26.03.2026 Справа№914/883/26
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Коссака С.М., розглянувши матеріали заяви: ОСОБА_1 , м. Львів
про забезпечення позову у справі №914/883/26 до подання позовної заяви: ОСОБА_1 , м. Львів
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЬВІВІМПОРТ", м. Львів
до відповідача-2: Greek Trade Sp. z o.o., Краків, Республіка Польща
третя особа: ОСОБА_2 , м. Львів
про визнання недійсними правочинів (договорів), укладених між вказаними юридичними особами, та застосування наслідків недійсності (повернення безпідставно набутого майна та коштів)
Без виклику учасників справи
ОСОБА_1 звернулася із заявою про забезпечення позову до подання позову у справі №914/883/26.
Стверджує, що є учасником ТОВ "ЛЬВІВІМПОРТ" (надалі - Товариство) із часткою 50% статутного капіталу. Заявник має намір звернутися до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ "ЛЬВІВІМПОРТ" та Greek Trade Sp. z o.o. (юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Республіки Польща) про визнання недійсними правочинів (договорів), укладених між вказаними юридичними особами, та застосування наслідків недійсності (повернення безпідставно набутого майна та коштів).
Майбутній позов є немайновим за своїм характером, оскільки предметом позову є визнання правочинів недійсними (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Застосування наслідків недійсності (реституція) є похідною вимогою, яка випливає з основної немайнової вимоги та не змінює характеру позову.
Підставою для майбутнього позову є укладення Директором ТзОВ "ЛЬВІВІМПОРТ" ОСОБА_2 правочинів із Greek Trade Sp. z o.o. з перевищенням повноважень (порушення ч. 2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо вчинення значних правочинів). Зазначені правочини укладені без отримання згоди Загальних зборів учасників Товариства, що є обов'язковою умовою їх правомірності.
Просить вжити заходи забезпечення позову шляхом:
2.1. Заборонити ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛЬВІВІМПОРТ" (Код ЄДРПОУ 43440447, адреса: 79053, м. Львів, вул. Володимира Великого, 2) в особі Директора та/або будь-яких інших уповноважених осіб вчиняти наступні дії:
Здійснювати будь-які платежі (перерахування грошових коштів), списання коштів з банківських рахунків на користь Greek Trade Sp. z o.o.;
Здійснювати відвантаження товару, передачу рухомого чи нерухомого майна, майнових прав на користь Greek Trade Sp. z o.o., у тому числі здійснювати митне оформлення товарів для вивезення на адресу Greek Trade Sp. z o.o. за межі митної території України;
Підписувати акти приймання-передачі, видаткові накладні, інвойси, акти звірки взаєморозрахунків та будь-які інші первинні документи щодо виконання зобов'язань перед Greek Trade Sp. z o.o..
2.2. Заборонити ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛЬВІВІМПОРТ" (Код ЄДРПОУ 43440447) та Greek Trade Sp. z o.o. укладати договори про відступлення права вимоги, переведення боргу, факторингу, прощення боргу, а також вчиняти будь-які інші дії щодо заміни кредитора або боржника у зобов'язаннях, що виникли між цими юридичними особами на підставі оспорюваних правочинів (договорів поставки та/або інших договорів), укладених у період господарських відносин між ТзОВ "ЛЬВІВІМПОРТ" та Greek Trade Sp. z o.o..
2.3. Заборонити ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛЬВІВІМПОРТ" (Код ЄДРПОУ 43440447) передавати, відвантажувати або іншим чином відчужувати на користь Greek Trade Sp. z o.o. будь-яке майно (товари), що є предметом оспорюваних правочинів, а також здійснювати будь-які дії, спрямовані на митне оформлення та переміщення такого майна через митний кордон України на адресу Greek Trade Sp. z o.o.
Розглянувши заяву, суд зазначає таке.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Підстави для забезпечення позову визначено у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною 3 статті 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах № 914/2157/19 від 20.07.2020, № 910/19256/16 від 10.04.2018, № 910/20479/17 від 14.05.2018, № 922/1605/18 від 11.09.2018, № 909/526/19 від 14.01.2019, № 925/288/17 від 25.01.2019, № 904/1417/19 від 26.09.2019.
Отже, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.
Водночас не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
У разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення, при задоволенні якої, не вимагатиме примусового виконання, то має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Така правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.
З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, вирішуючи питання про забезпечення позову, суди перевіряють, а заявник відповідно повинен навести суду достатні підстави для застосування того чи іншого виду забезпечення позову.
З огляду на те, що у даній справі позивач має намір звернутися до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Має також досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Отже, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
При цьому умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно відповідача чи третіх осіб може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Із цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Заявник зазначає, що має намір звернутися з вимогою про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності такого правочину, тобто з вимогами немайнового характеру. Однак матеріали справи не містять самого правочину, а в заяві про забезпечення позову не вказано про його виконання. Заявник називає цей правочин «значним» і посилається на ч.2 статті 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», що «правочин укладений без отримання згоди Загальних зборів учасників товариства».
Ця частина статті передбачає, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства. Аналогічне положення зазначено у Статуті ТОВ «Львівімпорт», затвердженого протоколом Загальних зборів засновників №1 від 08 січня 2020 року. Однак ознак, що саме оскаржений в майбутньому правочин є значним не вказано. При цьому суд констатує, що заявник у заяві про забезпечення позову зазначає слова «оспорювані правочини», «зазначені правочини», «передавати майно за оспорюваними правочинами (договорів поставки/або інших договорів». Отже, їх існує декілька, а відтак чи всі вони значні і чи можуть бути предметом майбутнього позову. Зазначені обставини, на думку суду, потребують доказового підтвердження в судових засіданнях у випадку відкриття провадження у справі. Зокрема, як зазначає заявник у п.2.3. прохальної частини заяви: «Заборонити ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛЬВІВІМПОРТ" передавати, відвантажувати або іншим чином відчужувати на користь Greek Trade Sp. z o.o. будь-яке майно (товари), що є предметом оспорюваних правочинів, а також здійснювати будь-які дії, спрямовані на митне оформлення та переміщення такого майна через митний кордон України на адресу Greek Trade Sp. z o.o.
Суд звертає також увагу на те, що окремі документи на іноземній мові, які подані заявником без належного перекладу в аспекті їх належності та допустимості для підтвердження фактів, зазначених у заяві про забезпечення позову.
У п.2.2. заявник просить суд: «Заборонити ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛЬВІВІМПОРТ" та Greek Trade Sp. z o.o. укладати договори про відступлення права вимоги, переведення боргу, факторингу, прощення боргу, а також вчиняти будь-які інші дії щодо заміни кредитора або боржника у зобов'язаннях, що виникли між цими юридичними особами на підставі оспорюваних правочинів (договорів поставки та/або інших договорів), укладених у період господарських відносин між ТОВ "ЛЬВІВІМПОРТ" та Greek Trade Sp. z o.o..
Розглядаючи прохання щодо забезпечення позову стосовно іноземного елемента суд звертається до таких положень законодавства.
У частинах 1, 2 ст.3 ГПК встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону «Про міжнародне приватне право», Кодексу України з питань банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
У ч.1 ст.365 ГПК також закріплено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.1 Закону «Про міжнародне приватне право»: приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: - хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; - об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; - юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави; колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.
Згідно з приписами ст.4 Закону «Про міжнародне приватне право» право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з ч.1 цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами. Визначене згідно з ч.1 цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до ч.1 цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.25 зазначеного Закону особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.
Частинами 1 та 3 ст.38 цього ж Закону передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться. Місцезнаходженням цінних паперів, що існують в електронній формі, вважається держава місцезнаходження професійного учасника ринків капіталу - депозитарної установи або особи, яка провадить аналогічну діяльність у такій державі.
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.
Суд доходить висновку, що іноземними компаніями ухвала суду про забезпечення позову може виконуватися добровільно або примусово в порядку, передбаченому міжнародними договорами та національним законодавством тієї країни, де можливо буде вимагатися таке виконання. Таким чином, на території кожної країни буде окремо вирішуватися питання щодо визнання ухвали суду про забезпечення позову при необхідності її примусового виконання, яке вже буде відбуватися відповідно до норм тієї держави, де буде виконуватися ухвала суду. Також, за законами конкретної країни, де знаходиться майно (знаходиться юридична особа, зареєстровані корпоративні права), буде в подальшому вирішуватися питання про звернення на нього стягнення.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією, до якої Україна приєдналася 19.10.2000 відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000, Відповідно до п. 4.7. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2008 № 1092/5/54, визначено перелік документів, які надаються судом України, якщо міжнародний договір України не визначає переліку документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Конвенції ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3- 6.
Відповідно до ст. 5 Конвенції Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно.
Водночас ст. 10 Конвенції передбачено, що якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.
Відповідно до ст. 15 Конвенції, якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесене, поки не буде встановлено, що: a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту.
Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд звертається до постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 про застосування положень процесуального законодавства щодо вжиття заходів забезпечення позову, виснувавши, що доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо), може бути однією з підстав для застосування заходів забезпечення позову, однак не є обов'язковою підставою для їх застосування.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову із застосуванням вказаних заходів, суд виходить зі здійсненої оцінки доводів позивача та поданих на їх обґрунтування доказів і доходить висновку про їх недоведеність, наведені обставини зводяться до необхідності здійснення судом оцінки обставин, що входять в предмет доказування безпосередньо при дослідженні доказів у судових засіданнях. Доводи заявника не містять відповідного обгрунтування ухилення відповідачів від виконання майбутнього судового рішення, а вказують на потенційну можливість, заява про забезпечення позову не обґрунтована і не містить належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Суд доходить висновку, що заявником не доведено підставність забезпечення позову, а також звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову не можуть підміняти собою рішення суду по суті позовних вимог і повинні бути співмірними до предмету позову. Суд бере до уваги, що заходи збезпечення позову призведуть до зупинення дії договору, що суперечить презумпції чинності правочину ст. 204 ЦК України), а тому не є співмірним заходом забезпечення позову у справі про визнання договору недійсним із застосуванням наслідків такої недійсності.
Суд звертається до правової позиції Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.01.2025 у справі №916/4954/23, в якій перед Верховним Судом постало питання чи дозволяє процесуальний закон у справі за позовом про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам (сторонам договору) вчиняти дії (сплачувати кошти та виконувати роботи), спрямовані на виконання зобов'язань за оспорюваним правочином, та чи призведе така заборона до блокування господарської діяльності відповідачів (сторін договору) та, як наслідок, чи можна в цьому випадку вжиття господарським судом зазначеного заходу забезпечення позову вважати тотожним передчасному задоволенню заявлених позовних вимог без вирішення спору по суті.
Відступаючи від висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм частин 1, 11 ст.137 ГПК, викладеного у постанові від 06.12.2023 у справі №916/3414/23, Об'єднана палата зазначила, зокрема, таке.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Відповідно до частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Відтак, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК, від яких Об'єднана палата не вбачила підстав відступати, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі №643/17966/14-ц, Верховного Суду від 20.01.2025 у справі №916/2957/24.
Об'єднана палата ВС у складі КГС у постанові від 06.12.2023 у справі №916/3414/23 наголосила на тому, що вжиття судом заходів забезпечення позову у виді заборони відповідачам виконувати зобов'язання за оспорюваним правочином вочевидь створює непереборні перешкоди для реалізації прав сторін такого правочину та унеможливлює виконання ними своїх обов'язків.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову у такий спосіб, бездоказовість обгрунтування заяви про забезпечення позову, враховуючи характер майбутнього спору між учасниками, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову до подання позову.
Керуючись ст. 136, 137, 140, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити ОСОБА_1 , м. Львів у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №914/883/26 до подання позову.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.
Суддя Коссак С.М.