65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"26" березня 2026 р. Справа № 916/1076/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглядаючи заяву про забезпечення позову Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області від 24.03.2026р. вх. № ГСОО 2-1104/26, подану у справі №916/1076/26
За позовом: Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області (67707, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Незалежності, 39; ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 15; ЄДРПОУ 43015722)
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Кулеви Сергія Валерійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Про стягнення 56549,24 грн.
Заява Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області розглядається судом відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України без повідомлення учасників справи.
Встановив: Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Кулеви Сергія Валерійовича, у якій просить суд розірвати договір оренди нерухомого майна від 22.08.2018 (з урахуванням змін і доповнень), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та відповідачем, нежитлових приміщень одноповерхової будівлі спального корпусу (літ. « 2О», інв. №10320052), площею 77,3 кв.м, нежитлових приміщень одноповерхової будівлі спального корпусу (літ. « 2П», інв. №10320053), площею 34,2 кв.м, нежитлових приміщень одноповерхової будівлі спального корпусу (літ. « 2Р», інв. №10320054), площею 45,8 кв.м, загальною площею 157,3 кв.м, за адресою Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Курортне, вул. Чорноморська, 11А, що обліковується на балансі Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Приморський» Міністерства охорони здоров'я України», стягнути до Державного бюджету України заборгованість по орендній платі у розмірі 38428,33 грн., нарахованої пені у розмірі 18120,91 грн. та звільнити нежитлове приміщення одноповерхової будівлі спального корпусу (літ. « 2О», інв. №10320052), площею 77,3 кв.м, нежитлове приміщення одноповерхової будівлі спального корпусу (літ. « 2П», інв. №10320053), площею 34,2 кв.м, нежитлове приміщення одноповерхової будівлі спального корпусу (літ. « 2Р», інв. №10320054), площею 45,8 кв.м, загальною площею 157,3 кв.м, за адресою Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Курортне, вул. Чорноморська, 11А, які перебувають на балансі Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Приморський» Міністерства охорони здоров'я України», шляхом виселення відповідача з вказаних приміщень.
Одночасно з поданням позовної заяви до суду, прокурором було подано заяву про забезпечення позову та в обґрунтування поданої заяви було зазначено, що при розгляді листа Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Одеській та Миколаївській областях №10-951-07-258 від 19.01.2026, яким надано інформацію про заборгованість з орендної плати та пені, невиконання умов договору, встановлено факт порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
За поясненнями прокурора, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, як Орендодавцем, та відповідачем, як Орендарем, 22.08.2018р. укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та на виконання умов Договору оренди нерухомого майна, 22.08.2018р. було передано нерухоме майно, що підтверджується відповідним актом приймання-передавання Державного нерухомого майна, що обліковується на балансі Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) санаторій «Приморський» Міністерства охорони здоров'я України».
За доводами прокурора, згідно з розрахунком заборгованості з орендної плати, наданим Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, за зазначеним договором оренди нерухомого майна рахується заборгованість з орендної плати в сумі 56549,24 грн. та нарахованої пені в сумі 18120,91грн., яка виникла з квітня 2025 року та, як вказує прокурор, в порушення умов договору оренди, відповідач несвоєчасно сплачував орендну плату, що свідчить, за посиланням прокурора, про порушення зобов'язань за зазначеним договором та є підставою для стягнення у судовому порядку заборгованості з орендної плати, пені, а також розірвання договору та виселення відповідача з займаних орендованих приміщень.
Прокурор, в обґрунтування поданої заяви вказував суду, що відповідач, станом на 24.02.2026 зареєстрований, в процесі припинення не перебуває та продовжує вести господарську діяльність, а також відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів, за відповідачем зареєстровано право власності на нерухоме майно.
Прокурором було зазначено, що з урахуванням специфіки правовідносин, що виникли між сторонами, процедура стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди у розмірі 38428,33 грн. та нарахованої пені у розмірі 18120,91 грн, без вжиття заходу забезпечення позову, буде неможлива та неефективна та, як вважає прокурор, тільки вжиття заходів до забезпечення позову є реальною гарантією ефективного захисту порушених інтересів держави.
За твердженнями прокурора, з приводу необхідності погашення суми боргу позивачем на адресу відповідача неодноразово надіслало листи про стягнення заборгованості по орендній платі та пені від 30.10.2025р. № 10-951-10-1733 та від 04.11.2025р. № 10-951-10-1817, з метою сплати останнім до державного бюджету заборгованості з орендної плати, які залишились без реагування.
Додатково прокурором вказано суду, що враховуючи положення ст. 139, 141 ГПК України, визначений прокуратурою спосіб забезпечення, а саме: накладання арешту на нерухоме майно відповідача, ніяких додаткових майнових обов'язків чи обмежень для відповідача не виникає.
Розглянувши заяву про забезпечення позову Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області від 24.03.2026р. вх. № ГСОО 2-1104/26, подану по справі №916/1076/26, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Так, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду; забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
За положеннями ч. 1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Відповідно до ч.1 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. (ч. 6 ст. 140 ГПК України).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Також заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2,5,6,7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.
Як з'ясовано судом, підставою позову Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області, поданого в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, є невиконання відповідачем умов Договору оренди комунального майна №209840911747 та предметом даної справи є стягнення заборгованості перед бюджетом у розмірі у розмірі 56549,24 грн, з яких 38428,33 грн. заборгованість по орендній платі та пеня у розмірі 18120,91 грн.
Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо (на які посилається скаржник).
Суд зазначає, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову
При цьому, у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язуються заявлені позовні вимоги та застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду, зокрема, належить встановити наявність обставин, які свідчать про небезпідставність вимог позивача та ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
(Правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 справі №916/3385/25).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову, прокурором було зазначено, що за договором оренди нерухомого майна у відповідача рахується заборгованість з орендної плати в сумі 56549,24 грн., в тому числі нарахованої пені в сумі 18120,91 грн., яка виникла з квітня 2025 року, проте, суд зауважує, що дані доводи та твердження прокурора ще тільки будуть перевірені судом під час розгляду справи, з урахуванням наданих до матеріалів справи первинних документів, в підтвердження наявності боргу, та, відповідно, перевірки здійснених нарахувань пені на суму основного боргу, в разі його підтвердження.
Крім того, зазначаючи, що відповідач продовжує вести свою господарську діяльність, прокурором не надано жодних доказів на підтвердження зазнаних обставин.
Також суд зауважує, що прокурор посилається на неодноразові звернення до відповідача щодо необхідності сплати боргу за Договором - листами від 30.10.2025р. №10-951-10-1733 та від 04.11.2025р. №10-951-10-1817, які, як зазначає прокурор, залишились без реагування з боку відповідача, однак, матеріали позовної заяви, як з'ясовано судом, не мітять доказів скерування таких листів відповідачу, що також потребує дослідженню на підтвердження вказаних обставин, як доказів уникнення з боку відповідача певних зобов'язань по сплаті орендної плати за Договором, вже під час розгляду справи по суті, однак, що могло б свідчити про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги в контексті оцінки поданих доказів на стадії розгляду заяви про забезпечення позову.
При цьому, господарський суд зазначає, що навіть така підстава, як факт ухилення відповідача від виконання зобов'язань, не може бути безумовною підставою для забезпечення позову, а невиконання зобов'язань відповідачем ще потребує доведення, тому не можна розглядати твердження прокурора, як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення поданого позову.
З урахуванням вищенаведеного, розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що прокурором не надано доказів, та не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б свідчили про неправомірність дій відповідача, порушення ним прав позивача та вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, суд зауважує, що заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.
Як з'ясовано судом, відповідно до Довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої судом 26.03.2026р. за №470054261 щодо майна - квартири загальною площею 70 кв.м, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 (РНОНМ 2643733751100), відповідач за даним позовом володіє даним об'єктом нерухомого майна на праві спільної часткової власності та має розмір частки 1/2 та іншим власником такого майна є - ОСОБА_1 .
Верховний Суд у Постанові від 21 лютого 2021 року у справі №755/5333/20 вказав, що при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження суди не звернули увагу, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №372/333/20, від 21 квітня 2022 року у справі №755/5300/21.
Отже, у даному випадку прокурор просить суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно відповідача, а саме: квартиру загальною площею 70 кв.м, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 (РНОНМ 2643733751100), тоді як у вказаного нерухомого об'єкта є співвласник ОСОБА_1 , що має розмір частки - та цих, з'ясованих судом обставин, прокурором не було враховано при поданні відповідної заяви про застосування заходів забезпечення позову.
При розгляді даної заяви судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
З урахуванням всього викладеного, на думку суду, прокурором до заяви про забезпечення позову не надано жодних доказів, які підтверджують наявність фактичних обставин, з якими пов'язується можливість та необхідність застосування такого виду забезпечення позову, як арешт об'єкту нерухомого майна, зазначеного в поданій прокурором заяві, у зв'язку з чим, суд робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення поданої заяви.
Керуючись ст.ст.136-138,140,234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні заяви про забезпечення позову, поданої Керівником Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області від 24.03.2026р. вх. № ГСОО 2-1104/26 у справі №916/1076/26 - відмовити у повному обсязі.
Ухвала набрала законної сили 26.03.2026р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко