Рішення від 18.03.2026 по справі 922/868/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/868/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Божко Є.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003)

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Геліос" (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 9-А)

про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення

за участю представників:

позивача - Августинюк В.І. (в порядку самопредставництва),

відповідача - Цимбалюка С.В. (ордер серія АХ № 1318848 від 14.01.2026)

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Геліос", в якому просить суд:

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації ХК 143142900424 від 20.10.2014 на об'єкт: "Реконструкція нежитлової будівлі по вул. Петровського, 38 в м. Харкові під кафе і торгові приміщення", замовник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліос" (код ЄДРПОУ 14086360);

- визнати недійсним свідоцтво про право власності серія 29511730 видане 14.11.2014 Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області;

- скасувати рішення державного реєстратора Харківського міського управління юстиції Тузкової Юлії Анатоліївни про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) №17219010 від 14.11.2014 на нежитлову будівлю літ. "Б-2" загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського, 38 у м. Харкові за Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліос" (код ЄДРПОУ 14086360) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 501910563101);

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліос" (код ЄДРПОУ 14086360) здійснити перебудову нежитлової будівлі літ. "Б-2", загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського (нова назва - вул. Ярослава Мудрого), 38 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 501910563101) яка розташована на земельній ділянці з кадастровим № 6310136600:02:009:0056, в стан, що існував до початку виконання будівельних робіт у відповідності до поверхового плану та експлікації, виготовлених комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 17.11.2011 (інвентаризаційна справа № 79430).

Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача на користь Харківської міської ради.

Позов аргументований тим, що реконструкцію вказаної будівлі було здійснено зі зміною зовнішньої конфігурації, оскільки надбудовано 2 поверх та збільшено загальну площу будівлі 321,5 кв.м до 596,5 кв. м. Позивач вказує, що відповідачем проведено будівельні роботи з реконструкції будівлі без отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та згоди власника земельної ділянки, що свідчить про порушення прав та законних інтересів Харківської міської ради, як власника земельної ділянки під спірним самочинно реконструйованим об'єктом і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим, з посиланням на приписи статей 375, 376 ЦК України та пункту 17 договору оренди землі від 10.08.2005 позивач звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.07.2025 у справі № 922/868/25, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2025, у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2025 рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 у справі № 922/868/25 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, вважали, що фактично позивач намагається здійснити перегляд правильності судових рішень у справах №40/231-07 та №11/48-09. Так, зважаючи на встановлені у вказаних справах обставини, суди першої і апеляційної інстанцій вважали, що відповідач набув права власності на нежитлову будівлю літ. «Б-2» загальною площею 596,5 кв. м по вул. Петровського, 38 у м. Харкові добросовісно, у передбачений законом спосіб. Однак, колегія суддів зауважила, що у цьому контексті суди попередніх інстанцій не надали повної та належної оцінки доводам та вимог позову. Так, у позовній заяві Харківська міська рада акцентувала увагу на тому, що реконструкцію спірної будівлі було здійснено зі зміною зовнішньої конфігурації, оскільки надбудовано 2 поверх та збільшено загальну площу будівлі 321,5 кв. м до 596,5 кв. м. Позивач вказував, що відповідачем проведено будівельні роботи з реконструкції будівлі без отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки. Однак, зосередивши увагу на обставинах правомірності реєстрації відповідачем права власності на спірне майно на підставі судових рішень, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на ключові мотиви та обставини спірних правовідносин, не розмежовували обставини набуття права на спірний об'єкт площею 321,5 кв. м і здійснення реконструкції та збільшення площі до 596,5 кв. м. Верховний Суд вказує, що оскільки вказані вимоги фактично стосуються саме збільшення розміру нерухомого майна, яке позивач вважає самочинним будівництвом, то в межах зазначеного спору і має здійснюватися оцінка правомірності видачі свідоцтва про право власності та прийняття рішення державним реєстратором щодо реєстрації за ТОВ «Геліос» прав на нежитлову будівлю літ. «Б-2» саме загальною площею 596,5 кв. м з огляду на наявність підстав для її проведення із викладенням відповідних мотивів у рішенні суду.

25.12.2025 матеріали справи повернулись до Господарського суду Харківської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2025 для розгляду справи призначено суддю Присяжнюка О.О.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 прийнято справу №922/868/25 до провадження. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання 21 січня 2026 року о 12:00.

21.01.2026 від Харківської міської ради надійшли пояснення (вх.№ 1744/26), в яких позивач звертає увагу на таке.

Земельна ділянка з кадастровим номером 630136600:02:009:0056, на якій відповідачем проведені будівельні роботи з реконструкції нежитлової будівлі є власністю Харківської міської ради та була надана в користування для експлуатації та обслуговування будівлі кафе та літнього майданчика кафе з наметом. При цьому, відповідача було попереджено про заборону самовільної забудови земельної ділянки.

Так, судовими рішеннями Господарського суду Харківської області від 28.04.2007 по справі № 40/231-07 та від 11.03.2009 по справі № 11/48-09 визнано право власності відповідача на нежитлову будівлю літ. «Б-1» спочатку площею 227,6 кв.м, а згодом - 321,5 кв.м. Позивач наголошує, що ці рішення не оскаржуються позивачем.

Після визнання права власності на самочинно реконструйовану будівлю літ. «Б-1» на підставі рішень Господарського суду Харківської області від 28.04.2007 у справі № 40/231-07 та від 11.03.2009 у справі № 11/48-09 ТОВ фірмою «Геліос» здійснено реконструкцію нежитлової будівлі зі зміною площі та поверховості будівлі.

В подальшому, Інспекцією ДАБК у Харківській області 07.07.2014 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт № ХК 083141900030 на об'єкт: «Реконструкція нежитлової будівлі під кафе і торгові приміщення». У вказаній декларації про початок виконання будівельних робіт замовником ТОВ фірмою «Геліос» зазначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не потребуються з посиланням на п. 25 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 109.

В подальшому Інспекцією ДАБК у Харківській області зареєстровано подану Відповідачем декларацію про готовність вказаного об'єкта до експлуатації за № ХК 143142900424 від 20.10.2014. Згідно вказаної декларації про готовність об'єкта до експлуатації в розділі щодо документів, які засвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою на якій розташований вказаний об'єкт будівництва, зазначено, що реконструкцію об'єкта здійснено без зміни розмірів.

Позивач стверджує, що проведена відповідачем реконструкція потребувала отримання містобудівних умов та обмежень, які встановлюють обов'язкові вимоги до поверховості, щільності забудови, відступів будівель і споруд від червоних ліній та меж земельної ділянки, а також інші параметри, зумовлені місцем розташування об'єкта, його близькістю до існуючих будівель, споруд та об'єктів інфраструктури (зокрема, метрополітену). Метою таких обмежень є забезпечення безпеки, запобігання шкоди життю, здоров'ю громадян та навколишньому середовищу. Реконструкція нежитлової будівлі літ. «Б- 1» по вулиці Петровського, 38 у м. Харкові виконана зі збільшенням загальної площі об'єкта нерухомого майна, тобто зі зміною зовнішньої конфігурації об'єкта без отримання вихідних даних для проектування (містобудівних умов та обмежень), а в декларації про готовність об'єкта до експлуатації ХК143142900424 від 20.10.2014 зазначено недостовірні данні щодо земельної ділянки.

Позивач наголошує на тому, що питання законності проведення вказаної реконструкції має значну суспільну важливість, оскільки спірна нежитлова будівля розташована в безпосередній близькості, зокрема, до станції метро. Спірна нежитлова будівля літ. «Б-2» розташована в центральній частині міста в радіусі 50-100 м від виходів зі станції метро «Ярослава Мудрого». Надбудова другого поверху об'єктивно призводить до істотного зростання навантаження на ґрунтову основу та несучі конструкції будівлі. Зокрема, на другому поверсі планується розміщення меблів (столи, дивани), сантехнічного обладнання, кухні та кухонного устаткування, що може формувати значне постійне та експлуатаційне навантаження. Водночас перший поверх використовується під комерційні об'єкти - магазини, аптеки, заклади громадського харчування, які характеризуються високою відвідуваністю та скупченням людей. За таких умов можливе руйнування або істотне пошкодження конструкцій надбудови може спричинити тяжкі наслідки для життя та здоров'я значної кількості громадян, що перебувають у будівлі або поблизу неї, а також загрожувати стабільності прилеглих об'єктів.

У підготовчому засіданні 21.01.2026 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу підготовчого засідання, про задоволення клопотання представника відповідача та відкладення підготовчого засідання на 11.02.2026 на 12:00.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне підготовче засідання ухвалами від 21.01.2026.

05.02.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Геліос" через систему "Електронний суд" надійшли заперечення по суті позовних вимог (вх.№ 2967/26), де відповідач вказує наступне.

Щодо правових підстав і належного суб'єкта, уповноваженого на прийняття рішення про скасування реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації відповідач наголошує на тому, що реєстрація декларації може бути скасована лише у разі виявлення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органом державного архітектурно-будівельного контролю факту наведення у ній недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, Аналіз наведених положень свідчить про те, що Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", зокрема статтею 39-1, встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом. В оскаржуваній Декларації від 20.10.2014 міститься інформація про затверджену проекту документацію (будівельний паспорт), відомості про дозвільні документи щодо початку виконання будівельних робіт, а відсутність інформації про земельну ділянку покликана лише вимогами нормативних документів до змісту Декларації, де вказано, що відомості про земельну ділянку не зазначаються у разі реконструкції, реставрації або капітального ремонту об'єктів без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані. Здійсненою в 2014 році реконструкцією нежитлової будівлі, належної ТОВ фірма "ГЕЛІОС", яка знаходиться по вул. Ярослава Мудрого, 38 у місті Харкові, не змінювалися зовнішні параметри фундаментів, а посилання позивача на наявність укладеного між сторонами Договору оренди земельної ділянки від 10.08.2005 зі строком дії до 01.04.2030 є свідченням відсутності факту порушення прав позивача і відсутності ознак, за якими здійснену реконструкцію можливо віднести до самочинного будівництва. За висновком відповідача наслідки у вигляді скасування реєстрації декларації можуть застосовуватись лише уповноваженим органом винятково у разі повідомлення в цій декларації недостовірних даних, які зафіксовані у передбачений законом спосіб і дають підстави вважати об'єкт самочинним будівництвом, що у випадку ТОВ фірма "ГЕЛІОС" не мало місця.

Щодо ефективного способу захисту у вигляді вимоги про скасування реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації выдповыдач зазначаэ, що відповідальність за повноту та достовірність інформації, наведеної в декларації, несе замовник будівництва (особа, яка подає декларацію), орган державного архітектурно будівельного контролю здійснює перевірку повноти інформації та вносить її до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів. Позивачем не надано належних та допустимих доказів тому, що органом державного архітектурно-будівельного контролю під час здійснення реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 20.10.2014 або після цього, було виявлено невідповідності (неповноту інформації), які б могли слугувати підставою до відмови у реєстрації декларації або бути підставою до її скасування. З моменту реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, з якою пов'язується закінчення будівництва об'єкта містобудування, реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт вважається такою, що вичерпала свою дію. При цьому реєстрація права власності є підставою вважати, що Декларація про введення до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта також вичерпала свою дію. Отже, скасування реєстрації декларації про введення до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта не буде нести будь-яких правових наслідків.

Щодо вимог про визнання недійсним Свідоцтва про право власності відповідач вказує, що оскільки відсутні підстави стверджувати про незаконність набуття ТОВ фірма "ГЕЛІОС" права власності на нежитлову будівлю літ. Б-2 загальною площею 596,5 кв.м. по вул. Ярослава Мудрого, 38 у м. Харкові, то і відсутні підстави до висновку про можливість задоволення позову в частині визнання недійсним Свідоцтва про право власності від 14.11.2014. Відповідач просить звернути увагу на те, що, звертаючись до суду з відповідним позовом та ставлячи на розгляд суду вимогу про визнання недійсним Свідоцтва про право власності від 14.11.2014 №29511730, позивач протягом усього попереднього розгляду справи не надав до суду копії даного Свідоцтва, не зазначає особу або орган, у якого воно може знаходитися, не звертається до суду з обґрунтованим клопотанням про його витребування тощо, але вимагає від суду надати правову оцінку правомірності його походження, що не є можливим без оцінки самого Свідоцтва. Свідоцтво лише підтверджує виникнення права власності, а не породжує його виникнення і в даному випадку доказів тому, що державний реєстратор видав Свідоцтво про право власності з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до суду не надано.

Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав відповідач наголошує на тому, що на час вчинення реєстраційних дій у державного реєстратора не було підстав для відмови у їх вчиненні. Рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції ТУЗКОВОЇ Ю.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 17219010 від 14.11.2014, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про те, що власником нежитлової будівлі літ. Б-2 загальною площею 596,5 кв.м. є ТОВ фірма "ГЕЛІОС" - є законним та не порушує права позивача. Крім того, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Щодо вимоги про здійснення перебудови об'єкту нерухомого майна відповідач стверджує, що у зв'язку із введенням в установленому законом порядку в експлуатацію реконструйованої будівлі літ. Б-2 загальною площею 596,5 км.м. на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації за номером ХК 143142900424 від 20.10.2014 відсутні підстави стверджувати, що вказаний об'єкт нерухомого майна можна віднести до самочинного будівництва, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 376 ЦК України. Разом з тим, неможливість задоволення позову в частині покладання на відповідача обов'язку здійснити перебудову об'єкту нерухомого майна у попередній стан обумовлена також і правовою конструкцією положень статті 376 ЦК України. Оскільки відповідач набув право власності на об'єкт нерухомого майна та при цьому має у довгостроковому користуванні земельні ділянку під цим об'єктом, що посвідчується Договором оренди землі від. 10.08.2005, то виключається можливість висновку про те, що позивач, як власник земельної ділянки, може заперечувати проти визнання права власності, що має наслідком знесення об'єкту нерухомого майна, який на його думку є самочинним будівництвом. Крім того, позивачем не доведено, що здійснена реконструкція нежитлової будівлі літ. Б-2 загальною площею 596,5 кв.м. по вул. Ярослава Мудрого, 38 у м. Харкові не відповідає проекту, або здійснена з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб і відповідач відмовляється здійснити перебудову у відповідності до будівельних норм і правил.

У підготовчому засіданні 11.02.2026 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу підготовчого засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 03.03.2026 на 12:00.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 11.02.2026.

У судовому засіданні 03.03.2026 постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу судового засідання, про перерву у судовому засіданні до 18.03.2026 до 12:30.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 03.03.2026.

18.03.2026 від представника Харківської міської ради через систему "Електронний суд" надійшли пояснення (вх.№ 6528/26).

У судовому засіданні 18.03.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Присутній у судовому засіданні 18.03.2026 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову.

В ході розгляду справи Господарським судом Харківської області, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строків, встановлених ГПК України.

Судом в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

У судовому засіданні 18.03.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням XХХV сесії Харківської міської ради 4 скликання «Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам» № 88/05 від 27.04.2005 Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі "Геліос" надано в оренду земельну ділянку площею 0,0350 га по вул. Петровського, 38 для експлуатації та обслуговування будівлі кафе та літнього майданчика кафе з наметом строком до 01.04.2030.

На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та ТОВ фірмою "Геліос" укладено Договір оренди землі від 10.08.2005, відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення XХХV сесії Харківської міської ради IV скликання від 27.04.2005 №88/05 «Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам» надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі житлової та громадської забудови загальною площею 0,0350 га, у тому числі під забудовою 0,0199 га, інших угідь 0,0151 г, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 38 строком до 01.04.2030.

Як вбачається зі змісту Договору оренди землі, на земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, нежитлова будівля літ. «Б-1», яка належить орендареві на праві колективної власності.

Пунктом 15 Договору оренди землі визначено, що земельна ділянка передається в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі кафе та літнього майданчика кафе з наметом.

Згідно з п. 17 Договору оренди землі умови зберігання стану об'єкта оренди: забороняється самовільна забудова земельної ділянки.

Відповідно до п. 18 Договору оренди землі передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є: рішення XХХV сесії Харківської міської ради IV скликання від 27.04.2005 №88/05 «Про припинення та надання у користування земельних ділянок юридичним та фізичним особам». Організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати, пов'язані з цим, покладаються на орендаря.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Невід'ємними частинами цього договору є: план або схема земельної ділянки, який приєднується до договору, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та установлених земельних сервітутів, акт встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди, проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом.

Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:02:009:0056 площею 0,0350 га зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Геліос» строком до 01.04.2030 (номер запису про інше речове право: 4380230, дата державної реєстрації 20.01.2014).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.04.2007 у справі №40/231-07 визнано право власності за ТОВ «Геліос» на нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 227,6 кв.м кафе (нежитлові приміщення першого поверху: №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14), розташовану за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 38. Зобов'язано Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» у п'ятиденний строк після набрання рішенням законної сили здійснити державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 227,6 кв.м кафе (нежитлові приміщення першого поверху: №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14), розташовану за адресою: м. Харків, вул. Петровського, 38 за ТОВ «Геліос».

Як встановлено вказаним рішенням суду, ТОВ «Геліос» на праві власності належала нежитлова будівля літ. «Б-1» загальною площею 158,6 кв.м. та надана в користування земельна ділянка строком до 01.04.2030 площею 0,0350 га., розташована в м. Харкові по вул. Петровського, 38. Право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 15.08.2003 за реєстровим №2220372. ТОВ фірмою «Геліос» на відведеній земельній ділянці була проведена реконструкція вказаного об'єкту. Після проведеної реконструкції загальна площа нежитлової будівлі - кафе літ. «Б-1» стала складати 227,6 кв.м, що підтверджується технічним паспортом Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.03.2009 у справі №11/48-09, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010, позовні вимоги ТОВ «Геліос» задоволено частково. Визнано право власності за ТОВ «Геліос» на нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 321,5 кв. м кафе (нежитлові приміщення першого поверху №№1-19), розташовану по вул. Петровського, 38 у місті Харкові. В решті позову відмовлено.

Як встановлено вказаним рішенням суду, ТОВ фірмою "Геліос" за власний рахунок та з власних будівельних матеріалів було проведено реконструкцію зазначеного об'єкту нерухомості. Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» проведено інвентаризацію вказаного нежитлового приміщення, за результатом якої складено відповідний технічний паспорт. Згідно технічного паспорту загальна площа реконструйованого об'єкту нерухомого майна літ. «Б-1», який знаходиться в місті Харкові по вулиці Петровського, 38, складає 321,5 кв. м. (нежитлові приміщення першого поверху: №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14, №15, №16, №17, №18, №19). ЗАТ «Харківреконструкція» (державна ліцензія серії АА№246642) виконано технічний висновок про стан несучих конструкцій по вулиці Петровського, 38 в місті Харкові та можливості розміщення в ньому кафе та магазину, відповідно до якого всі основні несучі конструкції будівлі знаходяться в задовільному технічному стані та подальша їх експлуатація можлива, будівля може використовуватись за призначенням.

Право власності на нежитлову будівлю літ. «Б-2», загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського, 38 у м. Харкові в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ТОВ «Геліос» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно №29511730 від 14.11.2014, виданого Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області.

Матеріали справи містять подану до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції вказаної нежитлової будівлі по вулиці Петровського, 38 в м. Харків під кафе і торгові приміщення із зазначенням, що проектна документація розроблена Приватним підприємством «Архітектурне бюро Річ».

У вказаній декларації про початок виконання будівельних робіт замовником ТОВ «Геліос» зазначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не потребуються з посиланням на п. 25 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 (Реконструкція житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації, улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення). Інформацію про використання земельної ділянки для будівництва не зазначено у зв'язку з реконструкцією без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.

Як стверджує позивач, Інспекцією ДАБК у Харківській області 07.07.2014 зареєстровано вказану декларацію про початок виконання будівельних робіт №ХК083141900030 на об'єкт: «Реконструкція нежитлової будівлі під кафе і торгові приміщення», а також декларацію про готовність вказаного об'єкта до експлуатації за №ХК143142900424 від 20.10.2014.

Листом Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 14.03.2025 №659/0/605-25 повідомлено директора Департаменту земельних відносин Харківської міської ради, що містобудівні умови та обмеження для проєктування будь-яких об'єктів будівництва за адресою: м. Харків, вул. Петровського (вул. Ярослава Мудрого), 38 Департаментом містобудування та архітектури не надавались.

Позивач вказує, що відповідачем проведено будівельні роботи з реконструкції будівлі без отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та наполягає, що вказане свідчить про порушення прав та законних інтересів Харківської міської ради, як власника земельної ділянки під спірним самочинно реконструйованим об'єктом і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Щодо вимоги про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказані правовідносини регулюються, зокрема, Законом України "Про архітектурну діяльність" та Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" у редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" в редакції закону від 11.08.2013, будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (тут і надалі у редакції закону від 05.07.2014), що діяла на момент подання декларації про початок виконання будівельних робіт, право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I - III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Частина друга статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", зокрема статтею 39-1, встановлено єдину підставу для скасування реєстрації декларації, а саме: подання замовником недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом. При цьому такі недостовірні дані повинні відповідати одній із наступних умов, які дають підстави вважити об'єкт самочинним будівництвом: об'єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; об'єкт збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; об'єкт збудований або будується без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта.

Таким чином, реєстрація декларації може бути скасована лише у разі наведення у ній недостовірних даних, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом.

Наявність інших недостовірних даних, які не свідчать про самочинне будівництво, не є підставою для скасування реєстрації декларації.

Звертаючись до суду з позовом та стверджуючи про необхідність скасування реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, Харківська міська рада наголошує на тому, що відповідачем не отримано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки і не отримано згоди власника земельної ділянки на реконструкцію нежитлової будівлі відповідача.

Разом з тим, наведені позивачем порушення не є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, відповідно за таке порушення не можуть застосовуватися наслідки, визначені частиною другою статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Дослідивши зміст оскаржуваної декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ХК 143142900424 від 20.10.2014, судом не встановлено наявності відомостей, які відповідно до законодавства дають суду підставу для висновку про можливість віднести об'єкт будівництва до категорії самочинно побудованих.

Право на виконання будівельних робіт з "Реконструкції нежитлової будівлі по вул. Петровського, 38 в м. Харкові під кафе і торгові приміщення" виникло з моменту реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, яка була зареєстрована у порядку, встановленому статтею 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Реконструкція зазначеного об'єкта здійснювалася на підставі будівельного паспорту, затвердженого наказом директора ТОВ фірма "Геліос".

Щодо відсутності в декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 20.10.2014 інформації про земельну ділянку, то судом вже було встановлено що рішенням XХХV сесії Харківської міської ради 4 скликання № 88/05 від 27.04.2005 ТОВ фірма "Геліос" надано в оренду земельну ділянку площею 0,0350 га по вул. Петровського, 38 для експлуатації та обслуговування будівлі кафе та літнього майданчика кафе з наметом, строком до 01.04.2030 і на підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та ТОВ фірмою "Геліос" укладено Договір оренди землі від 10.08.2005, строк дії якого погоджено сторонами до 01.04.2030.

При цьому суд констатує, що відсутність у декларації відомостей про земельну ділянку зумовлена вимогами нормативних документів до змісту Декларації, згідно яких відомості про земельну ділянку не зазначаються у разі реконструкції, реставрації або капітального ремонту об'єктів без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що під час здійснення реконструкції нежитлової будівлі відповідача шляхом надбудови другого поверху відбулася забудова земельної ділянки.

Зазначення недостовірних відомостей в декларації та здійснення будівництва на підставі проектної документації, яка розроблена без містобудівних умов, є самостійними видами правопорушення у сфері містобудівної діяльності, відповідальність за вчинення яких передбачена Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

Згідно з частинами першою та другою статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється Держархбудінспекцією та її територіальними органами.

Пунктом 2 Порядку № 553 встановлено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням: вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції; порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи; інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об'єкта будівництва.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Згідно з пунктами 6, 7 Порядку № 553 плановою перевіркою вважається перевірка, що передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю, який затверджується керівником відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є, окрім іншого, вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва.

Пунктом 16 зазначеного Порядку № 553 встановлено, що за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою інспекції складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 553 у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Виходячи із системного аналізу наведених правових положень, можна дійти до висновку, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у формі планових і позапланових перевірок, за його результатами посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки, а у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вказаний порядок здійснення державного архітектурно-будівельний контролю має бути дотриманий також у випадку застосування заходів, визначених частиною другою статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (скасування декларації про початок будівництва).

Натомість позивачем не надано доказів здійснення заходів архітектурно-будівельного контролю на об'єкті будівництва - реконструкції нежитлової будівлі по вул. Петровського, 38 в м. Харкові під кафе і торгові приміщення, якими було б належним чином встановлено порушення, про які стверджує позивач.

Суд констатує, що інформація, отримана від Департаменту містобудування та архітектури, по своїй суті не є формою державного архітектурно-будівельного контролю, а тому не може бути підставою для прийняття рішення про скасування реєстрації декларації.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів тому, що органом державного архітектурно-будівельного контролю під час здійснення реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 20.10.2014 або після цього було виявлено невідповідності (неповноту інформації), які б з правової точки зору могли слугувати підставою до відмови у реєстрації декларації або бути підставою до її скасування.

З моменту реєстрації Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, з якою пов'язується закінчення будівництва об'єкта містобудування, реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт вважається такою, що вичерпала свою дію. При цьому реєстрація права власності є підставою вважати, що Декларація про введення до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта також вичерпала свою дію.

Отже, скасування реєстрації декларації про введення до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта не буде нести будь-яких правових наслідків.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, від 23 липня 2019 року у справі № 826/5607/17; від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20.

Щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування рішення державного реєстратора

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За правилами статті 26 цього Закону завершальним етапом будівництва об'єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об'єкт.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката (частина п'ята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини дев'ятої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є Цивільний кодекс України, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1141, Порядок доступу посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів внутрішніх справ, органів прокуратури, органів Служби безпеки, нотаріусів, адвокатів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Порядок надання фізичним та юридичним особам інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2014 № 722, тощо.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції закону, що діяла станом на 14.11.2014, державний реєстратор видає Свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону.

Згідно статті 18 цього Закону свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається: 1) фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна; 2) членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; 3) юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); 4) фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що ліквідується (реорганізується); 5) фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням органу, уповноваженого на це установчими документами, отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; 6) реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна; 7) у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів; 8) фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки; 8-1) фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування; 9) в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписується державним реєстратором і засвідчується печаткою.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно ті їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 20 вказаного Закону у Державному реєстрі прав на кожний об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, за рішенням державного реєстратора відкривається відповідний розділ та реєстраційна справа.

Водночас, статтями 23, 24 Закону визначено перелік підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а також перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17.

Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб'єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 у справі № 917/927/17.

За своєю правовою природою свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, тобто не є правочином. Свідоцтво видається на підтвердження існування права, і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, у даному випадку - свідоцтва, є показником, який характеризує його юридичну силу. Тобто, якщо правова підстава, у зв'язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то таке рішення не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.06.2019 у справі № 911/1657/18.

Судом встановлено, що Інспекцією ДАБК у Харківській області зареєстровано подану відповідачем декларацію про готовність вказаного об'єкта до експлуатації за № ХК 143142900424 від 20.10.2014.

Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області ТОВ фірмі "Геліос" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 29511730 від 14.11.2014.

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-2" загальною площею 596,5 кв.м по вул. Петровського, 38 у м. Харкові в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ТОВ фірмою "Геліос" на підставі вказаного свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 29511730 від 14.11.2014.

Наведеним спростовуються доводи позивача щодо наявності підстав до визнання Свідоцтва про право власності недійсним, оскільки згідно наведених положень Закону Свідоцтво лише підтверджує виникнення права власності, а не породжує його виникнення, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що державний реєстратор, який видав Свідоцтво про право власності від 14.11.2014 діяв у відповідності до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на такий об'єкт нерухомого майна, заявник не подає.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на реконструйований об'єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об'єкта нерухомого майна з житлового у нежитловий або навпаки) заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об'єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; письмову згоду співвласників багатоквартирного будинку (в разі добудови аттикових і мансардних поверхів та приєднання місць загального користування), справжність підпису яких засвідчується відповідно до Закону України “Про нотаріат»; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (в разі коли в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна змінилася його адреса).

Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на об'єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції, заявникові не повертаються.

В ході судового розгляду встановлено, що підставою набуття прав на реконструйовану нежитлову будівлю, що розташована по вул. Ярослава Мудрого, 38 у м. Харкові, є Декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 20.10.2014.

Реєстрація права власності 14.11.2014 відбулась з відкриттям нового розділу на об'єкт нерухомого майна загальною площею 596,5 кв.м., реєстраційний номер 501910563101.

Таким чином, враховуючи наведені норми та встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку, що на час вчинення реєстраційних дій у державного реєстратора не було підстав для відмови у їх вчиненні, в том у числі в частині видачі Свідоцтва про право власності та його реєстрацію в державному реєстрі з відкриттям відповідного розділу.

Разом з цим слід враховувати, що державна реєстрація речового права є похідною технічною дією, яка може проводиться лише на підставі правовстановлювального документа, який підтверджує факт набуття речового права, а отже така реєстрація безпосередньо не створює такий факт та не має самостійного правовстановлювального характеру. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має, а тому сама по собі не є підставою та способом набуття права власності, є лише офіційним визнанням з боку держави вже набутого особою права. З урахуванням наведеного, сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Відтак суд приходить до висновку, що рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції ТУЗКОВОЇ Ю.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 17219010 від 14.11.2014, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про те, що власником нежитлової будівлі літ. Б-2 загальною площею 596,5 кв.м. є ТОВ фірма "ГЕЛІОС", відповідає вимогам закону і підстави до його скасування відсутні.

Крім того, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити перебудову нежитлової будівлі у стан, що існував до початку виконання будівельних робіт у відповідності до поверхового плану та експлікації, виготовлених комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 17.11.2011, суд зазначає таке.

Статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) віднесено земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено обов'язковість державної реєстрації речових права на нерухоме майно та їх обтяження, та зазначено, що такі права виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 5 цього Закону визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Виходячи зі змісту наведених норм, чинне законодавство відносить до об'єктів нерухомого майна речі за такими критеріями як міцний зв'язок із землею (стаціонарність, капітальний характер), яка може забезпечуватися зокрема наявністю такої несучої конструкції як фундамент, та неможливість переміщення речі без її знецінення та зміни цільового призначення, а державна реєстрація проводиться щодо прав на майно, яке вже має ознаки нерухомості і така реєстрація за прямою вказівкою закону визначає момент виникнення прав саме на нерухоме майно, а тому не може бути критерієм віднесення його до нерухомості, оскільки за законом первинним є об'єкт, а виникнення прав щодо нього є похідним.

Тобто майно визнається нерухомістю у силу своїх природних властивостей (міцний зв'язок із земельною ділянкою), капітального характеру та неможливістю переміщення без його знецінення та зміни призначення, а державна реєстрація виступає наслідком створення об'єкта нерухомості, умовою виникнення прав на нього та відповідно засобом введення його до цивільного обороту, не має самостійного правовстановлювального значення і проводиться на підставі визначених законом правовстановлювальних документів.

Стаття 331 Цивільного кодексу України регулює питання щодо набуття права власності на новостворене нерухоме майно та об'єкти незавершеного будівництва, які створено без порушення чинного законодавства.

Згідно з цією статтею право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (частина 1).

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2).

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону (частина 3).

Натомість статтею 376 Цивільного кодексу України врегульовано питання самочинного будівництва об'єктів, тобто такого, яке здійснено з порушенням чинного законодавства.

Згідно з частиною 1 зазначеної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Разом з цим, згідно з частиною 3 цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, а частиною 5 цієї статті передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене (ч. 6 ст. 376 ЦК України).

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (ч. 7 ст. 376 ЦК України).

За визначенням самочинного будівництва, наведеного у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України, умовами для кваліфікації нерухомого майна як самочинного будівництва є наявність однієї з наступних ознак:

- майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

- майно збудоване без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;

- майно збудоване з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом наведених норм, спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Тобто це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути ефективними, тобто приводити до реального поновлення порушеного права (забезпечення припинення його невизнання чи оспорювання) або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного - забезпечити отримання відповідного відшкодування.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (оспорювання, невизнання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку із цим, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Зазначена правова позиція щодо способів захисту узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16,постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 910/23488/17 та від 12.12.2019 у справі № 910/1997/18, від 27.02.2020 у справі № 5013/458/11, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до приписів частин третьої та п'ятої статті 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Визнання права власності в порядку частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов'язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п'ята статті 376 ЦК України).

Отже, застосування положень частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Зазначена правова позиція щодо способу захисту власника земельної ділянки, на якій іншою особою здійснено самочинне будівництво, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від в 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, згідно якої належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 суд надав правовий висновок стосовно правильності обрання належного способу захисту та вказав, що:

- права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача; якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (пункт 6.5),

- розглядаючи справу суд має з'ясувати чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором, чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (пункт 6.6),

- якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню; однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункт 6.7.).

На підставі викладених правових положень суд виснує, що право позивача на заявлення конкретної позовної вимоги повинне узгоджуватися із правильністю, належністю та ефективністю обраного способу захисту порушених прав.

Таким чином, звернення позивача до суду з відповідним позовом, вимоги якого спрямовані на покладання на відповідача обов'язку здійснити перебудову, суд розцінює як неналежний спосіб захисту прав позивача, який визначений законом, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того суд не погоджується з доводами позивача про наявність у спірного нерухомого майна правового статусу об'єкта самочинного будівництва, з огляду на те, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено наявність у спірного майна ознак самочинного будівництва.

Виходячи з диспозиції ч. 1 статті 376 Цивільного кодексу України, наявність ознак самочинного будівництва пов'язуються з об'єктами нерухомого майна, які збудовані або будуються, у той час як ч. 2 статті 331 Цивільного кодексу України моментом створення нерухомого майна, яке не є об'єктом незавершеного будівництва, а є збудованим, визначає час завершення його будівництва, з чого вбачається те, що наявність у відповідного новозбудованого нерухомого майна ознак самочинного будівництва має визначатися відповідністю його вимогам законодавства, яке діяло саме на момент завершення будівництва.

Положення частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлюють, що за загальним правилом право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), але у випадку, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, момент набуття права власності пов'язується з моментом його прийняття до експлуатації, а якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, такий момент пов'язується з моментом державної реєстрації.

Проте, як зазначалось вище, державна реєстрація речового є похідною технічною дією, яка може проводиться лише на підставі правовстановлювального документа, який підтверджує факт набуття речового права, а отже така реєстрація безпосередньо не створює такий факт та не має самостійного правовстановлювального характеру. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має, а тому сама по собі не є підставою та способом набуття права власності, є лише офіційним визнанням з боку держави вже набутого особою права.

З огляду на наведене, умови для первісного набуття права власності на завершене будівництвом нерухоме майно, як і наявність у нього ознак самочинного будівництва, визначаються законодавством, яке діяло на час створення цього майна, тобто на момент завершення будівництва і державна реєстрація, як похідна технічна процедура, проводиться на підставі документів, які підтверджують наявність відповідних підстав набуття права власності саме на момент завершення будівництва.

Як зазначалось судом вище, земельна ділянка використовується відповідачем згідно з укладеним між Харківською міською радою та ТОВ фірмою "Геліос" Договором оренди земельної ділянки від 10.08.2005, відповідач набув право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:02:009:0056, площею 0,0350 га строком до 01.04.2030.

В декларації про початок будівельних робіт вказано: вид будівництва - реконструкція, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не потребуються згідно з п. 25 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються.

Відповідачем у 2014 році подано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яка зареєстрована Інспекцією ДАБК у Харківській області та 20.10.2020 зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації № ХК 1431429000424.

Наявність чинної і не скасованої в установленому законом порядку декларації про готовність об'єкта до експлуатації відповідно до наведених положень законодавства є підставою до набуття права власності на не рухоме майно і наявність якої виключає можливість віднесення нерухомого майна до об'єктів самочинного будівництва.

Щодо строку позовної давності суд зазначає таке.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу" (див. mutatis mutandis рішення у справах "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" від 20 вересня 2011 року ("OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia", заява № 14902/04, пункт 570), "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)".

У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог (пункт 7.10 постанови).

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та обрання позивачем неналежного способу захисту, питання про застосування позовної давності не вирішується.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального України визначено, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Крім того, при прийнятті рішення суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд також спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», де Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскаржуючи рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2025 у справі №922/868/25 до Східного апеляційного господарського суду, Харківською міською радою за подання апеляційної скарги був сплачений судовий збір у розмірі 14 534,40 грн.

У подальшому, оскаржуючи рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2025 у справі №922/868/25, Харківською міською радою за подання касаційної скарги був сплачений судовий збір у розмірі 19 379,20 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд вбачає за необхідне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Геліос" на користь Харківської міської ради 14 534,40 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 19 379,20 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Геліос" (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 9-А, код ЄДРПОУ 14086360) на користь Харківської міської ради (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243) 14 534,40 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 19 379,20 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Харківська міська рада (майдан Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Геліос" (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 9-А, код ЄДРПОУ 14086360).

Повне рішення складено "26" березня 2026 р.

СуддяО.О. Присяжнюк