Дата документу 23.03.2026
Справа № 501/4297/25
2/501/1288/26
06 березня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Бурдейного О.І.
до
відповідачів:
1 ТОВ «Бюро оцінки кадастрових робіт та експертизи»
2 ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3
предмет та підстави позову: про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії
учасники справи не з'явились
ухвалив рішення та
І. Виклад позиції заявника та представника позивача.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Бурдейний О.І. звернувся до суду з позовом до ТОВ «Бюро оцінки кадастрових робіт та експертиз» (надалі - Товариство) та ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідачів - ОСОБА_3 про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
- визнати незаконними дії відповідачів по проведенню технічної інвентаризації та виготовленню технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 від 29.05.2023 на ім'я ОСОБА_3 (надалі - Технічний паспорт);
- визнати незаконними дії Товариства, що полягають у зберіганні інвентаризаційної справи №756, копіюванні та поширені конфіденційної інформації про майно ОСОБА_1 , яка міститься в Технічному паспорті на садибний будинок на ім'я ОСОБА_3 ;
- зобов'язати Товариство усунути порушення, які полягають в незаконному отримані, зберіганні, копіюванні та використанні конфіденційної інформації, що належить ОСОБА_1 , шляхом вилучення від ОСОБА_3 другого примірника оригіналу Технічного паспорту на будинок садибного типу на ім'я ОСОБА_3 та знищення Технічного паспорту (в 2 примірниках на паперовому та електронному носіях) та інвентаризаційної справи №756.
Вирішити питання судових витрат у справі на користь позивача.
Позов мотивовано тим, що Технічний паспорт виготовлено на замовлення ОСОБА_3 , яка не є суб'єктом господарювання, не являлась ні власником будівель, ні земельної ділянки, шлюб з якою розірвано рішенням суду від 12 липня 2022 року.
Позивач вказує, що інженер з технічної інвентаризації Товариства ОСОБА_2 у супроводі ОСОБА_3 самовільно проникли на земельну ділянку та в спірний житловий будинок та провели технічну інвентаризацію майна.
Технічний паспорт та інвентаризаційна справа містять конфіденційну інформацію про майно позивача та його персональні дані, копіювання та розповсюдження яких без його згоди порушують охоронювані законом його права на таку інформацію та можуть стати підставою для позбавлення його прав власності у іншій цивільній справі №509/3422/25 за позовом ОСОБА_3 до нього про поділ майна.
На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом.
Представник третьої особи ОСОБА_3 29.10.2025 надав до суду пояснення на позов, просить суд відмовити у задоволенні позову (а.с.115-122), посилаючись на відсутність порушення прав чи інтересів ОСОБА_1 , а також на неналежність способів захисту, які просить застосувати позивач, просила стягнути з позивача понесені нею витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10 000 грн.
Відповідачі у справі підтримали заперечення третьої особи, справу просили розглядати без їх участі, у задоволені позову - відмовити у повному обсязі (а.с.113-114).
Представник позивача 05.02.2026 надав до суду письмові пояснення, посилаючись на обґрунтованість позовних вимог (а.с.186-194).
Сторони були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, в судове засідання не з'явились.
Представник позивача 04.03.2026 подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник третьої особи 04.03.2026 подав заяву про розгляд справи за його відсутності, у задоволені позовних вимог просив відмовити з мотивів, викладених ним у поясненні на позов.
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 23.09.2025 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.80).
Ухвалою судді від 25.09.2025 позовну заяву залишено без руху (а.с.91-92).
Ухвалою суду від 06.10.2025 відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження (а.с.104-105).
Ухвалою суду від 11.11.2025 закрито підготовче судове засідання у справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.174).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 23.08.2003, який розірвано рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 12.07.2022 (а.с.28).
У відповідності до копії договору купівлі-продажу від 26.06.200 ОСОБА_1 набув у власність незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 , що складався в цілому з одного незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 36%, розташованого на земельній ділянці державної власності площею 0,14 га (а.с.18).
Рішенням Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 05.11.2009 №292/4 ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність передано земельну ділянку 0,2213 га для будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , про що 30.12.2011 видано та зареєстровано державний акт про право власності на вказану земельну ділянку (а.с.19, 20).
Рішенням Овідіопольського районного суду від 16.01.2024 у справі №509/1829/23 зі змінами, внесеними постановою Одеського апеляційного суду від 08.10.2024, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 визнано право їх спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,221 га за адресою АДРЕСА_1 (а.с.123-135, 136-149).
Рішення судів мотивовано тим, що згідно діючої на той час ч.5 ст.61 СК України в редакції Закону України від 11.01.2011 №2913, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Таким чином, право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку існувало з дня виникнення такого права, що підтверджено вищевказаними рішеннями судів, які набули чинності.
На замовлення ОСОБА_3 та на підставі відповідного договору, Товариством виготовлено Технічний паспорт станом на 29.05.2023, в якому відображено наявність трьох житлових будинків А,Б,В площею 129,4 кв.м.; 61,8 кв.м.; 68,6 кв.м., часом спорудження яких зазначено 2004, 2012 та 2010 роки відповідно, а також інших господарських будівель та споруд, розміщених на земельній ділянці площею 2213 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (а.с.47-56).
Правовстановлюючих документів на вказані будівлі сторони не надали.
Із копії позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ухвали Овідіопольського районного суду від 02.07.2025 у справі №509/3422/25 слідує, що предметом спору по даній справі є поділ в натурі земельної ділянки площею 0,2213 га по АДРЕСА_1 та матеріалів, обладнання тощо, використаних в процесі самочинного будівництва житлових будинків, господарських будівель і споруд на вказаній ділянці (а.с.35-46, 56-57).
У відповідності до копій довідок виконавчого комітету Таїровської селищної ради від 11.06.2019 та від 02.02.2023 ОСОБА_3 дійсно проживала в будинку АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_1 та іншими членами сім'ї (а.с.151-152).
ІV. Оцінка Суду.
Відповідно до положень частини 1 ст.2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з положеннями ч.1 ст.4 ЦПК, ч.ч.1, 2 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів та має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача є підставою для відмови у задоволені його позову.
Крім того, у відповідності до ст.5 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 16 ЦК визначено перелік способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи
Частиною 2 статті 5 ЦПК передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають такого (ефективного) способу, то суд відповідно до викладеної в позові вимоги, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, якщо він не суперечить закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 23.08.2003, який розірвано рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.07.2022 (а.с.28).
У відповідності до копії договору купівлі-продажу від 26.06.200 ОСОБА_1 набув у власність незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 , що складався в цілому з одного незакінченого будівництвом житлового будинку готовністю 36%, розташованого на земельній ділянці державної власності площею 0,14 га (а.с.18).
Рішенням Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 05.11.2009 №292/4 ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність передано земельну ділянку 0,2213 га для будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , про що 30.12.2011 видано та зареєстровано державний акт про право власності на вказану земельну ділянку (а.с.19, 20).
Рішенням Овідіопольського районного суду від 16.01.2024 у справі №509/1829/23 зі змінами, внесеними постановою Одеського апеляційного суду від 08.10.2024, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 визнано право їх спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,221 га за адресою АДРЕСА_1 (а.с.123-135, 136-149).
Рішення судів мотивовано тим, що згідно діючої на той час ч.5 ст.61 СК України в редакції Закону України від 11.01.2011 №2913, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Таким чином, право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку існувало з дня виникнення такого права, що підтверджено вищевказаними рішеннями судів, які набули чинності.
На замовлення ОСОБА_3 та на підставі відповідного договору, Товариством виготовлено Технічний паспорт станом на 29.05.2023, в якому відображено наявність трьох житлових будинків А,Б,В площею 129,4 кв.м.; 61,8 кв.м.; 68,6 кв.м., часом спорудження яких зазначено 2004, 2012 та 2010 роки відповідно, а також інших господарських будівель та споруд, розміщених на земельній ділянці площею 2213 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (а.с.47-56).
Правовстановлюючих документів на вказані будівлі сторони не надали.
Із копії позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ухвали Овідіопольського районного суду від 02.07.2025 у справі №509/3422/25 слідує, що предметом спору по даній справі є поділ в натурі земельної ділянки площею 0,2213 га по АДРЕСА_1 та матеріалів, обладнання тощо, використаних в процесі самочинного будівництва житлових будинків, господарських будівель і споруд на вказаній ділянці (а.с.35-46, 56-57).
Відповідно до положень, що містяться в пункті 26 розділу I «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 (далі - Інструкція) технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна здійснюють за ініціативою амовника або його довіреної особи на підставі оформленого договору із суб'єктом господарювання, а відповідно до пункту 2 розділу I вказаної Інструкції - замовником технічної інвентаризації є, зокрема власник об'єкта нерухомого майна (у тому числі земельної ділянки), особа, яка має інші речові права на об'єкт нерухомого майна, у тому числі на земельну ділянку, на якій розташований такий об'єкт.
Оскільки ОСОБА_3 мала право спільної з ОСОБА_1 сумісної власності на земельну ділянку площею 0,2213 га по АДРЕСА_1 з моменту її приватизації, то відповідно могла бути замовником технічної інвентаризації на підставі оформленого договору із суб'єктом господарювання, яким являється Товариство.
Отже, твердження позивача про те, що суб'єктом господарської діяльності має бути саме замовник, не ґрунтуються на законі та є помилковими.
У відповідності до копій довідок виконавчого комітету Таїровської селищної ради від 11.06.2019 та від 02.02.2023 ОСОБА_3 дійсно проживала в будинку АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_1 та іншими членами сім'ї (а.с.151-152).
На підставі викладеного, суд відхиляє аргументи позивача про те, що інженер з технічної інвентаризації ОСОБА_2 у супроводі ОСОБА_3 самовільно проникли на земельну ділянку та в житловий будинок.
Відповідно до положень статі другої Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
У відповідності до положень частин першої та другої статті одинадцятої Закону України « Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Аналіз змісту технічної інвентаризації та Технічного паспорту свідчать про те, що вони не містять персональних даних та конфіденційної інформації стосовно ОСОБА_1 , а тому судом відхиляються аргументи позивача про порушення його прав на охорону персональних даних та конфіденційну інформацію стосовно нього.
Крім того, позивач посилається також на те, що у іншій цивільній справі №509/3422/25 ОСОБА_3 надала до суду Технічний паспорт, що може призвести до використання його судовим експертом для проведення судової будівельно-технічної експертизи, позбавлення права власності позивача на його власне майно, незаконних реєстраційних дій щодо реєстрації його майна на ім'я ОСОБА_3 .
Разом з тим, суд відхиляє вказані аргументи позивача з огляду на те, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, не надає підстав для визнання прав власності на будівлі, що в ньому відображені не є самостійною підставою для вчинення будь яких реєстраційних дій.
За визначенням, яке міститься в п.2 розділу I вищезгаданої Інструкції, технічний паспорт є документом, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, ім'я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об'єкт нерухомого майна, відомості щодо суб'єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Технічний паспорт має бути прошнурований, пронумерований та скріплений підписом керівника суб'єкта господарювання, який проводив інвентаризацію, а також підписом виконавця робіт і контролера із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката на право виконання робіт з технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна.
Таким чином позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорення його прав, свобод чи законних інтересів.
Крім того, судом встановлено, що Товариство не має статусу органу державної влади чи місцевого самоврядування, а є суб'єктом господарювання. Відтак працівники Товариства не є посадовими чи службовими особами органу влади чи місцевого самоврядування.
Статтею 16 ЦК не передбачено такого способу захисту як визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності фізичних осіб, а також юридичних осіб, які не мають статусу органу державної влади чи місцевого самоврядування. Товариство не наділено повноваженнями вилучати видані ним документи чи знищувати їх.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту по даній справі (визнання незаконними дій відповідачів, зобов'язання їх вилучити та знищити (анулювати) Технічний паспорт та інвентаризаційну справу, є неналежним, оскільки не передбачений законом та суперечить йому.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать:
- необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача);
- зловживання матеріальними правами;
- обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
Такий висновок стосовно застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21.
Належність способу захисту визначається судом лише за наслідками встановлення порушеного права або інтересу позивача, які підлягають захисту.
Оскільки судом такого порушення не встановлено, то вказане є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволені позову.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог позивача, то понесені ним судові витрати не підлягають стягненню з відповідачів.
Третя особа ОСОБА_3 просила стягнути з позивача 10 000 грн. витрат, понесених нею на надання професійної правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат надала копії договору від 20.10.2025 про надання професійної правничої допомоги адвокатом Котиком Ф.І. (а.с.167).
Розмір плати за договором визначено у фіксованому розмірі 10 000 грн.
Відповідно до банківської інструкції від 24.10.202 ОСОБА_3 сплатила за вказаним договором 10 000 грн. (а.с.168).
Представником Кушнір Н.І. 11.02.2026 до суду подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на виконання договору про надання професійної правничої допомоги від 20.10.2025 із зазначенням часу тривалістю 17 год., витраченого адвокатом на виконання договору (а.с.201).
Зважаючи на встановлені судом обставини витрати на правову допомогу були необхідними, фактично понесеними та є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
У відповідності до положень ч.12 ст.141 ЦПК судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа позовні вимоги.
Отже, понесені третьою собою судові витрати у сумі 10 000 грн. підлягають стягненню з позивача на її користь
Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд
У позові представника ОСОБА_1 - адвоката Бурдейного О.І. до ТОВ «Бюро оцінки кадастрових робіт та експертизи», ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 ) про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у справі у розмірі 10 000 грн
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Чорноморського міського
Суду Одеської області М.І.Петрюченко