Справа №463/12550/25
25 березня 2026 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Герман М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ),
до
поліцейського 1 взводу 1 роти 3 батальйону
УПП у Львівській області ДПП
Шибунька Віталія Анатолійовича
(79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19),
Департаменту патрульної поліції
(03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; ЄДРПОУ: 40108646)
про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
встановив:
Позиції сторін та учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з адміністративним позовом до поліцейського 1 взводу 1 роти 3 батальйону УПП у Львівській області ДПП Шибунька Віталія Анатолійовича про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, з підстав наведених у ньому.
В обґрунтування позову покликається на те, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 06.12.2025 року серії ЕНА №6294221, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
Вважає, що постанова прийнята з порушенням норм чинного законодавства України та є такою, що містить неправдиві відомості, з огляду на наступне. Так, відповідно до оскаржуваної постанови, 06.12.2025 року о 23:36:40 водій, керуючи транспортним засобом, де є дві смуги для руху в одному напрямку, рухався в крайній лівій смузі, коли права була вільна, чим порушив п. 11.5 ПДР України.
Позивач вказує, що 06.12.2025 року він рухаючись на автомобілі марки Kia Sportage д.н.з НОМЕР_2 по Львівській дорозі М1110 у напрямку з м. Львова до м. Городок Львівської області був зупинений працівниками поліції, після чого навів останнім свої доводи з приводу вчиненого. Зазначає, що працівниками поліції в порушенням вимог КУпАП не було вказано в постанові жодного доказу, який підтверджує наявність події та складу у його діях адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП, а відтак оскаржувана постанова є такою, що винесена виключно на припущеннях відповідача (Шибунька В.А.).
Вважає, що дії відповідача із зупинення транспортного засобу, розгляду справи про адміністративне правопорушення та подальше складення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 06.12.2025, є протиправними, а сама постанова безпідставною та такою, що підлягає скасуванню.
На підставі наведеного, просить заявлені вимоги задовольнити.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 30.12.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2026 адміністративну справу передано за підсудністю до Галицького районного суду м. Львова.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 16.02.2026 відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд в порядку ст. 286 КАС України.
Протокольною ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 24.02.2026 за клопотанням позивача до участі у справі залучено в якості співвідповідача Департамент патрульної поліції.
В процесі провадження у справі представником Департаменту патрульної поліції - Шкробаком О.М. подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, вказує на те, що у випадку виявлення ознак адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 122 КУпАП, складення протоколу про адміністративне правопорушення не вимагається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення (за наявності відповідних підстав) виноситься безпосередньо на місці вчинення правопорушення посадовою особою органу (підрозділу) Національної поліції. Зазначає, що відповідно до оскаржуваної постанови в ній містяться посилання на технічний засіб, яким здійснено відео фіксацію на місці події, а саме номери портативних відеореєстраторів поліцейських 470379; 470625, а також в п. 7 зазначеної постанови вказано, що до постанови додається пояснення водія (відповідне пояснення до відзиву додається). Вказує, що у позивача була відсутня підстава для виїзду та тривалого руху в лівій смузі. Також, вказує на те, що поліцейський приймаючи рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяв в межах власної дискреції, яка визначається завданнями та функціями передбаченими Законом України «Про Національну поліцію», КУпАП та посадовою інструкцією поліцейського. Поліцейський мав законні підстави для винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, була дотримана процедура та порядок складання адміністративних матеріалів. Постанова у справі про адміністративне правопорушення є обґрунтована, винесена на підставі та у порядку передбаченому чинним законодавством. Працівником поліції до Позивача застосовано адміністративне стягнення передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, санкція якого передбачає штраф у розмірі 510 грн. Відтак, відсутні підстави для скасування постанови, а вимоги позивача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Крім того, представник відповідача наводить у відзиві положення законодавства на яких ґрунтується його позиція та практику суду касаційної інстанції.
В ході судового розгляду позивач підтримав подану позовну заяву, з підстав викладених у ній та просив таку задовільнити.
Представник відповідача в ході судового розгляду заперечив проти задоволення позовної заяви, з підстав наведених у відзиві та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.
Судом встановлено, що 06 грудня 2025 року поліцейським 1 взводу 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Шибуньком В.А. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6294221 стосовно того, що ОСОБА_1 . Так, зокрема в ній вказано, що 06.12.2025 року о 23 годині 36 хвилині 40 секунді, на дорозі М11 Львів-Шегині 10, водій керував транспортним засобом на дорозі де є дві смуги для руху в одному напрямку, рухався в крайній лівій смузі коли права смуга була вільна, n470379 470625, чим порушив п. 11.5 ПДР - порушення виїзду на крайню ліву смугу при наявності двох і більше смуг для руху в одному напрямку, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Частиною 2 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Відповідно до п. 11.5 Правил дорожнього руху України, па дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).
Відповідно до ст. 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов'язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об'єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, встановлених законодавством), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
Згідно ст. 276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.
Відповідно до ст. 258 КУпАП, протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 77, частиною третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, частиною першою статті 85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених у частині третій статті 238), частиною третьою статті 109, статтею 110, частинами першою, другою і третьою статті 114, статтею 115, частинами першою, другою статті 116-1, частинами першою, другою і третьою статті 116-3, статтями 119, 134, 135, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 185-3, статтею 197 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), статтею 198 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), а також статтями 202-203-1, 204-2, 204-4 (у випадках виявлення цих правопорушень у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України чи контрольних пунктах в'їзду-виїзду) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.
Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, передбачених статтями 77-1, 120, 175, 175-2, 175-3, 188-8 цього Кодексу.
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Положення цієї частини не застосовуються у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованих за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), а також правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення, згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності та подала про це відповідну заяву.
Позивач вказує на недотримання працівником поліції під час винесення оскаржуваної постанови, встановленої процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також відсутність доказів, які доводять його винуватість.
Суд бере до увагу пояснення позивача про те, що маневр в лівій смузі був зумовлений тим, що він завчасно перелаштувався з правої смуги у ліву, оскільки у правій смузі рухалась вантажівка з причепом. Проте, вантажівка рухалась із максимально допустимою швидкістю (близько 70 км/год), а позивач рухався згідно знаку обмеження швидкості (40 км/год). Відтак, через різницю у швидкості між ними, виникла відстань та позивачем планувалось здійснення повороту ліворуч на село Оброшино, проте такий не був виконаний, оскільки позивач був зупинений працівниками поліції.
Разом з тим, у контексті змісту наведених пояснень суд відзначає, що ключовим питанням у цій справі є наявність чи відсутність достатніх, достовірних, належних та допустимих доказів вчинення правопорушення позивачем.
Водночас, сама по собі постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності та пояснення позивача, якими б вони не були суперечливими, не може бути належним доказом вчинення особою правопорушення. Постанова є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому має передувати фіксування цього правопорушення.
Позивач стверджує, що жодних Правил дорожнього руху 06.12.2025 він не порушував та відсутні будь-які докази, на підставі яких можна б було встановити вчинення ним будь-якого адміністративного правопорушення.
Судом встановлено, у графі “до постанови додаються» оскарженої постанови присутній запис: «пояснення водія (особи)». Судом досліджено відповідні пояснення та їх зміст відповідає доводам наведеним позивачем у позові, зокрема останній заперечує факт вчинення правопорушення. Отже. на момент розгляду справи інспектору було відомо про заперечення ОСОБА_1 факту вчинення правопорушення, що зумовлювало необхідність оцінки цих доводів шляхом співставлення та оцінки інших доказів у справі.
Разом з тим, з відзивом представником відповідача також додано відеоматеріали.
Так, з досліджених безпосередньо у судовому засіданні в присутності сторін відеоматеріалів неможливо достовірно ідентифікувати та встановити факт проїзду автомобіля під керуванням позивача по лівій смузі при вільній правій, а також не вдається за можливим достовірно встановити марку транспортного засобу, його номерні знаки для ідентифікації, ідентифікувати місцевість та розпізнати розмітку дорожнього покриття.
Оцінюючи наявні у справі докази та наводячи мотиви ухваленого рішення, суд виходить з наступного.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, ключовими обставинами на яких наголошує позивач фактично є твердження про недопущення порушення ПДР та відсутність доказів, які засвідчують факт вчинення правопорушення.
Фактично суду в процесі провадження у справі надано оскаржувану постанову (її копію) та відео-фіксацію з нагрудних камер працівників поліції, відеоматеріали яких не надають можливості достовірно встановити факт вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення.
Суд також відзначає наступне.
Розгляд справ про адміністративне правопорушення та прийняття компетентними органами рішень у цій категорії справ мають повністю підкорюватись вимогам законності. Такий висновок випливає з проголошеного у ст.8 Конституції України дії принципу верховенства права, до змісту якого входить обов'язок органів публічної влади діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Ці органи не повинні діяти свавільно.
Особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено можливість об'єктивного розгляду справи.
Відповідно до позиції викладеної Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17: «Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.»
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 своєї постанови № 14 від 23.12.2005 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КпАП України. У ній зокрема потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
У свою чергу, в оскаржуваній постанові відсутнє посилання на відеоматеріали в графі «до постанови додаються», водночас не зрозуміло є формулювання в графі «час та місце скоєння, суть і обставини правопорушення», а саме: «… була вільна n470379: 470625 чим порушив…». Разом з тим, з метою забезпечення повноти та об'єктивності судового розгляду відповідні відеозаписи були дослідженні у судовому засіданні.
Суд відзначає, що відносно спрощений порядок провадження у даній категорії справ, на відміну від, наприклад, справ які передаються на розгляд до суду, не звільняє орган уповноважений на прийняття рішення у справі дотриматись вимог закону щодо змісту прийнятого рішення, а також отримання у встановлений законом спосіб доказів які встановлюють факт вчинення правопорушення.
Належна вмотивованість процесуального рішення забезпечує дотримання принципу верховенства права, об'єктивності під час з'ясування обставин справи (оцінки доводів учасника провадження), дотримання основоположних прав та інтересів людини та громадянина під час провадження. У свою чергу, невиконання такої вимоги щодо наведення належних та достатніх мотивів у процесуальному рішенні може призвести до недотримання загальних засад адміністративного законодавства.
За змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку відповідача) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку - версії відповідача. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як наведено у постанові від 08 липня 2020 року (справа №463/1352/16-а, адміністративне провадження №К/9901/21241/18) Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень. Також колегія суддів вважає безпідставним врахування судом першої та апеляційної інстанції пояснень відповідача в якості доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, адже під час складення постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідач діяв як службова особа - інспектор патрульної поліції. Суд зазначає, що свідчення тільки такої особи у цій справі не можуть вважатись об'єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконував функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Враховуючи те, що позивач заперечує факт вчинення адміністративного правопорушення, а відповідач не подав суду достатніх, достовірних, належних та допустимих доказів на спростування цих його тверджень, зокрема доказів які належним чином фіксують правопорушення, суд вважає, що оскаржена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесена інспектором поліції без додержання вимог законності, а відтак підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій інспектора Шибунько В.А., суд зазначає, що процедурних порушень під час складання постанови інспектором не встановлено, а позивач не обґрунтував у цій частині свій позов. Самі по собі дії інспектора при складанні постанови про правопорушення, яку було скасовано у судовому порядку за недоведеністю вини не можна вважати неправомірними та протиправними.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Зважаючи на те, що в ході розгляду справи не здобуто належних та допустимих доказів вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення, суд приходить до висновку, що зазначена постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Суд зазначає, що належним відповідачем в даній справі має бути саме Департамент патрульної поліції, адже він є належним чином зареєстрованою юридичною особою є саме Департамент патрульної поліції, а інспектор відповідного підрозділу (органу) поліції при розгляді справ про адміністративні правопорушення, діє не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, у даному випадку - Департамент патрульної поліції Національної поліції України. Вказана юридична особа має свій рахунок, а також виконує свої зобов'язання та здійснює діяльність як суб'єкт владних повноважень та є розпорядником бюджетних коштів.
Виходячи з наведеного, суд приходить висновку, що у задоволенні позовних вимог, заявлених до поліцейського 1 взводу 1 роти 3 батальйону УПП у Львівській області ДПП Шибунька Віталія Анатолійовича слід відмовити.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
Керуючись ст. 241-246, 286 КАС України,
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6294221 від 06 грудня 2025 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (ЄДРПОУ 40108646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 605 гривень 60 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач - поліцейський 1 взводу 1 роти 3 батальйону УПП у Львівській області ДПП
Шибунька Віталія Анатолійовича
(79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19);
відповідач - Департамент патрульної поліції
(03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3; ЄДРПОУ: 40108646).
Повний текст судового рішення складений 25.03.2026 року.
Головуючий суддя В.В. Стрельбицький