26 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/14479/23 (910/5871/24)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Комплект" - Коханій Т.В.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс" - не з'явився,
арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 (колегія суддів у складі: головуючий - Доманська М.Л., Пантелієнко В.О., Козир Т.П.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 (суддя Омельченко Л.В.)
у справі №910/14479/23(910/5871/24)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Комплект"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс"
за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору: арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича
про стягнення коштів
в межах справи №910/14479/23
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Євразія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Комплект"
про банкрутство,
Стислий виклад позовних вимог
1. На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/14479/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Євразія" (далі - ТОВ "ІК "Євразія") про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Комплект" (далі - ТОВ "Гран Комплект").
2. У травні 2024 року ТОВ "Гран Комплект" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс" (далі - ТОВ "Транс Вантаж Сервіс") про стягнення коштів у загальному розмірі 6623933,43 грн, яка складається з: суми основного боргу у розмірі 1549999,99 грн; пені в розмірі 2675903,10 грн; 3% річних у розмірі 255781,23 грн; інфляційних витрат у розмірі 1192535,41 грн та штрафу в розмірі 949713,70 грн.
3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив свої зобов'язання перед позивачем, що виразилось у невиконанні умов договору поставки №2510/21-2 щодо оплати поставленого товару на суму 1549999,99 грн. У зв'язку з цим, позивач просив суд стягнути заборгованість за поставлений товар, а також нараховані штрафні санкції, визначені п. 5.6 договору та приписами ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. 25.10.2021 між ТОВ "Гран Комплект" (постачальник) та ТОВ "Транс Вантаж Сервіс" (покупець) укладено договір поставки №2510/21-2, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю продукцію (щебінь, пісок тощо), а покупець - прийняти та оплатити її на умовах договору.
5. За умовами п. 2.5 договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100-відсоткової попередньої оплати.
6. Пунктом 5.6 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за цим договором покупцю нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати) до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.
7. Протягом 2021 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 14891545,00 грн, який був оплачений не в повному обсязі, у зв'язку з чим станом на 01.01.2022 заборгованість відповідача перед позивачем становила 5992253,25 грн.
8. У 2022 році позивач продовжив поставки товару на адресу відповідача, який також був оплачений не в повному обсязі, унаслідок чого загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем склала 8400000,00 грн.
9. Разом із тим упродовж 2022 року відповідач частково погасив заборгованість у розмірі 6189095 грн, у зв'язку з чим основний борг станом на кінець 2022 року становив 3781348,25 грн.
10. У 2023 році відповідач також частково здійснював платежі на користь позивача, внаслідок чого розмір основної заборгованості зменшився до 1549999,99 грн, яка станом на момент звернення позивача до суду залишалася непогашеною.
11. Факт укладення між сторонами договору поставки та виникнення у відповідача зобов'язань щодо оплати поставленого товару відповідач не заперечував, однак посилався на недоведеність позивачем заявленого розміру заборгованості та на безпідставність нарахування штрафних санкцій у заявленому розмірі.
12. Зокрема, відповідач зазначав, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження повного обсягу поставок товару, а також вказував на необґрунтованість нарахування пені у розмірі 2675903,10 грн, оскільки, на його думку, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання обмежується шестимісячним строком.
13. Крім того, відповідач вказував про безпідставність заявленої до стягнення суми штрафу, оскільки її розмір має становити не більше 20% від суми основного боргу, а також наголошував на необхідності дотримання балансу інтересів сторін з огляду на заявлення позивачем до стягнення також інфляційних втрат та 3% річних.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
14. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Транс Вантаж Сервіс" на користь позивача 4154363,03 грн, з яких: 1549999,99 грн основного боргу, 846046,41 грн пені, 255781,23 грн 3% річних, 1192535,41 грн інфляційних втрат та 309999,99 грн штрафу; у решті позову господарський суд першої інстанції відмовив.
15. Господарський суд першої інстанції виходив із доведеності факту поставки товару та наявності у відповідача непогашеної заборгованості за договором поставки. Водночас місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та 3% річних до 1% від нарахованої позивачем суми, однак у резолютивній частині рішення фактично зазначив до стягнення інший, більший розмір таких нарахувань.
16. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 змінено: з відповідача на користь позивача стягнуто 2781349,38 грн, з яких 1549999,99 грн основного боргу, 1192535,41 грн інфляційних втрат та 38813,98 грн штрафних санкцій (пеня, 3% річних, штраф). Підставою для такого висновку апеляційний суд визнав правомірність зменшення штрафних санкцій до 1% від нарахованої позивачем суми.
17. Постановою Верховного Суду від 27.08.2025 зазначену постанову апеляційного господарського суду в частині зменшення розміру штрафних санкцій (пені, 3% річних, штрафу) до 1% від нарахованої позивачем суми скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції. Верховний Суд виходив із того, що при вирішенні питання про зменшення неустойки апеляційний суд неналежно врахував критерії, передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, а також не взяв до уваги, що спір розглядається в межах справи про банкрутство, де значення має не лише інтерес боржника-відповідача, а й інтерес кредиторів боржника-позивача.
18. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог 2469570,40 грн пені та штрафу скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення позову. Мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 в частині зменшення розміру штрафних санкцій (пені, штрафу) та 3% річних до 1% від нарахованої позивачем суми змінено та викладено її в редакції цієї постанови.
19. У зв'язку з наведеним Північний апеляційний господарський суд виклав резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у новій редакції, якою позов задовольнив повністю та стягнув з ТОВ "Транс Вантаж Сервіс" на користь ТОВ "Гран Комплект" 1549999,99 грн основного боргу, 1192535,41 грн інфляційних втрат, 2675903,10 грн пені, 255781,23 грн 3% річних та 949713,70 грн штрафу, а також судові витрати.
20. Господарський суд апеляційної інстанції за результатами нового розгляду виходив із того, що наведені відповідачем обставини - значний відсоток виконання договору, погіршення фінансового стану, вплив воєнного стану, поведінка сторін у договірних відносинах - не підтверджують винятковості випадку і самі собою не є достатніми підставами для зменшення штрафних санкцій.
21. Апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач не надав належних доказів неможливості виконання грошового зобов'язання, відсутності коштів або існування непереборних перешкод для своєчасної оплати, а також не довів, що відповідні обставини мали для нього більш негативні наслідки, ніж для позивача.
22. Крім того, апеляційний господарський суд врахував, що спір розглядається в межах справи про банкрутство ТОВ "Гран Комплект", а тому безпідставне зменшення штрафних санкцій суперечило б легітимній меті процедури банкрутства, яка полягає у збільшенні активів боржника та максимальному задоволенні вимог кредиторів. З огляду на це апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення пені, 3% річних та штрафу і виклав мотивувальну частину рішення місцевого суду в цій частині у редакції своєї постанови.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
23. ТОВ "Транс Вантаж Сервіс" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 у частині стягнення з нього пені та штрафу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ТОВ "Гран Комплект" у стягненні з ТОВ "Транс Вантаж Сервіс" 2461830,85 грн пені та 873736,60 грн штрафу.
24. Як на підстави касаційного оскарження скаржник посилається на п. 1 та п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також п. 2 ч. 1 ст. 310 ГПК України, зазначаючи про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
25. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій застосували ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №912/940/23, від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, від 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, та інших постановах Верховного Суду, у яких сформульовано правові висновки щодо критеріїв зменшення розміру неустойки.
26. Крім того, скаржник зазначає, що господарські суди неправильно застосували ч. 6 ст. 232 ГК України, а також ст.ст. 251-253 ЦК України, без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 09.03.2021 у справі №924/441/20, від 20.08.2021 у справі №910/13575/20, від 08.02.2022 у справі №903/261/21, від 19.03.2021 у справі №910/17317/17, від 16.10.2024 у справі №911/952/22, відповідно до яких інший строк нарахування штрафних санкцій має бути чітко визначений договором, тоді як, на думку скаржника, пеня нарахована за період, що перевищує встановлений законом шестимісячний строк, а умовами договору інший строк нарахування штрафних санкцій прямо не передбачено.
27. Скаржник вказує, що господарський суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст.ст. 86, 119, 256 ГПК України, безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Гран Комплект", не навівши належного обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.
28. При цьому скаржник вважає, що господарський суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03.04.2025 у справі №908/2948/23, від 04.12.2024 у справі №22/045-10, відповідно до яких суд, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, зобов'язаний надати належну оцінку поважності причин пропуску такого строку, а також належним чином мотивувати відповідний висновок.
29. Скаржник також зазначає, що безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке набрало законної сили, є порушенням принципу правової визначеності та може свідчити про порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
30. Крім того, скаржник зазначає, що в ухваленні постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 брали участь судді Доманська М.Л. та Козир Т.П., яким заявлявся відвід, однак у задоволенні такого відводу було відмовлено, що, на думку скаржника, свідчить про порушення вимог процесуального закону та вплинуло на законність ухваленого судового рішення.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
31. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Гран Комплект" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.
32. Заперечуючи доводи касаційної скарги щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, позивач зазначає, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які могли б бути підставою для застосування положень ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.
33. Позивач також звертає увагу, що поведінка відповідача є недобросовісною, оскільки останній: заперечував факт отримання товару, водночас заявляючи про необхідність зменшення штрафних санкцій; протягом тривалого часу не вживав жодних заходів для погашення заборгованості; продовжував здійснювати господарську діяльність та розраховуватися з іншими контрагентами, не виконуючи своїх зобов'язань перед позивачем.
34. Окремо позивач наголошує, що спір розглядається в межах справи про банкрутство, а тому стягнення заборгованості та штрафних санкцій спрямоване на збільшення активів боржника та забезпечення задоволення вимог кредиторів, у зв'язку з чим безпідставне зменшення таких сум порушуватиме баланс інтересів учасників процедури банкрутства.
35. Крім того, позивач зазначає, що відсутні підстави для застосування обмеження, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки умовами договору сторін прямо передбачено нарахування пені до повного розрахунку, що свідчить про встановлення сторонами іншого строку її нарахування.
36. Щодо доводів касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права при поновленні строку на апеляційне оскарження, позивач зазначає, що питання поважності причин пропуску такого строку віднесено до дискреції суду, а наведені скаржником правові позиції Верховного Суду є нерелевантними до спірних правовідносин.
37. Також позивач заперечує доводи скаржника щодо неправомірності відмови у задоволенні заяви про відвід суддів апеляційного господарського суду, зазначаючи, що сам по собі факт ухвалення суддями рішень у подібних справах не свідчить про їх упередженість та не є підставою для відводу відповідно до ст. 35 ГПК України.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
38. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні позовних вимог у частині стягнення пені та штрафу.
39. Верховний Суд звертає увагу, що рішення господарського суду першої інстанції та постанова господарського суду апеляційної інстанції оскаржуються скаржником частково, а саме в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу. У зв'язку з цим, відповідно до положень ст.ст. 300, 301 ГПК України, перегляд оскаржуваних судових рішень здійснюється Верховним Судом лише в межах доводів касаційної скарги та в оскарженій частині, тоді як інші висновки судів попередніх інстанцій, які не є предметом касаційного оскарження, не переглядаються.
40. Отже, Верховний Суд перевіряє доводи касаційної скарги виключно в межах наведених скаржником аргументів та встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи.
Щодо стягнення суми пені
41. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
42. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
43. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
44. За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
45. Верховний Суд враховує, що 28.02.2025 набрав чинності, а 28.08.2025 введено в дію Закон України №4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб. Пунктом 3 ст. 17 зазначеного Закону передбачено втрату чинності ГК України з дня введення цього Закону в дію, тобто з 28.08.2025.
46. Враховуючи, що на момент спірних правовідносин ГК України був чинним, до них підлягають застосуванню, зокрема, положення ст.ст. 230, 232, 233 ГК України у редакції, чинній на момент їх виникнення, що узгоджується з приписами ст. 5 ЦК України щодо дії актів цивільного законодавства у часі.
47. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
48. Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
49. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора, господарський суд має право зменшити їх розмір. При цьому повинні бути враховані ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, а також інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, господарський суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
50. Подібне правило містить і ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
51. Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов'язком суду. За відсутності в законі вичерпного переліку виняткових обставин господарський суд, оцінивши докази та обставини справи у їх сукупності, у кожному конкретному випадку вирішує питання про наявність або відсутність підстав для такого зменшення. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22 та постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі №922/3697/24, від 29.04.2025 у справі №922/2249/24, від 11.02.2025 у справі №902/1131/23.
52. Як у наведених постановах, так і в постановах Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №912/940/23, від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, від 15.02.2023 у справі №920/437/22, на які посилається скаржник, зазначено, що при вирішенні питання про зменшення неустойки господарський суд має оцінити, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником, причини та тривалість прострочення, співмірність санкцій наслідкам порушення та поведінку сторін у зобов'язанні.
53. Вирішуючи питання про зменшення неустойки, господарський суд повинен встановити, чи є відповідний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, причин неналежного виконання зобов'язання, наслідків порушення, співвідношення розміру неустойки з такими наслідками та поведінки боржника. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі №922/3697/24, від 10.06.2025 у справі №925/585/24, від 17.04.2025 у справі №910/7827/24, від 26.02.2025 у справі №911/168/24.
54. Водночас оцінка наявності підстав для зменшення неустойки та визначення її розміру належать до повноважень господарських судів першої та апеляційної інстанцій, тоді як Верховний Суд перевіряє лише правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених обставин справи. Подібний висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, а також у постанові від 24.02.2026 у справі №910/14479/23(910/5873/24).
55. Верховний Суд враховує, що питання щодо застосування положень ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України у цій справі вирішується в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ "Гран Комплект".
56. Відповідно до ст. 1 КУзПБ метою провадження у справі про банкрутство є, зокрема, захист прав кредиторів боржника та застосування передбачених цим Кодексом процедур для відновлення його платоспроможності або задоволення вимог кредиторів у встановленому законом порядку.
57. Провадження у справі про банкрутство спрямоване на забезпечення балансу публічного та приватного інтересів: з одного боку - на недопущення фіктивного банкрутства і доведення боржника до банкрутства, з іншого - на максимально можливе задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому законом.
58. Звернення боржника з позовом у межах справи про банкрутство про стягнення грошових коштів спрямоване на збільшення його активів, що може впливати на наповнення ліквідаційної маси або на можливість задоволення вимог кредиторів у відповідній процедурі банкрутства.
59. При цьому майно банкрута у вигляді права вимоги замінюється ліквідним майном - грошовими коштами, за рахунок яких задовольняються вимоги кредиторів у черговості, встановленій ст. 64 КУзПБ.
60. Верховний Суд враховує, що процедура банкрутства за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого, зокрема, є рівномірне і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Отже, одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є максимальне задоволення вимог кредиторів.
61. Верховний Суд також вважає за необхідне звернути особливу увагу на те, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
62. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2025 у справі №910/14479/23(910/5872/24), а також у постанові від 27.08.2025 у цій справі №910/14479/23(910/5871/24).
63. Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про відсутність у цій справі підстав для зменшення розміру пені.
64. Як установив господарський суд апеляційної інстанції, відповідач, заявляючи клопотання про зменшення штрафних санкцій, не навів належних та допустимих доказів існування виняткових обставин, які б свідчили про необхідність такого зменшення. При цьому господарський суд апеляційної інстанції врахував непослідовність поведінки відповідача у спорі, а також відсутність доказів неможливості виконання грошового зобов'язання чи існування об'єктивних перешкод для його виконання.
65. З урахуванням того, що спір розглядається в межах справи про банкрутство позивача, господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із необхідності врахування інтересів кредиторів боржника та недопущення безпідставного зменшення активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
66. Отже, доводи скаржника про неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є необґрунтованими, оскільки апеляційний господарський суд вирішив питання про зменшення неустойки з урахуванням саме тих критеріїв, які сформульовані у наведеній скаржником судовій практиці.
67. Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24.02.2026 у справі №910/14479/23(910/5873/24), де за подібних умов дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення неустойки за відсутності доказів винятковості випадку.
68. Щодо доводів скаржника про неправильне застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, Верховний Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22, відповідно до якої саме по собі формулювання "за кожен день прострочення" не є встановленням іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, а питання про наявність іншого строку має вирішуватися з урахуванням конкретного змісту погодженої сторонами договірної умови.
69. Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові зазначила, що необхідно розмежовувати механізм обчислення пені та строк її нарахування. Формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення" характеризує саме спосіб її обчислення, але не вирішує питання про граничний період її нарахування. Водночас наявність у договорі додаткової умови щодо нарахування пені до певного моменту може свідчити про погодження сторонами іншого строку, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо така умова дозволяє визначити відповідний строк або термін у розумінні ст.ст. 251, 252 ЦК України.
70. Отже, вирішальним у кожному конкретному випадку є не саме лише використання у договорі слів про поденне нарахування пені, а встановлення того, чи погодили сторони окрему умову, яка визначає момент припинення такого нарахування і дає підстави вважати, що сторони відступили від загального правила, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.
71. У разі якщо договір не містить такої додаткової умови, нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
72. У цій справі господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд установили, що п. 5.6 договору, крім умови про нарахування пені за кожен день прострочення, містить також застереження про її нарахування до повного розрахунку.
73. Оцінивши зміст п. 5.6 договору у сукупності з установленими обставинами справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що сторони погодили інший момент припинення нарахування пені, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме - до повного розрахунку.
74. Наведений висновок апеляційного господарського суду ґрунтується на тлумаченні конкретної договірної умови та не спростований доводами касаційної скарги настільки, щоб у межах повноважень суду касаційної інстанції дійти протилежного висновку.
75. За таких обставин доводи скаржника про безумовне застосування до спірних правовідносин шестимісячного обмеження, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, не дають підстав для скасування оскаржуваної постанови в частині стягнення пені.
Щодо стягнення суми штрафу
76. Як убачається з матеріалів справи, сума основного боргу відповідача становить 1549999,99 грн, що встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та не оспорюється сторонами.
77. Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до п. 5.6 договору у разі прострочення оплати понад 30 (тридцять) календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.
78. Верховний Суд враховує, що відповідач у відзиві на позов та апеляційній скарзі прямо зазначав про відсутність розрахунку штрафу у сумі 949713,70 грн, а також наголошував, що з огляду на встановлений розмір основного боргу максимальний розмір штрафу становить 309999,99 грн.
79. Господарський суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази, перевірив правильність розрахунку штрафу та дійшов висновку, що за наявності основної заборгованості у розмірі 1549999,99 грн штраф у розмірі 20% становить 309999,99 грн.
80. При цьому господарський суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належного розрахунку штрафу у сумі 949713,70 грн із зазначенням тієї суми заборгованості та тих періодів прострочення, з яких такий штраф обчислено.
81. Переглядаючи справу після нового розгляду, апеляційний господарський суд зосередився на питанні наявності підстав для зменшення штрафних санкцій, однак не надав належної оцінки доводам відповідача щодо правильності визначення саме розміру штрафу та не навів мотивів, з яких відхилив підхід, застосований господарським судом першої інстанції.
82. Така неповнота мотивування має істотне значення, оскільки збільшення апеляційним господарським судом розміру штрафу порівняно з рішенням господарського суду першої інстанції мало супроводжуватися чітким обґрунтуванням правильності його розрахунку.
83. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції в частині визначення розміру штрафу у сумі 309999,99 грн є обґрунтованим, оскільки позивач не надав ані господарському суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду належного обґрунтування розрахунку штрафу у заявленому ним розмірі 949713,70 грн з урахуванням положень п. 5.6 договору, тоді як господарський суд першої інстанції, виходячи з наданих самим позивачем даних про встановлений розмір основної заборгованості та умов договору про штраф у розмірі 20% від суми заборгованості, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення штрафу у сумі 309999,99 грн. Натомість апеляційний господарський суд, збільшуючи розмір штрафу до 949713,70 грн, не навів мотивів, які б спростовували саме розрахунок, покладений в основу рішення господарського суду першої інстанції.
84. Отже, доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення штрафу із залишенням у силі рішення господарського суду першої інстанції в цій частині.
85. Доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд при новому розгляді справи вийшов за межі вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 27.08.2025, потребують оцінки з урахуванням змісту цієї постанови та характеру порушень, які були покладені в основу її ухвалення.
86. Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені лише цим судом. Висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судове рішення, є обов'язковими під час нового розгляду справи.
87. Зі змісту постанови Верховного Суду від 27.08.2025 у цій справі вбачається, що підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду було неналежне застосування цим судом норм матеріального права при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій, а також неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору в цій частині.
88. Зазначена постанова не позбавляла апеляційний господарський суд обов'язку перевірити доводи апеляційних скарг у частині, яка залишалася предметом нового розгляду. Разом із тим реалізація таких повноважень не звільняла апеляційний господарський суд від обов'язку належно мотивувати висновки, яких він дійшов під час повторного перегляду спірної частини рішення.
89. Відповідно до ст. 269 ГПК України апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Такий перегляд має здійснюватися з дотриманням висновків касаційної інстанції, що стали підставою для нового розгляду, і з наведенням належного мотивування щодо вирішальних доводів сторін.
90. Під час нового розгляду справи апеляційний господарський суд був зобов'язаний не лише врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, але й надати належну оцінку доводам сторін щодо правильності визначення розміру заявлених до стягнення сум, зокрема в частині штрафу.
91. За таких обставин сам по собі факт того, що апеляційний господарський суд при новому розгляді оцінював не лише питання про відсоток зменшення санкцій, не свідчить про порушення ч.ч. 4, 5 ст. 310 ГПК України. Водночас у цій справі постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню в частині штрафу не через саму лише оцінку меж нового розгляду, а через неналежне мотивування висновку про стягнення штрафу у повному заявленому розмірі.
92. З огляду на викладене доводи касаційної скарги про порушення ч.ч. 4, 5 ст. 310 ГПК України не можуть бути визнані самостійною підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду, однак у сукупності з іншими доводами скарги підтверджують наявність підстав для скасування цієї постанови в частині визначення розміру штрафу.
Щодо інших підстав оскарження
93. Доводи скаржника про порушення апеляційним господарським судом ст.ст. 86, 119, 256 ГПК України при вирішенні питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження підлягають оцінці з урахуванням процесуальної специфіки цієї справи та меж цього повторного касаційного перегляду.
94. Як убачається з матеріалів справи, первісна апеляційна скарга ТОВ "Гран Комплект" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 була подана у межах процесуального строку, однак ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 її повернуто без розгляду у зв'язку з неусуненням недоліків у строк, встановлений ухвалою суду від 03.03.2025.
95. Надалі 01.04.2025 ТОВ "Гран Комплект" повторно звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що первісно скарга була подана своєчасно, а після її повернення заявник вжив заходів щодо усунення недоліків та повторно подав скаргу без істотного зволікання.
96. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 наведене клопотання задоволено. Апеляційний господарський суд виходив із того, що первісне звернення було своєчасним, апеляційну скаргу повернуто без розгляду, а повторне звернення відбулося після усунення недоліків без істотного зволікання.
97. Тому твердження скаржника про повну відсутність мотивів поновлення строку не відповідає змісту ухвали від 08.04.2025, яка містить посилання на обставини первісного своєчасного звернення та повторного подання скарги після її повернення.
98. Верховний Суд враховує правові висновки, викладені у постановах від 03.04.2025 у справі №908/2948/23 та від 04.12.2024 у справі №22/045-10, на які посилається скаржник, щодо обов'язку суду мотивувати висновок про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Разом із цим у цій справі наведений довід не є визначальним для наслідків цього повторного касаційного перегляду, оскільки попередня постанова Верховного Суду не пов'язувала скасування постанови апеляційного господарського суду з указаним процесуальним питанням, а справа була передана на новий розгляд з інших підстав.
99. Верховний Суд враховує, що питання належного мотивування поновлення строку на апеляційне оскарження пов'язане з принципом правової визначеності та гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Разом із тим у цій справі слід зважати на те, що під час попереднього касаційного перегляду постанову апеляційного господарського суду було скасовано не з підстав, пов'язаних із відкриттям апеляційного провадження чи поновленням строку на апеляційне оскарження, а у зв'язку з неналежною оцінкою підстав для зменшення штрафних санкцій. За таких обставин наведений скаржником довід сам по собі не може бути визначальним для наслідків цього повторного касаційного перегляду.
100. З огляду на це доводи касаційної скарги щодо порушень під час поновлення строку на апеляційне оскарження не можуть бути покладені в основу висновку про незаконність оскаржуваної постанови.
101. Доводи скаржника про те, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 ухвалена за участю суддів Доманської М.Л. та Козир Т.П., яким заявлявся відвід, а тому є незаконною, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
102. Як убачається з матеріалів справи, 02.12.2025 ТОВ "Транс Вантаж Сервіс" подало заяву про відвід судді Доманської М.Л. та судді Козир Т.П., посилаючись на те, що в іншій справі №910/14479/23(910/5873/24) за участю цих суддів була висловлена правова позиція щодо зменшення пені, яка, на думку заявника, могла вплинути на розгляд цієї справи. За результатами розгляду вказаної заяви ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 у її задоволенні відмовлено.
103. Відмовляючи у відводі, апеляційний господарський суд виходив із того, що заява подана пізніше ніж за три робочі дні до судового засідання, а тому відповідно до ч. 3 ст. 39 ГПК України питання про відвід підлягало вирішенню тим самим складом суду, який розглядає справу. Суд також зазначив, що наведені заявником обставини фактично зводяться до незгоди з рішенням суддів в іншій справі, тоді як згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення судді в інших справах або висловлена ним правова позиція не є підставою для відводу.
104. Апеляційний господарський суд окремо встановив, що заявником не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, з якими ст.ст. 35, 36 ГПК України пов'язують наявність підстав для відводу судді, а наведені твердження про можливу упередженість мають характер припущення.
105. Верховний Суд погоджується з таким висновком господарського суду апеляційної інстанції, оскільки сам по собі факт участі суддів у розгляді іншої справи за участю тих самих або пов'язаних осіб та висловлення у ній правової позиції не свідчить про їх упередженість у цій справі та не є передбаченою процесуальним законом підставою для відводу.
106. Отже, скаржник не довів ані наявності обставин, які об'єктивно викликали б сумнів у безсторонності суддів Доманської М.Л. та Козир Т.П., ані того, яким саме чином відмова у відводі призвела до порушення норм процесуального права чи вплинула на законність ухваленої постанови.
107. За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
108. Верховний Суд дійшов висновку, що при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України у спорі про стягнення штрафних санкцій, який розглядається в межах справи про банкрутство, належить враховувати не лише інтерес боржника-відповідача, а й легітимну мету процедури банкрутства та інтереси кредиторів позивача у справі про банкрутство. Водночас сам по собі банкрутний контекст не звільняє апеляційний господарський суд від обов'язку, передбаченого ст. 269 ГПК України, надати належну правову оцінку доводам сторін щодо правильності розрахунку заявленої до стягнення штрафної санкції та мотивувати відхилення таких доводів. Якщо позивач не надав належного обґрунтування розрахунку штрафу відповідно до умов договору, а апеляційний господарський суд, змінюючи рішення господарського суду першої інстанції, не навів мотивів, які б спростовували розрахунок, покладений в основу рішення цього суду, постанова апеляційного господарського суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення господарського суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
109. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
110. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
111. Відповідно до ст. 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
112. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 у частині стягнення штрафу та залишення в силі в цій частині рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024.
113. У решті оскаржуваної частини, що стосується стягнення пені, постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
Судові витрати
114. Верховний Суд враховує, що постановою апеляційного господарського суду штраф було стягнуто у розмірі 949713,70 грн, тоді як цією постановою Верховний Суд залишає в силі рішення господарського суду першої інстанції в частині стягнення штрафу у розмірі 309999,99 грн. Отже, різниця між зазначеними сумами становить 639713,71 грн. Виходячи з цієї суми, судовий збір за подання касаційної скарги в електронній формі становить 15353,13 грн, що обчислюється за формулою: 639713,71 грн Ч 1,5% Ч 200% Ч 0,8.
115. Оскільки касаційну скаргу задоволено частково, судові витрати підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених вимог.
116. Враховуючи наведений розрахунок, з позивача на користь скаржника підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги у розмірі 15353,13 грн.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 у справі №910/14479/23(910/5871/24) в частині стягнення штрафу у розмірі 949713,70 грн скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у цій частині залишити в силі.
3. В іншій оскарженій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 у справі №910/14479/23(910/5871/24) залишити без змін.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Комплект" (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, 30/32, офіс 206В, код ЄДРПОУ 44367761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Вантаж Сервіс" (81227, Львівська обл., Львівський р-н, село Вільховець, вулиця Франка 1, будинок 2а, код ЄДРПОУ 41496477) 15353,13 грн (п'ятнадцять тисяч триста п'ятдесят три гривні 13 коп.) судового збору за розгляд касаційної скарги.
5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков