаткових витратах на дитину, зумовлених його хворобами та розвитком творчих здібностей, що на думку відповідача, свідчить про відсутність правових підстав для запровадження механізму примусового стягнення аліментів на утримання дитини за рішенням суду, є необґрунтованими з наведених вище підстав.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення не було враховано зміну сімейного стану відповідача, а саме: наявності іншої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки про такі обставини стороною відповідача не було повідомлено суд першої інстанції, а тому вони не були предметом розгляду при ухваленні рішення суду.
Згідно з положеннями ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції сторона відповідача не вживала жодних процесуальних заходів на подання таких доказів. Крім того представником відповідача не надано апеляційному суду доказів неможливості отримання та подання відповідних документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, або що суд першої інстанції неправомірно відмовив у їх прийнятті.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідач 04 жовтня 2025 року отримав копію ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у даній справі та копію позовної заяви разом з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.31). Отже відповідач знав про відкриття провадження у даній справі та йому були відомі мотиви позовної заяви, а відтак відповідач мав можливість подати до суду першої інстанції свої заперечення щодо доводів позовної заяви та надати копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Крім того апеляційна скарга не містить обґрунтування неможливості подання копії свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до суду першої інстанції. Такі дії (бездіяльність) не можуть бути розцінені як причини, що об'єктивно не залежали від учасника справи у розумінні ч.3 ст.367 ЦПК України.
Відтак вищевказані документи не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_1 не позбавлений права у разі зміни фактичних обставин або досягнення домовленості з позивачкою, скористатися передбаченими законом правовими механізмами, зокрема укласти з ОСОБА_2 договір про сплату аліментів відповідно до ст.189 СК України чи ініціювати зміну способу та розміру їх стягнення у встановленому законом порядку. При цьому неукладення такого договору не може позбавляти дитину права на належне матеріальне утримання та не є перешкодою для реалізації одним із батьків свого права на звернення до суду за захистом інтересів дитини шляхом стягнення аліментів у судовому порядку.
Інші доводи та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Поліщука Олександра Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: