вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
24 березня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1471/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.
Розглянув матеріали справи
за позовом Берегівської окружної прокуратури, м. Берегове Закарпатської області в інтересах держави в особі
позивача Виноградівської міської ради Закарпатської області, м. Виноградів Закарпатської області
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Карт Маркет», м. Мукачево Закарпатської області
до відповідача 2: Комунальної установи «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради Закарпатської області, м. Виноградів Закарпатської області
про визнання недійсними угод та стягнення 97 350,00 грн
За участю представників:
прокурор - Нірода М.В., посвідчення №084297 від 25.02.2026;
позивача - не з'явився;
відповідача 1 - Севч М.В., адвокат, довіреність від 20.02.2026;
відповідач 2 - не з'явився.
Берегівська окружна прокуратура діючи в інтересах держави в особі Виноградівської міської ради Закарпатської області звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Карт Маркет» та до Комунальної установи «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради Закарпатської області в якій просить суд:
визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 07.09.2021 до договору №4/18 від 19.01.2021 укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Карт Маркет» та Комунальною установою «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради;
визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 09.09.2021 до договору №4/18 від 19.01.2021 укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Карт Маркет» та Комунальною установою «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради;
- стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Карт Маркет» на користь Виноградівської міської ради Закарпатської області кошти в сумі 97 350,00 гривень.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/1471/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2026 року.
Ухвалою від 18 січня 2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №907/1471/25 та постановив здійснювати розгляд справи №907/1471/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
04 лютого 2026 року відповідач 1 подав через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву від 30.12.2025 з долученими письмовими доказами, а також доказами надсилання його копії учасникам справи. У відзиві Товариство повністю заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд здійснювати розгляд справи №907/1471/25 у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Ухвалою суду від 06.02.2026 задоволено клопотання відповідача та призначену справу №907/1470/25 до розгляду в судовому засіданні 05.03.2026 з повідомленням учасників справи.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 24.03.2026 у зв'язку з заявленим прокурором клопотанням для надання можливості останньому подати суду пояснення з приводу заявлення позовної вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів на користь органу місцевого самоврядування. Протокольною ухвалою від 05.03.2026 прокурору встановлено строк до 12.03.2026 для подання письмових пояснень з означеного питання.
12 березня 2026 року прокурором подано письмові пояснення щодо підстав стягнення грошових коштів на користь Виноградівської міської ради Закарпатської області.
Прокурор в судових засіданнях позовні вимоги підтримав в повному обсязі з викладених в позовній заяві підстав.
Представник відповідача 1 в судових засіданнях заперечує проти задоволення позовних вимог з викладених у відзиві на позов підстав.
Позивач та відповідач 2 в судові засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвал від 06.02.2026 та від 05.03.2026 до електронних кабінетів учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 09.02.2026 та від 05.03.2026 відповідно.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Згідно з ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, з огляду з огляду на ту обставину, що відповідно до ухвали суду від 05.03.2026 явка повноважних представників сторін в судовому засіданні не визнавалася обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача 2.
В порядку ст. 240 ГПК України скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) проголошена судом в судовому засіданні 24.03.2026 року.
Правова позиція прокурора.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані недійсністю додаткових угод № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 до укладеного між відповідачами договору №4/18 від 19.01.2021, як таких, що укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», у зв'язку з підвищенням означеними додатковими угодами без визначених законодавством підстав ціни товару в розмірі, що перевищує 10% встановленої в договорі про закупівлю.
У зв'язку з наведеним прокурор зазначає, що розмір безпідставно (зайво) отриманих відповідачем 1 коштів від відповідача 2 в якості оплати вартості поставлених останньому протягом вересня-жовтня 2021 року бензину А-95 та дизельного палива, як різниця між фактично сплаченою Покупцем їх вартістю та сумою, яку він повинен був сплатити без врахування зміненої означеними додатковими угодами ціни палива, становить 97 350,00 грн, які просить стягнути з відповідача 1 у справі на користь Виноградівської міської ради Закарпатської області як головного розпорядника бюджетних коштів Виноградівської міської територіальної громади, за чий рахунок відбувалося фінансування укладеного відповідачами договору.
Письмові пояснення позивачів.
Позивачем не подано суду жодних пояснень щодо предмету позовних вимог у даній справі.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач у поданому суду відзиві на позовну заяву від 04.02.2026 та згідно з поясненнями представника в судовому засіданні заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. З посиланням на приписи п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зазначає, що обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії, а належними доказами щодо коливання зміни ціни на товар є цінові довідки Закарпатської торгово-промислової палати №Ц-26/1, №Ц-26/2, №Ц-26/3 від 09.04.2021р., № Ц-50/1, № Ц50/2 та № Ц50/3 від 17.06.2021, №Ц-66/1, № Ц-66/2, № Ц-66/3 від 10.08.2021, що були підставою для укладення трьох додаткових угод до договору.
Звертає увагу, що на час звернення прокурор з цим позовом до суду договір від 19.01.2021 року № 4/18, додаткові угоди до нього, в тому числі, додаткова угода №2 та № 3, є дійсними, не оскаржувались, не визнані недійсними в установленому порядку, зокрема, в частині визначеної ціни (вартості) Товару, і не є такими в силу закону, не розірвані та виконані сторонами в повному обсязі, а відтак, підстави для розрахунку Товару за іншою ціною, аніж узгоджено сторонами, відсутні, а прокурором не доведено в даному випадку належними засобами доказування заявлені ним позовні вимоги про стягнення зайво сплачених коштів, оскільки, чинним законодавством України унормовано, що зміна ціни виконаного договору не допускається, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність вимог прокурора.
Відповідь на відзив.
Подані прокурором 24.02.2026 та позивачем 04.03.2026 відповіді на відзив, як такі, що подано з пропуском встановленого в ухвалі від 18.01.2026 строку на їх подання залишені судом без розгляду відповідно до вимог ст. 118 ГПК України, про що судом постановлено протокольну ухвалу в судовому засіданні 05.03.2026 року.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
19 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Карт Маркет» (надалі - ТОВ «Карт Маркет» та/або Постачальник, та/або відповідач 1) та Комунальною установою «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради Закарпатської області (надалі - Установа та/або Покупець, та/або відповідач 2) за наслідками проведення закупівлі UA-2020-12-07-003289-a (звіт про результати процедури закупівлі від 30.12.2020) був укладений Договір за №4/18 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у встановлений строк у власність Покупця Товар (партію товару): «Код за ДК 021:2015 - 09130000-9 - Нафта і дистиляти (Бензин А-95 та Дизельне паливо)», згідно заявок Покупця залежно від його потреби, а Замовник, в свою чергу, зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору).
За змістом п.п. 1.2., 1.4. Договору найменування (номенклатура, асортимент), ціна Товару визначена у Специфікації (Додаток №1) до договору, що є його невід'ємною частиною. Відпуск Товару з АЗС здійснюється за талонами (скретч-картками) на отримання товару відповідно «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 року.
Згідно з п.п. 3.1., 3.2. Договору його ціна становить 764 700,00 грн (з ПДВ) та може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Ціна та загальна вартість Товару визначається у видаткових документах, що надаються Постачальником Покупцю (видаткові накладні, акти прийому-передачі). Ціна Товару визначається з урахуванням податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені витрат на страхування, навантаження, розвантаження, сплату митних тарифів та усіх інших витрат.
Усі розрахунки за договором проводяться у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів Покупцем на рахунок Постачальника.
Розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати поставлених партій Товару на підставі рахунку-фактури та видаткової накладної протягом 30 календарних днів з моменту фактичного отримання Товару за наявності реального фінансування (п.п. 4.1.-4.3. Договору).
Відповідно до п. 10.1. Договору він набуває чинності з дня його підписання та проставлення ними своїх печаток (у разі їх використання) і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Згідно з підписаним відповідачем Додатку №1 до Договору (Специфікація) визначено найменування товару, що підлягає поставці за Договором, його кількість та ціну, визначивши, зокрема, що предметом поставки є бензин А-95 в кількості 3000 літрів, ціною 23,90 грн за 1 літр (з ПДВ) на суму 71 700,00 грн та дизельне паливо в кількості 35 000 літрів, ціною 19,80 грн за 1 літр на суму 693 000,00 грн, загальною вартістю 764 700,00 грн.
Судом встановлено також, що протягом строку дії Договору між його сторонами були укладені такі додаткові угоди:
- додаткова угода № 1 від 12.05.2021 про зміну (збільшення) ціни товару зі зменшенням обсягу закупівлі шляхом викладення Додатку №1 до Договору (Специфікації) в новій редакції, за якою вартість 1 літра бензину А-95 (з ПДВ) становить 26,29 грн, а 1 літра дизельного палива (з ПДВ) - 21,78 грн;
- додаткова угода № 2 від 07.09.2021 про зміну (збільшення) ціни товару зі зменшенням обсягу закупівлі шляхом викладення Додатку №1 до Договору (Специфікації) в новій редакції, за якою вартість 1 літра бензину А-95 (з ПДВ) становить 28,91 грн, а 1 літра дизельного палива (з ПДВ) - 23,95 грн;
- додаткова угода № 3 від 09.09.2021 про зміну (збільшення) ціни товару зі зменшенням обсягу закупівлі шляхом викладення Додатку №1 до Договору (Специфікації) в новій редакції, за якою вартість 1 літра бензину А-95 (з ПДВ) становить 31,80 грн, а 1 літра дизельного палива (з ПДВ) - 26,34 грн;
- додаткова угода №4 від 22.12.2021 про продовження терміну дії Договору на термін, достатній для проведення процедури тендерних закупівель.
Вказані додаткові угоди № 1 від 12.05.2021, № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 містять посилання на наявне коливання цін на ринку палива, що за позицією відповідача підтверджується долученими до позову та відзиву доказами - листами ціновими довідками Закарпатської торгово-промислової палати №Ц-26/1, №Ц-26/2, №Ц-26/3 від 09.04.2021р., № Ц-50/1, № Ц50/2 та № Ц50/3 від 17.06.2021, №Ц-66/1, № Ц-66/2, № Ц-66/3 від 10.08.2021, які зазначені також і в самих додаткових угодах про зміну ціни бензину А-95 та дизельного палива.
Судом встановлено та учасниками справи визнається, що на виконання умов Договору Постачальник протягом квітня-жовтня 2021 року поставив, а Покупець прийняв бензин А-95 обсягом 1900 літрів на суму 52 640,00 грн та дизельне паливо обсягом 28 650 літрів на суму 711 011,00 грн, а саме:
- відповідно до видаткової накладної №СЧ-000964 від 07.04.2021 Постачальником продано Покупцю 300 літрів бензину А-95 за ціною 16,50 грн за 1 літр (без ПДВ) на суму 7170,00 грн (з ПДВ) та 3500 літрів дизельного палива за ціною 19,917 грн за 1 літр (без ПДВ) на суму 69 300,00 грн (з ПДВ), на загальну суму поставки 76 470,00 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаною відповідачами видатковою накладною №СЧ-000964 від 07.04.2021 та не заперечується учасниками справи;
- відповідно до видаткової накладної №СЧ-001540 від 14.05.2021 Постачальником продано Покупцю 300 літрів бензину А-95 за ціною 21,908 грн за 1 літр (без ПДВ) на суму 7887,00 грн (з ПДВ) та 3500 літрів дизельного палива за ціною 18,15 грн за 1 літр (без ПДВ) на суму 76 230,00 грн (без ПДВ), на загальну суму поставки 84 117,00 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаною відповідачами видатковою накладною №СЧ-001540 від 14.05.2021 та не заперечується учасниками справи;
- відповідно до видаткової накладної №СЧ-003745 від 08.09.2021 Постачальником продано Покупцю 2000 літрів дизельного палива за ціною 19,958 грн за літр (без ПДВ) на суму 47 900,00 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаною відповідачами видатковою накладною №СЧ-003745 від 08.09.2021 та не заперечується учасниками справи;
- відповідно до видаткової накладної №СЧ-003746 від 08.09.2021 Постачальником продано Покупцю 500 літрів бензину А-95 за ціною 24,092 грн за 1 літр (без ПДВ) на суму 14 455,00 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаною відповідачами видатковою накладною №СЧ-003746 від 08.09.2021 та не заперечується учасниками справи;
- відповідно до видаткової накладної №СЧ-003723 від 09.09.2021 Постачальником продано Покупцю 2840 літрів дизельного палива за ціною 21,950 грн за літр (без ПДВ) на суму 74 805,60 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаною відповідачами видатковою накладною №СЧ-003723 від 09.09.2021 та не заперечується учасниками справи;
- відповідно до видаткової накладної №СЧ-004458 від 18.10.2021 Постачальником продано Покупцю 6000 літрів дизельного палива за ціною 21,950 грн за літр (без ПДВ) на суму 158 040,00 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаною відповідачами видатковою накладною №СЧ-004458 від 18.10.2021 та не заперечується учасниками справи;
- відповідно до видаткової накладної №СЧ-004453 від 18.10.2021 Постачальником продано Покупцю 800 літрів бензину А-95 за ціною 24,092 грн за 1 літр (без ПДВ) на суму 23 128,00 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаною відповідачами видатковою накладною №СЧ-004453 від 18.10.2021 та не заперечується учасниками справи;
- відповідно до видаткової накладної №СЧ-004459 від 20.10.2021 Постачальником продано Покупцю 5810 літрів дизельного палива за ціною 21,950 грн за літр (без ПДВ) на суму 153 035,40 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаною відповідачами видатковою накладною №СЧ-004459 від 20.10.2021 та не заперечується учасниками справи;
- відповідно до видаткової накладної №СЧ-004460 від 20.10.2021 Постачальником продано Покупцю 5000 літрів дизельного палива за ціною 21,950 грн за літр (без ПДВ) на суму 131 700,00 грн (з ПДВ), що підтверджується підписаною відповідачами видатковою накладною №СЧ-004460 від 20.10.2021 та не заперечується учасниками справи.
Зокрема, подані суду докази свідчать, що в оспорюваний прокурором період постачання - вересень-жовтень 2021 року за видатковими накладними №СЧ-003745 від 08.09.2021, №СЧ-003746 від 08.09.2021, №СЧ-003723 від 09.09.2021, №СЧ-004458 від 18.10.2021, №СЧ-004453 від 18.10.2021, №СЧ-004459 від 20.10.2021, №СЧ-004460 від 20.10.2021 обсяг постачання бензину А-95 становив 1300 літрів на суму 37 583,00 грн, а дизельного палива - 21 650 літрів на суму 565 481,00 грн.
Встановлено також, що Покупцем здійснено оплату за отримане від Постачальника паливо за Договором в повному обсязі, на загальну суму 763 651,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №742 від 08.04.2021 (на суму 76 470,00 грн), №1238 від 17.05.2021 (на суму 77 583,00 грн), №1245 від 19.05.2021 (на суму 6534,00 грн), №2185 від 08.09.2021 (на суму 47 900,00 грн), №2184 від 08.09.2021 (на суму 14 455,00 грн), №2196 від 09.09.2021 (на суму 74 805,60 грн), №2607 від 20.10.2021 (на суму 158 040,00 грн), від 20.10.2021 (на суму 23 128,00 грн), №2666 від 04.11.2021 (на суму 284 735,40 грн).
Стверджуючи про безпідставність та незаконність внесених сторонами в Договір змін в частині збільшення вартості палива та, відповідно, недійсність додаткових угод № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 до Договору відповідно до ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», прокурор просить такі додаткові угоди визнати недійсними та в порядку застосування наслідків недійсності правочину шляхом реституції - стягнути з відповідача зайво сплачені відповідачем 2, як Споживачем, грошові кошти за придбане у вересні та жовтні 2021 року включно пальне в загальній сумі 97 350,00 грн, які просить стягнути з відповідача 1 у справі на користь Виноградівської міської ради Закарпатської області як головного розпорядника бюджетних коштів Виноградівської міської територіальної громади, за чий рахунок відбувалося фінансування укладеного відповідачами договору.
Означена сума прокурором обрахована як різниця між фактично сплаченою позивачем вартістю пального (бензину А-95 та дизельного палива) за ціною, яка визначалася відповідно до недійсних додаткових угод до Договору та встановленою відповідачами в Додатку №1 до Договору (з урахуванням внесених Додатковою угодою № 1 від 12.05.2021) вартістю пального (1 літр бензину А-95 (з ПДВ) - 26,29 грн та 1 літр дизельного палива (з ПДВ) - 21,78 грн), яка повинна була оплачуватися відповідачем 2 на користь відповідача 1 з врахуванням недійсності внесених в Договір подальших змін щодо збільшення вартості пального в розмірі, що перевищує 10% від початково визначеної в Договорі його ціни.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено позивачем Виноградівську міську раду Закарпатської області, в обґрунтуванні наявності підстав для представництва якої та необхідність захисту інтересів держави прокурор зазначає, що на означений орган місцевого самоврядування покладено обов'язки із забезпечення ефективного використання бюджетних коштів місцевого бюджету Виноградівської міської територіальної громади підпорядкованими органами, в тому числі Комунальною установою «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради Закарпатської області, якою шляхом укладення оспорюваних додаткових угод порушено вимоги чинного законодавства, принципи максимальної ефективності та економії, недискримінації учасників, які призвели до безпідставної зміни істотних умов договору та зростання ціни за одиницю товару, покладення на бюджетну установу економічно невигідних зобов'язань щодо витрачання бюджетних коштів.
При цьому, за позицією прокурора, бездіяльність позивача в частині невизнання недійсними додаткових угоду до Договору та нестягнення з Постачальника зайво отриманих коштів за Договором порушує економічні інтереси держави не відповідає суспільному інтересу, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Так, для вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Виноградівської міської ради Закарпатської області в суді відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Берегівська окружна прокуратура звернулася з листом-запитом №07.53-101-2465 вих-25 від 24.10.2025 до Виноградівської міської ради в особі голови ради з проханням в строк до 24.11.2025 надати докази щодо вжитих радою заходів представницького характеру щодо повернення безпідставно отриманих відповідачем коштів у зв'язку з укладенням до Договору додаткових угод про збільшення ціни товару з порушенням вимог ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
На адресу Берегівської окружної прокуратури Виноградівська міська рада Закарпатської області листом №11732-25 від 25.11.2025 повідомила, що не вбачає достатніх підстав для ініціювання судового провадження та не здійснюватиме подальших дій позовного характеру щодо стягнення коштів з відповідача 1 у справі.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Виноградівської міської ради Закарпатської області, прокурор у позовній заяві та згідно з поясненнями в судовому засіданні стверджує, що у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування наділений владними повноваженнями, оскільки є розпорядником коштів місцевого бюджету територіальної громади м. Виноградів Берегівського району Закарпатської області, а відтак і уповноважена на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів.
Підставою позовних вимог у цій справі прокурор зазначає, що сторони Договору всупереч інтересам держави, без будь-яких належних підстав та з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» уклали недійсні додаткові угоди, якими суттєво збільшили ціну за одиницю товару, що призвело до нераціонального та неефективного використання 97 350,00 грн з місцевого бюджету, що не відповідає меті цього Закону та гарантованим державою принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі за бюджетні кошти. При цьому правовідносини, пов'язані з використанням коштів місцевого бюджету, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за недійсними угодами такому інтересу не відповідає і порушує права та інтереси територіальної громади в особі Ради, яка не вживала заходів для повернення зазначених коштів, хоча була обізнана про стверджувані порушення.
Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно з ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Частинами першою та четвертою статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як вже зазначалось вище, Берегівською окружною прокуратурою в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом №07.53-101-2465 вих-25 від 24.10.2025 пропоновано Виноградівській міській раді Закарпатської області вжити заходів щодо належного захисту інтересів держави та подання до суду позовної заяви про визнання недійсним додаткових угод до Договору та стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Виноградівська міська рада Ужгородського району Закарпатської області є органом до компетенції якого віднесено повноваження з контролю за використанням бюджетних коштів територіальної громади м. Виноградів, в тому числі й щодо повернення заяво сплачених коштів місцевого бюджету, відповідний позов органом місцевого самоврядування до відповідача не подавався, а відтак, Берегівською окружною прокуратурою згідно з листом-повідомленням повідомлено позивача про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв'язку з необхідністю визнання недійсними додаткових угод до Договору та стягнення безпідставно сплачених бюджетних коштів та про подання відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі № 903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Отже, із наведеного вбачається, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що Виноградівською міською радою Закарпатської області не здійснюється захист інтересів держави у спірних правовідносинах (що підтверджується також і листом позивача від 25.11.2025 за №11732-25), а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави, а відповідні заперечення відповідача щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду та невірно обраного позивача судом відхиляються.
Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокурату», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувані порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Щодо спірних правовідносин.
За положеннями ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України (тут і надалі - ГК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст.509,526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.ч. 1-3 ст. 180 ГК України).
Підставою позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 до Договору №4/18 від 19.01.2021 року та стягнення безпідставно (надмірно) сплачених грошових коштів прокурор визначає положення Закону України «Про публічні закупівлі», які були чинні на час внесення змін до Договору.
Враховуючи, що Договір №4/18 від 19.01.2021 року, який прокурором визначено в якості підстави заявленого позову, укладено сторонами за наслідком проведеної відповідачем 2 публічної закупівлі за бюджетні кошти (UA-2020-12-07-003289-a), до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Закону України «Про публічні закупівлі».
Як передбачено ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» (тут і надалі - у редакції, яка діяла на момент існування спірних правовідносин) замовниками є суб'єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.
До замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об'єднання територіальних громад (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Положеннями ч. 2 ст. 189 ГК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору.
За встановленими у даній справі обставинами, в момент підписання сторонами Договору №4/18 від 19.01.2021 року між сторонами даного договору досягнуто згоди щодо істотних умов предмета закупівлі, зокрема, обсягу закупівлі, ціни предмета закупівлі, встановивши в Додатку №1 до Договору останню в розмірі 23,90 грн за 1 літр бензину А-95 (з ПДВ) та 19,80 грн за 1 літр дизельного палива (з ПДВ) та, в подальшому, в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» збільшивши відповідну ціну 1 літра бензину А-95 до 26,29 грн (з ПДВ) та 1 літра дизельного палива до 21,78 грн (з ПДВ), тобто в межах встановленої Законом 10-відсоткової межі збільшення ціни (додаткова угода №1 від 12.05.2021 до Договору).
Водночас, надалі - протягом 07-09 вересня 2021 року до Договору №4/18 від 19.01.2021 року сторонами укладено ряд додаткових угод, якими повторно збільшено ціну бензину та дизельного палива.
Надаючи оцінку доводам прокурора про недійсність додаткових угод № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 до Договору, як таких, що укладені з порушенням вимог чинного на час їх укладення законодавства України про публічні закупівлі, суд зважає на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
При цьому, суд враховує, що відповідне збільшення ціни закупівлі товару у договорі закупівлі товару сторонами договору повинно бути доведено та документально підтверджено факт коливання ціни такого товару на ринку у бік збільшення за період з дати укладення відповідно основного договору до дати укладення Додаткової угоди №1, від дати укладення Додаткової угоди №1 до дати укладення Додаткової угоди №2, від дати укладення Додаткової угоди №2 до дати укладення Додаткової угоди №5 і так далі.
Крім того, положеннями п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено можливість зміни істотних умов договору про закупівлю в разі зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Як встановлено вище, наслідком внесення сторонами змін до Договору у вересні 2021 року стало збільшення ціни палива, а саме:
- додатковою угодою № 2 від 07.09.2021 відповідачами збільшено ціну 1 літра бензину А-95 з 26,29 грн до 28,91 грн (з ПДВ), а 1 літра дизельного палива - з 21,78 грн до 23,95 грн (з ПДВ);
- додатковою угодою № 3 від 09.09.2021 відповідачами збільшено ціну 1 літра бензину А-95 з 28,91 грн до 31,80 грн (з ПДВ), а 1 літра дизельного палива - з 23,95 грн до 26,34 грн (з ПДВ).
Підставою внесення означених змін в Договір відповідно до пояснень відповідача та долучених до матеріалів справи доказів сторонами Договору визначено цінові довідки Закарпатської торгово-промислової палати № Ц-50/1, № Ц50/2 та № Ц50/3 від 17.06.2021, №Ц-66/1, № Ц-66/2, № Ц-66/3 від 10.08.2021, які зазначені також і в самих додаткових угодах № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 до Договору про зміну ціни бензину А-95 та дизельного палива.
При цьому, вказані довідки критично оцінюються судом, позаяк такі не містять інформації щодо коливання ціни на паливо, що за змістом вищенаведених приписів ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є єдиною умовою та підставою зміни первісно встановленої ціни. У вказаних документах не наведено динаміку зміни ціни в бік збільшення, у них відсутній аналіз вартості бензину А-95 та дизельного палива на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання такої ціни на ринку, починаючи з дати укладення договору і до дати пропонованої зміни умов договору, а відтак наведені документи не можуть вважатися належним обґрунтуванням для зміни істотних умов договору.
Так, зокрема, належним доказом на підтвердження наявності відповідного коливання ціни могли б вважатися аналітичні матеріали щодо порівняння середньозважених цін на паливо, які б давали можливість встановити дійсне збільшення ціни товару, відсоток такого збільшення порівняно з датою укладення Договору, в який пропонується внести зміни, ане шляхом вибору довільного періоду порівняння та застосування, у зв'язку з цим, непідтверджених пропорцій збільшення ціни.
Більше того, відповідно до примітки до даних цінових довідок Закарпатської торгово-промислової палати вони носять виключно інформативний характер і не можуть розглядатися як підтверджуючий документи.
Позатим, у ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
При цьому, суд зазначає, що наявність факту збільшення ціни за одиницю товару за змістом вищенаведених приписів п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є єдиною умовою та підставою зміни первісно встановленої ціни. На підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору.
Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.
Аналогічна правова міститься у постанові Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №910/4474/17, постанові Вищого господарського суду України від 15.05.2014 у справі №904/3255/13.
Крім того, переглядаючи вказані справи за касаційними скаргами відповідачів, Верховний Суд погодився із висновками судів апеляційної інстанції, що сторони у випадку коливання цін на ринку (як в бік зменшення, так і в бік збільшення ціни) наділені правом вносити зміни до ціни товару декілька разів, але не більше, ніж на 10 % від ціни за одиницю товару, і такі зміни сторони вносять з урахуванням вже внесених попередніх змін. Для внесення змін до умов договору щодо ціни товару визначальним є не просто коливання ціни, а й те, що таке коливання сторонами не було враховано попередніми змінами. Суд звернув увагу, що існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинно бути доведеним, документально підтвердженим. Тобто відповідні документи, що підтверджують коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.
Так, Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначив, що метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
Отже, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %.
Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд зазначає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод), а підвищення більш як на 10 % шляхом так званого «каскадного» укладення додаткових угод є недобросовісною діловою практикою з боку Продавця.
Відповідна правова позиція послідовно викладається у постановах Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 927/568/21; від 09.06.2022 № 927/636/21; від 31.05.2022 № 927/515/21; від 25.11.2022 № 927/563/20.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 надано висновок про застосування законодавства про публічні закупівлі в цій частині, за яким у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Від наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду не відступила і у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24, зазначивши, що «…зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, в тому числі і у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Зміни та доповнення до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внесені Законом № 1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару» (п.п. 205-207 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).
З урахуванням наведеного, відхиляються судом заперечення відповідача 1 у справі, позаяк заявлені прокурором вимоги обґрунтовуються протиправністю збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, а не обмеженнями щодо строків зміни ціни за одиницю товару.
В даному аспекті відхиляються судом також й аргументи відповідача щодо неможливості зміни ціни виконаного договору, позаяк предметом позовних вимог прокурором визначено спростування дійсності означених змін (про зміну ціни договору), а не внесення змін до укладеного відповідачами Договору.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачами без будь-яких належних на те підстав, без належно обґрунтованого документального підтвердження щодо коливання ціни на паливо, з грубим порушенням норм Закону України «Про публічні закупівлі» та положень Договору, укладено додаткові угоди № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 до Договору №4/18 від 19.01.2021 року, якими змінено ціну за одиницю товару у сторону збільшення при відсутності документально підтвердженого коливання цін такого товару на ринку на дату зміни/пропонування зміни порівняно з датою укладення договору, що призвело до того, що ціна палива (бензину А-95 та дизельного палива), як істотна умова Договору, була змінена за відсутності правових підстав для відповідної зміни та з перевищенням гранично допустимих обсягів збільшення ціни (10%).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 цього Кодексу (частина перша) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Наведені вище обставини свідчать про протиправність внесених відповідачами змін до Договору та, відповідно, наявність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 до Договору №4/18 від 19.01.2021 року, позаяк порушення норм Закону України «Про публічні закупівлі» сторонами мали системний характер, а під час розгляду справи в суді знайшли свої документальне підтвердження доводи прокурора про перевищення встановленого Законом України «Про публічні закупівлі» ліміту можливого збільшення, а відтак позовні вимоги прокурора в цій частині підлягають до задоволення судом.
При цьому, з огляду на приписи ч. 1 ст. 236 ЦК України за якими нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, беручи до уваги встановлену судом недійсність змін, що внесені до Договору Додатковими угодами № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021, застосуванню між сторонами в спірний період підлягали зазначені в Договорі положення щодо ціни бензину та дизельного палива, обсягів постачання та ціни Договору, з урахуванням внесених додатковою угодою № 1 від 12.05.2021 змін.
Варто зауважити, що, з урахуванням встановлених судом обставин даної справи, визнання недійсної (нікчемною) будь-якої додаткової угоди, якою змінено ціну, тягне за собою визнання недійсними (нікчемними) всіх послідуючих додаткових угод, оскільки кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару тому є похідною від попередніх додаткових угод та є недійсною, якщо ціна за такою угодою перевищує можливе підвищення ціни за одиницю товару більше, ніж на 10 %, визначених у статті 36 3акону України «Про публічні закупівлі» у порівнянні з первісною ціною без врахування змін внесених на підставі нікчемних додаткових угод.
З урахування викладеного, суд висновує, що сторонами Договору під час укладення Додаткових угод № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 до Договору допущено зловживання своїм правом на зміну умов договору, здійснивши збільшення ціни товару, в результаті чого вартість бензину та дизельного палива зросла майже на 25% - з 23,9 грн за 1 літр (з ПДВ) за Договором до 31,8 грн за 1 літр (з ПДВ) - за Додатковою угодою № 3 від 09.09.2021 до Договору (бензин) та з 19,80 грн за 1 літр (з ПДВ) за Договором до 26,34 грн за 1 літр (з ПДВ) за Додатковою угодою № 3 від 09.09.2021 до Договору (дизельне паливо).
Таким чином, внесення сторонами змін до Договору відповідно до Додаткових угод № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 суперечить вимогам ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині збільшення ціни закупівлі за відсутності належних документально обґрунтованих підстав для внесення означених змін та поза межами встановленої законом граничної межі її збільшення та свідчить про недійсність відповідних змін до Договору, які внесені означеними Додатковими угодами до Договору.
Водночас, сам факт виконання сторонами Договору з урахуванням означених додаткових угод не має значення для встановлення їх нікчемності, а відтак, заперечення відповідача в цій частині відхиляються судом.
В силу приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, згідно із п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
У ст. 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Таким чином, обов'язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами Глави 54 ЦК України (правова позиція Об'єднаної палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19).
Судом встановлено, що сторонами Договору, всупереч інтересів держави та зі зловживанням правом, без будь-яких належних на те підстав та жодного належно обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни на паливо, в порушення норм Закону України «Про публічні закупівлі» та положень Договору, укладено Додаткові угоди, згідно яких збільшено ціну за одиницю товару, що, в свою чергу, не відповідає вимогам тендерної документації.
Недійсність додаткових угод, з врахуванням обставин даної справи, визначає необхідність регулювання зобов'язання між сторонами за положеннями укладеного Договору (з урахуванням внесених додатковою угодою № 1 від 12.05.2021 змін), проте без тих змін, які були внесені до нього Додатковими угодами № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021.
Так, за встановленими у справі обставинами, на виконання умов укладеного між сторонами Договору №4/18 від 19.01.2021 року ТОВ «Карт Маркет» у вересні та жовтні 2021 року поставив, а відповідач 2, в свою чергу за видатковими накладними №СЧ-003745 від 08.09.2021, №СЧ-003746 від 08.09.2021, №СЧ-003723 від 09.09.2021, №СЧ-004458 від 18.10.2021, №СЧ-004453 від 18.10.2021, №СЧ-004459 від 20.10.2021, №СЧ-004460 від 20.10.2021, прийняв бензин А-95 обсягом 1300 літрів та дизельне паливо - 21 650 літрів, вартість яких, з урахуванням визначеної в Додатку №1 до Договору (з урахуванням внесених додатковою угодою № 1 від 12.05.2021 змін) ціни 1 літра бензину А-95 - 26,29 грн та 1 літра дизельного палива - 21,78 грн (без врахування внесених змін за недійсними Додатковими угодами) становить загалом 505 714,00 грн (26,29 * 1300 + 21,78 * 21 650).
При цьому, починаючи з вересня 2021 року означені обсяги палива відповідачем 2 оплачувалися, виходячи зі збільшеної його ціни за недійсними додатковими угодами до Договору.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги оплату Комунальною установою «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради Закарпатської області вартості поставленого за Договором у вересні-жовтні 2021 року бензину А-95 та дизельного палива в загальному розмірі 603 064,00 грн (платіжні доручення №2185 від 08.09.2021, №2184 від 08.09.2021, №2196 від 09.09.2021, №2607 від 20.10.2021, від 20.10.2021, №2666 від 04.11.2021), суд доходить висновку, що в результаті укладення недійсних додаткових угод відповідачем 1 зайво отримано 97 350,00 грн (603 064,00 грн - 505 714,00 грн) за придбане за видатковими накладними №СЧ-003745 від 08.09.2021, №СЧ-003746 від 08.09.2021, №СЧ-003723 від 09.09.2021, №СЧ-004458 від 18.10.2021, №СЧ-004453 від 18.10.2021, №СЧ-004459 від 20.10.2021, №СЧ-004460 від 20.10.2021 паливо.
Резюмуючи викладене, суд зауважує, що порушення процедури державних закупівель та укладення додаткових угод № 2 від 07.09.2021 та № 3 від 09.09.2021 до Договору унеможливлює раціональне та ефективне використання державних коштів і створюють загрозу інтересам держави у подальшому. Як наслідок, указане призвело до необхідності додаткового витрачання коштів з бюджету, та свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, що створює загрозу державним інтересам у подальшому.
Відтак, суд доходить до висновку, що із відповідача слід стягнути надмірно сплачені кошти за постачання електричної енергії в сумі 97 350,00 грн.
Надаючи оцінку вимогам прокурора про стягнення спірної суми на користь позивача, як органу місцевого самоврядування до сфери управління якого входить відповідач 2 у справі, суд враховує висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, за якими органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
На території Виноградівської міської територіальної громади таким органом місцевого самоврядування є Виноградівської міської ради Закарпатської області, яка реалізовує компетенцію із забезпечення виконання бюджету, здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.
У вже згадувані постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду за подібних обставин справи зазначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - в даній справі мешканців Виноградівської територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси місцевої територіальної громади, у зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).
Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від протилежних висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21 (підпункт 1.2 пункту 5.27) та від 01.02.2023 у справі № 924/996/21, у яких Суд відхилив доводи прокурора щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень здійснювати захист законних інтересів держави у правовідносинах, пов'язаних із закупівлею комунальними закладами товарів за бюджетні кошти, з посиланням на те, що наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинне реагувати комунальне підприємство як суб'єкт господарських відносин, а також з посиланням на те, що відповідні органи місцевого самоврядування не були сторонами договорів про закупівлю.
У контексті заявлених прокурором позовних вимог про стягнення грошових коштів на користь органу місцевого самоврядування суд також звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, де вказано, зокрема, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.
За змістом п.п. 1.1., 1.2. Статуту Комунальної установи «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради Закарпатської області, затвердженого рішенням першої сесії Виноградівської міської ради 8 скликання від 21.12.2020 за №26 Комунальна установа знаходиться у комунальній власності Виноградівської міської територіальної громади, згідно рішення першої сесії Виноградівської міської ради восьмого скликання «Про вступ у права засновника комунальної установи «Центр з обслуговування закладів освіти Виноградівського району» Виноградівської районної ради Закарпатської області» № 26 від 21.12.2020 року; створена на базі комунального майна Виноградівської міської ради Закарпатської області.
Засновником Комунальної установи є Виноградівська міська рада Закарпатської області, яка представляє спільні інтереси територіальної громади. Засновник здійснює фінансування, матеріально - технічне забезпечення, надає необхідні будівлі, інженерні комунікації, обладнання, транспортні засоби, встановлює їх статус.
Суд зазначає, що за висновками Верховного Суду, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).
Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Ураховуючи наведене, Комунальна установа «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради Закарпатської області у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є покупцем товару (бензину та дизельного палива) в обсязі та в межах видатків, що визначені Виноградівською міською радою Закарпатської області (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).
Згідно із частиною четвертою статті 48 БК України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців м. Виноградів; завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності; неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольною органу місцевого самоврядування Комунальною установою незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, суд висновує про наявність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконними правочинами саме на користь органу місцевого самоврядування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення судом в заявленому обсязі.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати прокурора по сплаті судового збору на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом порівну на відповідачів у справі, позаяк саме з їх неправильних дій (внесення змін до Договору з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі») і виник даний спір між сторонами.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсною Додаткову угоду №2 від 07.09.2021 до Договору №4/18 від 19.01.2021 року, укладеного між Комунальною установою «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради Закарпатської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карт Маркет».
3. Визнати недійсною Додаткову угоду №3 від 09.09.2021 до Договору №4/18 від 19.01.2021 року, укладеного між Комунальною установою «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради Закарпатської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Карт Маркет».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карт Маркет» (89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Берегівська-об'їзна, буд. 11, код ЄДРПОУ 36908681) на користь Виноградівської міської ради Закарпатської області (90300, м. Виноградів Берегівського району Закарпатської області, пл. Миру, буд. 5, код ЄДРПОУ 04053677) 97 350,00 грн (дев'яносто сім тисяч триста п'ятдесят гривень 00 копійок) безпідставно отриманих коштів.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карт Маркет» (89600, м. Мукачево Закарпатської області, вул. Берегівська-об'їзна, буд. 11, код ЄДРПОУ 36908681) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 3633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
6. Стягнути з Комунальної установи «Центр з обслуговування закладів освіти» Виноградівської міської ради Закарпатської області (90300, м. Виноградів Берегівського району Закарпатської області, вул. Копанська, буд. 10, код ЄДРПОУ 43229131) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 3633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 26 березня 2026 року.
Суддя Лучко Р.М.