Справа № 909/186/26
26.03.2026 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишина В. В., розглянувши без виклику сторін заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Жарського Т. В. (вх. № 2643/26 від 24.03.2026) про забезпечення позову у справі
за позовом: ОСОБА_1
(
АДРЕСА_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД"
(вул. Братів Бойчуків, буд. 67а, село Цуцилів, Надвірнянський район,
Івано-Франківська область, 78413)
про зобов'язання вчинити дії,
без виклику сторін у судове засідання,
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою (вх. № 1274/26 від 13.02.2026) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД" про зобов'язання вчинити дії.
Підставами позовних вимог позивач зазначає те, що ОСОБА_1 є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД" та володіє часткою в статутному капіталі останнього у розмірі 5 %.
23.12.2025 позивач направив відповідачу заяву щодо надання інформації в порядку частини 5 статті 43 Закону України "Про Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", в якій просив надати копії документів, що стосуються Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД", що підтверджується описом вкладення у лист від 23.12.2025, накладною відправлення № 7601801346277 та трекінгом відправлення.
Окрім того, 23.12.2025 позивач нарочно вручив директору відповідача ОСОБА_2 вказану заяву, що підтверджується відміткою про отримання на примірнику заяви.
Однак відповіді на зазначену заяву позивач так і не отримав, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
24.03.2026 за вх. № 2643/26 через підсистему "Електронний суд" представник ОСОБА_1 - адвокат Жарський Т. В. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом:
- заборони загальним зборам учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД" (код ЄДРПОУ 41462055) ухвалювати рішення про затвердження Річного бюджету Товариства, внесення будь-яких змін до Річного бюджету Товариства, а також затвердження річного звіту виконавчого органу (Директора) Товариства, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 909/186/26;
- заборони виконавчому органу (Директору) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД" (код ЄДРПОУ 41462055) та/або іншим посадовим особам, які уповноважені діяти від імені Товариства, вчиняти правочини (укладати договори, додаткові угоди), здійснювати будь-які фінансові операції (платежі, перекази) та здійснювати витрати грошових коштів з банківських рахунків Товариства, які не передбачені та/або перевищують ліміти, встановлені останнім чинним Річним бюджетом Товариства, що був затверджений одностайним рішенням усіх учасників Товариства, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 909/186/26;
- заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам та будь-яким іншим суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД" (код ЄДРПОУ 41462055), пов'язані з державною реєстрацією змін до установчих документів (Статуту) Товариства, а також реєстраційні дії щодо зміни розміру статутного капіталу або зміни розміру часток учасників;
- заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам та будь-яким іншим суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо внесення змін до відомостей про керівника (особу, що має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД" (код ЄДРПОУ 41462055).
При обґрунтуванні заяви про забезпечення позову заявник вказує, що з огляду на те, що позивач володіє часткою в розмірі 5 %, ухвалення легітимного Бюджету, внесення до нього змін або легалізація витрат об'єктивно неможливі без його прямого позитивного голосування. У цьому контексті частка у 5 % наділяє позивача фактичним правом вето щодо ключових фінансових питань діяльності підприємства.
Цілеспрямоване ненадання відповідачем первинної бухгалтерської документації, проектів Бюджетів, кошторисів та актів дефектації дає обґрунтовані підстави припускати, що одноосібний виконавчий орган (Директор) здійснює свою поточну діяльність поза межами належного корпоративного контролю та всупереч статутним обмеженням. Невжиття судом заходів забезпечення позову на етапі відкриття провадження неминуче формує критичні ризики зловживань з боку керівництва відповідача та мажоритарних учасників. Протягом об'єктивно тривалого періоду судового розгляду відповідач, користуючись відсутністю судових заборон, потенційно здатний:
- здійснювати несанкціоновані (позабюджетні) транзакції значних обсягів з банківських рахунків Товариства. Це охоплює укладення фіктивних договорів підряду, сумнівне відчуження ліквідних активів компанії на користь пов'язаних осіб або штучне формування значної кредиторської заборгованості, що у своїй сукупності може призвести до непоправної майнової шкоди юридичній особі та опосередковано - її учасникам;
- ініціювати та провести державну реєстрацію змін до Статуту (зокрема, шляхом неправомірного виключення імперативної норми про одностайність прийняття фінансових рішень) або здійснити корпоративні дії, спрямовані на штучне розмиття (зменшення відносного розміру) частки позивача з метою ретроспективної легалізації незаконних фінансових операцій виконавчого органу;
- за умови настання хоча б однієї з вищенаведених обставин, майбутнє судове рішення про витребування документів за попередні періоди набуде суто декларативного та ілюзорного характеру. Інтереси позивача не будуть захищені, оскільки на момент отримання документів ліквідні активи компанії можуть бути безповоротно відчужені, а корпоративні права позивача щодо вирішального впливу на формування бюджету - остаточно нівельовані.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частин 1, 3 статті 137 Господарського процесуального кодекс України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
За приписами частини 5 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони: 1) проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору; 2) Центральному депозитарію цінних паперів та депозитарній установі надавати емітенту реєстр власників іменних цінних паперів для проведення загальних зборів акціонерів; 3) участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства; 4) здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.
Заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев'ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов'язаних з предметом спору (ч. 10 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 № 4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011).
Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
За приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов'язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов'язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.
Вирішуючи питання забезпечення позову як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого провадження суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.
Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними вимогами немайнового характеру, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19.
Отже, суд має дослідити, чи може відсутність вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).
Так, відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що у відповідності до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо необхідності сприяння відновленню порушених прав позивача в разі задоволення позову та забезпечення майбутнього виконання рішення, на яких наголошує позивач в заяві про забезпечення позову.
В свою чергу, суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв'язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача.
З урахуванням встановлених вище обставин заходи забезпечення позову шляхом заборони загальним зборам учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД" ухвалювати рішення про затвердження Річного бюджету Товариства, внесення будь-яких змін до Річного бюджету Товариства, а також затвердження річного звіту виконавчого органу (Директора) Товариства, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 909/186/26, заборони виконавчому органу (Директору) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД" та/або іншим посадовим особам, які уповноважені діяти від імені Товариства, вчиняти правочини (укладати договори, додаткові угоди), здійснювати будь-які фінансові операції (платежі, перекази) та здійснювати витрати грошових коштів з банківських рахунків Товариства, які не передбачені та/або перевищують ліміти, встановлені останнім чинним Річним бюджетом Товариства, що був затверджений одностайним рішенням усіх учасників Товариства, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 909/186/26, заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам та будь-яким іншим суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД", пов'язані з державною реєстрацією змін до установчих документів (Статуту) Товариства, а також реєстраційні дії щодо зміни розміру статутного капіталу або зміни розміру часток учасників та заборони державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам та будь-яким іншим суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо внесення змін до відомостей про керівника (особу, що має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦУЦИЛІВЕНЕРГОБУД", не є співмірними з предметом спору та не відповідають вимогам адекватності.
Суд зазначає, що заявником не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивача, за захистом яких останній звернувся з позовом до суду, у разі задоволення позову.
Крім того, заявником не враховано наслідки впливу зазначених заходів забезпечення позову на діяльність і права інших учасників юридичної особи, а також не доведено обґрунтованості й необхідності втручання суду в їх звичайну господарську діяльність.
Аналіз статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку про те, що заходи забезпечення позову, зокрема щодо заборони іншим особам вчиняти дії, повинні безпосередньо стосуватися предмета спору та бути спрямованими на ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Крім того, Суд враховує, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Суд наголошує на тому, що твердження позивача щодо того, що одноосібний виконавчий орган (Директор) здійснює свою поточну діяльність поза межами належного корпоративного контролю та всупереч статутним обмеженням, а невжиття судом заходів забезпечення позову на етапі відкриття провадження неминуче формує критичні ризики зловживань з боку керівництва відповідача та мажоритарних учасників щодо можливості здійснювати несанкціоновані (позабюджетні) транзакції значних обсягів з банківських рахунків Товариства, ініціювати та проводити державну реєстрацію змін до Статуту (зокрема, шляхом неправомірного виключення імперативної норми про одностайність прийняття фінансових рішень) або здійснити корпоративні дії, спрямовані на штучне розмиття (зменшення відносного розміру) частки позивача з метою ретроспективної легалізації незаконних фінансових операцій виконавчого органу, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підкріплені належними та допустимими доказами, позаяк доказів на підтвердження вчинення таких дій та/або відповідних намірів позивачем в розумінні статті 78 Господарського процесуального кодексу України не надано.
За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Заявником не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, оскільки такі обмеження господарюючого суб'єкта можуть призвести до незворотних наслідків.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Проте, за висновками суду, обставини, покладені заявником в обґрунтування поданої заяви не вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову, а також такі заходи не можуть вважатись адекватними та співмірними.
За таких підстав, суд зазначає, що матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів забезпечення позову.
З огляду на викладене, Господарський суд вважає, що заява представника ОСОБА_1 - адвоката Жарського Т. В. про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Поряд із цим суд звертає увагу позивача на можливість реалізації права повторного звернення під час розгляду справи із заявою про забезпечення позову, в порядку статей 136 - 139 Господарського процесуального кодексу України, за умови достатності наявних допустимих доказів, з урахуванням яких пов'язане вжиття судом заходів забезпечення позову.
За приписами частини 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Жарського Т. В. (вх. № 2643/26 від 24.03.2026) про забезпечення позову - відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
3. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її підписання шляхом подання апеляційної скарги до Західного апеляційного господарського суду.
4. Ухвала підписана - 26.03.2026.
Суддя В. В. Михайлишин