ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.03.2026Справа № 910/386/26
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Селянського (фермерського) господарства Ісаєва Валерія Анатолійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПромАгролідер"
про стягнення 1 275 603,01 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Селянське (фермерське) господарство Ісаєва Валерія Анатолійовича (далі - позивач, Господарство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПромАгролідер" (далі - відповідач, Товариство) грошових коштів у загальному розмірі 1 275 603,01 грн., з яких: 1 026 667,10 грн. - основного боргу за укладеним між сторонами 21.01.2025 року договором поставки № 21/210125, 153 824,63 грн. - пені, 28 722,00 грн. - 3 % річних, 66 389,28 грн. - інфляційних втрат.
Ухвалою від 20.01.2026 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Господарству строку та способу усунення її недоліків.
22.01.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Господарства від 22.01.2026 року про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 26.01.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/386/26 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, враховуючи відсутність у Товариства електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 26.01.2026 року про відкриття провадження у справі № 910/386/26 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03134, місто Київ, вулиця Івана Дзюби, будинок 3.
Проте, вищевказане відправлення № R067089406363 підприємством поштового зв'язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду з посиланням на відсутність Товариства за означеною адресою.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення терміну зберігання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 26.01.2026 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
Між Товариством (покупець) та Господарством (постачальник) був укладений договір поставки від 21.01.2025 року № 21/210125 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався поставити і передати у власність, а відповідач - прийняти і оплатити сою врожаю 2024 року українського походження (далі - товар) на зерносховище, що знаходиться за адресою: місто Черкаси, вулиця Портова, 5 (далі - зерновий склад) на умовах СРТ ("фрахт/перевезення оплачені до") згідно з Інкотермс у редакції 2020 року.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін за допомогою накладення удосконалених електронних підписів та скріплений відбитками електронних печаток зазначених юридичних осіб.
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору загальна кількість товару в заліковій вазі становить 60 тон +/- 10 %. Кількість товару визначається відповідно до складських документів на товар, виданих зерновим складом.
Розділом 4 Договору передбачено, що ціна товару згідно з цією угодою становить 17 900,00 грн. за 1 тонну, в тому числі ПДВ - 2 198,25 грн. Загальна вартість товару, що постачається, становить 1 074 000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 131 894,74 грн.) +/- 10 %.
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору покупець здійснює оплату 86 % вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання документів, вказаних у пункті 6.3 цього Договору. Покупець зобов'язаний оплатити 14 % від вартості поставленого товару протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, вказаних у пункті 6.4 цього Договору.
За умовами пункту 5.3 наведеного правочину обов'язки покупця по оплаті товару вважаються виконаними в момент списання грошових коштів з банківського рахунку покупця при здійсненні оплати вартості товару відповідно до реквізитів, зазначених у цьому Договорі.
Пунктами 6.1, 6.2 Договору встановлено, що постачальник передає товар покупцю у власність на зерновому складі на умовах цього Договору в повному обсязі до 26.01.2025 року. Передача товару по кількості та якості відбувається на зерновому складі. Право власності на товар у покупця виникає з моменту його передачі постачальником.
За змістом пункту 6.3 цієї угоди: рахунок-фактура та видаткова накладна сканована копія на електронну пошту: doc@agrolider.net.ua.
Згідно з пунктом 6.4 Договору: податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних в електронній формі у порядку, визначеному законодавством, з накладенням електронного підпису уповноваженої особи постачальника (з обов'язковим попереднім узгодженням).
Відповідно до пункту 10.2 Договору останній вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, визначених даним Договором.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Господарство виставило відповідачу рахунки на оплату товару від 23.01.2025 року № 1 на суму 658 594,70 грн. та від 27.01.2025 року № 2 на суму 418 072,40 грн.
Крім того, сторони підписали та скріпили їх електронними печатками відповідні видаткові накладні на поставку погодженого між ними товару від 23.01.2025 року № 1 на суму 658 594,70 грн. та від 27.01.2025 року № 2 на суму 418 072,40 грн., за якими Господарство поставило Товариству товар загальною вартістю 1 076 667,10 грн.
Факт поставки позивачем вищенаведеного товару на користь Товариства додатково підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних товарно-транспортних накладних від 22.01.2025 року № 1, від 22.01.2025 року № 2 та від 24.01.2025 року № 3, підписаних відповідальними особами вантажовідправника, вантажоодержувача та водієм-експедитором без жодних зауважень чи заперечень.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором також свідчить відсутність з боку Товариства претензій та повідомлень про порушення постачальником умов цього правочину.
Проте, всупереч взятим на себе зобов'язанням Товариство оплату вартості вищенаведеного товару здійснило лише частково, сплативши постачальнику за платіжною інструкцією від 30.01.2025 року № 230 грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн. та заборгувавши таким чином Господарству, за його твердженням, 1 026 667,10 грн.
Зважаючи на викладене, постачальник вирішив звернутися до господарського суду міста Києва з позовом про примусове стягнення з Товариства означеної суми боргу, а також 153 824,63 грн. пені, 28 722,00 грн. 3 % річних та 66 389,28 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин) та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було зазначено вище, на виконання умов Договору Господарство виставило відповідачу рахунки на оплату товару від 23.01.2025 року № 1 на суму 658 594,70 грн. (документ підписано позивачем у сервісі "Вчасно" 24.01.2025 року, а також переглянуто і підписано відповідачем у цьому сервісі 24.01.2025 року) та від 27.01.2025 року № 2 на суму 418 072,40 грн. (документ підписано позивачем у сервісі "Вчасно" 27.01.2025 року, а також переглянуто і підписано відповідачем у цьому сервісі 27.01.2025 року).
Крім того, сторони підписали та скріпили їх електронними печатками відповідні видаткові накладні на поставку погодженого між ними товару від 23.01.2025 року № 1 (соя, врожай 2024 року в кількості 36,793 тон) на суму 658 594,70 грн. (підписана позивачем у сервісі "Вчасно" 27.01.2025 року з накладенням того ж дня електронної печатки, а також підписана відповідачем у цьому сервісі 24.01.2025 року з накладенням того ж дня електронної печатки) та від 27.01.2025 року № 2 (соя, врожай 2024 року в кількості 23,356 тон) на суму 418 072,40 грн. (підписана позивачем у сервісі "Вчасно" 27.01.2025 року з накладенням того ж дня електронної печатки, а також підписана відповідачем у цьому сервісі 27.01.2025 року з накладенням того ж дня електронної печатки), за якими Господарство поставило Товариству 60,149 тон сої врожаю 2024 року загальною вартістю 1 076 667,10 грн.
Відтак, рахунки на оплату товару від 23.01.2025 року № 1 і від 27.01.2025 року № 2 були отримані, а видаткові накладні на поставку товару від 23.01.2025 року № 1 на суму 658 594,70 грн. і від 27.01.2025 року № 2 на суму 418 072,40 грн. були підписані 27.01.2025 року (тобто в день підписання позивачем останнього з цих товаророзпорядчих документів у сервісі "Вчасно").
За змістом пунктів 5.1 та 6.3 Договору покупець здійснює оплату 86 % вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання документів, вказаних у пункті 6.3 цього Договору, а саме: рахунку-фактури та видаткової накладної.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що обов'язок з оплати 86 % вартості поставленого за видатковими накладними від 23.01.2025 року № 1 та від 27.01.2025 року № 2 товару загальною вартістю 1 076 667,10 грн. (з урахуванням дати фактичного отримання відповідачем як рахунків на оплату, так і видаткових накладних - 27.01.2025 року), що становить 925 933,71 грн. ((1 076 667,10 грн. : 100)*86), виник протягом 10 (десяти) робочих днів після 27.01.2025 року, тоді як першим днем прострочення покупцем оплати суми боргу в розмірі 925 933,71 грн. стало 11.02.2025 року.
Однак, всупереч взятим на себе зобов'язанням Товариство оплату вартості вищенаведеного товару здійснило лише частково, сплативши постачальнику за платіжною інструкцією від 30.01.2025 року № 230 грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 875 933,71 грн. (925 933,71 грн. - 50 000,00 грн.), підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Господарства до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо решти заявленої до стягнення суми основного боргу, суд зазначає таке.
За змістом пунктів 5.2 та 6.4 Договору покупець зобов'язаний оплатити 14 % від вартості поставленого товару протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, вказаних у пункті 6.4 цього Договору; податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних в електронній формі у порядку, визначеному законодавством, з накладенням електронного підпису уповноваженої особи постачальника (з обов'язковим попереднім узгодженням).
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач був зобов'язаний здійснити кінцеву оплату поставленого йому товару (тобто оплатити решту його ціни у розмірі 14 % від загальної вартості) протягом 10 (десяти) робочих днів з дати реєстрації Господарством відповідних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (з їх обов'язковим попереднім узгодженням).
Проте, матеріали справи не містять ні податкових накладних, складених позивачем за результатами здійснення господарських операцій з поставки Товариству товару, ні доказів їх попереднього узгодження з відповідачем, ні доказів на підтвердження факту і дати реєстрації кожної з таких накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про недоведеність Господарством обставин виникнення у відповідача обов'язку з оплати решти 14 % від загальної вартості товару, що становить 150 733,39 грн., а відтак у задоволенні вимог позивача в частині стягнення з Товариства основного боргу в розмірі 150 733,39 грн. слід відмовити.
Крім того, зважаючи на неналежне виконання Товариством своїх грошових зобов'язань за Договором, позивач також просив суд стягнути з покупця 153 824,63 грн. пені, нарахованої із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ на відповідні прострочені суми основного боргу, зокрема, в розмірі 608 594,70 грн. у період з 02.02.2025 року по 06.02.2025 року, а також у розмірі 1 026 667,10 грн. у період з 07.02.2025 року по 02.08.2025 року, згідно з наданим Господарством розрахунком.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (який втратив чинність 28.08.2025 року) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами пункту 7.3 Договору в разі, якщо оплата товару була здійснена пізніше строків, вказаних у пунктах 5.1, 5.2 Договору, покупець оплачує постачальнику неустойку у формі пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості товару за кожен день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 153 824,63 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договору в силу допущених методологічних помилок при визначенні бази нарахування, а також початкових дат періодів прострочення та, відповідно, тривалості періоду нарахування пені, що призвело до заявлення суми вказаної штрафної санкції у завищеному розмірі.
Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Як було зазначено вище, обов'язок з оплати 86 % вартості поставленого за видатковими накладними від 23.01.2025 року № 1 та від 27.01.2025 року № 2 товару загальною вартістю 1 076 667,10 грн., що становить 925 933,71 грн. ((1 076 667,10 грн. : 100) * 86), виник протягом 10 (десяти) робочих днів після 27.01.2025 року, тоді як першим днем прострочення покупцем оплати суми боргу в розмірі 925 933,71 грн. було 11.02.2025 року.
Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги здійснення відповідачем 30.01.2025 року часткового погашення заборгованості на суму 50 000,00 грн. та відсутність підстав для стягнення з Товариства 14 % від загальної вартості товару, що становить 150 733,39 грн., суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь Господарства за дійсний період прострочення, є пеня в розмірі 127 550,35 грн., нарахована за несвоєчасну оплату товару загальною вартістю 875 933,71 грн. у період з 11.02.2025 року (перший день прострочення) по 02.08.2025 року (кінцева дата нарахування, вказана у наданому Господарством розрахунку).
За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Господарства підлягає пеня у розмірі 127 550,35 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства 26 274,28 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити.
Слід зазначити, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого йому за Договором товару, позивач також просив суд стягнути з Товариства 3 % річних у розмірі 28 722,00 грн., нараховані на відповідні прострочені суми основного боргу у період з 02.02.2025 року по 11.01.2026 року, а також 66 389,28 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу в розмірі 1 026 667,10 грн. протягом лютого-грудня 2025 року згідно з наданим постачальником розрахунком.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що проценти річні та інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Разом із тим, наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат також не повністю відповідає приписам чинного законодавства та положенням Договору в силу допущених Господарством аналогічних методологічних помилок при визначенні бази нарахування та початкових дат періодів прострочення та, відповідно, тривалості періоду нарахування цих компенсаційних виплат, що призвело до заявлення їх сум у завищених розмірах.
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за дійсний період прострочення, є 3 % річних у розмірі 24 118,17 грн., нараховані за несвоєчасну оплату товару загальною вартістю 875 933,71 грн. у період з 11.02.2025 року (перший день прострочення) по 11.01.2026 року (кінцева дата нарахування, вказана у наданому Господарством розрахунку), тоді як дійсною сумою інфляційних втрат, що підлягають стягненню з покупця на користь постачальника, є 58 507,28 грн.
За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Господарства підлягає 24 118,17 грн. 3 % річних та 58 507,28 грн. інфляційних втрат, тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства 4 603,83 грн. 3 % річних та 7 882,00 грн. інфляційних втрат слід відмовити.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати передбачених пунктом 5.1 Договору платежів.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов'язки за Договором, позовні вимоги Господарства, з урахуванням вищенаведених обставин, підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПромАгролідер" (03134, місто Київ, вулиця Івана Дзюби, будинок 3; код ЄДРПОУ 32406173) на користь Селянського (фермерського) господарства Ісаєва Валерія Анатолійовича (20801, Черкаська область, Черкаський район, місто Кам'янка, вулиця Гайдамацька, будинок 8; код ЄДРПОУ 21372906) 875 933 (вісімсот сімдесят п'ять тисяч дев'ятсот тридцять три) грн. 71 коп. основного боргу, 127 550 (сто двадцять сім тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. 35 коп. пені, 24 118 (двадцять чотири тисячі сто вісімнадцять) грн. 17 коп. 3 % річних, 58 507 (п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот сім) грн. 28 коп. інфляційних втрат, а також 13 033 (тринадцять тисяч тридцять три) грн. 32 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 26.03.2026 року.
Суддя В.С. Ломака