ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.03.2026Справа №910/15429/25
за позовом Державного агенства України з питань кіно
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо КАПІ»
третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Борисфен- С»
про зобов'язання надати документи та розірвання договору,
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Солонюк К.Г.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
Державне агенство України з питань кіно звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «студіо КАПІ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Борисфен- С» у якій просить суд:
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «студіо КАПІ» надати Держкіно звіти про перебіг виконання реалізації фільмів за IV квартал 2020 року, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, за I квартал 2025 року, а також аудиторські звіти за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки;
- розірвати Ліцензійний договір від 05.06.2020 № 08-ЛД укладений між Державним агентством України з питань кіно, Товариством з обмеженою відповідальністю «Борисфен-С» та Товариством з обмеженою відповідальністю «студіо КАПІ».
Позовні вимоги мотивовано повним ігноруванням ТОВ «Студіо КАПІ» обов'язку подавати звіти та аудиторські висновки за весь період дії Ліцензійного договору № 08-ЛД від 05.06.2020, що становить істотне порушення, позбавляє Держкіно можливості контролю за використанням бюджетних фільмів і обґрунтовує розірвання договору та зобов'язання надати звітність.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 28.01.2026.
Дана ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04107, м. Київ, вул. Отто Шмідта, буд. 35/37, оф. 71, код ЄДРПОУ 40181789.
Проте конверти із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв'язку без вручення відповідачу за закінченням терміну зберігання.
Положеннями статей 89, 93 ЦК України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до єдиного державного реєстру.
Таким чином, направлення ухвали суду здійснено за відповідною адресою місцезнаходження відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Відтак, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.
За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Протокольною ухвалою суду від 28.01.2026 відкладено підготовче засідання на 18.02.2026.
Протокольною ухвалою суду від 18.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.03.2026.
В судовому засіданні 25.03.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання своїх повноважних представників не направив, про причини неявки суд не повідомив. Будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи до суду від відповідача не надходили.
В судовому засіданні 25.03.2026 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05.06.2020 між Державним агентством України з питань кіно, Товариством з обмеженою відповідальністю «Борисфен-С» та Товариством з обмеженою відповідальністю «студіо КАПІ» укладено Ліцензійний договір № 08-ЛД, згідно з яким Держкіно та співвласник передало ТОВ «студіо КАПІ» дозвіл на використання своїх часток виключних майнових прав на національні фільми «Обід на Місяці», «Знаменитий Мишко» та «Дзвінка читає Мишка».
Договір укладено у трьох автентичних примірниках по одному для кожної із сторін.
Строк дії Договору - до 31.12.2030, але у будь-якому випадку до повного виконання ТОВ «студіо КАПІ» своїх зобов'язань.
Інших додаткових угод до Договору не укладалось.
Пунктом 5.3.3 Договору визначено обов'язок ТОВ «студіо КАПІ» своєчасно здійснювати розрахунки із Держкіно та надавати до 15-го числа першого місяця кожного кварталу звіти про перебіг виконання реалізації Фільму, а також подавати до 20 (двадцятого) січня наступного за звітним року підтвердження незалежним аудитором достовірності наданих звітів про використання прав, які передані ТОВ «студіо КАПІ».
Пунктами 10.3 та 10.4 Договору передбачено, що у разі невиконання ТОВ «студіо КАПІ» умов, зазначених у пункті 5.3.3, Держкіно залишає за собою право розірвати Договір в односторонньому порядку.
ТОВ «Студіо КАПІ» не надало звітів про реалізацію фільмів за IV квартал 2020 року, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, а також за I квартал 2025 року та не були надані аудиторські звіти за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки.
Держкіно листами від 13.11.2023 № 1858/7/11-23 та від 22.11.2024 № 2276/7/11-24 повідомляло ТОВ «студіо КАПІ» про невиконання умов Договору.
ТОВ «студіо КАПІ» не надало жодної офіційної відповіді, а листи повертались за зворотньою адресою.
Пунктом 11.1. Договору передбачено, що всі суперечки і розбіжності за Договором або у зв'язку з ним, які не урегульовані шляхом переговорів між сторонами, а також будь-які спірні питання за Договором або у зв'язку з ним вирішуються у суді відповідно до чинного законодавства України.
19.05.2025 Держкіно листом № 1040/7/11-25 повідомило ТОВ «студіо КАПІ» про свої претензії та наміри розірвати Договір відповідно до пунктів 10.3 та 10.4 Договору і, якщо ТОВ «студіо КАПІ» у двомісячний термін не усуне розбіжностей, Договір припиняє свою дію.
Однак, Держкіно не отримало жодної офіційної відповіді, а лист від 19.05.2025 № 1040/7/11-25, який відправлено на поштову адресу ТОВ «Студіо КАПІ», також, повернувся за зворотньою адресою.
Вказане слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з положеннями ст. 1108 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) дозвіл на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).
Ліцензіат не має права використовувати об'єкт права інтелектуальної власності в іншій сфері, ніж визначено ліцензією на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Положеннями ч. 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України).
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди: її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим. що в дійсності вона змогла отримати.
Тобто, у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.
Схожу правову позицію викладено також у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 635/34597/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 206/1676/16- ц.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи та не було спростовано відповідачем, починаючи з дати укладання договору та станом на сьогодні, всупереч пункту 5.3.3 договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Студіо КАПІ» не надано жодного звіту про перебіг виконання реалізації фільмів за IV квартал 2020 року, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, за I квартал 2025 року та аудиторські звіти за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки.
Крім того, всупереч положень п. 4.4. статті 4 договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Студіо КАПІ» не повідомляло Держкіно про відсутність доходу від використання прав за розрахунковий період.
Тому, зважаючи на невиконання умов договору, позивач скориставшись своїм правом, передбаченим пунктами 10.3., 10.4. договору та надіслав відповідачу повідомлення про намір розірвати договір у разі не усунення суперечностей у встановлений Держкіно строк.
Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Студіо КАПІ» такі суперечності не усунуло, відповіді на листи/вимоги позивача не надало, то позивачем обґрунтовано заявлено про дострокове розірвання договору.
Позовна вимога Держкіно про розірвання Ліцензійного договору від 05.06.2020 № 08-ЛД підлягає задоволенню.
У той же час, стосовно позовної вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Студіо КАПІ» надати Держкіно звіти про перебіг виконання реалізації національного фільмів за IV квартал 2020 року, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, за I квартал 2025 року та аудиторські звіти за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки, суд вважає за необхідне наголосити на такому.
У випадках розірвання договору судом, зокрема у зв'язку з істотним порушенням його умов, можливим є покладення на сторони обов'язку вчинити певні дії, якщо такі дії безпосередньо спрямовані на усунення наслідків порушення або відновлення майнового становища сторін, зокрема шляхом повернення отриманого за договором майна чи грошових коштів (реституції).
Разом з тим, покладення на сторону обов'язку вчинити певні дії після розірвання договору можливе лише у випадку, коли такі дії випливають із факту виконання договору сторонами та пов'язані з поверненням отриманого або компенсацією завданих збитків.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.
Отже, коли особа звернулася до суду по захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
Проте, у позовній заяві жодним чином не обґрунтовано, яким саме чином задоволення позовної вимоги про зобов'язання надати звіти поновить порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача.
Фактично позовна вимога про зобов'язання надати звіти спрямована на отримання відомостей щодо можливого використання об'єкта авторського права (Фільму) та отримання доходу від такого використання. Хоча, долучені до позовної заяви матеріли та доводи позивача жодним чином не свідчать та не підтверджують факт використання відповідачем об'єкта ліцензії, демонстрації Фільму, його комерційної реалізації або отримання доходу від такої реалізації. Сам по собі факт укладання ліцензійного договору не є доказом фактичного використання об'єкта авторського права.
З умов договору вбачається, що обов'язок складання та подання відповідних звітів є похідним від фату використання об'єкта ліцензії та отримання доходу від його реалізації.
У той же час, заявлена позивачем вимога спрямована на зобов'язання відповідача створити та надати документи, щодо яких відсутні докази їх існування.
Обов'язок подання звітів про виконання ліцензійного договору є елементом належного виконання договору під час його дії та не може розглядатися як правовий наслідок його розірвання у випадку, коли не доведено факту використання об'єкта ліцензії або отримання доходу від такої реалізації.
Таким чином, задоволення позову в частині зобов'язання відповідача надати Держкіно звіти про перебіг виконання реалізації фільмів за IV квартал 2020 року, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, за I квартал 2025 року та аудиторські звіти за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки не призведе до відновлення порушених прав позивача та не усуне правову невизначеність щодо факту використання об'єкта ліцензії. Позов Державного агентства України з питань кіно в цій частині є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.
Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з'ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного агентства України з питань кіно підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов Державного агентства України з питань кіно задовольнити частково.
2. Розірвати Ліцензійний договір від 05.06.2020 № 08-ЛД укладений між Державним агентством України з питань кіно, Товариством з обмеженою відповідальністю «Борисфен-С» та Товариством з обмеженою відповідальністю «студіо КАПІ».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «студіо КАПІ» (04107, м. Київ, вул. Отто Шмідта, буд. 35/37, оф. 71, код ЄДРПОУ 40181789) на користь Державного агентства України з питань кіно (02156, м. Київ, вул. Кіото, 27; код ЄДРПОУ 37508051) судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 26.03.2026.
Суддя Н.І. Зеленіна