ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.03.2026Справа № 910/15491/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі
За позовом ОСОБА_1
до 1. ОСОБА_2
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо»
3. ОСОБА_3
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Девелопмент»
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
12.12.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо» та ОСОБА_3 про витребування майна.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивача було протиправно позбавлено права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 99,9 кв.м, у зв'язку з чим наявні підстави для витребування спірної квартири від кінцевого набувача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 17.12.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2025 відкрито провадження у справі №910/15491/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.01.2026, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
19.01.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідачів 1, 3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачі заперечили проти задоволення позову, вказавши на його необгрунтованість. Крім того, відповідачі заявили про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
У підготовчому засіданні 22.01.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 11.02.2026.
11.02.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 11.02.2026 суд постановив протокольну ухвалу про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Девелопмент», відклав підготовче засідання на 25.02.2026.
У підготовчому засіданні 25.02.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідачів 1 та 3 про закриття провадження у справі, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.03.2026.
11.03.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
У судовому засіданні 11.03.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 01.04.2026.
13.03.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
24.03.2026 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:
1) накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна: 33135928000, до набрання рішенням суду по даній справі законної сили;
2) заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 33135928000, до набрання рішенням суду по даній справі законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з положеннями частини 5 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Положеннями частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
З аналізу положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що означеною нормою процесуального права передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Тобто, за змістом частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
У вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року в справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 року в справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Також судом враховано висновок, викладений у Рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 року № 4-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, «з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в господарському судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в господарській справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк народний капітал» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.», яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» (позичальник), був укладений Кредитний договір №53/15-К, відповідно до умов якого кредитор з 01.12.2015 відкриває позичальнику поновлювальну відкличну кредитну лінію, а саме надає останньому грошові кошти у загальній сумі 2500000,00 грн на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов'язується повністю повернути кредитору отриманий кредит до 29.11.2016 та сплачувати 24% річних від суми кредиту у порядку, визначеному договором.
На виконання вимог п. 2.1 Кредитного договору №53/15-К від 01.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк народний капітал» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № 53/15-І.2 від 01.12.2015, згідно з яким іпотекодержатель має право у випадку невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю.С.А.» зобов'язань за Кредитним договором № 53/15-К від 01.12.2015 в повному обсязі, визначених у п. 1.1 кредитного договору, отримати задоволення за рахунок майна, заставленого іпотекодавцем, яке складається з трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 99,9 кв.м, загальною вартістю 2152000,00 грн.
Майно належить іпотекодавцю ( ОСОБА_1 ) на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: б/н, виданого 06.10.2008 Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у м. Києві на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 24.09.2008 № 1656-С/КІ. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 04.04.2014 року, номер запису: 5234184. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 331359280000 (п. 1.8 Договору іпотеки № 53/15-І.2 від 01.12.2015).
31.07.2018 між Публічним акціонерним товариством «Банк народний капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо» укладений Договір відступлення права вимоги №2 за кредитними зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» перед банком за Кредитним договором №53/15-К від 01.12.2015.
У зв'язку з укладенням даного договору між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо» укладені відповідні договори відступлення прав вимоги за Іпотечними договорами №53/15-І.1 та №53/15-І.2, відомості про що були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
07.11.2018 державним реєстратором КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламовим Шамілем Ахмедбашировичем було прийнято рішення №43919413 про реєстрацію права власності на квартиру НОМЕР_3 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
13.11.2018 державним реєстратором КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламовим Шамілем Ахмедбашировичем було прийнято рішення №44023833 про реєстрацію права власності на квартиру НОМЕР_3 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Девелопмент» шляхом внесення квартири в статутний капітал товариства.
30.05.2019 державним реєстратором КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіним Олександром Васильовичем було прийнято рішення №47126160 про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 шляхом виведення квартири зі статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Девелопмент».
20.12.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карою Олександрою Олександрівною було прийнято рішення №70799448 про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 шляхом дарування квартири чоловіком - ОСОБА_3 своїй дружині - ОСОБА_2 на підставі Договору дарування квартири від 20.12.2023, зареєстрованого в реєстрі за № 8932.
Однак, як вказує заявник, 28.09.2018 позивачкою державному реєстратору було подано заяву власника №139516549 про заборону вчинення дій; 10.10.2018 - було подано заяву власника №140899235 про заборону вчинення дій; 05.11.2018 - було подано заяву власника №144022057 про заборону вчинення дій.
Тобто, як вказує позивачка, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43919413 та №44023833 є незаконними, оскільки суперечать ст. 10, 18, 24 та 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», так як 05.11.2018 позивачем було подано заяву власника про заборону вчинення реєстраційних дій, а також відповідно до Наказу Міністерства юстиції України №3461/5 від 06.11.2018, починаючи з 06.11.2018 та до закінчення тримісячного строку Державний реєстратор КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Мутайламов Шаміль Ахмедбавшировичне не мав законних підстав для здійснення будь-яких реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Крім того, позивачка вказує, що ОСОБА_3 набув право власності на квартиру під час дії арешту, накладеного ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21.05.2019 по справі №758/12787/18, чим порушено приписи ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 10, 24 та 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Також, позивачка зазначає, що при зверненні стягнення на майно державному реєстратору не було подано повний перелік документів, який був необхідний для здійснення такої державної реєстрації (Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо» повинно було подати державному реєстратору копію самого документу, який визначає порушення основного зобов'язання (повідомлення про порушення), але такого документу державному реєстратору подано не було, що є істотним порушенням процедури звернення стягнення на квартиру).
Крім того, як зазначає позивачка, при зверненні стягнення на майно державному реєстратору не було подано оцінку квартири НОМЕР_3 .
Зважаючи на викладені обставини, звертаючись з даним позовом до суду, позивачка вказує, що звернення стягнення на квартиру НОМЕР_3 відбулося протиправно 07.11.2018 (як з підстав, встановлених у справі №910/9464/22 , так і з підстав, наведених у позовній заяві у даній справі), у зв'язку з чим просить суд:
1) визнати недобросовісним набувачем Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо» квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 331359280000), за наслідком допущення відповідачем 2 чисельних порушень при зверненні стягнення 07.11.2018 на цю квартиру, як на предмет іпотеки по Договору іпотеки №53/15-І.2 від 01.12.2015 шляхом реєстрації права власності на цю квартиру за відсутності у відповідача 2 права на набуття цього нерухомого майна, та під час дії заяви №144022057 від 05.11.2018 власника/позивача/ ОСОБА_1 про заборону вчинення дій щодо цієї квартири;
2) витребувати на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 - реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 33135928000) з незаконного володіння ОСОБА_2 , яка безвідплатно набула цей об'єкт нерухомого майна, та мала пересвідчитися у наявності права в ОСОБА_3 розпоряджатися даною квартирою;
3) витребувати на користь ОСОБА_1 перелічені у Акті приймання-передачі від 01.12.2015 до Договору іпотеки №53/15-І.2 від 01.12.2015 правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 - реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 33135928000) у ОСОБА_3 , який недобросовісно отримав ці документи разом з квартирою НОМЕР_3 у розпорядження як минулий учасник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Девелопмент».
Суд зазначає, що ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21.05.2019 у справі №758/12787/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харченко Л.В., за участю третіх осіб: ПАТ «Банк народний капітал», ТОВ «Гарант Ойл Групп», ОСОБА_4 про визнання зобов'язань припиненими та зобов'язання вчинити дії, накладено арешт на 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за Договором іпотеки № 53/15-І.2 від 01.12.2015, право вимоги по якому відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ліберо» на підставі Договору про відступлення прав вимоги від 31.07.2018 №2, до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 13.10.2021 у справі №758/12787/18 скасовані заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21.05.2019 у справі №758/12787/18.
Постановою Київського апеляційного суду від 01.06.2022 ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 13.10.2021 у справі №758/12787/18 скасовано.
Постановою Верховного Суду від 09.10.2024 постанову Київського апеляційного суду від 01.06.2022 щодо перегляду ухвали Подільського районного суду міста Києва від 13.10.2021 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як вказує позивач, повний текст постанови №758/12787/18 від 09.10.2024 був оприлюднений лише 15 січні 2026 року, тобто більше ніж через рік та три місяці після її винесення.
Позивач пояснив, що за наслідком винесення постанови №758/12787/18 від 09.10.2024 року Київський апеляційний суд вже вдруге прийняв до свого провадження дві апеляційні скарги ОСОБА_1 у справі №758/12787/18 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 16.09.2021 року про закриття провадження у справі та на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 13.10.2021 року про скасування заходів забезпечення позову та призначив їх до розгляду на 19.03.2026.
Надалі постановою Київського апеляційного суду від 19.03.2026 вирішено дві апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвали від 16.09.2021 року і від 13.10.2021 року без змін.
Отже, наразі арешт з квартири № НОМЕР_3 знятий.
У заяві про забезпечення позову позивачка зазначає, що станом на теперішній час ОСОБА_5 ніщо не заважає подарувати таку квартиру своєму чоловіку ОСОБА_3 або продати чи передати її у власність іншім третім особам (яке це неодноразово відбувалось раніше), що зробить фактично неможливим виконання рішення суду у даній справі у випадку задоволення позову ОСОБА_1 .
Позивачка пояснює, що активні дії відповідачів, які направлені на зміну між зацікавленими особами права власності на квартиру НОМЕР_3 , та знову наявну в них можливість дарувати або продавати спірну квартиру, у разі не застосування Господарським судом міста Києва забезпечення позову у справі №910/15491/25 та у випадку задоволення позовних вимог, призведуть до неможливості виконання рішення суду у даній справі.
Враховуючи викладене, за результатами дослідження поданих заявником документів суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень останнього про те, що невжиття зазначеного ним заходу забезпечення позову може призвести до вибуття спірного нерухомого майна із власності відповідача 1, що зумовить неможливість задоволення позову про витребування квартири у зв'язку із обраним позивачем способом захисту та суб'єктним складом сторін. Крім того, зміна власника цього нерухомого майна після прийняття відповідного рішення про задоволення вимог може унеможливити фактичне виконання майбутнього рішення суду в цій справі.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом.
ЄСПЛ у контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 року в справі «Кюблер проти Німеччини», заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
Водночас під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про існування реальної загрози ефективному захисту та поновленню порушених чи оспорюваних прав чи інтересів заявника у разі задоволення позову без вжиття заходів забезпечення позову, а невжиття заходів забезпечення позову й подальші ймовірні дії відповідача 1 з відчуження нерухомого майна унеможливлять ефективний захист порушеного права позивача без нових звернень до суду.
У той же час, обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості, що стосується предмета даного позову, є розумним, обґрунтованим та адекватним, має логічний зв'язок з предметом позову та має наслідком лише збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом дев'яноста днів після цього (частина 7 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, вказаний захід забезпечення позову, за висновком суду, є співмірним із предметом позовних вимог, а накладення арешту на нерухоме майно є тимчасовим заходом, спрямований на підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Так, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовну презумпцію права власності такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року в справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
За таких обставин, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості, тобто заборони на право розпоряджатися цим майном, у даному випадку спрямоване на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору.
Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального та ефективного захисту прав позивача, у разі задоволення позовних вимог.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, судом оцінено, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
На переконання суду, запропонований позивачем захід забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав відповідачів.
Враховуючи наведене, суд наголошує, що запропонований заявником захід забезпечення позову в цій справі не є тотожним з позовними вимогами, є адекватним та ефективним, а також носить тимчасовий характер, не завдає шкоди та збитків іншим учасникам справи. Разом із тим, вжиття вказаних заявником заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист порушених прав та інтересів позивача (а також і стягувача у виконавчому провадженні) у разі задоволення позову.
Відповідно до статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
З приводу зустрічного забезпечення, суд зазначає, що застосування означених заходів відповідно до частини 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду, для реалізації якого, у даному випадку, у господарського суду достатні підстави відсутні.
Враховуючи відсутність доказів можливості завдання збитків заявленим позивачем заходом забезпечення позову, з урахуванням законодавчо обґрунтованого характеру вжитого заходу, суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати від заявника зустрічного забезпечення.
З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку задовольнити подану ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову у справі №910/15491/25.
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст. 136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №910/15491/25.
2. Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , з реєстраційним номером об'єкту нерухомого майна: 33135928000 до набрання рішенням суду по даній справі законної сили.
3. Заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 33135928000, до набрання рішенням суду по даній справі законної сили.
4. Cтягувачем за даною ухвалою є ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ).
Боржником за даною ухвалою є ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
4. Дана ухвала відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом. Строк пред'явлення даної ували до виконання до 26.03.2029.
Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення.
Суддя О.М. Спичак