справа № 492/1817/25
провадження 1-і/492/21/26
Іменем України
26 березня 2026 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника-адвоката ОСОБА_4 ,
захисника адвоката ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_6 (дистанційно),
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеконференції клопотання прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Веселий Кут Арцизького району Одеської області, громадянина України, українця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 КК України, -
встановив:
В провадженні Арцизького районного суду Одеської області знаходяться обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 КК України.
25 березня 2026 року до суду від прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_3 надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 . В обґрунтування клопотання посилався на те, що в наявний час ризики, що були підставою для обрання такого запобіжного заходу як тримання під вартою не зникли та не перестали існувати.
Обвинувачений, захисник-адвокат у судовому засіданні заперечували проти продовження строку тримання під вартою, захисник-адвокат вважав клопотання необґрунтованим, просив обрати більш м'який запобіжний захід або визначити розмір застави у мінімальному розмірі.
Суд, розглянувши клопотання про продовження строку тримання під вартою, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно з частиною 1 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 17 грудня 2025 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , строком на 60 (шістдесят) днів з 17 грудня 2025 року по 14 лютого 2026 року, включно, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор». Строк дії ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 закінчується 14 лютого 2026 року.
Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 03 лютого 2026 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , строком на 60 (шістдесят) днів з 03 лютого 2026 року по 03 квітня 2026 року, включно, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор». Строк дії ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 закінчується 03 квітня 2026 року.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини у справі Харченко проти України від 10 лютого 2011 року зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватися в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотанні про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79).
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003, тяжкість злочину не є єдиною підставою для обрання виключного запобіжного заходу, як тримання під вартою, а враховується разом з іншими обставинами по справі.
У постанові Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 червня 2023 року у справі № 450/1357/17 (провадження № 51-3965км19) Верховний суд зазначив, що виходячи зі змісту диспозицій статей 177, 178, 194, 196, 199 КПК України, терміни «обрання запобіжного заходу» та «продовження запобіжного заходу» використовуються як синонімічні за своїм правовим значенням. При цьому обрання - є первинним при застосуванні запобіжного заходу, який обирається на певний строк, а продовження - вторинна стадія, яка наступає, за певних умов, коли строк тримання під вартою закінчується.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд дійшов висновку, що ризики, вказані прокурором, не зменшились та існують на цей час.
Відповідно до вимог статті 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Ризик переховування від суду є доведеним, оскільки обвинувачений, перебуваючи на волі, може, з метою уникнення покарання, переховуватись від суду зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення.
ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років, а тому усвідомлюючи тяжкість покарання, яке може бути призначене у разі визнання його винуватим, обвинувачений може переховуватися від суду.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Про наявність ризику, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 177 КПК України, а саме знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, оскільки наразі проводиться досудове розслідування відносно невстановлених осіб, які також можуть бути причетні до вчинення злочину та відносно яких матеріали кримінального провадження виділено.
Ризик, передбачений пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК України вчинити інше кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_8 обґрунтовується тим, що обвинувачений, перебуваючи на волі може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення у вчиненні яких обвинувачується, оскільки обвинувачений не працює, джерелом доходу обвинуваченого є незаконне переправлення осіб через державний кордон України.
Ризик впливу на осіб, які викривають обвинуваченого ОСОБА_8 обґрунтовується тим, що обвинуваченому відомі контакти свідків у кримінальному провадженні, на яких він може здійснювати вплив.
Крім того, такий ризик як вплив на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Таким чином, суд вважає, що викладене в сукупності свідчить про наявність ризиків, на які посилається прокурор, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України.
Також, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відпала необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжному заході у виді тримання під вартою.
Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу у триманні під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , оскільки цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують право поваги до особистої свободи. Зміна запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження в суді.
Крім того, матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.
Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
Оцінивши обставини, визначені статтею 178 КПК України, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі понад п'яти років, застосований до нього раніше запобіжний захід у виді тримання під вартою не порушував у зв'язку з відсутністю об'єктивної можливості такого порушення, що не залежало від його волі; не судимий; вчинив злочин у наявному кримінальному провадженні в повнолітньому віці, належна процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_8 не може бути забезпечена застосуванням менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, оскільки останній на даний час становить підвищену суспільну небезпеку, а саме, у нього наявний високий ризик можливості переховування від суду та з метою уникнення кримінальної відповідальності, наявний ризик знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, а також за відсутності постійного місця роботи та необхідних коштів для його існування, ризик вчинення нового кримінального правопорушення, та ризик впливу на свідків у наявному кримінальному провадженні, тому суд дійшов висновку, що клопотання про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим і підлягає задоволенню та обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою слід продовжити на строк шістдесят днів з моменту постановлення наявної ухвали, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор», тобто з 26 березня 2026 року до 24 травня 2026 року.
Судом не встановлено підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до частини 3 статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з частиною 4 статті 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
В цій же частині статті 182 КПК України зазначено, що розмір застави визначається суддею, слідчим суддею з урахуванням характеру вчиненого злочину, даних про особу підозрюваного.
Межі розміру застави залежать, зокрема, і від ступеня тяжкості злочину, у вчиненні якого особа підозрюється.
Відповідно до статті 12 КК України злочин, передбачений частиною 3 статті 332 КК України, відноситься до тяжких злочинів, за його вчинення передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 9 років.
Пунктом 2 частини 5 статті 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа.
Крім того, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «Істоміна проти України» № 23312/15 від 13 квітня 2022 року, відповідно до якої розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року).
Також практикою ЄСПЛ визначено, що тяжкість обвинувачень, пред'явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (справа «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява № 60859/00, пункт 111, від 07 грудня 2006 року).
Відповідно до статті 7 Закону України «про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3328 гривень.
Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, є особою молодого віку, що свідчить про те, що застава у розмірі 242240 грн, яку просить визначити прокурор, є непомірною для обвинуваченого.
Відтак, з врахуванням особи ОСОБА_10 , який раніше не судимий, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, сімейного та майнового стану обвинуваченого, суд дійшов висновку про необхідність визначення застави у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 199680 грн (60х3328=199680 грн), який є в межах санкції для тяжких злочинів і, на момент прийняття зазначеного рішення про продовження строку тримання під вартою, не є завідомо непомірним для обвинуваченого ОСОБА_8 .
На думку суду, саме такий розмір застави обумовлений тим ступенем довіри до обвинуваченого, при якому перспектива втрати застави буде для нього необхідним і достатнім стримуючим фактором, щоб не допустити невиконання ним процесуальних обов'язків та запобігти здійсненню дій, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України.
Також, застосовуючи щодо обвинуваченого ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у виді застави, суд вважає за необхідне покласти на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 частини 5 статті 194 КПК України та роз'яснити наслідки їх невиконання.
Відповідно до частини 4 статті 202 КПК України обвинувачений ОСОБА_8 звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної судом у наявній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця під вартою в якому вони перебувають, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.
Доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_6 щодо необґрунтованості ризиків, зазначених у клопотанні прокурора, а також визначення розміру застави у мінімальному розмірі, фактично зводяться до незгоди з клопотанням про продовження строку тримання під вартою та не відповідає загальним засадам кримінального провадження щодо змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 197, 199, 201, 331, 369-372 КПК України, суд, -
постановив:
Клопотання прокурора Болградської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_8 - задовольнити.
Продовжити обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 332 КК України, строком на 60 (шістдесят) днів з 26 березня 2026 року по 24 травня 2026 року, включно, з утриманням його в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор». Строк дії ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 закінчується 24 травня 2026 року.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави, як запобіжного заходу достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, в розмірі 60 (шістдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 199680 (сто дев'яносто дев'ять тисяч шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному у наявній ухвалі протягом її дії для зарахування заставної суми у національній грошовій одиниці на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_8 у разі внесення застави наступні обов'язки:
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;
- прибувати за першою вимогою на виклики до прокурора та суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- утримуватися від спілкування з потерпілим, свідками, з приводу обставин вчинених ним кримінальних правопорушень.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 24 травня 2026 року.
Оригінал документу, у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_8 наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться до суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_8 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Копію наявної ухвали вручити сторонам судового провадження та направити для виконання до Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор».
Ухвала про продовження строку тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим ОСОБА_8 , який тримається під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії наявної ухвали.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області ОСОБА_1