8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"05" березня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3822/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Космина Андрія Володимировича, с.Біла Тернопільської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ПЕТ", м. Харків
про стягнення 1 423 186,43 грн
за участю представників:
позивача - Ярмусь В.Д. (в режимі відеоконференції)
відповідача - Іванченко Е.І.
Фізична особа-підприємець Космина Андрій Володимирович (далі - Позивач) 28 жовтня 2025 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ПЕТ" (далі - Відповідач) про стягнення інфляційних збитків за період з 23.11.2023 по 11.06.2025, завданих забезпеченням позову, в розмірі 1 448 451,51 грн, а також суму судового збору.
Ухвалою від 03.11.2025 позовну заяву ФОП Космина А.В. залишено без руху, встановлено строк п'ять днів з дня вручення цієї ухвали на усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у встановленому Законом України "Про судовий збір" порядку та розмірі, а також належним чином завірену копію Ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.10.2025 у справі №921/770/23.
10 листопада 2025 року, в межах строку встановленого судом, до суду Позивачем подано заяву (вх. № 26036) про усунення недоліків разом з доказами.
Так, у якості доказів надано до суду докази сплатити судовий збір у розмірі 17.381,41 грн. Щодо надання належним чином завіреної копії ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.10.2025 у справі №921/770/23, повідомлено, що буде долучена до даної справи після повного виготовлення та оприлюднення Верховним судом.
Ухвалою від 10.11.2025 прийняти позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 20.11.2025 о 12:00.
Ухвалою від 20.11.2025 судом повідомлено учасників справи, що підготовче засідання у справі відбудеться 04 грудня 2025 року о(б) 12:00 год.
Ухвалою від 04.12.2025 повідомлено учасників справи, що 04 грудня 2025 року судове засідання не відбулося з підстав несправності (неналежного функціонування) системи відеоконференцзв'язку про що було складено відповідний акт; - заяву (вх. №28238 від 04.12.2025) ФОП Космина А.В. про зменшення позовних вимог долучено судом до матеріалів справи; - розгляд заяви (вх. №28238 від 04.12.2025 ФОП Космина А.В. про зменшення позовних вимог відбудеться у наступному судовому засіданні; - підготовче засідання у справі відбудеться 08 січня 2026 року о 12:00 год.
04 грудня 2025 року від ФОП Космина А.В. надійшла заява (вх. №28238) про зменшення позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «ЕКО-ПЕТ» збитків, завдані забезпеченням позову, в розмірі 1 423 186,43 грн, судового збору в сумі 17381,41грн та витрат на проведення експертизи в сумі 9000,00грн.
Позивач обґрунтовує свою заяву тим, що 02.12.2025 отримав звіт про проведене дослідження №25/11/2025-02 від 25.11.2025, ПП «Тернопільське експертно-консультаційне бюро, яким підтверджено що ФОП Космина А.В. отримано збитки за період з 23.11.2023 р по 11.06.2025 р. у розмірі 1 423 186,43 грн (один мільйон чотириста двадцять три тисячі сто вісімдесят шість) грн. 43 коп. 7 582 976,16 грн в зв'язку накладанням арешту на рахунок в АТ «Сенс Банк» який був накладений на підставі ухвали Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023 по справі №921/770/23 про забезпечення позову і накладений за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко-Пет».
Так, Позивач посилається на те, що на підтвердження збитків в зв'язку із знецінення грошових коштів 7 582 976,16 грн., арештованих на поточному рахунку ФОП Космина А.В. в АТ «СЕНС БАНК» в період з 23.11.2023 р. по 11.06.2025 р. надано розрахунок, а також звіт про проведене дослідження №25/11/2025-02 від 25.11.2025, відповідно до якого кошти у розмірі 7 582 976,16 грн зазнали знецінення внаслідок інфляції та Позивач - ФОП Космина А.В. зазнав збитків внаслідок іммобілізації (блокування) грошових коштів в сумі 1 423 186,43 грн.
Судом постановлено ухвалу від 08.01.2026 якою прийнято заяву (вх. №28238 від 04.12.2025) про зменшення розміру позовних вимог до розгляду та подальший розгляд справи вирішено здійснювати з урахуванням цієї заяви. Також, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 22 січня 2026 року о 10:30.
Ухвалою від 22.01.2026 судом повідомлено учасників справи проте, що судове засідання відбудеться 12.02.2026 об 11:15.
Також, учасники були повідомлені проте, що судове засідання у справі відбудеться 05 березня 2026 року о(б) 11:30 год, про що постановлено ухвалу від 12.02.2026.
Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, вважає їх обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, вважає, що з боку Позивача не надано належних доказів, не обґрунтовано наявності всіх елементів складу правопорушення, що є необхідною умовою для притягнення Відповідача до цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
З боку представника Відповідача подано додаткові пояснення у справі (вх. №4807 від 26.02.2026), де просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
В силу приписів ст. 2, 4 Закону України “Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України»).
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Так, спір виник щодо збитків (упущеної вигоди), завданих Позивачу внаслідок вжиття, за ініціативою Відповідача, заходів забезпечення позову в іншій справі, що завдало Позивачу збитків у вигляді знецінення грошових коштів, інфляційних збитків.
Матеріалами справи встановлено та не оспорюється з боку сторін, що у листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ПЕТ" (Постачальник, Первісний кредитор або Відповідач) звернулось до Господарського суду Тернопільської області справа №921/770/23 з позовом до Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича (Покупець, Боржник або Позивач) про стягнення 7582976,16 грн боргу.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 22.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/770/23, підготовче засідання призначено на 18.12.2023.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023 по справі №921/770/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко-Пет» б/н від 21.11.2023 про забезпечення позову задоволено; накладено арешт в межах ціни позову 7582976,16 грн. до вирішення справи по суті на: 1) грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Фізичній особі - підприємцю Космині Андрію Володимировичу ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); 2) на нерухоме майно, яке належить Фізичній особі - підприємцю Космині Андрію Володимировичу ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на праві власності (тимчасове обмеження права на відчуження/розпорядження майном, без обмеження/позбавлення права користування ним, а саме:
- на земельну ділянку з кадастровим номером 6122489200:01:002:0133, площею 3,2398га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса розташування: Тернопільська область, Збаразький район, с/рада Шилівська, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1573167661224;
- на земельну ділянку з кадастровим номером 6125280700:01:001:0053, площею 0,2036 га, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для будівництва цеху виготовлення ПЕТ пляшки, адреса розташування: Тернопільська область, Тернопільський район, село Біла, вулиця Бродівська бічна, земельна ділянка 2, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 718880161252;
- на цех з виготовлення ПЕТ пляшок, загальною площею 629,5 кв. м., адреса місцезнаходження: Тернопільська область, Тернопільський район, село Біла, вулиця Бродівська бічна, будинок 2, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 187462361252.
Постановою заступника начальника відділу Декайло-Смакули І.П. Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 23.11.2023 ВП №73422435 про арешт коштів боржника накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладання арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику Космина А.В. у межах суми 7582976,16 грн.
Як зазначає Позивач, грошові кошти в сумі 7 582 976,16 грн. повністю були акумульовані 23.11.23 на поточному рахунку Позивача в АТ «СЕНС БАНК» та заблоковані, що не давало можливості Позивачу розпоряджатись даними коштами до постановлення рішення про скасування арешту.
ФОП Космина А.В. не погодившись з ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023 по справі №921/770/23 звернувся з апеляційною скаргою до Західного апеляційного господарського суду про скасування її, де Постановою Західного апеляційного суду від 20.02.2024 було частково задоволено апеляційну скаргу ФОП Космина А.В., частково скасовано ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23 листопада 2023 року у справі №921/770/23 в частині накладення арешту в межах ціни позову 7582976,16 грн. до вирішення справи по суті, на нерухоме майно, яке належить ФОП Космині А.В. на праві власності (тимчасове обмеження права на відчуження/розпорядження майном, без обмеження/позбавлення права користування ним, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 6122489200:01:002:0133, площею 3,2398 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса розташування: Тернопільська область, Збаразький район, с/рада Шилівська, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1573167661224; на земельну ділянку з кадастровим номером 6125280700:01:001:0053, площею 0,2036 га, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для будівництва цеху виготовлення ПЕТ пляшки, адреса розташування: Тернопільська область, Тернопільський район, село Біла, вулиця Бродівська бічна, земельна ділянка 2, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 718880161252; на цех з виготовлення ПЕТ пляшок, загальною площею 629,5 кв. м., адреса місцезнаходження: Тернопільська область, Тернопільський район, село Біла, вулиця Бродівська бічна, будинок 2, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 187462361252. В цій частині відмовлено. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023 у справі №921/770/23, в частині накладення арешту в межах ціни позову 7582976,16 грн. на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах та належать Фізичній особі - підприємцю Космині Андрію Володимировичу залишено без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у свої Постанові від 17.05.2024 по справі №921/770/23 постановив:
1. Касаційні скарги Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023, постанову від 20.02.2024 та додаткову постанову від 06.03.2024 Західного апеляційного господарського суду у справі № 921/770/23 залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет" на постанову від 20.02.2024 та додаткові постанови від 06.03.2024 і від 20.03.2024 Західного апеляційного господарського суду задовольнити.
3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 скасувати, а ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023 у справі № 921/770/23 залишити в силі.
Розглядаючи позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ПЕТ» про стягнення з Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича 7582976,16 грн боргу, як за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №П-7 від 02.08.2021, в частині оплати за отриманий ним, відповідно до видаткових накладних, товар за період з 08.09.2021 по 15.02.2022 на загальну суму 10002976,16 грн, Господарський суд Тернопільської області ухвалив рішення від 04.11.2024, яким частково задовольнив позовні вимоги ТОВ «ЕКО-ПЕТ», присудив до стягнення з ФОП Космини А.В. на користь позивача 10114543,96 грн боргу та 121374,53 грн судового збору, оскільки дійшов до висновку, що в даному випадку більш переконливими та вірогідними є докази, які вказують на факт неукладення договору про відступлення права вимоги від 01.07.2022 між сторонами у справі та третьою особою, а також - оформлення акта звірки за період 01.01.2022-04.07.2022 між позивачем та відповідачем (на який міститься посилання у п. 2 такого договору); в задоволенні решти позову відмовив.
Не погодившись з зазначеним рішенням від ФОП Космини А.В. було подано апеляційну скаргу про скасування зазначено рішення, де Західний апеляційний господарський суд 01 травня 2025 у справі №921/770/23 ухвалив постанову задовольнив апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича, скасував рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.11.2024 у справі № 921/770/23 та відмовив в задоволенні позову.
Верховним Судом 07.10.2025 постановлено ухвалу про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 у цій справі.
Постановою заступника начальника відділу Декайло-Смакула І.П. Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.06.2025 ВП №73422435 про зняття арешту коштів на виконання ухвали Західного апеляційного Господарського суду від 15.05.2025 по справі №921/770/23 (з урахуванням ухвали від 02.06.2025 про виправлення описки) знято арешт з усіх рахунків, що належать боржнику Космина А.В., у зв'язку з чим кошти в сумі 7582976,16 грн. 11.06.2025 було розблоковано та повернуто.
Таким чином, оскільки ФОП Космина А.В. (Позивач) був позбавлений можливості в період з 23.11.2023 по 11.06.2025 користуватись обіговими коштами в сумі 7 582 976 (сім мільйонів п'ятсот вісімдесят дві тисячі дев'ятсот сімдесят шість) грн. 61 грн. та отримувати дохід від господарської діяльності в наслідок постановлення Господарським судом Тернопільської області ухвали про забезпечення позову, яка була прийнята за заявою Відповідача ТОВ «ЕКО-ПЕТ», в наслідок таких дій Позивачу завдані збитки в сумі в тому числі інфляційні збитки 1.448.451 (один мільйон чотириста сорок вісім чотириста п'ятдесят одна) грн. 51 коп. за період з 23.11.2023 по 11.06.2025 , які підлягають до відшкодування за рахунок ТОВ «ЕКО-ПЕТ».
В подальшому, Позивач (враховуючи прийняту судом до розгляду заяву про зменшення позовних вимог) просив стягнути з Відповідача - ТОВ «ЕКО-ПЕТ» збитки, завдані забезпеченням позову, в розмірі 1 423 186 (Один мільйон чотириста двадцять три тисячі сто вісімдесят шість) гривень 43 копійок, обґрунтовуючи наданим розрахунком, звітом про проведене дослідження №25/11/2025-02 від 25.11.2025 ПП «ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ ЕКСПЕРТНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНЕ БЮРО», на підставі укладеного між останнім та Позивачем договору №09/11/25/2025-01 від 05.11.2025 про надання експертом висновку.
Позивач вважає, що пред'являючи безпідставний позов ТОВ «ЕКО-ПЕТ» за договірними зобов'язаннями до ФОП Космина А.В., а також подання заяви про забезпечення позову, зобов'язання трансформувались у завданні останньому збитків в зв'язку з упущеною вигодою - знеціненням грошових коштів, інфляційні збитки.
Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023 у справі № 921/770/23 діяли до постановлення ухвали Ухвалою Західного апеляційного Господарського суду від 15.05.2025 та ухвали від 02.06.2025 і прийняття на виконання вказаних ухвал постанови Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.06.2025 ВП №73422435 про зняття арешту та направлення для виконання до Банку в якому обслуговується Позивач.
У період дії вказаних заходів забезпечення позову грошові кошти ФОП Космина А.В. знаходились в банку АТ «СЕНС БАНК» та були заблоковані та встановлена заборона на їх використання до прийняття рішення у справі № 921/770/23.
Позивач зазначає, що в наслідок таких дій з боку Відповідача (ТОВ «ЕКО-ПЕТ»), які полягали в блокуванні (арешті) коштів Позивач був позбавлений можливості користуватись коштами та отримувати дохід, що призвело до їх знецінення в купівельній спроможності та інфляційні збитки (втрати), з підстав їх блокування на протязі 18 місяців в період з 23.11.23 по 11.06.2025.
Оскільки кошти були заблоковані, на думку Позивача вони були знецінені через збільшення курсу долара США так, як основні заготовки та ремонт як придбаває імпортного походження курс Долара США до гривні впливає на вартість товару. Так згідно інформації Національного Банку України станом на 23.11.23 1 (один) Долар США становив 36,0675 грн. а вже станом на 11.06.23 час повернення коштів 1 (один) Долар США становив 41,5566 грн.
На підставі зазначено, Позивач був змушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права за відшкодуванням шкоди, заподіяної забезпеченням позову.
Не погоджуючись з викладеною позицією Позивача, Відповідач заперечуючи просить суд відмовити, надаючи при цьому до суду додаткові пояснення.
Суд, критично ставиться до зазначеного Відповідачем у додаткових поясненнях, стосовно наступного: "Про наявність вказаної справи у провадженні суду Відповідач дізнався лише 18.02.2026, у зв'язку з чим представником Відповідача було невідкладно подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи. Доступ до матеріалів справи в електронному вигляді було забезпечено 19.02.2026. Таким чином, лише з 19.02.2026 Відповідач отримав фактичну можливість ознайомитися зі змістом та обґрунтуванням позовних вимог.".
Суд зазначає, що дана позиція не відповідає дійсності, оскільки після надходження даного позову до суду через систему "Електронний суд", Відповідачем було отримано такий позов ще 28.10.2025 об 11:10 (згідно інформації "Статус доставки в ЕС"), а ухвалу від 10.11.2025 про відкриття провадження у справі отримано Відповідачем в системі ЕС - 11.11.2025 - 16:10.
Суд дійшов висновку, що Відповідачу було надано достатньо часу для подання відзиву та всіх належних доказів у строки, визначені ухвалою про відкриття провадження. Проте Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, у якому реалізується принцип змагальності (ст. 13 ГПК України), та не звертався до суду з заявою про поновлення пропущеного строку в порядку ст. 119 ГПК України.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Водночас, на стадії розгляду справи по суті Відповідачем подано додаткові пояснення (вх. №4807). Надаючи їм оцінку, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 5 ст. 161 ГПК України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. Керуючись принципом доступу до правосуддя, практикою ЄСПЛ щодо права особи бути почутою (справа «Sierpinski v. Poland») та з метою встановлення об'єктивної істини, суд вважає за можливе долучити зазначені пояснення до матеріалів справи.
Суд наголошує, що прийняття таких пояснень не нівелює наслідки неподання відзиву, проте забезпечує повноту розгляду справи та реалізацію права сторони на висловлення своєї позиції, що є невід'ємною складовою справедливого судового розгляду (ст. 2 ГПК України).
Суд звертає увагу, що відповідно до встановлених норм ГПК, всі заяви по суті та докази мають бути подані на стадії підготовчого провадження. На стадії розгляду по суті суд приймає документи лише у виняткових випадках, якщо учасник доведе неможливість їх подання раніше з поважних причин (ст. 207 ГПК).
Оцінюючи подані Відповідачем додаткові пояснення, суд зазначає, що за своїм змістом вони не є заявою по суті справи (відзивом) у розумінні ст. 165 ГПК України, оскільки подані поза межами встановленого судом строку, а також без клопотання про його поновлення. Разом з тим, з метою дотримання принципу верховенства права, рівності сторін та забезпечення повноти з'ясування обставин, суд приймає вказані пояснення виключно як аргументовані доводи сторони щодо вже наявних у справі матеріалів, без прийняття нових доказів на цій стадії.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вважає за доцільне зазначити наступне.
За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Згідно з п.3 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
При цьому предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, тобто те благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.
Суд зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність та обґрунтованість позовних вимог. До предмета доказування на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення.
Таким чином, обґрунтованість чи необґрунтованість цього позову не могло вирішуватися під час його забезпечення, у зв'язку з чим, суд відхиляє ці доводи позивача.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У свої Постанові від 01.05.2025 Західний апеляційний господарський суд задовольняючи апеляційну скаргу та скасовуючи рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.11.2024 у справі № 921/770/23, дійшов до висновку про відмову у задоволені позову. Апеляційною інстанцією мотивовано про відсутність доказів на підтвердження обставин неукладення або визнання недійсними названих вище додаткової угоди і договору відступлення права вимоги, які з боку Товариства підписані уповноваженою особою. Зауважив на тому, що ці угоди не визнані у судовому порядку неукладеними або недійсними, тоді як зазначив, що питання правомірності та дійсності правочину має бути предметом дослідження окремого судового провадження. Звернув також увагу на те, що ці угоди підписані директором Товариства, тоді як згідно з чинним законодавством скріплення правочину печаткою наразі не вимагається. Тому виснував про відсутність обов'язку Підприємця сплачувати Товариству заявлену суму боргу. Також, апеляційна інстанція посилаючись на те, що звернення позивача (ТОВ «ЕКО-ПЕТ») з даним позовом про стягнення з відповідача (ФОП Космина А.В.) заборгованості за договором поставки є безпідставним, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази (як-то висновок експертизи про неналежність підпису уповноваженої особи) в обґрунтування висновку суду першої інстанції щодо неукладеності додаткової угоди від 15.12.2021 до договору поставки та договору про відступлення права вимоги від 01.07.2022.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 у справі № 921/770/23, де у своїй ухвалі від 07.10.2025 верховний суд виснував: ".. 46. Водночас, у справі, що розглядається, апеляційний господарський суд ухвалив рішення про відмову у позові за наслідком перевірки аргументів позивача про неукладеність спірних правочинів і виснував про те, що його доводи стосовно неукладеності не знайшли підтвердження.
47. Натомість посилання апеляційного господарського суду про те, що питання правомірності та дійсності правочину має бути предметом дослідження окремого судового провадження, тоді як наразі ці правочини у судовому порядку не оспорені, не призвели до ухвалення цим судом судового рішення, яке би суперечило правовим позиціям, викладеним у наведених скаржником постановах. Адже у них Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що висновки стосовно неукладеності правочинів суд робить у мотивувальній частині судового рішення у разі посилань сторони з цього приводу під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.
.. 51. Тому стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, висновків Верховного Суду, викладених у наведених ним справах, не можна, позаяк обставини і предмети позовів у них відмінні. Відтак, визначена Товариством підстава касаційного оскарження не підтвердилася, а інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник не навів, тоді як касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.".
Отже, постанова Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 у справі №921/770/23 залишена без змін, що у розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України звільняє від доказування обставин, встановлених у ній. З огляду на викладений у судовому рішенні висновок про передчасність позову ТОВ «ЕКО-ПЕТ» є передчасним, а застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту коштів ФОП Космина А.В. спричинило останньому необґрунтовані збитки, а отже, арешт майна був безпідставним втручанням.
Враховуючи вимоги Позивача (ФОП Космина А.В.) та положення статті 146 ГПК України, суд зазначає, що відповідач, чиї права або охоронювані законом інтереси були порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування завданих збитків за рахунок особи, за заявою якої такі заходи вживалися.
У контексті цієї справи суд наголошує, що встановлена судовим рішенням передчасність позову за своєю правовою природою та процесуальними наслідками прирівнюється до відмови у задоволенні позову. Оскільки на момент вжиття заходів забезпечення права позивача (у справі №921/770/23) не були порушені, застосування обмежень щодо майна відповідача було безпідставним, що є прямою підставою для відшкодування збитків згідно зі ст. 146 ГПК України.
Положеннями статті 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (частина друга статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (частина перша та друга статті 22 ЦК України).
Отже, відшкодування шкоди, заподіяної забезпеченням позову, є способом захисту прав та інтересів і одночасно мірою юридичної відповідальності.
При цьому в усіх правовідносинах з відшкодування шкоди діє презумпція завдавача шкоди.
Досліджуючи предмет доказування у цих правовідносинах і, відповідно, до предмета оцінки судом належать обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, а саме умови і підстави застосування частини першої статті 146 ГПК України, якими є те, що ризик здійснення процесуальних дій лежить виключно на учасниках спору, при цьому за відповідачем у справі (за позовом у якій накладено арешт) закріплено спеціальне право вимагати відшкодування збитків, які йому заподіяні у результаті застосування забезпечення позову.
При цьому до предмета доказування не входить безумовне встановлення вини особи, яка ініціювала застосування заходів забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що частиною першою статті 146 ГПК України надано право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, тобто ґрунтуються на прямій вказівці закону .
У цій категорії справ принцип вини трансформується через принцип добросовісності. Недодержання принципу добросовісності перетворюється на винну поведінку, оскільки протиправне порушення суб'єктивних цивільних прав особи є прямим наслідком дій зобов'язаної особи, яка з огляду на конкретні обставини могла усвідомлювати характер своїх дій як таких, що можуть завдати шкоди.
Підставою цивільно-правової відповідальності особи, яка заявила клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, є сам факт заподіяння іншій особі (протилежній стороні у основному спорі) шкоди внаслідок вжиття судом таких заходів. Особливістю такої відповідальності є опосередкований характер завдання шкоди, оскільки самі процесуальні дії, які безпосередньо завдають шкоди, вчиняє суд (накладає арешт та забороняє вчиняти певні дії), однак до відповідальності притягується особа, за ініціативою якої судом були вчинені такі дії.
Зазначена позиція узгоджується з правовим висновком викладеним у Постанові КЦС ВС від 19.02.2020 у справі № 200/10900/18-ц, щодо умов та підстав відшкодування збитків у разі безпідставного забезпечення.
Також, у зазначеній Постанові є посилання на правовий висновок, який міститься у постанові Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі №922/1742/20, а саме: "При з'ясуванні, чи є доведеним причинний зв'язок між виникненням збитків та вжиттям судом заходів забезпечення позову, підлягають встановленню такі обставини: чи реалізація свого суб'єктивного процесуального права на позов була протиправною, лише з метою завдати шкоди позивачу, оскільки учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України), а до основних засад (принципів) як цивільного, так і господарського судочинства віднесено неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України)".
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Подібна правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постановах від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19).
Позивачем в підтвердження своїх вимог надано до суду звіт 02.12.2025 про проведене дослідження №25/11/2025-02 від 25.11.2025, ПП «Тернопільське експертно-консультаційне бюро, експерт Олег ПІНЯК, де було поставлено наступні питання:
1. За період з 23.11.2023 р. по 11.06.2025 р. величина знецінення грошових коштів у розмірі 7 582 976,16 грн., іммобілізованих на поточному рахунку ФОП Космини А.В. в АТ «СЕНС БАНК» Постановою про арешт коштів боржника від 23.11.2023 ВП №73422435 винесеною заступником начальника відділу Декайло-Смакули І.П. Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на підставі Ухвали Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023 по справі №921/770/23 складає 1 423 186,43 грн.
2. За період з 23.11.2023 р по 11.06.2025 р. грошові кошти у розмірі 7 582 976,16 грн зазнали знецінення внаслідок інфляції. Тобто величина збитків, яких зазнав ФОП Космина А.В. внаслідок іммобілізації (блокування) грошових коштів дорівнюють сумі знецінення внаслідок інфляції і згідно Таблиці 2 складають 1 423 186,43 грн (Один мільйон чотириста двадцять три тисячі сто вісімдесят шість грн 43 коп.)
Відповідно до звіту про проведене дослідження №25/11/2025-02 від 25.11.2025, експертом надано висновок та підтверджено що ФОП Космина А.В. отримано збитки за період з 23.11.2023 р по 11.06.2025 р. у розмірі 1 423 186,43 грн (один мільйон чотириста двадцять три тисячі сто вісімдесят шість) грн. 43 коп. 7 582 976,16 грн в зв'язку накладанням арешту на рахунок в АТ «Сенс Банк» який був накладений на підставі ухвали Господарського суду Тернопільської області від 23.11.2023 по справі №921/770/23 про забезпечення позову і накладений за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Еко-Пет».
Судом враховано, що згідно з ч.ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Суд наголошує, що право на відшкодування збитків, передбачене статтею 146 ГПК України, тобто виникає як прямий правовий наслідок самого факту ухвалення рішення про відмову у позові (чи встановлення його передчасності).
При цьому, суд не здійснює оцінку законності ухваленого рішення у справі №921/770/23, оскільки в межах даного провадження вона виступає як юридичний факт, що набрав законної сили. Відповідно до прямої вказівки закону (ст. 146 ГПК), такий стан речей є достатньою та безумовною підставою для застосування механізму відповідальності за шкоду, завдану заходами забезпечення позову, без необхідності повторного дослідження обставин, які вже були предметом судового розгляду
Суд вважає за доцільне зазначити позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у Постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
"103. За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
104. Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
105. Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
...
122. Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
123. Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
124. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
125. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
126. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22."
Суд зауважує, що належність та допустимість доказів відноситься до властивостей доказів.
Вирішуючи питання про прийняття доказу, суд перевіряє наявність у ньому інформації, яка має значення для справи, належність доказу і відповідність доказу закону - допустимість. При цьому суд перевіряє, чи відповідає конкретний доказ дійсності, тобто впевнюється в тому, чи є доказ достовірним, чи можна із сукупності доказів зробити висновок про існування або відсутність певного юридичного факту, на підтвердження якого вони представлені, тобто чи є ці докази достатніми у своїй сукупності.
Належність доказу вказує на спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Це логічний зв'язок з обставинами, які становлять предмет доказування, до якого можуть належати факти матеріально правового та процесуального характеру.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Джерело: Постанова від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20.
Застосування стандарту переваги більш вагомих доказів, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний викладено у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17; від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18; від 18.11.2019 у справі № 902/761/18; від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, а також позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
В постанові КЦС ВС від 20.11.2024 №686/28882/23 (61-13125св24) викладено, що пріоритет у доказуванні надається не тому, хто дав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежним.
На підставі викладеного, перевіривши надані учасниками справи документальні докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні перебої зі світлом та у роботі програмного забезпечення щодо виходу в інтернет, сайтів Судової влади України, Єдиного державного реєстру судових рішень, навантаження та великий обсяг роботи покладений на суди, дослідження та обробки надвеликого обсягу інформації щодо застосування законодавства, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 05 березня 2026 року у справі № 922/3822/25 складено за межами ст. 238 цього Кодексу.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО-ПЕТ" (адреса: 62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, в'їзд Орєшкова, будинок 1; адреса для листування: 61166, місто Харків, вулиця Коломенська, будинок 27, квартира 135; код ЄДРПОУ 32947706) на користь Фізичної особи-підприємця Космина Андрія Володимировича (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційні збитки за період з 23.11.2023 по 11.06.2025, завданих забезпеченням позову, в розмірі 1 423 186,43 грн, а також суму судового збору у розмірі 17078,23 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "26" березня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою.
СуддяІ.П. Жигалкін