24 березня 2026 року
м. Київ
справа № 202/15007/24
провадження № 61-3838ск26
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу Державної казначейської служби України на додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 25 серпня 2025 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, третя особа ? Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ НП в Дніпропетровській області, третя особа ? Державна казначейська служба України, в якому просив стягнути з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь майнову шкоду за надання йому правничої допомоги під час судових проваджень у справі про адміністративне правопорушення у розмірі 45 066,40 грн, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 04 червня 2024 року під час оскарження постанови про адміністративне правопорушення у розмірі 605,60 грн, а також моральну шкоду у розмірі 32 000,00 грн.
Індустріальний районний суд міста Дніпра рішенням від 29 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідних казначейських рахунків на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням юридичної (правничої) допомоги при розгляді справи про адміністративне правопорушення, а також моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 01 липня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ГУ НП в Дніпропетровській області залишив без задоволення. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 квітня 2025 року залишив без змін.
Верховний Суд ухвалою від 21 липня 2025 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ НП в Дніпропетровській області на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 29 квітня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 липня 2025 року у цій справі відмовив з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Індустріальний районний суд міста Дніпра додатковим рішенням від 25 серпня 2025 року стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідних казначейських рахунків на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам у сумі 6 409 грн. В іншій частині заяви відмовив.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 27 листопада 2025 року апеляційні скарги ГУ НП в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України залишив без задоволення. Додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 25 серпня 2025 року залишив без змін.
Верховний Суд ухвалою від 22 грудня 2025 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ НП в Дніпропетровській області на додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 25 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року у цій справі відмовив з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.
Дніпровський апеляційний суд додатковою постановою від 27 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі задовольнив частково. Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 18 944,36 грн. В іншій частині заяви відмовив.
28 березня 2026 року Державна казначейська служба України через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 25 серпня 2025 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2026 року в указаній вище справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом спору у цій справі є вимога про відшкодування майнової та моральної шкоди у загальному розмірі 77 672,00 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 30 = 99 840,00 грн). Таким чином ця справа відноситься до категорії малозначних.
В ухвалі Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 січня 2025 року зазначено, що ця справа є справою незначної складності, а тому відноситься до малозначних та підлягає розгляду за правилами спрощеного провадження.
Крім того, про те, що вказана справа відноситься до категорії малозначних, зазначено в ухвалах Верховного Суду від 21 липня 2025 року та від 22 грудня 2025 року.
Касаційна скарга подана на додаткові судові рішення, які є невід'ємною частиною основних судових рішень, щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України Верховний Суд не встановив.
Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на додаткове рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 25 серпня 2025 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, третя особа ? Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров