12.03.2026 м.Дніпро Справа № 904/28/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.,
за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С.
представника позивача - Іванчик П.В.
представника відповідача -2 (апелянта) - Лещинець Л.В.
представника третьої особи - Нестеров Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2026 (суддя Манько Г.В.) у справі № 904/28/26
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНТРАФОРА ДНІПРО»
до відповідача-1: фізичної особи-підприємця Юрченка Григорія Анатолійовича
до відповідача-2: фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦИФРОТЕХ»
про стягнення збитків у розмірі 202 630 євро
Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, згідно якого просить стягнути солідарно з фізичної особи - підприємця Юрченко Григорія Анатолійовича та фізичної особи - підприємця Хрипта Володимира Івановича суму збитків у розмірі 202 630 євро у гривневому еквіваленті за офіційним курсом, що буде діяти на день фактичного виконання судового рішення (день здійснення платежу). Судові витрати просить покласти на відповідачів.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про забезпечення позову, згідно якої просить до набрання законної сили рішення суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНТРАФОРА ДНІПРО» до фізичної особи-підприємця Юрченко Григорія Анатолійовича та фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про стягнення збитків, у межах ціни позову 10 040 296,24 грн., вжити заходів забезпечення позову та заборонити ЮРЧЕНКО ГРИГОРІЮ АНАТОЛІЙОВИЧУ, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню наступного нерухомого майна: земельної ділянки кадастровий номер 1221455400:02:008:1224; земельної ділянки кадастровий номер 1221455400:02:008:1225; будинку АДРЕСА_1 ; будинку АДРЕСА_1 . Просить до набрання законної сили рішення суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНТРАФОРА ДНІПРО» до фізичної особи-підприємця Юрченко Григорія Анатолійовича та фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про стягнення збитків, у межах ціни позову 10 040 296,24 грн., вжити заходів забезпечення позову та заборонити ХРИПТІ ВОЛОДИМИРУ ІВАНОВИЧУ, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню наступного нерухомого майна: квартира АДРЕСА_2 ; квартира АДРЕСА_3 ; квартира АДРЕСА_4 ; квартири АДРЕСА_5 .
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2026 заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» про забезпечення позову задоволено частково.
До набрання законної сили рішення суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНТРАФОРА ДНІПРО» до фізичної особи-підприємця Юрченко Григорія Анатолійовича та фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про стягнення збитків, у межах ціни позову 10040296 грн. 24 коп., вжито заходів забезпечення позову та заборонено ХРИПТІ ВОЛОДИМИРУ ІВАНОВИЧУ ( АДРЕСА_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню наступного нерухомого майна:
квартира АДРЕСА_2 ;
квартира АДРЕСА_3 ;
квартира АДРЕСА_4 ;
квартири 27, що знаходиться в будинку 80, корпус 1 по вулиці Легоцького Тиводара, у м. Ужгород, Ужгородський район, Закарпатська область.
В решті вимог заяви відмовлено.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, господарський суд встановив, що станом на 10.02.2025 нерухоме майно, а саме земельна ділянка (кадастровий номер 1221455400:02:008:1224); земельна ділянка (кадастровий номер 1221455400:02:008:1225); будинок АДРЕСА_1 ; будинок №86-Б, що знаходиться по вулиці Незламна в селі Обухівка, Дніпровського району, Дніпропетровської області не належить ФОП Юрченку Г.А., що стало підставою для відмови у задоволенні заяви позивача у зазначеній частині. Водночас суд погодився з доводами позивача та дійшов висновку, що решта заявлених заходів забезпечення позову є обґрунтованими, адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам.
Не погодившись із зазначеною ухвалою до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась фізична особа-підприємець Хрипта Володимир Іванович, в якій просить відкрити апеляційне провадження у справі, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2026 про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 904/28/26 - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні заяви ТОВ «Сінтрафора Дніпро» про забезпечення позову по справі № 904/28/26 щодо ФОП Хрипта В.І. - відмовити в повному обсязі.
Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції підійшов до розгляду заяви про забезпечення позову упереджено та однобічно, застосувавши заходи забезпечення позову виключно до Відповідача-2, який не вчинив жодних дій, що свідчили б про імовірне ухилення від виконання судового рішення, водночас не застосувавши жодних заходів до Відповідача-1, який фактично здійснив дії щодо приховування майна з метою уникнення виконання рішення суду. При цьому оскаржувана ухвала не містить жодних аргументів щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову саме до Відповідача-2, їх співмірності із заявленими позовними вимогами та зазначення конкретних дій Відповідача-2, які б свідчили про імовірне ухилення від виконання рішення суду.
Щодо відсутності належних і допустимих доказів існування ризиків, апелянт посилається на те, що в оскаржуваній ухвалі суд не навів жодного аргументу, який би свідчив про вчинення Відповідачем-2 дій, спрямованих на ухилення від можливого виконання судового рішення, не навів доказів підготовчих або фактичних дій щодо відчуження майна, не вказав про погіршення майнового стану Відповідача-2 або зменшення обсягу його активів.
На переконання апелянта, доводи суду в оскаржуваній ухвалі щодо дотримання принципу співмірності заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на формальному порівнянні вартості майна та суми позову і не враховують обов'язкових критеріїв, визначених статтями 136-137 ГПК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду з цих питань. За таких обставин заявлені заходи забезпечення позову є неспівмірними, необґрунтованими та такими, що порушують баланс інтересів сторін.
Скаржник зазначає, що позивач для обґрунтування співмірності заходів забезпечення позову посилався на інформацію з відкритих джерел та листи-відповіді від ТОВ «ОК ПРАЙМ-ЕКСПЕРТ», яке не є суб'єктом оціночної діяльності у розумінні Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Надані позивачем листи не містять оцінювальної методики визначення вартості майна, не підтверджують ринкову вартість окремих об'єктів і не можуть розглядатися як належні та допустимі докази у розумінні статей 76- 77 ГПК України. Відомості з Державного реєстру речових прав підтверджують виключно факт державної реєстрації речового права, але не містять відомостей про вартість майна. Без встановлення зазначених обставин застосування заходів забезпечення позову створює ризик необґрунтованого та непропорційного втручання у майнові права Відповідача-2.
За доводами скражника, звернення позивача з аналогічними заявами про забезпечення позову щодо тих самих сторін та за тих самих обставин вже розглядалося Господарським судом Дніпропетровської області, і в усіх випадках відзначалась відсутність достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Зокрема, ухвалою від 10.12.2025 у справі № 904/6922/25, ухвалою від 19.12.2025 у справі № 904/7134/25 та ухвалою від 26.12.2025 у справі № 904/7330/25 судом було відмовлено у задоволенні відповідних заяв. Оскільки у справі № 904/28/26 обставини справи та сторони ті самі, аргументи позивача залишаються незмінними, повторна заява є фактично аналогічною до попередніх і не містить нових, об'єктивно підтверджених обставин, здатних обґрунтувати застосування заходів забезпечення позову.
Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу
Товариство з обмеженою відповідальністю «СІНТРАФОРА ДНІПРО» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ФОП Хрипти В.І. та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а висновки суду першої інстанції - законними та такими, що відповідають обставинам справи, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне:
Позивач зазначає, що Господарський суд Дніпропетровської області при прийнятті ухвали від 10.02.2026 правильно застосував норми ГПК України, врахував зв'язок між заходом забезпечення та предметом спору. Оскільки позов має майновий характер, заборона відчуження майна є найбільш ефективним способом гарантування його виконання. Суд вірно зазначив, що забезпечення позову є превентивним заходом, спрямованим на збереження майна відповідача до вирішення спору по суті.
Щодо твердження апелянта про відсутність доказів існування ризиків, позивач зазначає, що таке твердження ґрунтується на хибному тлумаченні статті 136 ГПК України та ігноруванні сталої судової практики. Сума збитків становить 202 630 євро, що станом на 02.01.2026 складала 10 040 296,24 грн. Такий значний розмір стягнення сам по собі створює ризик неможливості виконання рішення за відсутності майна у боржника.
Позивач зазначає, що апелянт отримав вимогу про сплату вартості втраченого вантажу від 04.12.2025, проте не вчинив жодних дій для погашення боргу чи пояснення причин відмови. Така поведінка у поєднанні зі значним розміром збитків (понад 10 млн грн) дає обґрунтовані підстави вважати, що апелянт не має наміру добровільно виконувати судове рішення і може використати час судового розгляду для виведення активів. Про реальність ризику невиконання рішення суду свідчать дії Відповідача-1, який вже вчинив дії щодо відчуження належного йому майна після виникнення спірних правовідносин, що підтверджено ухвалою суду першої інстанції. Таке виведення активів з боку одного із учасників процесу є прямим підтвердженням недобросовісності сторони відповідачів та може вказувати на їх спільну стратегію, спрямовану на створення штучної неможливості стягнення коштів у майбутньому.
Щодо співмірності заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що суд першої інстанції обрав захід, який прямо кореспондується з ціною позову. Позивачем надано відомості про середню ринкову вартість майна, здійснену повноважним суб'єктом оціночної діяльності, що підтверджує співмірність вартості майна з розміром позовних вимог. Суд забезпечив вимоги лише щодо конкретних об'єктів нерухомості, які належать саме Відповідачу-2. Накладена судом заборона відчуження майна дозволяє апелянту продовжувати володіти та користуватися квартирами, що відповідає балансу інтересів сторін. Квартири є високоліквідним майном, технічна можливість відчуження яких займає один робочий день, і без судової заборони позивач залишається повністю незахищеним перед ризиком раптового зникнення єдиного цінного майна Відповідача-2.
Щодо повторного звернення із заявою, позивач зазначає, що ГПК України не забороняє повторне звернення із заявою про забезпечення позову при наведенні нових обґрунтувань або виправленні недоліків. Заява в межах даної справи була подана з урахуванням висновків та зауважень, викладених у попередніх ухвалах, які стали підставою для відмови у забезпеченні позову.
Відповідач-1 - ФОП Юрченко Григорій Анатолійович та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ «ЦИФРОТЕХ» не скористались правом подати відзиви на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів: Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної-особи підприємця Хрипти Володимира Івановича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2026 у справі № 904/28/26 (суддя Манько Г.В.). Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/28/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 12.03.2026 о 10:00 год.
Представник апелянта Лещинець Л.В. в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовільнити.
Представник позивача Іванчик П.В. в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.
Представник третьої особи Нестеров Є.М. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Представник відповідача-1 - ФОП Юрченко Григорія Анатолійовича в призначене судове засідання не з'явився, відомостей про причини неявки до суду не надав, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до положень ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи належне повідомлення учасників провадження про дату, час і місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для розгляду оскаржуваного рішення та з огляду на те, що явка повноважених представників в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія апеляційного суду дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, без участі представника відповідача-1, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, згідно якого просить стягнути солідарно з фізичної особи - підприємця Юрченко Григорія Анатолійовича та фізичної особи - підприємця Хрипта Володимира Івановича суми збитків у розмірі 202 630 євро у гривневому еквіваленті за офіційним курсом, що буде діяти на день фактичного виконання судового рішення (день здійснення платежу). Судові витрати просить покласти на відповідачів.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про забезпечення позову, згідно якої просить до набрання законної сили рішення суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНТРАФОРА ДНІПРО» до фізичної особи-підприємця Юрченко Григорія Анатолійовича та фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про стягнення збитків, у межах ціни позову 10 040 296,24 грн., вжити заходів забезпечення позову та заборонити ЮРЧЕНКО ГРИГОРІЮ АНАТОЛІЙОВИЧУ, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню наступного нерухомого майна: земельної ділянки кадастровий номер 1221455400:02:008:1224; земельної ділянки кадастровий номер 1221455400:02:008:1225; будинку АДРЕСА_1 ; будинку АДРЕСА_1 . Просить до набрання законної сили рішення суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНТРАФОРА ДНІПРО» до фізичної особи-підприємця Юрченко Григорія Анатолійовича та фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича про стягнення збитків, у межах ціни позову 10 040 296,24 грн., вжити заходів забезпечення позову та заборонити ХРИПТІ ВОЛОДИМИРУ ІВАНОВИЧУ, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню наступного нерухомого майна: квартира АДРЕСА_2 ; квартира АДРЕСА_3 ; квартира АДРЕСА_4 ; квартири 27, що знаходиться в будинку АДРЕСА_7 .
У поданій до господарського суду заяві позивач зазначає, що заходи забезпечення позову спрямовані на гарантування можливості виконання майбутнього судового рішення та збереження майна, за рахунок якого може бути здійснено стягнення на користь позивача.
На думку позивача, існує реальна та обґрунтована загроза відчуження відповідачами належного їм майна, що може істотно ускладнити або навіть унеможливити виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову. Така загроза, зокрема, обґрунтовується тим, що відповідачі не надали відповіді на претензію позивача щодо добровільного відшкодування шкоди, що свідчить про їх ухилення від виконання зобов'язань.
Позивач також зазначає, що відповідачі як фізичні особи-підприємці не обмежені у праві відчужувати належне їм майно, укладати договори купівлі-продажу, дарування, застави, а також розпоряджатися грошовими коштами на банківських рахунках. Отже, відповідачі мають можливість оперативно відчужити належне їм майно або вивести грошові кошти.
Заявлена до стягнення сума шкоди є значною та становить 202 630 євро, що станом на 02.01.2026 за офіційним курсом Національного банку України (49,5499 грн за 1 євро) становить 10 040 296,24 грн. У зв'язку з цим позивач вважає, що існує реальний ризик того, що у разі невжиття заходів забезпечення позову активи відповідачів можуть бути відчужені, що унеможливить виконання рішення суду.
Крім того, позивач зазначає, що втрата вантажу на таку суму має істотний негативний вплив на його фінансовий стан, оскільки відповідно до умов договору позивач несе повну матеріальну відповідальність перед замовником - ТОВ «Цифротех».
При цьому позивач вказує, що заборона відчуження майна є превентивним заходом, який не позбавляє власника можливості використовувати майно у господарській діяльності, а лише тимчасово обмежує право розпорядження таким майном. Застосування такого заходу дозволяє зберегти майно для можливого виконання рішення суду.
Позивач вважає, що заявлені заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження нерухомого майна є співмірними із сумою позову, не порушують балансу інтересів сторін та мають тимчасовий характер, оскільки спрямовані виключно на збереження майнового стану відповідачів до вирішення спору по суті.
На думку позивача, саме застосування заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню реального виконання майбутнього судового рішення та відновленню порушених прав.
Позивач також зазначає, що відповідачі - ФОП Юрченко Г.А. та ФОП Хрипта В.І. - є солідарними боржниками, оскільки завдана шкода має неподільний характер. Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати виконання зобов'язання як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
У зв'язку з цим забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна кожного з відповідачів у межах суми позовних вимог є необхідним та виправданим заходом, спрямованим на гарантування реального виконання майбутнього рішення суду.
Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції
Згідно з частиною 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 3, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2026 про вжиття заходів забезпечення позову у межах ціни позову 10040296 грн, шляхом заборони відповідачу-2 - ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню наступного нерухомого майна:
квартира АДРЕСА_2 ;
квартира АДРЕСА_8 , що знаходиться в будинку АДРЕСА_9 ;
квартира АДРЕСА_10 , що знаходиться в будинку АДРЕСА_9 ;
квартири 27, що знаходиться в будинку 80, корпус 1 по вулиці Легоцького Тиводара, у м. Ужгород, Ужгородський район, Закарпатська область.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 4 ст. 137 ГПК України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Інститут забезпечення позову є одним із важливих механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту прав та інтересів учасників судового процесу. Забезпечення позову за своєю правовою природою виступає засобом запобігання можливому порушенню прав чи охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб. Його основною метою є недопущення порушення в майбутньому прав та законних інтересів позивача, а також забезпечення реального виконання рішення суду та уникнення можливих труднощів під час його виконання у разі задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахування: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.
Для забезпечення позову достатньо обґрунтованим є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідний захід забезпечення повинен бути пов'язаний з предметом спору, щоб збалансувати інтереси всіх учасників процесу та запобігти ситуаціям, коли рішення не буде виконане або призведе до додаткових спорів.
Як вбачається з матеріалів оскарження, предметом спору у даній справі є вимога позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» про солідарне стягнення з фізичної особи-підприємця Юрченко Григорія Анатолійовича та фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича суми збитків у розмірі 202 630 євро.
Отже, виконання судового рішення у цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матимуть відповідачі - фізична особа-підприємець Юрченко Григорій Анатолійович та фізична особа-підприємець Хрипта Володимир Іванович необхідну суму грошових коштів або майна, за рахунок якого можливе задоволення вимог заявника.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі №922/599/19).
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Таким чином, враховуючи предмет та підстави позову майнового характеру, з яким позивач звернувся до господарського суду, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення збитків у загальній сумі 202 630 євро у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матимуть відповідачі-1, 2 необхідну суму грошових коштів або майна, за рахунок якого можливе задоволення вимог ТОВ «Сінтрафора Дніпро».
Згідно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за відповідачем-1 - ФОП Юрченком Григорієм Анатолійовичем зареєстровано наступне нерухоме майно на праві спільної часткової власності:
- земельна ділянка площею 0,082 га, кадастровий номер 1221455400:02:008:1224:
1/3 частка - на підставі договору дарування;
1/3 частка - на підставі документа, що підтверджує виконання умов правочину, а саме: технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що була підставою для державної реєстрації права власності;
- земельна ділянка площею 0,0999 га, кадастровий номер 1221455400:02:008:1225:
1/3 частка - на підставі договору дарування;
1/3 частка - на підставі документа, що підтверджує виконання умов правочину, а саме: технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що була підставою для державної реєстрації права власності;
- житловий будинок літ. А-1 з прибудовою літ. А (цегла), погріб літ. Б (шлакобетон), загальною площею 54 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Обухівка, вул. Незламна, будинок 86-Б:
1/3 частка - на підставі договору дарування;
1/3 частка - на підставі свідоцтва про право на спадщину;
- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Обухівка, вул. Незламна, будинок 86:
1/3 частка - на підставі договору дарування;
1/6 частка - на підставі свідоцтва про право на спадщину;
1/6 частка - на підставі договору дарування.
З викладеного вбачається, що зазначене майно перебуває у спільній частковій власності, при цьому відповідачу-1 належать лише частки у праві власності на відповідні об'єкти нерухомого майна, а не об'єкти нерухомості в цілому.
Колегія суддів зазначає, що заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20, від 20.07.2020 у справі № 914/2157/19, від 14.01.2019 у справі № 909/526/19, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Разом з тим, у заяві про забезпечення позову позивач просив накласти арешт на всі об'єкти нерухомого майна, що може призвести до обмеження прав інших співвласників, які не є учасниками цієї справи.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що заявлений спосіб забезпечення позову в цій частині є неспівмірним та таким, що може порушити права інших осіб, а тому підстави для його застосування відсутні.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у вжитті заходів забезпечення позову щодо відповідача-1, оскільки на момент розгляду заяви відсутні об'єкти, на які можуть бути накладені відповідні обмеження, що узгоджується з правовою природою заходів забезпечення позову та вимогами статті 136 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому сам по собі факт застосування заходів забезпечення позову до одного з відповідачів не зумовлює обов'язку суду застосовувати аналогічні заходи до іншого відповідача, оскільки такі заходи мають індивідуальний характер та застосовуються з урахуванням встановлених щодо кожної особи обставин, наявності майна та доведеності ризиків невиконання рішення суду.
Доводи апелянта про упередженість суду першої інстанції фактично зводяться до необхідності формального та однакового застосування заходів забезпечення позову до всіх відповідачів, що суперечить принципу співмірності та обґрунтованості таких заходів, визначеному статтями 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за відповідачем-2 - Хриптою Володимиром Івановичем, зареєстровано об'єкти нерухомого майна, зокрема:
- квартира АДРЕСА_2 - середня вартість якої згідно відповіді ТОВ «ОК Прайм-Експерт» становить 2 202 766 грн.;
- квартира АДРЕСА_3 - середня вартість якої згідно відповіді ТОВ «ОК Прайм-Експерт» 2 450 135 грн.;
- квартира 47, що знаходиться в будинку 2, корпус 3 по вулиці Мальовнича у м. Ужгород, Ужгородський район, Закарпатська область - середня вартість якої згідно відповіді ТОВ «ОК Прайм-Експерт» 2 444 246 грн;
- квартира 27, що знаходиться в будинку 80, корпус 1 по вулиці Легоцького Тиводара, у м. Ужгород, Ужгородський район, Закарпатська область - середня вартість якої згідно відповіді ТОВ «ОК Прайм-Експерт» 3 408 957 грн.
З огляду на те, що загальна вартість майна відповідача Хрипти В.І. перевищує розмір позовних вимог, Позивач просив суд накласти заборону лише на вищезазначені об'єкти нерухомості, щодо яких було проведено оцінку, сукупна середня ринкова вартість яких становить 10 506 104 грн.
Відтак, колегія суддів доходить висновку, що застосування обраних позивачем заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу-2 - фізичній особі-підприємцю Хрипті Володимиру Івановичу, а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню нерухомого майна у межах ціни позову безпосередньо пов'язані із предметом позову та є адекватними заходами забезпечення позову, оскільки такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення/часткового задоволення позову.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що надані позивачем листи ТОВ «ОК Прайм-Експерт» не можуть підтверджувати вартість нерухомого майна, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до сертифіката суб'єкта оціночної діяльності №343/2022 від 02.08.2022, виданого Фондом державного майна України, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОК Прайм-Експерт» має право здійснювати професійну оціночну діяльність відповідно до визначених напрямів та спеціалізацій оцінки майна.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що вказане товариство не є суб'єктом оціночної діяльності у розумінні Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.
Крім того, оцінку майна здійснено оцінювачем Реученко Оленою Іванівною, яка має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача Фонду державного майна України, що підтверджує її право на здійснення професійної оціночної діяльності.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не встановлює остаточну ринкову вартість майна, а лише оцінює співмірність обраного заходу забезпечення позову із заявленими вимогами.
Норми чинного законодавства не містять вимоги про обов'язкове подання звіту про оцінку майна, складеного відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», для вирішення питання щодо забезпечення позову.
Метою надання позивачем інформації про вартість нерухомого майна було підтвердження орієнтовної співмірності заявлених заходів забезпечення позову із розміром позовних вимог, а не встановлення точної ринкової вартості майна.
При цьому, відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджують належність відповідних об'єктів нерухомості відповідачу-2, що свідчить про наявність у нього майна, за рахунок якого може бути виконане можливе рішення суду у разі задоволення позову.
Таким чином, надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують наявність у відповідача-2 нерухомого майна, співмірного із заявленими позовними вимогами, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність доказів співмірності заходів забезпечення позову є безпідставними.
Звертаючись до правової позиції, викладеної у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 колегія суддів наголошує, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі №910/8671/22, від 20.04.2023 у справі №914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі №37з-23, від 09.04.2024 у справі №917/1610/23.
Відтак, стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, наведення обставин неспівмірно малого розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю відповідача порівняно зі стягуваною сумою вимог, відсутність інформації про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).
Саме відповідач має можливість надати суду відомості, які б свідчили про відсутність ризиків невиконання можливого рішення суду, зокрема повідомити про наявність на його рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна, за рахунок якого може бути виконане судове рішення, або інші обставини, що спростовують імовірність утруднення виконання рішення суду.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б свідчили про недоцільність чи неспівмірність заявлених заходів забезпечення позову, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що ФОП Хрипта Володимир Іванович не довів неспівмірності або недоцільності застосування заходів забезпечення позову, про вжиття яких просив заявник.
У постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 зазначено, що «… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».
При цьому, відступаючи від раніше висловлених висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на нерухоме майно відповідача в порядку забезпечення позову у справах про стягнення грошових коштів, Верховний Суд у справі №908/2382/21 дійшов висновку, що можливість накладення арешту на майно відповідача, не обмежуючись лише грошовими коштами, є додатковою гарантією реального виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Окрім того, Верховний Суд зазначив, що у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме можливість добровільно виконати судове рішення шляхом сплати відповідної суми коштів, за умови їх наявності, без застосування процедури звернення стягнення на його майно.
Аналогічні правові висновки щодо можливості застосування арешту нерухомого майна як заходу забезпечення позову у спорах про стягнення грошових коштів викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що запропоновані заявником заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності та збалансованості інтересів сторін, а також мають безпосередній зв'язок із предметом спору.
Колегія суддів також зазначає, що вжиті заходи забезпечення позову має тимчасовий характер та може бути скасований у порядку, визначеному статтею 145 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, відповідно до частини першої статті 143 ГПК України, за клопотанням учасника справи суд має право допустити заміни одного заходу забезпечення позову іншим.
Зазначене є додатковою гарантією захисту прав відповідача, який у разі виникнення відповідних обставин або припинення обставин, що існували на момент застосування заходів забезпечення позову, має право звернутися до суду з клопотанням про скасування або зміну таких заходів.
Отже, накладення арешту на майно відповідача (грошові кошти, рухоме та нерухоме майно) не призводить до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки таке майно фактично залишається у його володінні, а обмежується лише можливість розпорядження ним протягом певного часу.
Водночас застосування таких заходів забезпечення позову може слугувати для позивача додатковою гарантією реального виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів.
Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що застосування відповідних заходів призведе до невиправданого обмеження прав боржника чи третіх осіб.
Зазначене майно фактично залишається у володінні відповідача-2, тоді як обмежується лише можливість розпорядження ними протягом певного часу та виключно у межах суми, якої стосується спір.
Отже, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема принципам розумності, обґрунтованості, адекватності та збалансованості інтересів сторін, а також мають безпосередній зв'язок із предметом спору та спрямовані на запобігання можливому утрудненню або унеможливленню виконання рішення господарського суду у разі задоволення позову.
Водночас колегія суддів зазначає, що застосування заходів забезпечення позову у даному випадку не порушує принципів змагальності та процесуальної рівності сторін, оскільки забезпечення позову за своєю правовою природою є тимчасовим процесуальним заходом, спрямованим на недопущення утруднення або унеможливлення виконання судового рішення та запобігання завданню шкоди заявнику.
Такі заходи мають виключно процесуальний забезпечувальний характер і їх застосування жодним чином не впливає на вирішення спору по суті.
З огляду на викладене, оцінивши доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, імовірність істотного ускладнення або неможливості виконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінтрафора Дніпро» про забезпечення позову.
Отже, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі не спростовують факту можливого розпорядження майном відповідачем-2 (можливість якого презюмується) під час вирішення спору у даній справі, що може призвести до неможливості виконання майбутнього рішення.
Посилання апелянта на відсутність доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем-2 дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення або дій, спрямованих на відчуження майна, не спростовує необхідності забезпечення позову (з урахуванням значного розміру позовних вимог), оскільки саме факт безперешкодної можливості розпорядження такими активами створює загрозу для ефективного виконання рішення суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2026 у справі №904/28/26 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Хрипти Володимира Івановича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2026 у справі № 904/28/26 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/28/26 від 10.02.2026 про забезпечення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 25.03.2026.
Головуючий суддя А.О. Кошля
Суддя О.І. Кучеренко
Суддя Т.В. Стефанів