номер провадження справи 27/193/25
18.03.2026 Справа № 908/3478/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Першого заступника керівника Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, 29а, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ/Умовний код 02909973) в інтересах держави в особі:
позивача: Міністерства освіти і науки України (пр. Берестейський, 10, м. Київ, 01135, ідентифікаційний номер юридичної особи 38621185)
до відповідача-1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (вул. Центральна, буд. 6, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи 42767945)
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» (вул. Чарівна, 125/1, кв. 59, м. Запоріжжя, 69071, ідентифікаційний код юридичної особи 38839678)
до відповідача-3: Запорізького будівельного фахового коледжу (вул. Незалежної України, буд. 43, м. Запоріжжя, 69019, ідентифікаційний код юридичної особи 01242892)
про визнання недійсним договір оренди нерухомого майна та зобов'язання повернути нерухоме майно
за участю
прокурора: Сполохова Я.А., прокурор, службове посвідчення № 075666 від 01.03.2023
представника позивача: не з'явився
представника відповідача-1: Пакуля О.А., само представництво, витяг з ЄДР, посвідчення № 34 від 04.07.2024
представника відповідача-2: не з'явився
представника відповідача-3: Дудіна Т.О., довіреність № 679 від 16.12.2025
Перший заступник керівника Запорізької обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд» з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Товариства з обмеженою відповідальністю НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ», Запорізького будівельного фахового коледжу про:
- визнання недійсним договір оренди № 12/1-3958/д оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 11 серпня 2022 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Товариством з обмеженою відповідальністю НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ», Запорізьким будівельним фаховим коледжем щодо нежитлового приміщення № 121, площею 64,8 кв.м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» повернути Запорізькому будівельному фаховому коледжу за актом прийому_передачі нерухоме майно, що належить до державної власності - нежитлове приміщення № 121, площею 64,8 кв.м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 19.11.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3478/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3478/25, присвоєно справі номер провадження 27/193/25. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 17.12.2025.
28.11.2025 представником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях Пакулею О.А. за допомогою підсистеми “Електронний суд» подана до суду заява про вступ у справу як представника.
10.12.2025 Першим заступником керівника Запорізької обласної прокуратури за допомогою підсистеми “Електронний суд» подана до суду заява про долучення до матеріалів листа Запорізького будівельного фахового коледжу від 11.09.2025 № 453.
11.12.2025 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях за допомогою підсистеми “Електронний суд» поданий відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України відмовити в повному обсязі.
15.12.2025 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях за допомогою підсистеми “Електронний суд» подано клопотання про долучення доказів надсилання відзиву на позовну заяву на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ»
16.12.2025 Запорізьким будівельним фаховим коледжем за допомогою підсистеми “Електронний суд» подано до суду клопотання про витребування листа 1/12-205 від 16.01.2020 (з 547 пропозиціями) про згоду Міністерства освіти і науки України про передачу №121, площею 64,8 кв.м. другого поверху будівлі навчального корпусу ( літ А-4) в оренду.
17.12.2025 Першим заступником керівника Запорізької обласної прокуратури за допомогою підсистеми “Електронний суд» подана до суду відповідь на відзив (у порядку статті 166 ГПК України).
Ухвалою суду від 17.12.2025 витребувано у Фонду державного майна України (вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9 м. Київ, 01133, ідентифікаційний код юридичної особи 00032945) лист Міністерства освіти і науки України № 1/12-205 від 16.01.2020 з 547 пропозиціями про згоду Міністерства освіти і науки України про передачу №121, площею 64,8 кв.м. другого поверху будівлі навчального корпусу ( літ А-4) в оренду. Відкладено підготовче провадження, засідання суду призначено на 19.01.2026.
17.12.2025 Першим заступником керівника Запорізької обласної прокуратури за допомогою підсистеми “Електронний суд» подана до суду відповідь на відзив (у порядку статті 116 ГПК України).
13.01.2026 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях через канцелярію суду та за допомогою підсистеми “Електронний суд» подана до суду заява на виконання ухвали суду, до якої додані копії листа Фонду державного майна України від 08.01.2026 за вих. № 10-46-501 на 1 аркуші та листа Міністерства освіти і науки України № 1/12-205 від 16.01.2020 з додатками.
14.01.2026 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях за допомогою підсистеми “Електронний суд» подано клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, у якій останній у зв'язку з перебуванням представника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях у відпустці (з 15.01.2026 по 2.01.2026 включно) та керуючись вимогами ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, просить суд відкласти судове засідання з розгляду справи № 908/3478/25, призначене на 19.01.2026 об 11 год. 30 хв., на іншу дату та час, встановлені судом.
Ухвалою суду від 19.01.2026 продовжено строк підготовчого провадження до 21.02.2026, відкладено підготовче засідання на 09.02.2026.
Ухвалою суду від 03.02.2026 задоволено заяву представника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях Пакулі О.А. про проведення судового засідання 09.02.2026 о 12 год. 20 хв. в режимі відеоконференції у справі 908/3478/25 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
05.02.2026 керівником Запорізької обласної прокуратури за допомогою підсистеми “Електронний суд» подані до суду письмові пояснення ( у порядку статті 42 ГК України).
Ухвалою суду від 09.02.2026 підготовче провадження закрито, призначено справу до розгляду по суті 23.02.2026.
Судове засідання 23.02.2026 проводилось за допомогою підсистеми “Електронний суд» та фіксацією судового засідання vkz.court.gov.ua.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
23.02.2026 суд розпочав розгляд справи по суті.
Ухвалою суду від 23.02.2026 в порядку статті 216 ГПК України, відкладено розгляд справи по суті, засідання суду призначено на 18.03.2026.
Судове засідання 18.03.2026 проводилось за допомогою підсистеми “Електронний суд» та фіксацією судового засідання vkz.court.gov.ua.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК України, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено учасникам справи їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
18.03.2026 прокурор підтримав позовні вимоги, на підставах викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.
18.03.2026 представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
18.03.2026 представник відповідача-1 проти позову заперечив, на підставах викладених у відзиві, обґрунтовуючи наступним. Порядок передачі державного майна передбачено Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483. Ініціаторами оренди майна можуть бути потенційний орендар, балансоутримувач, уповноважений орган управління та/або орендодавець. Відповідно до оголошення (ключ об'єкта 1434) Регіональним відділенням оголошено аукціон на передачу в оренду державного нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення № 121, площею 64,8 кв м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) Запорізького будівельного фахового коледжу, який у подальшому проведено за допомогою веб-порталу онлайн аукціонів Рrozorro.Продажі. За результатами проведення аукціону 11.08.2022 між Регіональним відділенням, Запорізьким будівельним фаховим коледжем та ТОВ «АВТОСВІТ» укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 12/1-3958/д, а саме: нежитлове приміщення № 121, площею 64,8 кв м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43 (далі - Договір оренди). За змістом підпункту 89 пункту 4 Положення МІНІСТЕРСТВО здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління. З викладених правових положень МІНІСТЕРСТВО є центральним органом виконавчої влади та у нього наявні правомочності на управління об'єктами державної власності, які належать до сфери його управління. У даному випадку спірне майно належить до сфери управління МІНІСТЕРСТВА. Щодо листа МІНІСТЕРСТВА від 26.08.2025 № 1/17671-25, відповідач-1 зазначив, що такі об'єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов'язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об'єкти можуть також використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів. Враховуючи вищевикладене, наведені положення законодавства передбачають можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Відповідач-1 звернув увагу, що відповідно до наказу Будівельного коледжу «Про намір передачі майна в оренду» від 13.01.2021 № 11-ОД потенційний об'єкт оренди перебуває в переліку вільних об'єктів станом на дату введення в дію Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та щодо якого прийнято рішення про включення до Переліку першого типу. Відповідно до вказаного наказу прийнято рішення про передачу в оренду нежитлового приміщення № 121, площею 64,8 кв м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43, що перебуває на балансі Навчального закладу, для проведення навчання з водійських курсів. Отже, передане в оренду нежитлове приміщення площею 64,8 м.кв другого поверху будівлі навчального корпусу (літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43, є не задіяним у навчальному процесі. Учасники освітнього процесу навчального закладу мають можливість навчатися на водійських курсах. Як вбачається з позовної заяви доказів того, що навчальний заклад може самостійно забезпечити існуючу соціальну потребу учасників освітнього процесу, прокурором також не надано. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що розміщення ТОВ «АВТОСВІТ» в орендованому приміщенні має істотне відношення до обслуговування учасників освітнього процесу та надає додаткові можливості, зокрема, для здобувачів освіти. Варто зауважити, що надання в оренду закладами вищої освіти відповідного майна, у тому числі і вільних приміщень, є одним із ефективних шляхів його використання, оскільки забезпечує збереження і поліпшення об'єктів, які тимчасово не використовуються балансоутримувачем. Відповідач-1 вважає, що сторони спірного договору дотрималися визначеної чинним законодавством процедури, необхідної для укладення договору оренди об'єкта згідно вимог ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Прокурор скористався своїм правом та надав відповідь на відзив відповідача-1.
18.03.2026 відповідач-2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був попереджені належним чином, відзиву на адресу суду не надсилав.
Ухвали Господарського суду Запорізької області від 21.11.2025, 17.12.2025, 19.01.2026 та 23.02.2026 у справі направлялась судом на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» - вул. Чарівна, 125/1, кв. 59, м. Запоріжжя, 69071, проте, конверти повернулись з відміткою: “закінчення встановленого терміну зберігання».
18.03.2026 представник відповідача-3 проти позову заперечив, письмового відзиву не надав.
17.12.2025 прокурором було подано через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, в якому зокрема зазначено «У відповідності до вказаної ухвали Господарського суду Запорізької області Відповідачам запропоновано подати до суду відзив із його документальним обґрунтуванням у строк до 11.12.2025, відзив Запорізького будівельного фахового коледжу на позов прокурора сформований в системі «Електронний суд» 12.12.2025».
З приводу доводів відповідача-3 прокурором надано відповідь на відзив Запорізького будівельного фахового коледжу.
Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях 18.03.2026 через систему «Електронний суд» подано додаткові пояснення.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Частиною 1 статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України).
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п'ята статті 161 ГПК України).
Згідно ч.ч 2, 3 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГПК України інші учасники справи мають право подати свої письмові пояснення щодо відповіді на відзив та заперечення до закінчення підготовчого провадження, якщо судом не встановлено інший строк.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 2 ст. 118 ГПК України).
Пояснення відповідача-1 не приймаються судом, оскільки у судовому засіданні 09.02.2026 судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що стало підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті 23.02.2026.
У судовому засіданні 23.02.2026 суд розпочав розгляд справи по суті.
Відповідачем-1 не заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для надання суду додаткових пояснення під час розгляду справи по суті, тому додаткові пояснення відповідача-1 з долученими доказами, в силу положень ч. 2 ст. 118 ГПК України та ч. 8 ст. 80 ГПК України, залишено судом без розгляду.
У судовому засіданні 18.03.2026, в порядку ст. 217 ГПК України суд закінчив порядок з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників прокуратури та відповідачів-1,-3, суд
Досліджуючи питання наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, суд враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Згідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Згідно з ч.ч. 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Одним із ключових для застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення згаданого елемента є поняття «інтерес держави».
У Рішенні від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
«Інтереси держави» можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора із захисту суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15. від 28,01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18.
Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У матеріалах Консультативної ради європейських прокурорів зазначено, що не існує загальних міжнародних правових норм та правил стосовно завдань, функцій та організації прокурорської служби за межами сфери кримінального права. Діяльність прокурорських служб викликана потребою суспільства у належному захисті прав людини та державних інтересів. Держава має суверенне право визначати свої інституційні та правові процедури реалізації її функцій із захисту прав людини та державних інтересів, дотримання принципу верховенства права та її міжнародних зобов'язань.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.
Водночас ЄСПЛ звертав також увагу на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.
Зокрема, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ зауважив, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, у тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
Конституцією України кожному гарантовано право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (ст. 53).
Пунктом 1.7 Статуту Запорізького будівельного фахового коледжу визначено, що основним видом діяльності Фахового коледжу є освітня діяльність у сфері фахової передвищої освіти.
Статтею 29 Закону України «Про фахову передвищу освіту» вказано, що основними завданнями закладу фахової передвищої освіти є: забезпечення реалізації права громадян на фахову передвищу освіту; підготовка кадрів з фаховою передвищою освітою для потреб економіки та суспільства, забезпечення якості фахової передвищої освіти; провадження на високому рівні освітньої діяльності, яка забезпечує здобуття особами фахової передвищої освіти за обраними ними спеціальностями; участь у забезпеченні суспільного та економічного розвитку держави шляхом формування людського капіталу; виховання у здобувачів фахової передвищої освіти патріотизму, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, академічної доброчесності, формування правової та екологічної культури, моральних цінностей, здорового способу життя, здатності критично мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах; забезпечення органічного поєднання в освітньому процесі теоретичного та практичного навчання, дослідницької та інноваційної діяльності; створення необхідних умов для реалізації учасниками освітнього процесу їхніх здібностей і талантів, збереження здоров'я учасників освітнього процесу; збереження та примноження моральних, культурних, наукових цінностей і досягнень суспільства; поширення знань серед населення, підвищення освітнього і культурного рівня громадян; налагодження міжнародних зв'язків та провадження міжнародної діяльності у сфері освіти, науки, спорту, мистецтва і культури; вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці та сприяння працевлаштуванню випускників; взаємодія з роботодавцями, їх організаціями та об'єднаннями, іншими соціальними партнерами, професійними об'єднаннями та сприяння працевлаштуванню випускників; ефективне використання майна і коштів для провадження освітньої діяльності. Аналогічні основні завдання Фахового коледжу передбачені у пункті 1.16 Статуту.
Враховуючи наведене, прокурор самостійно визначив, що у цьому випадку порушення інтересів держави полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення закладу освіти, загрозі збереження наявної мережі навчальних закладів та їх матеріально-технічної бази.
Таким чином, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно значимого питання щодо припинення незаконного, нецільового використання приміщення закладу освіти, що створює загрозу збереженню його матеріально-технічної бази, та щодо повернення такого приміщення з метою подальшого використання для задоволення освітніх потреб дітей, забезпечення організації навчально-виховного процесу.
Вказані обставини свідчать про наявність підстав для застосування прокурором наданих Конституцією України і Законом України «Про прокуратуру» повноважень щодо представництва інтересів держави у суді.
При цьому прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі Міністерстава освіти і науки України з огляду на таке.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будівля будівельного коледжу літ.А-4 є власністю держави.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.04.2011 № 283-р «Про передачу деяких вищих навчальних закладів до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту» та наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 18.04.2011 № 341 «Про передачу вищих навчальних закладів до сфери управління Міністерства освіти спорту» Запорізький будівельний коледж передано до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту.
Указом Президента України від 28.02.2013 № 96/2013 постановлено утворити Міністерство освіти і науки України та Міністерство молоді і спорту України, реорганізувавши Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України та Державну службу молоді та спорту України.
Відповідно до акту приймання-передачі, затвердженого заступником міністра керівником апарату Міністерства освіти і науки України, об'єкти майна Запорізького будівельного коледжу зі сфери управління Української державної корпорації «Укрбуд» передано до сфери управління Міністерства освіти і науки України.
Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 23.03.2020 № 423 «Про перейменування Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж» Державний вищий навчальний заклад «Запорізький будівельний коледж» перейменовано на Запорізький будівельний фаховий коледж.
За приписами пункту 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630, МОН України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МОН України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Згідно з приписами підпункту 89 пункту 4 цього Положення МОН України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
Таким чином, уповноваженим органом на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах є Міністерство освіти і науки України.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично дає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави чи територіальної громади, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Запорізькою обласною прокуратурою 07.08.2025 за № 24-448вих-25 на адресу Міністерства освіти і науки України з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено лист, у якому викладені виявлені органами прокуратури порушення вимог законодавства при укладенні договору оренди державного майна, яке перебуває на балансі Фахового коледжу, та запропоновано вчинити дії, спрямовані на відновлення порушеного права держави шляхом подання позову.
З листа МОН України від 26.08.2025 № 1/17671-25 вбачається, що останній не є стороною договорів оренди між балансоутримувачами, регіональними відділеннями ФДМУ та орендарями, а лише як орган управління державним майном надає погодження або відмову у погодженні на укладення, продовження та внесення змін до договорів оренди. Водночас МОН України у зазначеному листі просило вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.
Таким чином, беззаперечним є те, що Міністерство освіти і науки України достеменно обізнано з тим фактом, що спірне майно передано в оренду ТОВ «НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР «АВТОСВІТ» з порушенням вимог Закону України «Про освіту», проте жодного заходу реагування ним вжито не було. Ураховуючи згадані вище обставини щодо обізнаності МОН України про порушення прав держави, беручи до уваги формальний характер наданої на запит Запорізької обласної прокуратури відповіді та те, що компетентний орган бездіє і самостійно до суду не звертається, можна дійти обґрунтованого висновку про те, що невжиття цим компетентним органом заходів щодо визнання недійсним договору оренди та повернення орендованого майна балансоутримувачу шляхом пред'явлення відповідного позову має кваліфікуватися як бездіяльність цього органу.
Отже, існує визначений Конституцією України виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідні компетентні органи бездіють і самостійно до суду не звертаються.
За висновком суду, прокурором належним чином обґрунтовані підстави представництва інтересів держави в спірних правовідносинах в особі Міністерства освіти і науки України.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступні обставини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положення частини 2 статті 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Така презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.03.2019 № 922/1391/18, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов'язання, а також з'ясувати наявність наміру (умислу), який означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.
Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладено і в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 31.05.2018 у справі № 911/639/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 10.06.2021 у справі № 910/114/19, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17 від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Як констатує Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами опрацювання інформації, розміщеної на офіційному електронної торгової системи «Prozzoro.продажі» (за посиланням https://prozorro.sale/auction/LLE001-UA-20220720-00903/), встановлено, що 20.07.2022 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях розміщено оголошення про передачу в оренду через аукціон нерухомого майна відповідно до Переліку нерухомого державного майна щодо якого прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні. Назва аукціону: «Про передачу в оренду через аукціон такого майна: нежитлового приміщення № 121, площею 64,8 кв.м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43» (№ лоту: 1434).
За результатами електронного аукціону № LLE001-UA-20220720-00903 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (Орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР «АВТОСВІТ» (Орендар), Запорізьким будівельним фаховим коледжем (Балансоутримувач) 11.08.2022 укладено договір оренди № 12/1-3958/д оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
У відповідності до пункту 4.1 змінюваних умов договору оренди об'єктом оренди є нерухоме майно - нежитлове приміщення № 121, площею 64,8 кв.м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43.
Відповідно до п. 1.1 незмінюваних умов договору оренди, орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.
Майно, згідно п. 1.2, передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов: майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендаря (якщо майно не використовується у діяльності закладу протягом більше як три роки), за винятком таких цільових призначень: Склади. Камери схову, архіви; Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп'ютерні клуби та Інтернет-кафе; Пункти обміну валюти, банкомати, платіжні термінали. Торгові автомати. Розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, суб'єктів підприємницької діяльності, які надають послуги зв'язку, послуги доступу до Інтернету, телекомунікації, передання сигналу мовлення. Розміщення реклами на будівлях і спорудах. Продаж книг, газет і журналів; Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини; Стоянка автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів.
Балансова вартість майна становить 362 854,00 грн (пункт 6.1).
Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між Орендарем і Балансоутримувачем одночасно з підписанням цього договору (п. 2.1 Договору).
Передача майна в оренду здійснюється за його страховою вартістю, визначеною у пункті 6.2 Умов (п. 2.2 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов: місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 3628,54 грн без ПДВ.
Відповідно п. 12.1, цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов: строк дії воєнного стану та 12 місяців після його припинення чи скасування. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами та нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню. Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
Актом приймання-передачі в оренду майна, що належить до державної власності від 11.08.2022 Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, а саме нежитлове приміщення № 121 другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) загальною площею 64,8 кв.м у м. Запоріжжі, вул. Незалежної України, 43. У відповідності до акту приймання-передачі в оренду майна об'єкт оренди перебуває на балансі Балансоутримувача та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (пункт 1 акту приймання-передачі).
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що у разі припинення Договору протягом трьох робочих днів Орендар звільняє від своїх речей Майно і повертає його відповідно до акту повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а у випадку, якщо Орендарем виконані невід'ємні поліпшення або проведений капітальний ремонт, то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом.
Згідно п. 4.2 Договору Балансоутримувач складає акт повернення з оренди орендованого Майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані балансоутримувачем примірники орендарю.
Відповідно до п. 4.3 Договору майно вважається повернутим Орендодавцю/Балансоутримувачу з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акту про повернення з оренди орендованого Майна.
Закон України “Про освіту» № 2145-VIII (тут і надалі у редакції станом на 11.08.2022) регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Підпунктом 1 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» чітко передбачено, що до приведення законодавства і установчих документів закладів освіти у відповідність із цим Законом терміни «навчальний заклад» і «заклад освіти» є ідентичними, а всі суб'єкти владних повноважень і навчальні заклади керуються всіма положеннями цього Закону, що стосуються закладів освіти, а також положеннями законодавства, що стосуються навчальних закладів у частині, що не суперечить цьому Закону.
На підставі ч. 6 ст. 15 Закону України «Про освіту» заклади професійної (професійно технічної) освіти здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб за кошти державного та/або місцевих бюджетів, а також за угодами з підприємствами, установами, організаціями, окремими фізичними та/або юридичними особами.
Згідно ч. 3 ст. 22 Закон України «Про освіту» заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про освіту» заклад освіти - це юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.
У ст. 10 Закону України «Про освіту» зазначені невід'ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта, повна загальна середня освіта, позашкільна освіта, спеціалізована освіта, професійна освіта, фахова передвища освіта, вища освіта, освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.
Як визначено ч. 1, 2, 3 ст. 78 Закону України «Про освіту» держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, не заборонених законодавством. Фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Державні та комунальні заклади освіти мають право надавати платні освітні та інші послуги, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України. Засновники відповідних закладів освіти мають право затверджувати переліки платних освітніх та інших послуг, що не увійшли до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
За змістом ч. 1 ст. 79 Закону України «Про освіту», джерелами фінансування суб'єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства, зокрема можуть бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
До майна закладів фахової передвищої освіти належать нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, визначені законодавством (частина 1 статті 65 Закону України «Про фахову передвищу освіту»).
Згідно ч. 1 ст. 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об'єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об'єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.
У відповідності до ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Відповідно ч.ч. 1, 3 ст. 70 Закону України “Про вищу освіту», матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно. Заклад вищої освіти у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право: використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.
Об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17).
Правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначені Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі Порядок).
Однак, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення пункту 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, останній не може мати перевагу над Законом України «Про освіту», оскільки є підзаконним нормативно-правовим актом і має застосовуватися лише з урахуванням приписів вказаного Закону, який має вищу юридичну силу, тобто за умовами дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об'єктів освіти не за цільовим (освітнім) призначенням. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 12.03.2025 у справі № 903/492/24.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктами оренди за цим Законом є: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди єдині майнові комплекси: діючих закладів освіти, що фінансуються з державного бюджету.
Нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно із складу єдиного майнового комплексу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди, якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу (ч. 3 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.
Згідно ч. 4 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» основною метою оренди, є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, посилення фінансової спроможності підприємств державної та комунальної власності.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» оренда здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості га прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; врахування особливостей об'єктів державної та комунальної власності; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного, достовірного інформування про об'єкти оренди та порядок передачі їх в оренду; забезпечення конкурентних умов оренди та інших видів договорів. Галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами.
Суб'єктами орендних відносин є: орендар, орендодавець, балансоутримувач, уповноважений орган управління, представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу, Кабінет Міністрів України або орган державної влади, визначений Кабінетом Міністрів України (відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинній на момент укладення оспорюваного Договору) не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.
Орендоване за Договором оренди № 12/1-3958/д від 11.08.2022 нерухоме майно є державним майном, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України “Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ від 03.10.2019 та Закону України “Про управління об'єктами державної власності» № 185-V від 21.09.2006 у редакціях станом на 11.08.2022.
Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», оренда здійснюється на основі таких принципів: законності; державного регулювання та контролю; врахування особливостей об'єктів державної та комунальної форм власності. Галузеві особливості оренди державного та комунального майна можуть встановлюватися виключно законами.
Законом України «Про управління об'єктами державної власності» встановлено, що: суб'єктами управління об'єктами державної власності є з-поміж інших міністерства (далі уповноважений орган управління), Фонд державного майна України (частина 1 статті 4); уповноважений орган управління надає орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі (пункт 30 частини 1 статті 6).
Пунктом 32 частини 1 статті 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань організовують контроль за використанням орендованого державного майна.
Відповідно до Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях затверджене Наказом ФДМ України від 31.01.2019 № 84) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику в сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.
Завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема, державної політики в сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Основним завданнями регіонального відділення є, зокрема, здійснення контролю в сфері передачі державного майна в оренду та користування.
З урахуванням наведеного, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, яке на місцевому рівні реалізує державну політику в сфері оренди, використання та управління об'єктами державної власності.
Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 16.10.2014, Міністерство освіти і науки України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 89 п. 4 Положення).
Отже, Міністерство освіти і науки України є компетентним державним органом - суб'єктом управління спірним нерухомим майном.
Законом України “Про управління об'єктами державної власності» встановлено, що: суб'єктами управління об'єктами державної власності є з-поміж інших міністерства (далі уповноважений орган управління), Фонд державного майна України (частина 1 статті 4); уповноважений орган управління надає орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі (пункт 30 частини 1 статті 6).
Згідно з п. 1.5 Статуту Запорізького будівельного фахового коледжу, фаховий коледж у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про фахову передвищу освіту», іншими нормативно-правовими актами України, міжнародними договорами України та цим Статутом.
Згідно з частиною 1 статті 66 Закону України «Про фахову передвищу освіту» фінансування фахової передвищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі шляхом надання відповідних освітніх субвенцій, а також коштів місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до пункту 8.7 Статуту Запорізького будівельного фахового коледжу фінансування фахового коледжу здійснюється з урахуванням положень статті 66 Закону України «Про фахову передвищу освіту» за рахунок коштів державного бюджету у встановленому законодавством порядку, в тому числі шляхом надання відповідних освітніх субвенцій, а також коштів місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Запорізького будівельного фахового коледжу зазначено, що Міністерство освіти і науки України є засновником даною юридичної особи, основним видом економічної діяльності якої є 85.41 фахова перед вища освіта, 85.42 вища освіта, 85.31 загальна середня освіта, 85.32 професійно-технічна освіта.
У відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» є основний: 85.53 діяльність шкіл підготовки водіїв транспортних засобів та додаткові: 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 49.32 надання послуг таксі, 77.11 надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
Згідно із Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНО СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР «АВТОСВІТ», затвердженого протоколом № 1 загальних зборів учасників ТОВ «НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР «АВТОСВІТ» від 07.08.2013, метою діяльності Товариства є задоволення потреб фізичних та юридичних осіб в товарах та послугах, здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку (пункт 3.1). Предмет діяльності Товариства, визначений у п. 3.2 Статуту, і серед іншого, є діяльність шкіл підготовки водіїв транспортних засобів, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, надання транспортних послуг населенню, підприємствам, організаціям, в тому числі автомобільних, залізничних, річкових, морських, океанських та повітряних переведень, поставка, ремонт та сервісне обслуговування обладнання, посередництво в торгівлі різними товарами, тощо.
У інформації Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 01.09.2025 № 912-007 11-551, наданій на запит Запорізької обласної прокуратури зазначається, що Орендар використовує орендоване майно для розміщення навчального класу по підготовці водіїв транспортних засобів.
Водночас, процедуру підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів акредитованими у встановленому законодавством порядку закладами (у тому числі філіями чи відокремленими підрозділами юридичних осіб), які здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначає Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 487.
У відповідності до цього Порядку підготовка водіїв - це забезпечення закладами одержання громадянами знань з Правил дорожнього руху, будови та експлуатації транспортних засобів, основ безпеки руху та надання першої медичної допомоги, вмінь і навичок керування транспортним засобом.
Вказана постанова прийнята у відповідності до Закону України «Про дорожній рух», який регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюються в акредитованих закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, які за результатами акредитації отримали відповідний сертифікат. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв здійснюються спеціалістами, які відповідають визначеним кваліфікаційним вимогам центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік вимог до закладів, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, визначаються Міністерством внутрішніх справ України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах освіти і науки, транспорту та охорони праці.
Міністерство внутрішніх справ України створює та веде реєстр закладів, які здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог законодавства у цій сфері. Основною формою державного контролю у сфері безпеки дорожнього руху за діяльністю закладів незалежно від форми власності і підпорядкування є державна акредитація закладу та атестація його викладачів, яка проводиться не рідше одного разу на п'ять років у порядку , визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно із Порядком державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 490 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.2023 № 1218), державна акредитація закладу та атестація його спеціалістів є основними формами державного контролю за діяльністю закладу. Інформація про акредитовані заклади та їх атестованих спеціалістів вноситься регіональним сервісним центром Головного сервісного центру МВС до Єдиного державного реєстру МВС засобами єдиної інформаційної системи МВС (пункти 2, 3).
Водночас, опрацюванням даних, розміщених у вільному доступі на сайті Головного сервісного центру МВС України (за посиланням https://hsc.gov.ua/index/poslugi/vidacha-posvidchennya-vodiya/perelik-avtoshkil/), встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» відсутнє серед закладів, які отримали сертифікат на державну акредитацію закладу, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів.
Усупереч указаним вимогам у пункті 7.1 «Цільове призначення майна» Договору оренди не зазначено жодних умов про можливість використання орендованого майна для надання освітніх послуг, а натомість передбачено, що майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендаря за виключенням окремих цільових призначень.
Наведене не дозволяє розцінювати використання орендованих приміщень закладу освіти як таке, що пов'язане із забезпеченням освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу, у тому числі для розміщення навчального класу по підготовці водіїв транспортних засобів.
Як вже зазначалось, суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначені положеннями Закону України «Про освіту».
У відповідності до положень пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту» спеціальними законами у сфері освіти є Закони України «Про дошкільну освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту професійно-технічну освіту», «Про фахову передвищу освіту», «Про вищу освіту».
Стаття 52 Закону України «Про освіту» встановлює, що учасниками освітнього процесу є: здобувачі освіти; педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; батьки здобувачів освіти; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», якою визначено виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, визначено, що освітня діяльність, підлягає ліцензуванню з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами у сфері освіти.
Відповідно до листа Міністерства освіти і науки України від 26.08.2025 № 1/17671-25, за даними Ліцензійного реєстру суб'єктів освітньої діяльності у Товариства з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» відсутня ліцензія на провадження освітньої діяльності.
Міністерство освіти і науки України не видавало ліцензії на провадження освітньої діяльності зазначеному товариству.
Також, при опрацюванні офіційних даних, розміщених на сайті МОН України, в Реєстрі суб'єктів освітньої діяльності (https://registry.edbo.gov.ua/) не містяться жодні відомості про здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» освітньої діяльності, що свідчить про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» у розумінні положень Закону України «Про освіту» не є суб'єктом освітнього процесу, не надає освітні послуги та не є учасником освітнього процесу, а тому об'єкт оренди переданий йому в оренду всупереч забороні, встановленій законодавством про освіту.
Таким чином, враховуючи специфічний режим орендованого майна, характер діяльності орендаря має бути або передбаченим спеціальним законодавством, або бути пов'язаним із наданням послуг щодо освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Проте, серед видів діяльності орендаря відсутні ті, які були би пов'язані з освітнім процесом саме здобувачів передвищої фахової освіти.
При цьому на підтвердження позиції відповідача-1 про те, що розміщення Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР «АВТОСВІТ» в орендованому приміщенні має відношення до обслуговування учасників освітнього процесу та надає додаткові можливості для здобувачів освіти, не наведено жодних даних та не надано жодних доказів.
Відповідно до Статуту Запорізького будівельного фахового коледжу, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 22.02.2022 № 220, саме фаховий коледж несе відповідальність за збереження та ефективне використання закріпленого на праві оперативного управління майна (абзац 4 пункту 8.4).
Щодо листа Міністерства освіти і науки України від 16.01.2020 № 1/12-205 на адресу Фонду державного майна України, відповідно до якого Міністерством освіти і науки України з метою ефективного управління державним майном підготовлено інформацію щодо потенційних об'єктів оренди станом на 01.01.2020 стосовно об'єктів державної власності, які перебувають у сфері управління Міністерства освіти і науки України та тимчасово не використовуються, через що можуть розглядатися як потенційні об'єкти оренди, згідно з додатком (547 пропозицій).
Серед переліку об'єктів державного нерухомого майна, який є додатком до вказаного листа Міністерства освіти і науки України, під № 157 зазначено приміщення другого поверху чотириповерхової будівлі навчального корпусу, загальною площею 64,8 кв.м, розташоване у м. Запоріжжя по вул. Незалежної України, 43, балансоутримувачем якого є ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж».
Однак, вказаний лист та перелік не містять відомостей щодо погодження Міністерством рішення про передачу вищезазначеного майна саме в оренду конкретному суб'єкту господарювання.
Лист Міністерства освіти і науки України від 16.01.2020 № 1/12-205 має інформативний характер та у розумінні статтей 6, 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» не є відповідним рішенням щодо наміру передачі майна в оренду.
Відповідно листа Міністерства освіти і науки України № 1/17671-25 від 26.08.2025, останнє повідомило, що інформація щодо погодження рішення про намір передачі державного нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення № 121 на другому поверсі навчального корпусу (літ. А-4) загальної площею 64,8 кв.м, розміщеного за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43, у Міністерства відсутня.
Крім того, вказаний лист Міністерства освіти і науки України і наданий останнім Перелік об'єктів державного нерухомого майна, які перебувають на балансі підприємств і організацій, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, що пропонуються для надання в оренду, жодним чином не спростовує невідповідність оспорюваного договору оренди вимогам частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту».
Саме по собі зазначення приміщення другого поверху чотириповерхової будівлі навчального корпусу загальною площею 64,8 кв.м, розташоване у м. Запоріжжя по вул. Незалежної України, 43, балансоутримувачем якого є Запорізький будівельний фаховий коледж, у вказаному Переліку та інформування у листі про те, що майно тимчасово не використовується, не робить оспорюваний договір оренди правомірним.
Адже вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання. Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об'єкта освіти. Також невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 903/492/24, від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.
При цьому слід звернути увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії судів касаційного господарського суду від 11.06.2024 у справі № 923/1030/21 щодо правомірності укладання договору оренди при наданні дозволу органом, який уповноважений управляти майном.
Так, у пункті 39 вказаної постанови зазначено, що «попереднє надання МОН України як органом, уповноваженим управляти майном Університету, дозволу РВ ФДМУ на передачу ФОП Радішевській О.І. в оренду спірного нежитлового приміщення з метою розміщення перукарні жодним чином не спростовує невідповідність оспорюваного договору оренди вимог частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019), оскільки саме по собі дотримання позивачем процедури погодження договору оренди нерухомого державного майна, передбаченої статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не робить такий договір дійсним».
Як вже зазначалося, в п. 7.1 Договору «цільове призначення майна» зазначено, що майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендаря (якщо майно не використовується у діяльності закладу протягом більше як три роки), за винятком таких цільових призначень: Склади. Камери схову, архіви; Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп'ютерні клуби та Інтернет-кафе; Пункти обміну валюти, банкомати, платіжні термінали. Торгові автомати. Розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, суб'єктів підприємницької діяльності, які надають послуги зв'язку, послуги доступу до Інтернету, телекомунікації, передання сигналу мовлення. Розміщення реклами на будівлях і спорудах. Продаж книг, газет і журналів; Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини; Стоянка автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів.
Жодних умов про можливість використання орендованого майна для навчально-виховного процесу Договір не містить.
Тобто, відповідач-2 використовує орендоване нерухоме майно для провадження господарської діяльності, не пов'язаної з наданням послуг із забезпечення освітнього процесу або обслуговування учасників цього процесу.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Підпунктом 2 п. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності (затверджених постановою КМУ від 27.08.2010 № 796) визначено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги. Зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, в разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
Отже, виходячи зі змісту наведених правових норм, як додаткове джерело фінансування закладів освіти законодавством передбачається можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
Предметом оспорюваного договору є державне нерухоме майно, балансоутримувачем якого є заклад передвищої фахової освіти, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про освіту».
Таким чином, положення Закону України «Про освіту» містять імперативні приписи щодо заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.
Імперативними приписами частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту» передбачено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
При цьому, надання в оренду нерухомого майна, що тимчасово не задіяне в освітній діяльності, дозволяється лише для його використання, пов'язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу.
Верховний Суд звертав увагу, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.
Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 17.09.2024 у справі № 927/55/23, від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22, від 01.04.2025 у справі № 927/1687/23.
Закон України «Про освіту» не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками.
Отже, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи та з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Як звертав увагу Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, саме в договорі оренди має бути визначено мету використання майна освітнього призначення.
В цій справі судом установлено, що нежитлове приміщення № 121, площею 64,8 кв.м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43 належить на праві власності Міністерству освіти і науки України, передане орендарю в користування не з метою надання послуг, що не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням його учасників, а з метою використання майна освітнього закладу, як зазначено в п. 7.1 Договору «Цільове призначення майна» оспорюваного договору не зазначено жодних умов про можливість використання орендованого майна для надання освітніх послуг, а натомість передбачено, що майно може бути використано за будь-яким цільовим призначенням на розсуд Орендаря (якщо майно не використовується у діяльності закладу протягом більше як три роки), за винятком таких цільових призначень: Склади. Камери схову, архіви; Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп'ютерні клуби та Інтернет-кафе; Пункти обміну валюти, банкомати, платіжні термінали. Торгові автомати. Розміщення технічних засобів і антен операторів телекомунікацій, суб'єктів підприємницької діяльності, які надають послуги зв'язку, послуги доступу до Інтернету, телекомунікації, передання сигналу мовлення. Розміщення реклами на будівлях і спорудах. Продаж книг, газет і журналів; Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини; Стоянка автомобілів. Розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів і вантажів. Станції технічного обслуговування автомобілів, що за висновком суду, є порушенням імперативних приписів частини 4 статті 80 Закону України «Про освіту».
Крім того, підприємницька діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» не пов'язана із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Тобто, Запорізький будівельний фаховий коледж вправі надавати в оренду майно, яке перебуває у нього на балансі, але лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Відповідно до частин 1, 2, 7 статті 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.
Постанова Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, якою затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, має підзаконний характер і має застосовуватися лише у контексті відповідності нормам Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об'єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням.
Невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу, не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Право розпорядження майном в силу ст. 317 Цивільного кодексу України є виключно у власника, а не користувача.
Відповідачем-2 не надано доказів у підтвердження того, що спірне приміщення використовується ним виключно з метою надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Відтак, за результатами оцінки доказів та обставин справи суд приходить до висновку, що при укладенні оспорюваного договору оренди Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Запорізький національний університет, Товариство з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» та Запорізький будівельний фаховий коледж допустили порушення діючого законодавства, що є підставою для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 11.08.2022 № 12/1-3958/д.
Щодо порушення прав позивача, суд зазначає таке.
Передусім оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, вправі пред'являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.
Вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
У даному випадку, як було встановлено судом, спірне нерухоме майно належить до державної власності, власник майна - Держава Україна в особі Міністерства освіти і науки України (позивач), право господарського відання на вказані об'єкти нерухомого майна належить Державному навчальному закладу “Запорізький промисловий центр професійно-технічної освіти (відповідач-2).
Отже, права позивача - Міністерства освіти і науки України (як власника спірного нерухомого майна) були порушені внаслідок укладення незаконного договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Прокурором також заявлено вимогу про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» повернути Запорізькому будівельному фаховому коледжу за актом прийому_передачі нерухоме майно, що належить до державної власності - нежитлове приміщення № 121, площею 64,8 кв.м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що у разі припинення Договору протягом трьох робочих днів Орендар звільняє від своїх речей Майно і повертає його відповідно до акту повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а у випадку, якщо Орендарем виконані невід'ємні поліпшення або проведений капітальний ремонт, то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом.
Балансоутримувач складає акт повернення з оренди орендованого Майна у трьох оригінальних примірниках і надає підписані балансоутримувачем примірники орендарю (п. 4.2 Договору).
Майно вважається повернутим Орендодавцю/Балансоутримувачу з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акту про повернення з оренди орендованого Майна (п. 12.12 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено такі висновки: "За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".
Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 918/862/22, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Відтак, наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину.
При цьому, як вказано у постанові Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 910/9652/23, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту його вчинення, а зобов'язання (права та обов'язки) за цим недійсним (нікчемним) правочином припиняються на майбутнє.
Враховуючи визнання недійсним Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 11.08.2022 № 12/1-3958/д, суд задовольняє позовну вимогу про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» повернути Запорізькому будівельному фаховому коледжу, який є стороною договору оренди та у господарському віданні якого перебуває спірне нерухоме майно, що належить до державної власності - нежитлове приміщення 121, площею 64,8 кв.м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43, за актом прийому-передачі.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідачі 1,2,3 у справі не спростували доводи прокурора та позивача, заперечення відповідачів 1,2,3 спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів-1,-2,-3.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Першого заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Товариства з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ», Запорізького будівельного фахового колледжу задовольнити.
Визнати недійсним Договір оренди № 12/1-3958/д оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 11.08.2022, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (вул. Центральна, буд. 6, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи 42767945), Товариством з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» (вул. Чарівна, 125/1, кв. 59, м. Запоріжжя, 69071, ідентифікаційний код юридичної особи 38839678), Запорізьким будівельним фаховим коледжем (вул. Незалежної України, буд. 43, м. Запоріжжя, 69019, ідентифікаційний код юридичної особи 01242892) щодо нежитлового приміщення № 121, площею 64,8 кв.м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» (вул. Чарівна, 125/1, кв. 59, м. Запоріжжя, 69071, ідентифікаційний код юридичної особи 38839678) повернути Запорізькому будівельному фаховому коледжу (вул. Незалежної України, буд. 43, м. Запоріжжя, 69019, ідентифікаційний код юридичної особи 01242892) за актом прийому передачі нерухоме майно, що належить до державної власності - нежитлове приміщення № 121, площею 64,8 кв.м, другого поверху будівлі навчального корпусу (Літ.А-4) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 43.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (вул. Центральна, буд. 6, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код юридичної особи 42767945) на користь Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, 29 а, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір у розмірі 2018 грн 67 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “НАВЧАЛЬНО-СЕРВІСНИЙ ЦЕНТР “АВТОСВІТ» (вул. Чарівна, 125/1, кв. 59, м. Запоріжжя, 69071, ідентифікаційний код юридичної особи 38839678) на користь Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, 29 а, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір у розмірі 2018 грн 67 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Запорізького будівельного фахового коледжу (вул. Незалежної України, буд. 43, м. Запоріжжя, 69019, ідентифікаційний код юридичної особи 01242892) на користь Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, 29 а, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 02909973, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір у розмірі 807 грн 46 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 26.03.2026.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.co