ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
26.03.2026Справа № 910/3319/26
Суддя Щербаков С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1
до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»
про визнання протиправними та скасування рішень, прийнятих за результатами розгляду заявок на знак для товарів і послуг «ZUIKO», встановлення факту добросовісного використання позначення «ZUIKO»,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ), прийняті за результатами розгляду заявок на знак для товарів і послуг «ZUIKO» за заявками:- № m202201326 від 24.01.2022;- № m202309349 від 05.06.2023;- № m202410503 від 27.05.2024;
- встановити факт добросовісного використання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позначення «ZUIKO» у власній господарській діяльності на території України з 2016 року.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що дії ОСОБА_3 (третя особа 1 у позові) та ОСОБА_4 (третя особа 2 у позові) щодо подання заявок на торговельну марку «ZUIKO» за відсутності будь-якого правового зв'язку з виробником бренду ZUIKO та його уповноваженим представником в Україні - позивачем, на думку позивача, свідчать про недобросовісність їх дій під час подання відповідних заявок. Позивач зазначає, що реєстрація позначення «ZUIKO» на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суперечить вимогам пункту 2 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», оскільки таке позначення може вводити споживачів в оману щодо особи, яка виробляє товар. Позначення «ZUIKO» використовується у господарській діяльності позивача як уповноваженого представника виробника продукції, у зв'язку з чим його реєстрація на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 створює ризик введення споживачів в оману щодо дійсного виробника та джерела походження товарів. Відтак, за твердженням позивача, подані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заявки не відповідають умовам надання правової охорони, а тому підлягають відхиленню, а державна реєстрація та надання правової охорони за ними мають бути припинені шляхом відмови у їх здійсненні.
Дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про відмову у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Так, предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 20 ГПК України.
Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема:
1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування;
2) справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов'язані з ними законні інтереси;
3) справи про визнання торговельної марки добре відомою;
4) справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами;
5) справи у спорах щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, комерційної концесії;
6) справи у спорах, які виникають із відносин, пов'язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, щодо: неправомірного використання позначень або товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; оскарження рішень Антимонопольного комітету України із визначених цим пунктом питань.
Відповідно п.п. 15, 16 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, Вищий суд з питань інтелектуальної власності починає свою роботу з дня, наступного за днем опублікування Головою Вищого суду з питань інтелектуальної власності в газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності; до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Оскільки Вищий суд з питань інтелектуальної власності роботу не розпочав, справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності ГПК України у редакції Закону України від 03.08.2017 №2147- VIII.
Відповідно до приписів ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 03.08.2017) господарським судам підвідомчі справи щодо порушення прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет.
Таким чином, суд зазначає, що розгляд справ у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності віднесено до юрисдикції господарських судів, й такі справи розглядаються з урахуванням приписів статті 16 ГПК України в редакції від 03.08.2017.
Згідно п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», господарським судам підвідомчі справи у спорах, пов'язаних з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). До кола підвідомчих господарському суду спорів слід відносити й спори, пов'язані з визнанням недійсними документів, які засвідчують право на об'єкти інтелектуальної власності (свідоцтва, патенти), стосуються питань права власності на відповідні об'єкти і за своїм характером є цивільно-правовими чи господарсько-правовими й не належать до числа публічно-правових спорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Суд зазначає, що відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, за загальним правилом господарські суди розглядають справи у спорах за участю юридичних осіб та громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Участь фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності допускається лише у випадках, передбачених законодавчими актами України. Такий випадок передбачений, зокрема, ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, яка відносить до підвідомчості господарських судів справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Крім того, суд звертає увагу заявника на те, що кредитор може подати до господарського суду письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують лише у тому випадку, коли відкрито провадження у справі про банкрутство щодо боржника.
Частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.
Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі №367/4695/20).
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.
Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначає, що позначення «ZUIKO» пов'язане з продукцією виробника Guangzhou Hanjingyue Trading Co., Ltd (Китайська Народна Республіка), використання цього позначення на території України здійснюється позивачем в межах комерційної діяльності та договірних відносин із зазначеним виробником, починаючи з 2016 року.
Позивач зазначає, що 01 червня 2021 року компанія Guangzhou Hanjingyue Trading Co., Ltd, видала довіреність (Power of Attorney), якою уповноважила: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснювати представництво бренду ZUIKO на території України. Відповідно до змісту цієї довіреності, зокрема позивачу надано такі права: право виступати агентами бренду ZUIKO в Україні, право реалізації продукції виробника, право розширення ринку збуту, право законного продажу продукції, право комерційного використання бренду.
Тож, позивач зазначає, що він має виключні договірні, представницькі та ліцензійні права на використання торговельної марки ZUIKO в Україні, а також право її реєстрації на своє ім'я.
Разом з тим, з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що у даному випадку позов подано ОСОБА_1, саме як фізичною особою, якому, як він вказує у позові, належить виключне право на використання торговельної марки ZUIKO в Україні. При цьому, позивачем заявлено вимогу про встановлення факту добросовісного використання ним (ОСОБА_1), як фізичною особою позначення «ZUIKO» на території України з 2016 року.
Тож, спір між сторонами виник не з корпоративних відносин, сторони не є кредиторами в процесі ліквідації чи на стадії банкрутства підприємства, а також спір не стосується питання відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю).
Проте, як зазначено судом вище, господарським судам підвідомчі справи у спорах, пов'язаних з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції кодексу від 15.12.2017 стаття 4), проте за суб'єктиним складом сторін даний спір не підлягає розгляду Господарським судом міста Києва, оскільки позивач є фізичною особою.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» про визнання протиправними та скасування рішень, прийнятих за результатами розгляду заявок на знак для товарів і послуг «ZUIKO», встановлення факту добросовісного використання позначення «ZUIKO», не підлягає розгляду в господарських судах України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що даний спір підлягає вирішенню в загальному суді (враховуючи, що позивачем є фізична особа - ОСОБА_1).
Суд також відзначає, що матеріально-правові вимоги у цій справі є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, а тому за своїм характером мають розглядатися в одному провадженні саме за правилами цивільного судочинства.
Аналогічні висновки містяться в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2019 та постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №760/809/18 та постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №760/20934/18.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» про визнання протиправними та скасування рішень, прийнятих за результатами розгляду заявок на знак для товарів і послуг «ZUIKO», встановлення факту добросовісного використання позначення «ZUIKO».
В той же час, суд звертає увагу заявника на те, що він не позбавлений можливості звернутися за захистом своїх прав в порядку цивільного судочинства.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Відмовити ОСОБА_1 у прийнятті позовної заяви.
2. Позовну заяву з додатками повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 26.03.2026.
Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Щербаков С.О.