25 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 905/738/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 та
додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2026
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про стягнення 2 314 893 581, 30 грн.
1. Короткий зміст обставин справи
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор ГТС України", позивач, стягувач) звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" (далі - ПрАТ "Донецькоблгаз", відповідач, боржник, скаржник) про стягнення 2 314 893 581,30 грн, з яких: 1 556 734 413,64 грн - основна заборгованість, 144 263 399,86 грн - пеня, 83 523 294,25 грн - 3% річних, 530 372 473,55 грн - інфляційні втрати.
1.2. Господарський суд Донецької області рішенням від 25.06.2024 у справі № 905/738/23, яке залишив Східний апеляційний господарський суд постановою від 11.09.2024 та Верховний Суд постановою від 12.11.2024 без змін, позовні вимоги задовольнив частково; стягнув з ПрАТ "Донецькоблгаз" на користь ТОВ "Оператор ГТС України" 1 556 734 413,64 грн заборгованості, 68 369 590,31 грн пені, 81 970 296,73 грн 3 % річних, 525 526 189,57 грн інфляційних втрат, а також 933 749,75 грн судового збору; в іншій частині позову відмовив.
1.3. На виконання рішення Господарським судом Донецької області 09.10.2024 видано відповідний наказ.
1.4. ПрАТ "Донецькоблгаз" 15.08.2025 звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Хорішка Олександра Олександровича (далі - приватний виконавець), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця щодо неповернення ПрАТ "Донецькоблгаз" неправомірно стягнутих з банківських рахунків в межах відкритого 14.11.2024 виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду Донецької області від 09.10.2024 у справі № 905/738/23 грошових коштів за період з 14.11.2024 до 19.12.2024 у сумі 16 918 357,37 грн;
- зобов'язати приватного виконавця повернути ПрАТ "Донецькоблгаз" неправомірно стягнуті з банківських рахунків за період з 14.11.2024 до 19.12.2024 в межах відкритого 14.11.2024 виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду Донецької області від 09.10.2024 у справі № 905/738/23 грошові кошти у сумі 16 918 357,37 грн шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у вказаній сумі на банківський ПрАТ "Донецькоблгаз".
1.5. В обґрунтування скарги ПрАТ "Донецькоблгаз" зазначає, що приватним виконавцем протиправно не зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду Донецької області від 09.10.2024 у справі № 905/738/23 та стягнуто з боржника 16 918 357,37 грн, оскільки правовою підставою для зупинення вчинення виконавчих дій є пункт 15 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", яким визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі якщо сума, що стягується, підлягає врегулюванню відповідно до процедур, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", за умови перебування боржника в реєстрі підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу.
1.6. Господарський суд Донецької області ухвалою від 04.09.2025 у цій справі закрив провадження за скаргою ПрАТ "Донецькоблгаз" на бездіяльність приватного виконавця. Ухвала мотивована тим, що заявлені вимоги фактично мають майновий характер та свідчать про наявність спору про право, який не підлягає вирішенню у межах розгляду скарги на дії (бездіяльність) виконавця.
1.7. Східний апеляційний господарський суд постановою від 28.10.2025 у цій справі скасував ухвалу Господарського суду Донецької області від 04.09.2025 в частині вимог щодо неповернення 15 378 977,61 грн, а справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність у цій частині спору про право та необхідність розгляду скарги в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Донецької області ухвалою від 17.12.2025 у цій справі (суддя Паляниця Ю. О.) задовольнив скаргу ПрАТ "Донецькоблгаз" на бездіяльність приватного виконавця. Визнав протиправною бездіяльність приватного виконавця щодо неповернення ПрАТ "Донецькоблгаз" неправомірно стягнутих з банківських рахунків в межах відкритого 14.11.2024 виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду Донецької області від 09.10.2024 у справі № 905/738/23 грошових коштів за період з 14.11.2024 до 19.12.2024 у сумі 15 378 977,61 грн; зобов'язав приватного виконавця повернути ПрАТ "Донецькоблгаз" неправомірно стягнуті з банківських рахунків за період з 14.11.2024 до 19.12.2024 в межах відкритого 14.11.2024 виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду Донецької області від 09.10.2024 у справі № 905/738/23 грошові кошти у сумі 15 378 977,61 грн шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у вказаній сумі на банківський рахунок ПрАТ "Донецькоблгаз".
2.2. Східний апеляційний господарський суд постановою від 20.01.2026 (колегія суддів: Істоміна О. А., Попков Д. О., Тихий П. В.) скасував ухвалу Господарського суду Донецької області від 17.12.2025 у справі № 905/738/23; залишив без розгляду скаргу ПрАТ "Донецькоблгаз" на бездіяльність приватного виконавця у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1; стягнув з ПрАТ "Донецькоблгаз" на користь приватного виконавця 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
2.3. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 06.02.2026 (колегія суддів: Істоміна О. А., Попков Д. О., Тихий П. В.) заяву приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково; стягнув з ПрАТ "Донецькоблгаз" на користь приватного виконавця 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді; в решті заяви відмовив.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. ПрАТ "Донецькоблгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить: скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 повністю та залишити в силі ухвалу Господарського суду Донецької області від 17.12.2025 у справі № 905/738/23; скасувати додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2026 повністю та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви приватного виконавця про стягнення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у повному обсязі.
4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги
4.1. ПрАТ "Донецькоблгаз" у касаційній скарзі, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає таке.
4.2. Скаржник вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи постанову від 20.01.2026, у порушення вимог статті 236 ГПК України неповно з'ясував обставини справи в частині предмета та суті скарги, неправильно застосував норми статті 341 ГПК України та статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", а також не врахував висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005, від 08.07.2020 у справі № 589/6044/13, від 22.12.2021 у справі № 760/19348/20, від 16.10.2023 у справі № 910/1432/21, від 06.09.2024 у справі № 909/893/17, від 25.03.2020 у справі № 175/3995/17-ц. На думку скаржника, це призвело до передчасного та необґрунтованого висновку про пропуск боржником строку на звернення до суду зі скаргою. Також апеляційний суд, вирішуючи питання щодо строків, у межах яких може бути захищене триваюче право та припинене триваюче правопорушення, не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 25.09.2025 у справі № 990/284/24, від 27.02.2025 у справі № 9901/424/21, від 30.01.2025 у справі № 9901/524/21, від 06.02.2025 у справі № 990/29/22, від 20.02.2025 у справах № 9901/309/21 та № 9901/396/21.
4.3. За доводами скаржника, бездіяльність виконавця є триваючим правопорушенням, а тому строк на її оскарження не обмежується і не може вважатися пропущеним, поки така бездіяльність триває. Відтак залишення скарги без розгляду з цієї підстави є незаконним. При цьому право на звернення до суду виникло після отримання 08.08.2025 відмови виконавця у поверненні коштів, а скарга подана 15.08.2025 своєчасно. Оскарження пов'язане не лише з фактом стягнення коштів, а з встановленням його протиправності, підтвердженої висновками Верховного Суду. Стягнення коштів було незаконним, оскільки заборгованість підлягала врегулюванню спеціальним законом і не могла бути примусово стягнута, а тому виконавець був зобов'язаний їх повернути, але цього не зробив.
4.4. Щодо розподілу судових витрат скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи постанову від 20.01.2026 та додаткову постанову від 06.02.2026, у порушення вимог статті 236 ГПК України неправильно застосував норми статей 129, 130 ГПК України та не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20. На думку скаржника, у цій справі приватний виконавець міг заявити вимоги про компенсацію понесених витрат, пов'язаних з розглядом справи, виключно на підставі частини п'ятої статті 130 ГПК України та лише за умови доведення необґрунтованості дій боржника. Проте апеляційний суд, як зазначає скаржник, не встановив та не навів у рішенні конкретних обставин і дій боржника, які б свідчили про їх необґрунтованість, що унеможливлює застосування положень частини п'ятої статті 130 ГПК України. Натомість суд обмежився формальним посиланням на статті 123, 126, 129 ГПК України, не здійснивши оцінки заявлених витрат на відповідність критеріям їх відшкодування.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. ТОВ "Оператор ГТС України" у відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Донецькоблгаз" щодо постанови Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
5.2. Приватний виконавець у відзивах на касаційні скарги ПрАТ "Донецькоблгаз" (щодо постанови апеляційного суду від 20.01.2026 та додаткової постанови апеляційного суду від 06.02.2026) просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення апеляційного суду - без змін.
5.2.1. Також приватний виконавець у відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Донецькоблгаз" щодо постанови апеляційного суду від 20.01.2026, просить покласти на скаржника витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 50 000,00 грн, а у відзиві на касаційну скаргу ПрАТ "Донецькоблгаз" щодо додаткової постанови апеляційного суду від 06.02.2026, просить покласти на скаржника витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 25 000 грн.
5.3. Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - третя особа, НКРЕКП) відзиви на касаційні скарги до Суду не надходили.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
7.1. Предметом касаційного перегляду у цій справі є:
- постанова апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про задоволення скарги на бездіяльність приватного виконавця та залишено скаргу без розгляду у зв'язку з пропуском строку на її подання, а також стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції;
- додаткова постанова апеляційного суду, якою здійснено розподіл витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді.
7.2. Перед Верховним першочерговим є питання щодо правильності визначення строку подання скарги на бездіяльність приватного виконавця.
Щодо стоків звернення зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця
7.3. За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
7.4. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
7.5. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є, зокрема, обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
7.6. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
7.7. Згідно зі статтею 339-1 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
7.8. Схожа за змістом норма закріплена і у статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначено, що дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
7.9. Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, розміщених у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом "а" частини першої статті 341 цього Кодексу (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 920/149/18).
7.10. Пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України встановлено, що відповідну скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Водночас, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (частина друга статті 341 ГПК України) і саме на скаржника покладається обов'язок доведення наявності непереборних обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.
7.11. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, суд доходить висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження тощо).
7.12. Як зазначено судами попередніх інстанцій та убачається з матеріалів справи предметом скарги ПрАТ "Донецькоблгаз" є бездіяльність приватного виконавця щодо неповернення грошових коштів у межах виконавчого провадження та зобов'язання його повернути боржнику неправомірно стягнуті суми.
7.13. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки предметом оскарження у цьому випадку є бездіяльність виконавця, строк на подання скарги не є пропущеним та вимоги частини першої статті 341 ГПК України боржником не порушені.
7.14. Апеляційний суд не погодився за таким висновком суду першої інстанції та зазначив, що оскаржувані боржником виконавчі дії мають чітко визначений часовий проміжок їх вчинення, а обставини, на які посилається скаржник, пов'язані саме з конкретними діями приватного виконавця щодо звернення стягнення на кошти боржника у листопаді - грудні 2024 року. Разом з тим скаргу на бездіяльність приватного виконавця подано до суду лише 15.08.2025, тобто після спливу значного часу з моменту вчинення виконавчих дій, які сам скаржник визначає як такі, що спричинили порушення його прав.
7.15. Апеляційний суд критично оцінив посилання боржника на те, що датою, коли він дізнався про оскаржувану бездіяльність, є 08.08.2025, оскільки зазначена дата пов'язана з листом приватного виконавця від 08.08.2025, наданим у відповідь на його заяву про повернення неправомірно стягнутих коштів. Водночас, за висновками суду, такий лист не змінює характеру обставин, на які посилається скаржник, та не є тією подією, з якою пов'язується первинне виникнення підстав для оскарження, оскільки сам боржник у скарзі прямо зазначає, що вважає протиправним саме стягнення коштів у період з 14.11.2024 до 19.12.2024.
7.16. Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що перебіг строку на звернення зі скаргою, передбаченого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України та частиною п'ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", мав обчислюватися з моменту, коли боржник дізнався або повинен був дізнатися про списання коштів у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 у листопаді - грудні 2024 року. Таким чином, подання скарги 15.08.2025 свідчить про пропуск ПрАТ "Донецькоблгаз" процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) приватного виконавця. Клопотання про поновлення пропущеного строку одночасно зі скаргою боржником не заявлялося, а отже, відповідно до частини другої статті 118 ГПК України, така скарга підлягала залишенню без розгляду, оскільки право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням встановленого законом строку.
7.17. Колегія суддів апеляційного суду також зазначила, що вона не вбачає підстав для висновку про триваюче правопорушення, оскільки предметом оскарження є наслідки конкретних виконавчих дій із стягнення грошових коштів у визначений період, а триваюче правопорушення характеризується тривалим, безперервним невиконанням обов'язку та припиняється лише у разі його виконання або усунення відповідного стану.
7.18. Апеляційний суд також зазначив, що ухвала місцевого суду містить зобов'язання щодо повернення грошових коштів без встановлення можливості його реального виконання з огляду на відсутність даних про перебування відповідної суми у розпорядженні приватного виконавця.
7.19. Однак скаржник з висновками апеляційного суду не погоджується, оскільки вважає, що бездіяльність виконавця є триваючим правопорушенням і строк на її оскарження не обмежується.
7.20. У контексті доводів скаржника, а також перевіряючи правильність застосування апеляційним судом норм статті 341 ГПК України та статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", Верховний Суд зазначає таке.
7.21. У постановах від 25.03.2020 у справі №175/3995/17-ц та від 10.01.2022 у справі №908/5303/15 Верховний Суд зазначив, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.
7.22. Разом з тим Верховний Суд звертає увагу, що для віднесення правопорушення до триваючого вирішальним є не сам факт невиконання обов'язку, а його об'єктивна безперервність у часі, що має бути доведена належними і допустимими доказами.
7.23. Верховний Суд вважає, що висновками суду апеляційної інстанції щодо залишення скарги ПрАТ "Донецькоблгаз" без розгляду у зв'язку з пропуском строку на її подання, передбаченого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України, ґрунтуються на правильному застосуванні означеної статті, оскільки предметом оскарження є наслідки конкретних виконавчих дій приватного виконавця, а саме списання коштів, які мали місце у листопаді - грудні 2024 року. Саме з цього моменту скаржник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, що відповідає як буквальному змісту зазначеної норми, так і її системному тлумаченню у взаємозв'язку з принципом юридичної визначеності.
7.24. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що перебіг процесуального строку не може ставитися у залежність від подальших дій скаржника, зокрема його звернень до виконавця із заявами чи отримання відповідей на них, оскільки такі дії не змінюють моменту виникнення первинного порушення права. Інше тлумачення призвело б до фактичної можливості довільного продовження строків звернення до суду, що суперечить засадам процесуального права.
7.25. Доводи скаржника про те, що бездіяльність приватного виконавця є триваючим правопорушенням, а тому строк на її оскарження не обмежується, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані. У цій справі встановлено, що порушення прав скаржника пов'язується з конкретною подією - списанням коштів у визначений період. Подальше невчинення виконавцем дій щодо повернення коштів не свідчить про необізнаність скаржника про порушення його прав. Сам по собі факт подальшого звернення скаржника до виконавця із заявою про повернення коштів та отримання відповіді від 08.08.2025 не змінює моменту виникнення порушення права і не впливає на початок перебігу строку на звернення до суду. Отже, відсутні підстави вважати, що у цьому випадку строк на подання скарги не є пропущеним.
7.26. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про пропуск скаржником процесуального строку, а також правомірно застосував положення частини другої статті 118 ГПК України, оскільки клопотання про поновлення строку одночасно зі скаргою заявлено не було.
7.27. Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду (див. пункт 4.2 цієї постанови) колегія суддів касаційного господарського суду відхиляє, оскільки такі висновки сформульовані за інших фактичних обставин справ, зокрема за наявності ознак триваючого правопорушення або інших підстав для визначення моменту початку перебігу строку, і тому не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі, де встановлено пропуск строку звернення зі скаргою.
7.28. Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції в частині залишення скарги на бездіяльність приватного виконавця без розгляду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги не спростовують правильності її висновків.
7.29. Доводи ТОВ "Оператор ГТС України" та приватного виконавця, викладені у відзивах, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
Щодо доводів касаційної скарги в частині розподілу апеляційним судом витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та в доводів касаційної скарги на додаткову постанову апеляційного суду
7.30. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
7.31. Згідно зі статтею 344 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
7.32. Колегія суддів касаційного господарського суду зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 (на яку посилається скаржник) виснувала таке.
7.33. Відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.
7.34. На підставі аналізу статей 339, 343, 344 ГПК України Велика Палата Верховного Суду виснувала, що приватний виконавець як суб'єкт, чиї дії можуть бути предметом оскарження, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження, на загальних підставах.
7.35. Водночас приписи статті 343 ГПК України не охоплюють усі можливі випадки процесуальних рішень, якими може завершуватися провадження за скаргою сторони виконавчого провадження. Так, особа, яка звернулася зі скаргою на дії / бездіяльність виконавця, має право заявити відповідне клопотання про припинення розгляду її скарги (залишення скарги без розгляду, відмову від скарги тощо), що у результаті унеможливлює подальший її розгляд (за винятком випадків подання такої заяви неуповноваженою особою) та призводить до ухвалення судового рішення, не передбаченого статтею 343 ГПК України.
7.36. У разі відсутності спеціальної норми, яка регулює певні випадки завершення провадження на стадії судового контролю за виконанням судового рішення, суди мають керуватись загальними нормами, що регулюють розподіл судових витрат (глава 8 "Судові витрати" ГПК України).
7.37. Отже, положення статті 344 ГПК України повторюють загальне правило розподілу судових витрат та визначають, що за наслідками розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судові витрати також підлягають розподілу, а правила цього розподілу визначаються нормами, що регулюють розподіл судових витрат (зокрема, статті 129, 130 ГПК України) та стосуються всіх видів судових витрат на будь-якій стадії процесу.
7.38. Протилежний підхід призводив би до ситуації, коли законодавець, не обмежуючи суд можливістю завершити розгляд скарги у законний спосіб, хоч і не обумовлений статтею 343 ГПК України, разом з тим позбавив би сторону такого провадження права на відшкодування судових витрат за відсутності будь-яких підстав для цього.
7.39. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 357/380/20).
7.40. Згідно із частинами першою - четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
7.41. Стаття 129 ГПК України регламентує розподіл судових витрат (як судового збору, так і інших витрат), визначаючи загальне правило, згідно з яким інші (крім судового збору) судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони справи (позивача та відповідача) залежно від результатів розгляду позовних вимог за вирішенням спору по суті.
7.42. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
7.43. Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21, від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22 (пункт 8.7), від 09.10.2024 у справі № 910/19949/23).
7.44. Отже, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що як стаття 129 ГПК України, так і стаття 130 ГПК України містяться в главі 8 "Судові витрати", яка є частиною розділу I "Загальні положення" ГПК України, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.
7.45. Згідно з положеннями статті 130 ГПК України розподіл витрат проводиться судом і в тому випадку, коли судове рішення по суті спору не приймається (у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду).
7.46. Відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
7.47. Приписи частини п'ятої статті 130 ГПК України є проявом реалізації правила відшкодування судових витрат у випадку, коли судове вирішення спору по суті не відбулося і відсутня сторона, на користь якої ухвалене судове рішення.
7.48. Оскільки норма частини п'ятої статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 905/460/21.
7.49. Отже, у разі закриття провадження за скаргою або залишення скарги без розгляду на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, державний (приватний) виконавець, посилаючись на частину п'яту статті 130 ГПК України, може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій особи, яка оскаржувала його рішення, дії чи бездіяльність.
7.50. Переглядаючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, апеляційний суд у постанові від 20.01.2026, застосувавши приписи статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для їх покладення на ПрАТ "Донецькоблгаз". При цьому суд виходив із того, що витрати приватного виконавця у сумі 30 000,00 грн безпосередньо пов'язані з розглядом скарги у суді першої інстанції та є такими, що підлягають компенсації.
7.51. Ухвалюючи додаткову постанову, апеляційний суд, оцінивши подані докази та врахувавши положення процесуального законодавства, дійшов висновку про часткове задоволення заяви приватного виконавця щодо відшкодування судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції. Зокрема, суд визнав обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, які підлягають стягненню з боржника.
7.52. Надаючи оцінку доводам боржника про те, що у разі залишення скарги без розгляду відшкодування витрат можливе виключно за наявності необґрунтованих дій скаржника відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України, а також про те, що спір по суті судом не вирішувався, апеляційний суд зазначив, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки у цьому випадку провадження за скаргою боржника було припинено з процесуальних підстав у зв'язку з тим, що ПрАТ "Донецькоблгаз" звернулося зі скаргою на дії приватного виконавця з пропуском встановленого законом строку, що й зумовило необхідність апеляційного перегляду та понесення приватним виконавцем витрат на професійну правничу допомогу. Твердження боржника про неможливість компенсації витрат лише з огляду на те, що скаргу не було розглянуто по суті, є помилковим.
7.53. Крім того, колегія суддів звернула увагу, що боржник у запереченнях не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу як неспівмірних, а фактично заперечував лише саме право приватного виконавця на їх відшкодування. З огляду на встановлені обставини, зокрема пропуск боржником строку звернення зі скаргою, що спричинило необхідність апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для компенсації приватному виконавцю витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України.
7.54. Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування апеляційним судом положень частини п'ятої статті 130 ГПК України, зазначає таке.
7.55. За змістом наведеної норми у разі закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду компенсація витрат на користь відповідача (іншої сторони) можлива лише за умови встановлення, що такі витрати стали наслідком саме необґрунтованих дій заявника.
7.56. При цьому сама по собі обставина залишення скарги без розгляду, у тому числі з підстав пропуску процесуального строку, не є безумовною підставою для покладення на заявника витрат, оскільки не свідчить автоматично про необґрунтованість його дій у розумінні частини п'ятої статті 130 ГПК України.
7.57. З огляду на доводи скаржника, а також висновки апеляційного суду, Верховний Суд зазначає, що апеляційний суд, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, застосував положення статей 126, 129 ГПК України та дійшов висновку про їх компенсацію, однак не врахував спеціальних умов застосування частини п'ятої статті 130 ГПК України. Зокрема, суд апеляційної інстанції не встановив та не обґрунтував, у чому саме полягала необґрунтованість дій скаржника, не дослідив характер його процесуальної поведінки та не з'ясував, чи мали місце ознаки зловживання процесуальними правами. Фактично підставою для покладення витрат суд визнав лише пропуск строку на звернення зі скаргою та пов'язані з цим процесуальні наслідки, що саме по собі не відповідає критеріям, визначеним частиною п'ятою статті 130 ГПК України.
7.58. Апеляційний суд, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені від 18.12.2024 у справі № 921/357/20, фактично застосував лише загальні підходи щодо можливості компенсації витрат, однак не застосував їх належним чином до конкретних обставин цієї справи, оскільки не встановив та не обґрунтував наявність критерію необґрунтованості дій скаржника.
7.59. За таких обставин висновки апеляційного суду про наявність підстав для компенсації витрат на професійну правничу допомогу є передчасними та зробленими без повного і всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного цього питання. У зв'язку з цим оскаржувані судові рішення в частині розподілу витрат не відповідають вимогам статей 86, 129, 130, 236 ГПК України щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи і належного мотивування судових рішень, у зв'язку з чим підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій.
7.60. Доводи скаржника у цій частині є частково обґрунтованими, тоді як доводи приватного виконавця не спростовують встановлених порушень та не дають підстав для залишення без змін оскаржуваних судових рішень в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
7.61. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Щодо постанови апеляційного суду в частині залишення без розгляду скарги на бездіяльність приватного
8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, що стосуються оскарження постанови апеляційного суду від 20.01.2026 в частині залишення без розгляду скарги на бездіяльність приватного виконавця не підтвердилися та не спростовують висновків апеляційного суду, а тому касаційна скарга ПрАТ "Донецькоблгаз" в цій частині не підлягає задоволенню.
Щодо постанови апеляційного суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та додаткової постанови
8.4. Доводи скаржника про порушення апеляційним судом норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій за результатами перегляду справи в касаційному порядку - частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 7 цієї постанови.
8.5. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
8.6. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 ГПК України).
8.7. Враховуючи викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувана постанова апеляційного суду від 20.01.2026 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та оскаржувана додаткова постанова від 06.02.2026 підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
9. Судові витрати
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції
9.1. У відзиві на касаційну скаргу щодо постанови апеляційного суду від 20.01.2026, приватний виконавець просить покласти на скаржника витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 50 000,00 грн, а у відзиві на касаційну скаргу щодо додаткової постанови апеляційного суду від 06.02.2026, просить покласти на скаржника витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 25 000 грн.
9.2. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій, остаточне вирішення питання про покладення відповідних витрат на скаржника має бути здійснене апеляційним судом із урахуванням встановлених обставин справи, обґрунтованості понесених витрат та положень частини п'ятої статті 130 ГПК України.
Щодо судового збору
9.3. Судовий збір за подання касаційної скарги на судове рішення, яким розглянуто скаргу на рішення, дії (бездіяльність) органу виконавчої служби судовий збір, а також на додаткове рішення не сплачується, відповідно, Судом не розподіляється.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 у справі № 905/738/23 в частині залишення без розгляду скарги на бездіяльність приватного виконавця - залишити без змін.
3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 у справі № 905/738/23 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції - скасувати.
4. Додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2026 у справі № 905/738/23 - скасувати.
5. Справу № 905/738/23 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції та в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова